Актуально
21583 перегляди
|
Російські бойовики влаштували у Донецьку "парад" полонених українських військових |
Дослідник Amnesty International по Україні Кразимір Янков розповів DW, як правозахисна організація збирає свідчення про воєнні злочини на непідконтрольних Україні територіях, а також про те, що Amnesty International і українська влада можуть зробити, аби злочинці були покарані.
DW: Розкажіть, будь ласка, про справу вбивства в полоні захисника Донецького аеропорту? Вже зібрані всі факти злочину, Ви маєте свідків того, як бойовик "Моторола" вбив українського військового Ігоря Брановицького…
Кразимір Янков: Це трапилось 21 січня цього року, після того, як донецький аеропорт був остаточно знищений. Є відео, де його разом з іншими кіборгами в руїнах аеропорту беруть у полон. Це перший доказ, що Ігор Брановицький був взятий у полон живим, згодом є інше відео, де вже видно, що у нього запеклася кров на обличчі. Це означає, що між цими двома моментами його побили. Сепаратистів цікавило питання, хто з кіборгів стріляв із кулемета. Тому що під час боїв за аеропорт дуже багато сепаратистів загинуло саме від кулеметного вогню.
Коли він (Ігор Брановицький - Ред.) сказав, що він кулеметник, його побили до такого ступеня, що він лежав на підлозі та не міг підвестися. Через деякий час в цю ж кімнату заходить Арсеній Павлов на прізвисько "Моторола", командир так званого батальйону "Спарта", і він запитує, для кого тут викликали швидку. Очевидно, хтось викликав швидку через Ігоря Брановицького. В цей момент "Моторола" сказав, щось на зразок, "я його сам вилікую", або "зараз я його сам долікую", підійшов до нього і вистрелив йому два рази в голову.
Це теж записано на відео? Як Ви отримали ці свідчення?
Ні, на відео є два перших моменти, де його беруть в полон і видно, що він живий, а те, що я описав - це реконструкція подій. Ми спілкувались з іншими кіборгами, полоненими, які в цей момент знаходились в тому приміщенні та бачили все на власні очі. Згодом ми отримали протокол впізнання, висновок судмедекспертизи, ДНК впізнання - всі докази вказують на те, що це був Ігор Брановицький, і саме його вбили вогнепальним пораненням.
Потрібно підкреслити, що це не єдиний випадок убитого українського військового в полоні. Зараз ми готуємо звіт, який повинен вийти десь за два тижні, і там ми описуємо не лише його смерть. На жаль, у нас є ще два епізоди цієї війни, де ми можемо з впевненістю стверджувати, що українські військові були вбиті в полоні. Один випадок стався у селі Червоний Партизан, яке теж було взято 21 січня цього року, а інший трапився біля села Логвинове. Це якраз той момент, коли закривався дебальцевський котел.
Як Ви знаходите свідків злочинів? Розкажіть, як проходить процес пошуку, як збираються і перевіряються дані?
Докази ми збираємо на українській території. Спілкуватись з полоненими або людьми, які перебували у полоні, але ще знаходяться на території терористів, - дуже небезпечно. У нас є контакти людей, які займаються обміном тут, на українській території. Коли ми встановлюємо епізод, який нас цікавить, ми з’ясовуємо, хто там був зі сторони українських військових, з яких частин, батальйонів... Тих, хто ще перебуває в полоні, ми стараємось знайти після обміну. Коли вони перебувають у безпеці на українській території, ми виходимо на них.
У нашому звіті ми говоримо не лише про порушення прав людини та норм утримання полонених зі сторони сепаратистів, але й зі сторони українських сил. Це інша сторона медалі. На жаль, ми не можемо говорити, що одна із цих сторін повністю чиста або невинна. Ми поспілкувались загалом з 30 людьми - 15 з однієї сторони, 15 з іншої, і всі описують приблизно однакові тортури, приблизно однакові грубі методи утримання...
Чи відомі Вам випадки, коли українська прокуратура починала карні справи проти військових злочинців?
Слідчі СБУ чи військової прокуратури не можуть туди (в зону АТО - Ред.) поїхати, для встановлення фактів, бо місце злочину знаходиться на підконтрольній сепаратистам території. В української влади руки зв’язані. Щодо іншої сторони медалі, так, як ми розуміємо, вже є судові розгляди. Наприклад, були розгляди справ батальйону "Айдар". У минулому році Amnesty International озвучила, що він був причетний до тортур і викрадень у Луганській області. Декого з бійців батальйону засудили за те, що вони теж порушували правила ведення війни.
Ми би хотіли, щоб це все було більш публічним і всі результати доносились до громадськості. Зараз у зоні АТО не відчувається, що українська сторона піклується про місцеве населення, справді намагається їм допомогти, їх врятувати. Це важливо не лише для місцевого населення, це важливо для міжнародного образу України. Зараз Україна продовжує користатися прихильністю світового співтовариства, бо вона є жертвою агресії Росії, але Україна теж повинна робити певні кроки, щоб зберегти прихильність світової спільноти і продовжувати рухатися вперед.
Давайте поговоримо про роль Amnesty International: Ви оприлюднили свідчення злочину, що далі? Які механізми покарання злочинця, особливо на окупованій території?
Ви побачите в документі, який ми опублікуємо за два тижні, що крім описання випадків у нас є й рекомендації, як українській владі, так і де-факто керівникам на стороні "ЛНР" та "ДНР". Звісно, ми просимо, щоб було проведене незалежне і швидке розслідування всіх випадків. З об’єктивних причин українська сторона не може розслідувати те, що відбувається на сепаратистських територіях, бо у неї туди немає доступу.
Тому один із довгострокових закликів Amnesty International до української влади - це ратифікація Римського статуту. Римський статут - це засадничий документ Міжнародного суду в Гаазі. Якщо українські депутати у Верховній Раді його ратифікують, то Міжнародний кримінальний суд матиме тут юрисдикцію. Коли місцева влада не може розслідувати скоєне на боці сепаратистів, тоді може бути залучено Міжнародний суд у Гаазі.
Публiкацiї за темою «Світ про Україну»:
