X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

15 грудня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


За червоною лінією

Державність 19424 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 3.09.2015 | Всі публікації | Версія для друку

За червоною лінією
Все ще хочеться дізнатися, хто винен у тому, що сталося останнього літнього дня біля парламенту? А яка різниця? Знання, звісно, сила, тільки навіть вони не здатні повернути людське життя.

Винні обов’язково будуть названі або призначені, справжні чи фейкові, без них не обійдеться.

Аваков свою версію вже озвучив — ще дим від гранати не розвіявся… Далі хід прокурорів, можливо, якоїсь ТСК. Ідеться ж про важливі речі, які не можна забалакати. Не про якусь там сотню радикалів, а про реальних працівників правоохоронних органів, загиблих і поранених. Але хай це вже буде на совісті офіційних глашатаїв. Брехні й цинізму, на жаль, не бракує з усіх сторін. І процес тільки набирає обертів.

А втім, не в брехні найбільша біда. Є, на жаль, у цій огидній історії щось куди важливіше. Кров, що просочилася крізь межу, яку ніхто до того не ризикував переходити. Незважаючи ні на що. Межу дуже тонку, але вкрай важливу, бо на ній як на волоску трималася надія. Нині її перейдено, запобіжники знято й прірва, яка завжди була в суспільстві, але яку всі так щиро старались останнім часом присипати й підлатати, стала ще глибшою і ще страшнішою, ніж до того.

Кров, що вперше після Революції гідності так відверто й цинічно пролилася під об’єктивами десятків камер під час прямої трансляції в реальному часі, започаткувала новий порахунок, від якого вже нікому не відкрутитися. Між правоохоронцями й активістами, між владою і народом, між радикалами й пацифістами. Між усіма разом і між кожним зокрема. Ця кров відкрила очі, загострила зір і перетворила барвистий спектр кольорів лише на чорний та білий.

Відтепер правоохоронці знову дивитимуться на демонстрантів, як дивилися на Майдані, з огидою та підозрою, в очікувані небезпеки. Але сьогодні їм легше буде завдавати своїм опонентам болю й тиснути на курок у разі чого. Тепер-бо все по-справжньому. Війна як війна. З владою і народом те саме. Новий суспільний договір про ненапад, підписаний десь там на Грушевського чи Інститутській, анульовано.

Толерантність заради високих ідеалів вивітрилася, можна відверто проявляти свої комплекси і страхи. Ліваки та націоналісти більше не полізуть разом на барикади й не битимуться проти спільного ворога. Вони битимуться між собою. Там, на фронті, можливо, ще ні, у шанцях не до того, але тут, у тилу, точно з цим покінчено. Вони й до того зовсім по-різному бачили своє спільне майбутнє: одні готові йти до кінця і руйнувати Москву, а інші ладні віддати все, аби настав нарешті спокій. Тільки досі все це було на рівні балачок і дебатів, у гіршому разі закінчувалося синяками. Нині ж пролилася кров.

І недарма Аваков, та й не лише він, валить усю відповідальність на «Свободу», хоча там, на площі, були й радикали Ляшка, й інші незгодні з політикою влади. Важливо вмочити в кров саме націоналістів, цих вічних ідеологічних ворогів малоросійства, яке нині отаборилося у владних кабінетах. І байдуже, що якраз націоналісти першими кинулися рятувати державу, коли демократи лише розводили руками й прикидали, куди втікати. І байдуже, що далі рятують і рятуватимуть, навіть коли їх усіх визнають поза законом. Так, президент заявив, що події біля Ради — це «удар у спину», і він правий. Але йому вигідний цей удар, бо він завданий саме по його опонентах, тих самих, які затялися побудувати національну державу й не замовкають зі своєю національною революцією. Які тишком-нишком гострять сокиру, складують зброю і лише чекають, як всенародно й демократично обраний гарант Конституції нарешті облажається. Вони ще гірші від Путіна з його головорізами. Бо той хоч бреше, але готовий грати в карти. А ці, мов барани, затялися зі своєю Україною — і ні обіграти, ні домовитися, ні сторгуватися…

Йдеться навіть не про окремі партії чи організації. Нищівного удару завдано по всьому українству як явищу. І неважливо, на чиєму боці перебувають його адепти, підтримують президента, довірливо хлопаючи вухами, чи намагаються докричатися зі своєю правдою до глухого світу. З превеликим задоволенням малороси, які перехопили владну естафету від великоросів, мочитимуть і свободівську «Січ», і ДУК, і «Азов», і навіть Спілку письменників, якщо вона занадто багато собі дозволятиме чи становитиме загрозу. Йдеться, власне, про весь український дискурс, який нині знову виштовхується на маргінес як неконструктивна, тупа, печерна й небезпечна сила, якої краще позбутися, бо так буде ліпше усім.

І якщо раніше одних лише дещо коробило від сентенції «Єдина Країна! Единая Страна!», а інших — від бандерівського «Слава Україні! Героям Слава!», але на цьому й закінчувалося, то тепер усе перейшло у стадію «як можна з цим націоналістичним бидлом, із цими неандертальцями будувати країну» або «та пішли ви зі своїм єдиним народом і двома язиками». І далі, повірте, обов’язково буде ще колоритніше. Бо там, перед парламентом, спрацював глобальніший детонатор, ніж здається, який запустив доволі огидний процес, чимось схожий на той, що країна пережила відразу після Революції гідності. Тоді лише спроба скасування закону Колесніченка — Ківалова за ініціативи нинішнього віце-прем’єра Кириленка наробила стільки смороду, що вата цілого Сходу та Півдня схопилася за голову: «бандерівці наступають». Що вже казати про нинішній інцидент, коли йдеться не про якийсь ефемерний страх, а про цілком конкретний: «бандерівці вбивають», кидають гранати й хочуть захопити владу в країні. Чи варто розповідати, які почуття нині сповнюють душу обивателя родом із совка, хай і наверненого в українство за допомогою путінських «Градів», але все ще вбраного в куфайку. Чи варто описувати, ким він вважає нині тих, хто безнастанно твердить про війну до перемоги, національну революцію та право українців бути господарями на своїй землі. Страх і втома від вій­ни, від крові, від крові, яка ллється вже в серці столиці, такі великі, що жодні патріотичні аргументи чи мотивації більше не діятимуть. І не лише тому, що на перше місце виходить «лішбинєбиловойни», а й через банальніше: «українці-вбивці». Віднині бути українству собою, аргументувати свою правду й своє право буде все важче і важче.

Хто насправді кинув гранату і чи гранату, яку саме і чи тільки одну, ми, можливо, ніколи й не дізнаємося. Цю масштабну провокацію влаштовували не для того, щоб потім каятися. Справу зроблено. Й обиватель довго, може, і завжди пам’ятатиме, що вбивство під Радою в день, коли з ініціативи «президента-миротворця» робився крок до припинення війни, сталося з руки націоналіста, і вже не важливо, підтвердить цю версію слідство чи ні. Слово не горобець… І навіть якби ця граната не розірвалася того злощасного дня, внутрішньому ворогові довелося б щось таке вигадати.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Той, хто проявляє жалість до ворога, безжалісний до самого себе”
Френсіс Бекон

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.