Аратта - На головну

19 січня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Півострів невдачі. Крим, як Сараєво

Національне питання 9295 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 23.03.2015 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Півострів невдачі. Крим, як Сараєво
Рік тому в цей самий час головним ньюсмейкером був Крим. У середині березня 2014-го року перший шок уже минув – і на півострові господарювали журналісти.

Головним дефіцитом раптово виявилися «фіксери» – для Криму, який останні чверть століття залишався на периферії уваги, така пильність іноземців була в новинку.

Утім, нова реальність застала зненацька всіх. Коли в ніч з 26 на 27 лютого невідомі озброєні люди захопили кримську Раду міністрів і парламент, мало хто вірив, що це зробили російські солдати. Хтось вважав, що люди зі зброєю – це кримський «Беркут», хтось вірив, що все, що відбувається, – провокація Києва, якому треба виправдати зміну кримського керівництва. Але тільки на початку березня стало зрозуміло – все по-справжньому. Ігри скінчилися.

На кримському фронті без змін

Перше дефіле російських військових вулицями кримських міст розставило крапки над І. Тож нехай вони були без відзнак, але це нікого не бентежило. Ті, хто були їм раді – підходили з проханням сфотографуватися. Ті, хто був з іншого боку барикад – возили їжу до заблокованих українських частин. Тоді ще залишалася можливість для публічної демонстрації проукраїнських настроїв – з кожним наступним днем вона буде скорочуватися.

Багато хто з «ввічливих людей» до останнього не знали, куди летять. Спочатку їх докинути до Новоросійська, потім – під Севастополь на захоплений до того моменту аеродром Бельбек. Деякі були з Псковської повітрянодесантної дивізії, їм розповіли, що в Україні радикали вбивають військових і готуються вирізати кримчан. Вони щиро в це вірили, так само як вірили в те, що захищають жителів півострова від злісних «бандерівців». Їли сухпай, спали в кузовах КамАЗів. Все це мені розповіли місцеві дівчата, з якими молоді російські контрактники намагалися фліртувати під час нудного осадного неробства.

За тиждень до референдуму «невідомі озброєні люди» з російською амуніцією підуть з вулиць. До того моменту стало зрозуміло, що Київ силою відбивати півострів не має наміру – «ввічливих людей» можна було зустріти лише біля українських військових частин, які чинили спротив. Міста зажили в повсякденному ритмі, і лише відсутність українських прапорів над держустановами нагадувала про зміни. Картинку розбавляли лише приїжджі «казаки» та учасники «кримської самооборони» – вони, наприклад, ритуально чергували біля пам’ятника Леніну в Сімферополі, на постаменті якого стояв плакат «Не чіпайте нашого вождя».

Чого хотів Крим

Півострів завжди був «білою вороною» у складі України – це єдиний регіон країни, де, за результатами перепису, кількість росіян перевищувала кількість українців (58% проти 24%). Таке співвідношення було унікальним – навіть на Донбасі співвідношення вже був зворотним. Але те, що ріднило Донбас і Крим – так це пам’ять про радянський час як про «золотий вік».

У поданні кримчан «радянські роки» – це заповнені вщерть санаторії і пляжі, три сотні підприємств, розвинене сільське господарство і титул «ордена на грудях планети Земля». Крим був найтеплішим морським курортом, доступним радянському жителю, і в умовах залізної завіси це грало на самолюбство кримчан. Щось подібне відбувалося і на Донбасі – шахтарі отримували високі зарплати, при цьому влаштуватися на шахту міг будь-хто – єдиним критерієм служила фізична витривалість. І в свідомості жителів обох регіонів 1991-й рік – це час, коли на зміну Радянському Союзу прийшла «якась України» і пришпилила їх тризубом до соціального дна.

Лояльність до офіційного Києва тут завжди була не дуже високою – кримчани готові були миритися з Україною лише в тому випадку, якщо та готова була стати такою собі реінкарнацією УРСР. Тут був дуже високий рівень прорадянської ностальгії. І коли в столиці розпочався другий Майдан – найбільше відторгнення він викликав саме в Криму.

На початку лютого 2014-го року Київський міжнародний інститут соціології проводив вимірювання настроїв у регіонах. Тоді на півострові сценарій об’єднання України та Росії в одну державу підтримали 41% опитаних. Потім йшли Донецька (33%), Луганська (24%) та Одеська (24%) області. Але свої відповіді люди давали в першій половині місяця – коли Янукович ще не втік, а снайпери ще не розстріляли «Небесну сотню». Можна допустити, що до початку березня цей відсоток міг вирости за рахунок тих, хто злякався перемоги Майдану. Тим більше, що Крим переважно дивився російські телеканали і отримував інформацію з рук колективного «Дмитра Кисельова».

Спочатку – коли «невідомі озброєні люди» ще не позбулися свого інкогніто – ставлення до них в Криму було настороженим. На півострові ніколи не були популярні войовничі настрої і один з головних запитів тут був на кшталт радянського тосту – «аби не було війни». А коли стало зрозуміло, що солдати нехай і залишаються офіційно невідомими, але говорять цілком собі «з російським акцентом», то настороженість змінилася ейфорією. І до моменту проведення «референдуму» про статус Криму ідея зміни громадянства регіону була популярна у більшості місцевих жителів.

А може все-таки бутерброд?

Зараз модно переписувати історію і розривати угоди півстолітньої давнини. Але географію не обдуриш: передача Криму Україні в 1954 році мала найпрактичніший характер.

І сімдесят років тому, і сьогодні Крим був півостровом саме для України. А для Росії, за відсутності спільного сухопутного кордону, він був і залишається справжнім островом. Тому в 1954 році його передача до складу УРСР виглядала логічно – як мінімум з точки зору створення «єдиного народногосподарського комплексу».

До того ж, в той момент регіон переживав непростий період. У 1944 році в Середню Азію депортували кримських татар – і без того зруйнований війною півострів опинився позбавлений ще й людського капіталу. Офіційне формулювання перепідпорядкування Криму в лютому 54-го звучала лаконічно: «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР». Історичний привід – 300-річчя Переяславської ради – звучав у стенограмі історичного засідання, але в офіційні папери так і не потрапив.

До 2014-го року Крим в інфраструктурному плані повністю залежав від України. Ось наприклад, електроенергія. Потреба Криму – 1000 Мвт, власна генерація – 120-150 Мвт. Все інше півострів отримує чотирма гілками ЛЕП з України. З території Краснодарського краю зараз в Крим тягнуть свою ЛЕП – але вона буде готова через рік і покриє лише частину потреб.

Водопостачання півострова теж на 85% залежить від «українського материка». Прісна вода постачається Північно-Кримським каналом, відкритим на початку 60-х років. У минулому році – після того, як канал був перекритий – сільське господарство в північних районах Криму фактично припинило існування. Для споживчих потреб вистачає власних запасів, але про промислове садівництво або вирощування рису можна забути.

З газом простіше – левову частку своїх потреб Крим закриває самостійно завдяки видобутку на шельфі. Цим займається націоналізована Росією українська компанія «Чорноморнафтогаз». Але постачання продуктів харчування повністю зав’язане на українських постачальників. І не випадково щодня в черзі до Криму з боку Херсона стоять до п’ятисот фур. Якби не вони, то Росії довелося б завозити товари в Крим зокрема і повітрям – морська логістика не може впоратися. До того ж Керченська протока нестабільна: шторми унеможливлюють регулярне морське сполучення. Поки не буде збудований міст, ця залежність збережеться. Але ніхто не знає напевно – чи збудують його взагалі.

Ефект метелика

Після референдуму я відлітав з Сімферополя до Москви. Праворуч від мене сидів сербський журналіст. У нього був явний дисонанс: він говорив, що в Сербії прийнято підтримувати Росію, але ситуація з Кримом перегукується з ситуацією в Косово. Щоб уникнути складної теми, він всю дорогу розповідав мені про столітній ювілей початку Першої світової. У його країні дуже хвилюються, що сусіди у ЄС вважають винуватцями у її початку не накопичені протиріччя, не ескалацію пропаганди, а конкретного, Гаврила Принципа і «Младу Босну». І тому Белград проводить конференції та симпозіуми, щоб довести всім, що не сербські націоналісти винні в початку Першої світової. В обхід українського повітряного простору – через Анапу і Ростов – ми відлітали з регіону, який має всі шанси через сто років доводити всьому світу те ж саме.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Національне питання»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли хоч в невеличкій частині народу жевріє ідея незалежності, коли хоч частина народу має змогу виявляти волю нації, то це ліпше, ніж коли нидіє цілий мозок нації в рабстві, атрофуючи в цілій нації волю до самостійного життя”
Дмитро ДОНЦОВ

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.