Аратта - На головну

27 травня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Батько намагався зігріти братика, а той був мертвий – Сінавер Кадиров про депортацію

Пам’ять 12094 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 18.05.2015 | Всі публікації | Версія для друку

Сінавер Кадиров
Сінавер Кадиров
Що спільного і відмінного між депортацією кримських татар і життям під російською окупацією?

Сінавер Кадиров, координатор Комітету з захисту прав кримськотатарського народу, народився в Узбекистані, куди депортували його родину з Криму. На Батьківщину він повернувся у 1989 році, коли з’явилася така можливість. Але після окупації Криму Росією Сінавер Кадиров знову змушений був покинути територію виїхати до Києва. Про життя кримських татар у депортації у часи СРСР, особливості повернення на Батьківщину, і ситуацію після анексії Криму Росією Сінавер Кадиров розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.

– Пане Кадиров, Ви народилися в Узбекистані, оскільки Вашу родину депортували з Криму. Яким життя було там?

– Я народився у кінці грудня 1954 року ще в умовах комендантського режиму. Це, коли мої батьки, будучи ще дітьми були вислані, там вони подорослішали, створили родину, але щомісяця ходили і відмічалися у коменданта про те, що вони перебувають під наглядом і не могли покидати цю територію. У таких умовах я народився і виріс. А уже у 1989 році я з родиною зміг повернутися на Батьківщину предків.

– Наскільки складним було життя кримських татар у депортації?

– Як жилося у депортації у перші роки, коли вислали туди моїх батьків, а також в умовах комендантського нагляду у режимний час, мені довелося знали лише з розповідей батьків. А у 60-ті роки, коли я був у свідомому віці, то вже не було такої заборони, що не можна було покинути територію адміністративної одиниці, де живеш через загрозу бути засудженим на 25 років.

Але з розповідей батьків я знав, що вони народилися далеко від того місця, де народився я. Я знав, що у війну вони опинилися в окупації. Вони нам розповідали, як ця окупація відбувалася, згадували, як їх вивозили в нелюдських умовах, що померло багато людей. Не потрібно було далеко ходити за прикладами, у моїх батьків у перші роки депортації загинула майже половина родини. У моєї мами померла мама – моя бабуся, яку я так і не бачив. Це сталося у перші роки депортації. Також померли мамині братик і сестричка, яким було по року.

По батьковій лінії була депортована моя бабуся з дітьми, де старшим був мій батько. Так от, вже в Узбекистані, у перші місяці депортації, помирає моя бабуся, тобто, її вивезли, і вони її більше не бачили. Дітям лише сказали, що вона померла. Залишилися одні діти. Їх розмістили у землянках. Коли вони лишилися самі діти, у них ще померло двоє. Залишилося троє дітей.

Мій батько згадував такий епізод, якось свого братика, він не знав, що той помер, він вирішив, що йому холодно, він мерзне, і він всім своїм тілом намагався його зігріти. Він всю ніч пролежав з ним в обіймах, намагаючись його зігріти, а з’ясувалося, що він мертвий.

– Коли у 1989 році Ви поверталися у Крим, чи легко це було зробити?

– Цей процес також супроводжувався забороною. Інша річ, що ці заборони були дещо пом’якшені політичною ситуацією, адже це були вже 1988-89 роки. Це були роки перебудови і СРСР був змушений пом’якшити свій тиск. Саме у цей період основна маса населення і повернулася.

Сам процес повернення був ускладнений матеріальною складовою. Будинки в Узбекистані не продавалися, оскільки влада робила все можливе, щоб кримські татари не могли їх продати. Таким чином вони намагалися утримувати кримських татар у місці депортації. Дехто їхав до Криму, не дочекавшись можливості продати свої будинку. А там, відповідно, ціни на житло почали зростати. Це також підігрівалося штучно. Тим часом у Криму ухвалювалися нові закони, які обмежували розселення у зоні колишнього проживання депортованих. Наприклад, закритою була гірська частина Криму, міста були закриті, Севастопольська зона була закрита, південний берез Криму.

Процес повернення був ускладнений у матеріальному плані, а також психологічному. У Криму була створена така атмосфера, що, мовляв, повертаються кримські татари, а це головорізи, тож що вони будуть різати ваших дітей. Тобто, місцеве населення було настільки залякане, що було навіть неприємно зустрічатися з ними поглядами, оскільки їх дуже сильно нами налякали. Цей страх розповсюджувався і на дітей, і на дорослих. У такій гнітючій атмосфері відбувався процес повернення. І це попри те, що влада всіляко намагалася провокувати ситуацію, щоб знайти можливість використати випадок для запобігання поверненню.

– Тепер Ви знову опинилися фактично у депортації, змушені були покинути Крим і поїхати до Києва. Що спільного і відмінного між депортаціє кримських татар, яка відбулася понад 70 років і тим, що відбувається тепер?

– Напевно відмінність лише у назві. Я теж якби перебував під конвоєм міліції, але не було такого, щоб під дулом автомата. Мене не штовхали, не били прикладом. Різниця лише у цьому. А все решта, сама атмосфера у Криму дуже сильно нагадувала ситуацію перших років нашого повернення – кінець 80-х – початок 90-х. Це була дуже гнітюча атмосфера.

– Зараз багато міжнародних правозахисних організацій критикують Росію за ставлення до кримських татар. Що Ви думаєте про цю ситуацію і політику Росії щодо Вашого народу?

– Це свого роду самоствердження. Коли не можуть заявити про себе інакше, то вдаються до такої форми. Дуже важко це усвідомлювати це у час, коли міжнародним елементом впливу є економіка, а тут ще користуються методами 19 сторіччя, коли силу визначає не інтелект, а груба фізична сила та зброя.

– Яким зараз є життя кримських татар на окупованому Росією півострові?

– Знаєте, якщо до цього я лише з розповідей чув, що таке окупація, то вже з приходом Росії я її відчув на собі. Це надзвичайно важко. Різниця лише у тому, що зараз у центрі міста тебе демонстративно не застрелять. Але можуть на очах у людей тебе скрутити, закинути у машину, і ти можеш зникнути на завжди. Тобто, тебе вивезуть, в’ють і тому подібне. У цих умовах реально дуже важко. Єдине, що наразі утримує кримських татар і змушує це терпіти таке ставлення і тиск – це те, що це наша Батьківщина, а за межами Криму у нас землі немає.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Пам’ять»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Світ відповідав розмірам людини,
І людина була мірилом всіх речей”

Михайло Волошин

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.