Аратта - На головну

24 липня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Двомовність як хвороба

Мова 16566 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 7.07.2015 | Всі публікації | Версія для друку

Юрій Шевчук
Юрій Шевчук
Професор Колумбійського університету називає українську мовну ситуацію «мовною шизофренією».

Професор Юрій Шевчук більше 20-ти років викладає українську мову за кордоном, зокрема, в Колумбійському та Єльському університетах у США. За цей час він спостерігає, як інтерес до вивчення української у світі стрімко зменшується - замість 17-19 студентів у групах, тепер її вивчають один-два. Це - безпосередній наслідок політики «мовної шизофренії» в Україні, вважає він.

Про те, що означає ця концепція, що уможливило появу феномену Ірини Фаріон, та як зробити українську мову конкурентоздатною, Шевчук розповів в інтерв’ю.


- Ви є автором концепції «мовної шизофренії», в чому вона полягає?

- Ця концепція - не моя. Тут йдеться не стільки про концепцію, як про аналіз політики змішування української мови з російською, яку, на мій погляд, влучно окреслює вираз «мовна шизофренія». Ще в 1962-му році американський соціолог Ейґар Гаузер досліджував на варіянтах однієї мови поведінку гаїтянських та американських негрів, яку назвав «шизоглосією», тобто «розламом мови». Обидві групи мовців сприймали власний креолізований варіянт мови, в Гаїті - французької, в США - англійської як меншовартісної, неправильні такі, що таврують їх носіїв. Вони демонстрували мовний комплекс - відчуття сорому за власну мову, а також намагання, в ситуаціях публічної комунікації не користуватися цими мовами, точніше різновидами мови.

В Україні провадиться послідовна політика змішування української мови з російською. Такої політики не існує в жодній європейській країні - навіть в тих, що мають співставну з українською ситуацію - мовну більшість, та великі за розміром мовні меншини. Однак там не допускається, щоб в публічному просторі - на телебаченні, на радіо люди розмовляли двома мовами. Це вважається елементарним браком освіти, що руйнує культуру мови, і культуру як таку. До речі, подібне змішування також не допускалося в Совєцькому Союзі: на телебаченні і радіо не було програм, де одночасно, протягом п’яти хвилин, говорили українською та російською.

Зараз це практикується як послідовна мовна політика на всіх українських каналах без винятку, наскільки мені відомо. Я не мав змоги спостерігати, як це робиться тут, у Львові, але, допускаю, що тут теж не трудяться перекладати тих, хто говорять російською.

- Не погоджуся з Вами. Зокрема, у львівських новинах «Наш репортер» російськомовних героїв репортажів завжди перекладають, накладаючи поверх російського український звуковий ряд.

- Тоді мені приємно чути про такий виняток. Адже на київських телеканалах така практика [стишування і накладання поверх російського мовлення українського перекладу] тривала лише короткий період часу після Помаранчевої революції. Зараз же змішуючи українську з російською, по суті, продовжують робити те, що робили з українцями русифікатори за Совєцького Союзу. Це, по-перше, заборона вживання мови у певних галузях спілкування, як правило - стратегічних - політиці, освіті, ЗМІ, театрі, кінематографі. Сьогодні українську не почуєш в економіці, бізнесі, на телебаченні (непареною з російською), у банківській справі й багатьох инших царинах.

Мовна шизофренія підриває зсередини систему української мови. Раніше для того, аби змінити фонетику, морфологію, синтаксис, - наприкінці 20-х-початку 30-х років ХХ століття, - було фізично знищено всю школу української лінгвістики. Частина лінгвістів була розстріляна, а частина - репресована, та вислана геть з України. Тоді ж в мову почали вводити русизми, цілі сотні питомих українських слів оголосили «націоналістичними», замінили російськими. Усували цілі моделі словотворення. Зараз робиться те саме, але дуже спритною політикою змішування двох мов.

Якщо людина навколо себе чує або лише мішанку, або російську мову, вона, попри власні найкращі наміри, відтворює її. Свідчення цього я, як мовознавець, бачу на кожному кроці. До прикладу, у фонетиці, коли, де-факто, нормою стає пом’якшення шиплячих ч, ш та щ (чьоловий замість чоловий, щястя замість щастя) або зубних д, т перед і. В літературному стандарті завжди існувало три форми реалізації цих приголосних: м’яка, напівм’яка і тверда. Зараз же дві останні опинилися поза вжитком.

Також зникає українська голосна и, що в ненаголошеній позиції наближається до е, каза́тие, роуби́тие. У російській мові цей звук не існує. Нині в український його все частіше заміняють на і, наприклад «кава-амерікано» замість «кава-американо» (адже ж українською Америка, а не Амеріка). Инші зрусифіковані україномовці заміняють и на російський ы - це я чую в київських телепрограмах весь час.

Про таке розхитування системи можна говорити не лише на фонетичному а й на морфологічному, словниковому, синтаксичному рівнях. До прикладу, коли замість слів «скарбниця» чи «скарбничий», ви чуєте абсолютно неукраїнські «казна» та «казначейський». Це - лише один із прикладів того, коли питомі українські слова замінені російськими.

Окрім цього, із українського слововживання зникають найвищі ступені порівняння прикметників. Це нонсенс, коли кажуть «Приз за кращий фільм». Англійською це б звучало як «Prize for a better film», - має бути «найкращий». Бачимо виразну тенденцію, коли питомі форми найвищого ступеня прикметників все більше витісняються російською формою, однаковою для порівняльного і найвищого ступенів, кращий друг замість найкращий друг. При тім зараз це робиться нібито добровільно. Українці самі не помічають, як стають співучасниками знищення власної мови. Їх занурюють у мовне середовище, яке кожну хвилину, годину, день, розхитує, руйнує мову зсередини.

Логіка русифікації, яка була присутня у імперській Росії, і в совєцький час, тепер продовжена політикою мовної шизофренії, насаджуваної скрізь і всюди. Насаджуваної так, що звичайні мовці не можуть сховатися від її згубних наслідків. Щоб це зробити, слід вимкнути телевізор, радіо, перестати користуватись інтернетом, і не виходити на вулицю.

Инша проблема - студент-американець вивчає українську мову, приїжджає вперше до України, з надією покращити свої розмовні здібності, натомість вже на летовищі чує або російську, або мішанку, яку його професор просив уникати. В мене такі випадки безперестанку - інакших немає. Такої мовної ситуації, як в Україні, не існує в жодній іншій країні Європи, за винятком, хіба, Білорусі. Якщо її не змінити, то українська мова помре вже в межах цього покоління.

Зараз цілий ряд ознак вказує на тенденцію занепаду української мови. Перше - українська мова, по суті, не має власного сленгу. Сленг - це той шар лексики, без якого мова не дістає свіжої крові. Український мовознавець Микола Горбач, який працював в Мюнхені та досліджував жаргон українських лірників, а також мовознавець Юрій Шевельов казали, що мова, позбавлена сленгу, врешті-решт, приречена на загибель. Якщо ви подивитеся на словники українського сленгу Лесі Ставицької, то там, по суті, близько 75-80% всього корпусу - русизми, без всякої асиміляції (морфологічної, фонетичної) запозичені з російської. Питомий український сленг просто не можна порівняти ні за якістю, ні за кількістю із багатющим сленгом в таких мовах, як польська, російська, словацька, чеська, англійська. Ми навіть не можемо серйозно стверджувати, що український сленг присутній сьогодні в мові як такий.

Якщо ж взяти українську термінологію - особливо в тих галузях, що визначають сучасне життя - комп’ютерна справа, інформаційні технології - там переважно використовують англійські запозичення, часто із російським спотворенням, оскільки вони беруться не з мови ориґіналу, а з російської. Адже російська мова досі у менталітеті великої частини суспільства лишається посередником між українською та зовнішнім світом. Тому навіть дуже примітивні завдання, які дуже легко виконати здоровій мові, означуючи нові поняття, не виконуються. Наприклад, англійське слово «drone» [дослівно - «трутень», в цьому контексті - безпілотний літальний апарат], чомусь ніхто навіть не візьметься перекласти як «джміль» чи «трутень», хоча цей образ дуже легко запозичити. Або ж слово «velcro», яке перекладають як «липучка», можна було б перекласти як «реп’ях» - це той самий образ і та ж метафора, не російська, а своя, українська. Ця тенденція неперекладу запозичень, паралічу власних механізмів словотвору - теж ознака вмирання мови.

В українській мові дедалі рідше старі метафори стають базою для нових термінологічних значень. Я іноді запитую людей: «Коли ви дивитесь рекламу, а там написано «онлайновий ресурс», чи розумієте ви, що означає «онлайновий»? От якби сказали «мережевий ресурс» - це правильніше навіть з точки зору прагматики, коли ви хочете, щоб глядач зреагував на рекламу та придбав товар. Такий параліч мови закреслює прагматичну орієнтацію спілкування - робити те, що хочеш висловити, зрозумілим адресатові. Навіщо вживати слова, які звичайна людина на вулиці не зрозуміє? Тобто ми говоримо про надзвичайно сильну тенденцію витіснення мови, яка переважає навіть вказані прагматичні орієнтації, що мали б діяти в рекламі. Це все - лише окремі з багатьох реальних ознак вмирання української мови.

- Ви багато років живете за кордоном. Чи не здається Вам, що на відстані можна неправильно сприйняти процеси, що відбуваються щодо мовного питання тут, в Україні? Чи, навпаки, така позиція зовнішнього спостерігача є виграшною?

- По-перше, ми всі живемо у вік інформаційного вибуху. Зараз дуже часто людина, що живе за кордоном, за океаном, краще поінформована про те, що діється в Україні, ніж багато з тих хто мешкає в Україні. Ви можете сто разів, десять років поспіль проходити повз будинок, і не помічати його, а турист приїде і скаже: «Який гарний будинок!». Тому фізична віддаленість не впливає на об’єктивність суджень чи аналізу, як це комусь здавалося б. Те, що я «там», не робить мене упередженим, та не перешкоджає бачити абсолютно очевидні як на мене речі.

- Після подій на Майдані в Україні відбулися зміни у мовній ситуації - до прикладу, дедалі більше людей свідомо переходить на українську мову. Чи не спонукає Вас це переглянути концепцію «мовної шизофренії»?

- Так, зміни відбулися, але, на мій погляд, ці зміни на гірше. Гібридна війна із фронту на сході перекинулась на фронт культурний, цивілізаційний. Раніше було досить чітко видно, хто є прибічником, а хто - ворогом українців у питанні мови і культури. Зараз же з’явилося дивне поняття «нових» патріотів, які люблять Україну, але не люблять української мови. У мене це поняття викликає серйозні застереження. Це, знову ж таки, нова маска знайомого російського імперіялізму. Українофоби взялися маніпулювати суспільною свідомістю, користуючися жертовністю наших російськомовних громадян. Більшість останніх, я впевнений, люблять і цінять українську мову, хоч і були позбавлені можливости вивчити її. Не спитавшися їхньої думки, ними тепер намагаються виправдати те, що в Україні існує величезна дискримінація більшости україномовців за мовною ознакою. Нас знову переконують забути про дискримінацію.

Нагадаю, що в останньому переписі понад 67% населення України назвали українську мову рідною. Цей факт абсолютно не відображений продукції телебачення, кінематографу, радіо, преси і далі за списком. Відсоток україномовної продукції у всіх цих галузях є мізерним. Чим можна пояснити те, що ледь більше 4% ефірного часу на десяти найпопулярніших радіостанціях звучить українська пісня? Це був би скандал для кожної иншої країни. Нас же намагаються переконати, що це - нормально, що про це не варто говорити, щоб, бачите, не “розділяти” націю. Насправді націю розділяє ця нечувана дискримінація величезної більшости її громадян. Адже щодня мільйони українців почуваються упослідженими у власній країні, цілком за Тарасом Шевченком на«нашій, не своїй землі».

Дуже маленька частина громадян сприймає намагання усунути цю несправедливість як загрозу для себе. Загрозою ці намагання є лише для людей з імперським чорносотенний менталітетом - людей, які мають інстинктивну ненависть до українського. Таких людей, насправді, дуже мало. Инша справа, що вони дуже галасливі - вони часто контролюють радіохвилі, телеефір, видавничу справу, пресу і так далі.

- Все ж люди, що свідомо переходять на українську мову, у своїх інтерв’ю ЗМІ наголошують, що зробили це без примусу та насильства. Тим часом, як концепція «мовної шизофренії» є досить радикальною і жорсткою…

- Я не бачу ніякого насильства в тому, щоб просто сказати: «Культура є для нас пріоритетом», і заборонити поєднання мов, яке цю культуру підриває. Ніхто у Франції, Англії, Америці, Еспанії чи Росії не скаже вам, що це - насильство. Це - нормальний стан речей. За цією ж логікою, ви можете сказати, що людина, яку не приймають до університету через двійку в атестаті, застосовують насильство. Це - абсурдна логіка, це лукавство. Є певні правила гри, що зобов’язують кожного в однаковій мірі. Вони мають бути чіткими. Якщо ви володієте певною компетенцією - скажімо на достатньому рівні володієте мовою чи якоюсь иншою дисципліною - то можете брати участь у грі, що називається освіта і культура. Якщо ж не володієте, то можете волати про насильство, однак це спрацює, хіба, для людей наївних чи недалеких.

Я ніколи не пропонував і не пропоную ніякого насильства. Я пропоную розвести дві мови - так, якби це зробили в кожному иншому суспільстві. Треба, щоб було видно, це - україномовний продукт, а це - російськомовний. І хай вони конкурують між собою. Зараз конкуренції немає: російська мова паразитує на українській, постійно чіпляючись за неї. До цих пір я ще не бачив позитивних наслідків співіснування української та російської мов. Навпаки - це розвал і мови, і культури, як такої, що швидко прогресує.

Як може вчитель казати учням без лукавства, що їм треба добре вчитися в школі, в той час, як вони бачать, що люди, які володіють мовою на дуже примітивному рівні, чи не володіють взагалі, роблять карколомні кар’єри в політиці, фінансах, бізнесі, юриспруденції, телебаченні? Тобто в галузях, у яких у кожній іншій країні вони були б просто відсутні. Учні думатимуть, що вчитель їм бреше, адже навколо себе вони бачать зовсім иншу дійсність та иншу логіку успішної кар’єри.

Для мене очевидним є той факт, що загалом система освіти в Україні деґрадує. Адже як можуть в 44-мільйонній країні на останніх результатах тестування ЗНО з української мови, лише 158 людей здати іспит на найвищу оцінку? Не знаю, як для кого, а для мене, це - катастрофа. І це в країні, мова якої за кількістю носіїв, мала б бути другою найбільшою слов’янською мовою у світі! Натомість вона не існує як така у світовому контексті.

Українську вивчає непропорційно мізерна кількість студентів по відношенню до кількости її носіїв. До прикладу, баскську мову у США вивчає у три-чотири рази більше студентів, ніж українську. Це при тому, що носіїв баскської - мови народу, що навіть не має державности, поділеного між Францією та Еспанією - менше двох мільйонів, тоді як носіїв української мови, якщо врахувати ще й діяспору, - близько 40-ка мільйонів. Мене ця ситуація глибоко непокоїть. Для мене вона є свідченням того, що перед нами розгортається культурна катастрофа.

- А як бути із ситуаціями на кшталт нещодавнього конфлікту між ініціативою «И так поймут!» та відомою українською російськомовною блогеркою Юлією Савостіною? Львівська ініціатива критикувала її за російську мову у блозі, в той час як захисники Савостіної стверджували, що головне - популяризувати український продукт, байдуже, якою мовою.

- Це ще один промовистий доказ мовної шизофренії. Шизофренія означає розлам свідомости. Коли людина вважає, що можна поєднувати непоєднуване - допомагати українському бізнесу, и послідовно виказувати презирство до українців, уникаючи української мови. Я б на місці читачів її блогу поставив би собі запитання - це щиро, чи тут якесь подвійне дно? Я не знаю, хто ця пані, але це виглядає якось занадто, непотрібно складно. Чому не можна було робити це українською мовою - не зрозуміло з точки зору здорового глузду. Це проте дуже легко зрозуміти з точки зору мовної шизофренії, яка є виявом шизофренії ідентифікаційної.

- Як журналістка я досить часто стикають із опором з боку редакторів, коли намагаюсь вживати фемінітиви в текстах - на кшталт таких слів, як «лікарка», чи «директорка». Водночас, читала, що прагнення уникнути використання фемінітивів - це наслідок негативного впливу російської мови на українську.

- Я б порадив редакторам в таких випадках почитати українські граматики. Там записано, що українські фемінітиви, на відміну від російських, не мають пейоративних [зневажливих] конотацій. І вони належать до сучасної української мови. Використання фемінітивів - риса, яка робить нашу мову своєрідною, особливою. Це риса, яку слід всіляко розвивати і підтримувати. Особливо з огляду на те, що це озвучує певний феміністичний дискурс, дискурс рівности між двома статями, який теж мала би відображати наша мова. Вона це і робить.

- Але чи дійсно для української мови, які висловлюються деякі мовознавці, характерне не підважування норми, а, швидше, консервативність?

- Ні, це - нонсенс. Якщо вважати за норму те, що було в совєцькі часи, то це - антинорма. Її треба підважувати агресивно і скрізь. Я маю на увазі насамперед «совєцькі» норми, які узасаднюються лише тим, що вони існують в російській мові. І, ані в логіці самої української мови, ані в якійсь науковій рації, не існує для них виправдання. До прикладу, чужі запозичення середнього роду із закінченням о після приголосного не відміняються лише тому, що вони не відміняються в російській мові. В українській же мові такі слова, як пальто, метро, авто, кіно мають відмінятися. У живій народній мові ці слова таки відміняються. Проблема в тому, що все менше людей прислухаються до живої народної мови.

Є норми, а є псевдонорми, нав’язані українській після того, як було знищено всю українську лінгвістичну школу, змінено словники, проведено масову русифікацію. Тепер нам кажуть, що це вже - норма. Не думаю. Для мене це - не норма. Для мене краща норма - правопис, що існував до 1933 року. З усіма його недосконалостями, ми маємо там певну наукову логіку. А тут логіка відсутня, крім логіки русифікаційної.

Цікаво, що редактори в Україні часто не помічають явних русизмів, зате слова, неподібні на російські, вони відразу ж виправляють. Я це зауважую, коли даю рукописи своїх текстів до публікації. Редактори залишать «приймати участь», хоча це очевидний русизм, натомість, коли ви напишете «людина без совісти», и вкінці виправлять на і, матеріял на матеріал, аритметика на арифметика. Адже це - російська норма, і т. ін.

- Нерідко українську мову в серіалах та фільмах, а також дубляж фільмів українською критикують за штучність, несправжність мови - мовляв, в реальному житті так ніхто не говорить. Які причини такої ситуації і як її можна змінити?

- Зробити так, аби продукційні студії, телебачення, були очищені від людей, які не володіють українською мовою. На всіх, без винятку, українських теле- та кіностудіях Києва, де мені довелося побувати, українська мова вживається декоративно, лише після того, як вмикається камера та починається запис. До цього всі присутні працівники говорять російською мовою.

Тут постає питання - чи відчувають ці люди мову, в яку вони «бавляться» і вдають, що нею розмовляють? Дивно було б від них сподіватися природної, живої, цікавої розмовної української мови. Треба поставити питання про те, що люди, які перекладають фільми українською мовою, повинні її знати. Мені здається, що це навіть зумисне робиться - коли українська за визначенням звучить штучно, мовляв, це не мова, а австрійський конструкт, чи то «австрійська змова» проти «великого русского мира».

До прикладу, коли ви дивитесь фільм «Спартак» Стенлі Кубрика, ви ж не задаєте собі питання, чи говорив Спартак англійською? Хоча йдеться про Рим, у якому говорили латиною. Але це те, що робить талановитий режисер: він створює реальність, яка вас переконує, і ви вимикаєте свої сумніви, насолоджуючись справжнім мистецтвом. У нас же це - антимистецтво, ще одна форма русифікації. Це питання дуже легко вирішується, і я вже вам сказав, як.

- Так, ви говорили про «очистити», але це звучить дещо…

- Так, як насильство.

- Тобто, цих всіх людей треба звільнити?

- Так, як професійно непридатних. Або ж дати їм певну можливість - місяць випробувального терміну [щоб вивчити українську]. Чи поставити умову: після того, як ви пересікаєте поріг теле- чи кіностудії, робоча мова у вас - українська. Тоді дійсно професійні, хороші кадри стануть потрібними і що важливо й особливо лячно для русифікаторів, - високопрестижними. Я знаю дуже багато талановитих людей, які хронічно не мають роботи. Система, що існує, їх виштовхує, як вода олію. Ці люди лякають тих, що зараз у системі. Бо, на їхньому тлі ті, що заправляють системою, - професійні банкрути, вони абсолютно непридатні професійно.

- У вашій біографії на Вікіпедії йшлося про те, що Ви були знайомі з Юрієм Шевельовим?

[Сміється] - Не знаю, хто це написав за мене. Це не відповідає дійсності. Насправді, я бачив Юрія Шевельова декілька разів у житті, однак ми з ним не були знайомі.

- Однак чи відомо Вам про справу Якобсона та цькування Шевельова на Заході?

- Так, це відома справа, і вона гарно описана в книзі Шевельова «З історії незакінченої війни» (упорядники - Оксана Забужко, Лариса Масенко). Це історія не тільки про Шевельова, а про кожного талановитого українця, який підривав імперські стереотипи провінційності, вузьколобості, загумінковості, етнографічності української ідентичності. Шевельов сказав колись знамениту фразу: «Українське відродження має три ворога: Москву, комплекс кочубеївщини, тобто зрадництво, та провінціялізм».

Драма Шевельова в тім, що його геній не був вповні реалізований ні в окупованій Совєтами Україні, ні навіть в начебто демократичній системі науки й освіти Сполучених Штатів, де він піддавався негласній ізоляції, цькуванню, кампанії очорнення і оббріхування, в якій першу скрипку грав Роман Якобсон. Американська славістика була й досі великою мірою лишається русоцентричною. Значення Росії часто перебільшується і майже завжди за рахунок применшення значення неросійських слов’ян, в тім й України. Це очевидно із університетських програм, з того, що рідко коли американський русист володіє хоч одною иншою слов’янською мовою, чи хоча б визнає потребу знати її.

Це проступає і в тому, що навіть саме слово націоналізм стосується в начебто «об’єктивних» наукових дослідженнях багатьох західних експертів лише до колоніяльних народів (українців), і ніколи до імперських (росіян). Це очевидно в непропорційно великій кількості досліджень на теми українського фашизму, українців-колаборантів з нацистами, українського антисемітизму й инших «позитивних» сторінок в історії українства і мізерній кількості досліджень Голодомору, русифікації і т.д. Шевельов був чи не найгрізнішим викликом засилля русоцентризму й кремлінізації в американській і західній русистиці. Він лишається таким і тепер - грізним, непереможним ворогом Москви, українського комплексу зрадництва (кочубеївщини) й українського провінціялізму.

- Які зараз справи із інтересом до вивчення української мови за кордоном з позицій вашого викладацького досвіду?

- Інтерес катастрофічно зменшується. Коли я лише починав викладати українську мову в Гарварді на літній школі, в мене в групах було по 17-19 студентів, я їх мусив ділити. Зараз же - один-два. Це трагічний стан. І це - відображення занепаду української в самій Україні. Американський студент, що рік вивчав українську в себе університеті, приїжджає в Україну і з перших кроків бачить, що ця мова (а не суржик) фактично відсутня в політиці, бізнесі, телебаченні, кіні й инших важливих царинах, він втрачає мотивацію вивчати її. Інформація про це швидко набула розголосу.

З прагматичної точки зору російська в Україні є справді необхідною, а українська ж не лише не допомагає чужинцеві, але й робить його об’єктом дискримінації, насмішок, особливо поза західними частинами країни. Я сам відчуваю моральний обов’язок попереджувати своїх студентів про шок, що їх чекає в Києві, Харкові, Одесі. Про всесущу і токсичну мовну шизофренію в Україні. Лише особливо посвячені й ідеалістично налаштовані студенти вирішують вчити мову, що обіцяє їм такі сумнівні «дивіденди» у реальному житті.

- Як можна змінити цю ситуацію?

- Змінивши систему цінностей в українському суспільстві, назвати речі своїми іменами. Першою цінністю має стати українська мова, вона має стати престижною. Має бути розуміння того, що російська мова - це мова колонізатора. Це мова, яка століттями висмоктувала, гнобила і паразитувала на українській мові. Звісно, мова - не винна. Винні ті, хто робив її знаряддям русифікації. Ті, для кого велич російської завжди означала гноблення і презирство до української й українців.

Мовна шизофренія є відображенням шизофренії ціннісної, світоглядної. Сьогодні російські імперіялісти вбивають українців, а водночас українці, наче нічого не сталося, і далі вважають російське престижнішим, ніж своє. Замість того, щоб нарешті звільнитися від присутності російської ідеології, імперської культури, смислів, культурного продукту і повного засилля російської мови, величезна більшість українського суспільства улягає новій ідеології, що висуває альтернативне і таке колонізаторське розуміння пост-майданного українства, що позбавлене впізнаваних національних рис - насамперед мови.

Вийти із цієї ситуації можна, лише зробивши українське престижним. Зробити так, щоб добре володіння мовою було першою ознакою високого професіоналізму у всіх без винятку галузях діяльности так, як це є в решті світу. Тут немає жодного насильства: ви просто створюєте загальне оточення, коли людина бачить навколо себе все таке цікаве, і високої якості українською мовою, то вмить забуває, що ще вчора вважала цю мову селюцькою, примітивною.

Почати можна хоча б з того, щоб дублювати всю світову кінокласику українською мовою. Це геніально робили совєти - і в українця, грузина, білоруса складалося враження, що весь світ говорить російською мовою. І Бриджит Бардо, і Катрін Денев, і Софія Лорен, Джейн Фонда. Вони робили це зумисне - щоб навіть англійської не чути було. З цього почати, насправді, дуже легко. І в нас відразу ж виникне прошарок високопрофесійних перекладачів з української мови, а престиж української мови здійметься високо в небо, в цьому конкретному випадку.

Це робиться дуже швидко, однак ми не маємо політичного класу, бодай мінімально зацікавленого в цьому. Наш політичний клас не мислить категоріями держави, а мислить категоріями цукерні, крамниці, відеовипозичальні, чи иншого бізнесу, з якого вони починали свої кар’єри, а зараз опинились в міністерських кріслах. Для них пріоритет мови й культури поза їхньою системою цінностей.

- З чим, на Вашу думку, пов’язаний феномен появи в публічному просторі такої постаті, як Ірина Фаріон?

- Я бачу принаймні дві причини феномену Ірини Фаріон. Перша - там, де цивілізована дискусія стає неможливою, а демократичні механізми розв’язання проблеми відсутні, з’являється екстремізм. У нас ця ситуація існує десятиліттями. Ірина Фаріон є однією із таких скрайніх форм суспільного діялогу, що для мене цілком зрозуміла, як реакція на масову дискримінацію українців, що існує роками і тільки посилюється. Ірина Фаріон тішиться популярністю у певного числа патріотично настроєних українців, бо озвучує, хоч і в екстремістський спосіб, речі, які турбують багатьох в Україні.

Друга причина, в тому, що Фаріон чудово відповідає тому карикатурному образові здегуманізованого кремлівською пропагандою «українського націоналіста», заюшеного ненавистю до всіх і всього, крім сала, вишиванки й дуже особливо пойнятих «традиційних цінностей». Кремль завжди намагався звести всі вияви українського духу до такої расистської в своїй істоті карикатури українців.

Саме такий образ українця Кремлеві, як зараз переконуємося, вдалося вживити у свідомість російських колаборантів і зрадників батьківщини, які тепер вбивають українців на Донбасі, в Криму й де-инде. Публічні виступи Фаріон були як подарунок Кремлеві, її одразу стали роздмухувати, щоб «сфаріонивши» прогресивну і визвольну в своїй істоті програму відродження України, здискредитувати її в очах самих українців і світу. Такі як Фаріон потрібні Кремлеві як символ неподільної монополізації прогресивної визвольної програми українства правими екстремістами.

Останні самі себе часто видають нацистами, роблячи це чи через політичну наївність, чи свідомо. В Україні немає і десятиліттями не було патріотичної лівиці, ліберальної партії із прогресивною програмою державобудівництва, яка ставила б український патріотизм (націоналізм) на перше місце. Для Кремля поява такої політичної сили була б катастрофою, бо вона здобула б прихильність в тих реґіонах України, у тих сеґментах суспільства (людей ліберальних поглядів, феміністичного жіноцтва, російськомовних українців, ґеїв, лезбійок, мистецької богеми, вірних нетрадиційних церков, цілого переліку національних меншин) які зі зрозумілою недовірою ставляться до українських правих.

Саме така політична сила програмово гармоніювала б з духом і буквою об’єднаної Европи. Вона стала б похоронним дзвоном всьому проєкту російської реконкісти України. Феномен Фаріон дуже ускладнює формування такого ліберального інклузивного українського націоналізму.

Повертаючись до Фаріон і мовного питання, думаю, що те, що вона відстоює, можна було б робити инакше, не позбавляючи нікого гідности, враховуючи ряд делікатних моментів у справі гостро необхідної дерусифікації України. Не можна забувати, що наші російськомовні громадяни теж мають людську гідність. Сьогодні мільйони лишаються позбавленими можливости опанувати українську, навіть якщо вони цього хочуть.

Не таємниця, що Україні годі навчитися мови, просто занурюючи себе в ТБ, радіо, пресу чи кіно, бо в останніх панує або російська або суржик (мовна шизофренія). Треба бути дуже сильним і мати величезне бажання і впертість, щоб опанувати українську мову. Адже ви ніде не можете її почути у чистому вигляд довше, ніж п’ять хвилин. Ніде! Перш як вимагати від наших російськомовних громадян мовного патріотизму, треба дати їм реальну можливість опанувати українську. Ми повинні мати мережу безкоштовних шкіл української мови, відкритих для всіх. В них мають працювати високоталановиті викладачі, обов’язково із високою оплатою. Адже до найцікавішого предмету можна викликати ненависть його бездарним викладанням.

Такі школи - це лише перший крок. Людина, що з них виходить, повинна мати можливість зануритися і занурити свою дитину у виключно україномовне середовище, в якому не було б місця жодній иншій мові, окрім рідної. Зараз ми цього не маємо. Це має громадянин кожної демократії Европи. Це европейська норма, і українцям нема чого ні перед ким перепрошувати за своє бажання мати таку норму.

- А як же Львів?

- Якщо ситуація не зміниться і не буде покладено край політиці мовної шизофренії Львів, як і вся Галичина рано чи пізно втратить мову, поступившися нею спочатку перед суржиком, а тоді перед російською. Пам’ятаймо, що кожна двомовність є переходовим станом. Незаперечні ознаки цього я бачу вже сьогодні у мові львів’ян. Мовна шизофренія створює прокляте коло: з одного боку, є імператив всіляко підтримувати і поширювати мову. З іншого - змішування мови з «языком» руйнує українську мову і саму культуру. Нам кажуть, що говорити про це не можна, бо це нібито поділяє суспільство. Це маніпулятивний кремлівський наратив, який ставить за мету зберегти русифікацію і знищити українську мову, а з нею всю українську цивілізацію.

Насправді нас десятиліттями поділяє масова, інституціялізована, узаконена й підтримувана олігархічною «українською державою» дискримінація величезної більшости українців за мовною ознакою. Демократичну, вільну европейську Україну годі збудувати на несправедливості, дискримінації і фіктивній свідомості, яку нам насаджують. Це дуже добре знають в Кремлі і, подібно, не знають чи ж не хочуть знати на Печерських пагорбах Києва.

Примітка ZAXID.NET

На прохання Юрія Шевчука, подаємо текст інтерв’ю за виправленим, харківським правописом української мови [правопис української мови, ухвалений 1927 року шляхом голосування на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбувалася у тодішній столиці УРСР, у місті Харкові за участі представників українських земель, які тоді перебували у складі різних держав].
Довідка:

Юрій Шевчук, випускник факультету романо-германської філології Київського державного університету імени Тараса Шевченка (1977-1982) зі спеціяльности «теорія і практика перекладу». Захистив кандидатську дисертацію на тему «Архаїзація лексики англійської мови Великої Британії». Навчався на магістерській та докторській програмі з політології в університеті Нова школа суспільних досліджень, Нью-Йорк (1992-1999), маґістер політології зі спеціяльностей «порівняльна політологія» та «американський уряд».

Викладав англійську мову в Українському інституті інженерів водного господарства, м. Рівне (1987-1992), українську мову на Літній школі Гарвардського університету (1990-2012). З 2004 р. працює лектором української мови в Колумбійському університеті, Нью-Йорк, США, де викладає початковий, середній і поглиблений курси української мови та курс «Совєтський, пост-совєтський, колоніяльний, пост-колоніяльний кінематограф». З 2014 р. викладає українську також в Єльському університеті.

Автор підручника «Українська для початківців».

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Мова»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Світ відповідав розмірам людини,
І людина була мірилом всіх речей”

Михайло Волошин

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.