Аратта - На головну

30 травня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Українські дерев`яні церкви були збудовані у символічній формі кораблів та звернуті зі Сходу на Захід. Історично, українські церкви були побудовані з центральним нефом та двома боковими проходами. Це розділення споруди на три частини відповідає трьом догмам, або Божої Священної триєдності: духу, душі, та тілу людини. Багаточислені куполи та шпилі позначають щогли кораблю, а хрести на кожному вістрі розмежовують де бути вітрилам.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Мінімальна зарплата: світові стандарти і українські реалії

Економіка та фінанси 11845 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 24.12.2014 | Всі публікації | Версія для друку

Мінімальна зарплата: світові стандарти і українські реалії
Немає нічого дивного, що українська «мінімалка» наближається до африканського рівня. Адже гроші, як і енергія, нікуди не зникають самі по собі, а мають властивість перетікати з одних кишень в інші. І якщо їх дуже багато в одних, то буде мало в інших громадян. Приклад України – підтвердження цієї простої істини.

Одним із найголовніших видів соціальних гарантій, які діють у світі, є мінімальний розмір заробітної плати. Попри універсальність характеру та наявність міжнародного правового регулювання, цей важливий індикатор життєвого рівня населення не завжди забезпечує його реальні потреби. У понад 50% країн мінімальна зарплата радше є межею фізіологічного виживання людини, а не точкою відтворення робочої сили та гідних умов існування. Тому наявність у багатьох конституціях нині популярної тези про соціальну державу є фікцією, яка не витримує випробування розміром мінімальної зарплати.

Міжнародно-правовий аспект

Питання юридичного врегулювання мінімальної заробітної плати має тривалу історію. Перші закони про встановлення мінімального рівня оплати праці з’явились у Новій Зеландії далекого 1894 року та в Австралії (штат Вікторія) 1896 року. Тоді ж були створені ради з питань заробітної плати, які об’єднували представників підприємців, робітників і громадськості. Саме вони отримали повноваження встановлювати справедливу мінімальну заробітну плату.

Австралійсько-новозеландський досвід швидко використали інші країни. Пізніше законодавство про мінімальну заробітну плату прийняли у Великій Британії (1909 р.), в США (штат Массачусетс, 1912 р.), Франції (1915 р.), Австрії та Норвегії (1918 р.), Німеччині (1923 р.), Іспанії (1926 р.), а також інших європейських країнах. Специфічно обчислювалась мінімальна зарплата в колишньому СРСР. Її розмір відповідав ставці першого тарифного розряду в економіці і не відображав нижню межу вартості робочої сили на ринку. На жаль, Україна успадкувала від радянських часів схожу методику нарахування «мінімалки».

Перші закони про мінімальну зарплату мали чимало недоліків. Часто їх дія поширювалась не на всі сфери економіки, а лише на ті, де сформувалась найбільш низька оплата праці. Також були відсутні чіткі механізми перегляду мінімальної зарплати та санкції до роботодавців у разі виплати зарплати нижче законодавчого мінімуму. З часом ці моменти було врегульовано, а юридичне визначення мінімальної зарплати знайшло відображення на міжнародному рівні.

Згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці (МОП) №131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються» 1970 р. (ратифікована Україною 19 жовтня 2005 р.) кожний член МОП, який ратифікує цю Конвенцію, зобов’язується створити систему встановлення мінімальної заробітної плати, яка охоплювала б усі групи найманих працівників.

Конвенція МОП зазначає, що «встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути одним із елементів політики, яка спрямована на боротьбу з убогістю та на забезпечення задоволення потреб всіх працівників та їхніх сімей. Основною метою встановлення мінімальної заробітної плати має бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту відносно мінімально припустимих рівнів заробітної плати».

При визначенні рівня мінімальної заробітної плати Конвенція МОП №131 пропонує брати до уваги, серед інших, такі критерії: потреби працівників та їхніх сімей; загальний рівень заробітної плати в країні; вартість життя та її зміни; соціальні виплати; порівняльний рівень життя інших соціальних груп; економічні чинники, включаючи потреби економічного розвитку, рівень продуктивності праці та бажаність досягнення та підтримання високого рівня зайнятості.

Також Конвенція передбачає потребу постійного регулювання розміру мінімальної зарплати. Так, вона зазначає, що «мінімальна заробітна плата повинна час від часу регулюватися з урахуванням змін вартості життя та інших економічних умов». З цією метою можуть проводитись перегляди ставок мінімальної заробітної плати з урахуванням вартості життя та інших економічних умов або регулярно, або тоді, коли такий перегляд вважається потрібним у разі зміни індексу вартості життя.

Крім того, наскільки це дозволяють національні ресурси, повинні проводитися періодичні дослідження економічних умов у країні, включаючи тенденції в галузі прибутків на душу населення, продуктивності праці та зайнятості, безробіття та неповної зайнятості. Періодичність таких досліджень визначається з урахуванням умов кожної країни.

Ще одним документом, який регулює розмір мінімальної зарплати, є Конвенція МОП №117 «Про основні цілі та норми соціальної політики» 1962 року. Зокрема, вона заохочує встановлення мінімальної заробітної плати в колективних договорах, що вільно укладаються між профспілками та роботодавцями або організаціями роботодавців. Також Конвенція пропонує вживати заходи для забезпечення того, щоб зацікавлені роботодавці і працівники були поінформовані про чинні мінімальні ставки заробітної плати і щоб заробіток не був меншим.

Працівник, якому заробітну плату виплачували за нижчими ставками, має право в судовому або іншому встановленому законом порядку отримати недоплачену йому суму за умови дотримання термінів визначених законами або правилами.

Отже, відповідно до міжнародних актів, мінімальну заробітну плату мають встановлювати, з одного боку, з урахуванням інтересів працівників, а також членів їхніх сімей, а з другого – з урахуванням інтересів економічного розвитку. Саме від соціально-економічного становища країни залежить визначення критеріїв встановлення мінімального рівня основних життєвих потреб найманих працівників.

Перелік потреб, потрібних для підтримання гідного рівня життя, визначає «Загальна декларація прав людини», відповідно до статті 25 якої кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї.

Стаття 11 «Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права» 1966 року закріплює право кожного на достатній життєвий рівень для нього та його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя.

Відповідно до міжнародних стандартів, рівень мінімальної заробітної плати розглядається як нижня межа, що повинна гарантувати задоволення основних життєвих потреб працівника і членів його сім’ї. Однак визначення критеріїв мінімального рівня життєвих потреб багато в чому залежить від економічної ситуації в країні, продуктивності праці та здатності працівників активно відстоювати свої права. У цьому плані ситуація в Україні не надто втішна. Адже розмір української мінімальної зарплати (1218 грн., - а з урахуванням рівня інфляції - 1301 грн. на місяць або 7,8 грн. погодинно - станом на грудень 2014 р.) не дозволяє задовольнити основні потреби людини і забезпечує лише можливість фізіологічного виживання.

Світова практика і український контекст

На початку ХХІ ст. у світі сформувались два підходи до визначення мінімальної заробітної плати. Перший ґрунтується на мінімальних потребах, які треба задовольняти для збереження життя (так званий споживчий кошик життєво важливих товарів і послуг у вартісному вираженні). У цьому випадку мінімальна зарплата дорівнює прожитковому мінімуму. Саме такий підхід практикують в Україні. Однак в економічно розвинутих країнах його вважають за допустиме використовувати лише у військовий час.

Другий підхід передбачає, що мінімальні гарантії мають поширюватись не лише на фізичні, а й соціальні та культурні потреби людини. У такому випадку розмір мінімальної зарплати співставний з рівнем середньої зарплати. Так, в Японії вона становить близько 44%, у США – 50%, в Нідерландах досягає майже 75% середньої зарплати. Такий варіант дозволяє встановлювати мінімальну зарплату на рівні, який у 2 – 2,5 рази перевищує прожитковий мінімум.

Головна лінія розмежування між розвинутими країнами та Україною проходить через специфіку розрахунку мінімальної зарплати. Наприклад, якщо в США в основі розміру мінімальної зарплати лежать дані офіційної статистики про вартість життя для сім’ї з 4 людей (2 дорослих і 2 дітей), то в нас – прожитковий мінімум на одну працездатну особу. В Україні «мінімалка» виконує функцію простого відтворення робочої сили одного індивіда. Тоді як у США та Європі мова йде про відтворення трудових ресурсів країни загалом.

За інформацією МОП, сьогодні понад 90% усіх країн світу мають законодавчі норми, які регулюють мінімально допустимий розмір заробітної плати. Проте у грошовому вимірі спостерігається глобальна нерівність. Так, у 20% найбідніших країн середній розмір «мінімалки» становить 57 доларів, тоді як 20% найбагатших можуть похвалитись показником у 1185 доларів. Щоправда, в деяких країнах діє так званий субмінімум зарплати. Він стосується окремих соціальних груп – молоді, учнів, які не мають досвіду роботи. Крім того, у Бельгії, США, Греції мінімальна зарплата поширюється лише на приватний сектор економіки.

Механізм встановлення та регулювання зазначеного соціального стандарту є різноманітним. У деяких країнах уряд самостійно визначає розмір «мінімалки» (Словенія, Нідерланди, Хорватія, Нова Зеландія, Ірландія, Греція). Нерідко цьому передують консультації між владою, роботодавцями та представниками робітників (Латвія, Литва, Польща, Болгарія, Словаччина, Угорщина, Великобританія, Чехія). У США діє федеральний і регіональний рівень мінімальної зарплати, а у Японії і Канаді – лише регіональний.

З іншого боку, у Фінляндії, Норвегії, Італії, Німеччині, Данії, Австрії, Швеції не існує законів про мінімальну зарплату. Тут склалась традиція укладення колективних угод між зацікавленими сторонами. І хоча продуктивність праці, прибутки корпорацій та темпи інфляції є базовими індикаторами, що впливають на мінімальну оплату праці, не меншу роль грає і сила профспілок.

Враховуючи зміни економічних показників та зростання цін в багатьох країнах існує автоматичний алгоритм підвищення розміру мінімальної оплати праці. Проте в законодавчих нормах значної кількості держав відсутні чіткі вказівки на те, коли саме потрібно підвищувати зарплату. Як наслідок, останніми роками очевидним стає розрив між розмірами мінімальної та середньої зарплати. У деяких країнах, зокрема в Україні, має місце невідповідність між темпами інфляції та темпами підвищення гарантованого мінімуму оплати праці.

Те, що хороші закони ще не гарантують гідного життя, яскраво підтверджують реальні доходи населення. Попри універсальність міжнародного визначення мінімальної зарплати та її складових, глобальна соціальна нерівність у світі продовжує панувати. Це чітко демонструють подані далі цифри.
Показники 2011 року
Показники 2011 року
Як свідчить статистика, Україна за розміром мінімальної зарплати значно програє державам Європи. Навіть таким, в недалекому минулому найбіднішим країнам континенту, як Албанії та Боснії і Герцеговині. На жаль, рівень української мінімальної зарплати демонструє все більшу відповідність африканським стандартам. В абсолютних розмірах українська «мінімалка» майже дорівнює нігерійській (83,8 та 81 євро відповідно - станом на 2011 рік). Мало того, такі країни африканського континенту як Алжир, Габон, Ботсвана, Кабо-Верде вже випереджають Україну за цим показником.

Союз українських олігархів з колишньою комуністичною партноменклатурою яскраво демонструє свою згубність для соціального добробуту і справедливості. Завдяки такому своєрідному симбіозу, помноженому на наскрізь корумповані владні еліти, Україна досягла видатних показників Папуа Нової Гвінеї за рівнем оплати праці (там вона становить 0,66 євро за годину) та Республіки Конго (82 євро за місяць). В оплаті праці наш рядовий робітник і службовець програє більшості латиноамериканських країн. Зокрема, таким як Перу (139 євро), Гондурас (240 євро), Домініканська республіка (91 євро), Колумбія (207 євро), Коста-Ріка (186 євро), Чілі (258 євро), Парагвай (235 євро), Уругвай (155 євро), не кажучи про Аргентину (299 євро) чи Бразилію (545 євро).

Зрозуміло, що купівельна спроможність окремої валюти теж впливає на якість соціальних стандартів. Однак і тут українській владі поки що нічим похвалитись. За цим індикатором наша держава продовжує пасти задніх, поступаючись у кілька і навіть десятки разів економічно розвинутим країнам світу. З іншого боку, саме окремі вихідці з України постійно займають провідні місця у рейтингах найбагатших людей. Однак цей факт чомусь не покращує соціально-економічної ситуації. Рівень соціальної диференціації просто зашкалює. Тому немає нічого дивного, що українська «мінімалка» наближається до африканського рівня. Адже гроші, як і енергія, нікуди не зникають самі по собі, а мають властивість перетікати з одних кишень в інші. І якщо їх дуже багато в одних, то буде мало в інших громадян. Приклад України – підтвердження цієї простої істини.

Бюджет -2015

В Україні до кінця 2015 року хочуть збільшити прожитковий мінімум до 1330 грн (на 13%), а мінімальну зарплату до 1378 грн (на 13%)

Про це йдеться у допрацьованому Кабміном проекті держбюджету на 2015 рік.

Установити у 2015 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1 січня 2015 року 1176 гривень, з 1 грудня – 1330 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років з 1 січня 2015 року – 1032 гривень, з 1 грудня – 1167 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2015 року – 1286 гривень, з 1 грудня – 1455 гривень;

працездатних осіб з 1 січня 2015 року – 1218 гривень, з 1 грудня – 1378 гривні;

осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2015 року – 949 гривень, з 1 грудня – 1074 гривень.

Установити у 2015 році мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень (або $71 за курсом грудня 2014 р.), з 1 грудня – 1378 гривень;

у погодинному розмірі: з 1 січня - 7,29 гривні, з 1 грудня - 8,25 гривні.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Економіка та фінанси»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Три речі роблять націю великою і процвітаючою: плодоносний ґрунт, діяльна промисловість і легкість пересування людей і товарів”
Френсіс Бекон

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.