|
Зразок писемності майя |
Історія письма супроводжує людство впродовж усієї його (людства) еволюції. Та й сама історія починається саме відтоді, коли відомості фіксують на письмі, а все те без писемної фіксації є протоісторією, археологією, міфологією чи усною народною творчістю.Людська писемність пройшла низку стадій розвитку. Ми маємо те, що маємо – внаслідок довжелезного тривалого еволюційного марафону. Можна виділити принаймні чотири фундаментальні стадії в розвитку писемності, як це зробив ще понад сотню років тому Едвард Клодд. Ця схемка (як і будь-яка інша) не може бути досконалою. А коли щось не є досконалим, то автоматично стає сумнівним.
Першою стадією була мнемонічна, коли якийсь намацальний предмет слугував вісткою або нагадуванням у спілкуванні людей на відстані, був інструментом фіксації пам’яті, виступав наче протосимволом. На мнемонічній стадії засобами передачі знань та інформації були
квіпуси,
вампуми та
бірки.
Квіпуси (в давніх перуанців слово квіпу означало вузол) – це вузлуваті мотузки. До нашого часу вони дійшли у вигляді вервиці (можна ще сказати – чотки або ружанець), а їхні відголоски виражаються у зав’язуванні вузликів на хусточках, аби краще щось запам’ятати чи бодай не забути. За свідоцтвом Геродота, коли перський цар Дарій наказав індійцям залишатися для охорони плавучого моста через ріку Істер, то зав’язав шістдесят вузлів на ремені і перед походом на скіфів передав його індійцям, які мали щодня розв’язувати по одному вузлу, а розв’язавши всі, могли вже повертатися домів. Квіпусом може бути також основна мотузка, до якої на різній відстані прикріплені тонші мотузочки різних кольорів. Різноманітні вузлики мали чимало комбінацій, а кольори мали свої значення, наприклад: червоний – військо, жовтий – золото, білий – срібло, зелений – хліб. Квіпуси були, зокрема, й літописами імперії інків.
Вампуми (із мови якогось із племен північноамериканських індіанців, найімовірніше – ірокезів) – це пояси з намистинами або мушлями (черепашками, скойками) із просвердленими дірочками. Комбінації узорів і кольорів на них можуть містити дуже багато інформації.
Бірки (слово скандинавського походження birk означає береза) – невеликі, зістругані з одного боку палички, на яких ставили нарізки або зарубки різноманітної конфігурації.
Другою стадією була пікторальна (або ж
піктографічна), коли малюнок якоїсь речі відразу ж із першого погляду повідомляв певну інформацію. Піктограма заміняла певне слово на означення поняття, явища, події. При цьому часто використовували зображення тотемів. Досьогочас піктограми протривали в печатках, фабричних клеймах, ба навіть в емблемах торгових марок. Коли ацтеки завоювали майя, то знищили більшість їхніх піктографічних рукописів, а у свою писемність вносили вже елементи ієрогліфіки, яка тяжіє до наступної стадії.
Третьою стадією була ідеографічна, коли малюнок уже здобував абстрактне значення, перетворюючись на символ. Спільною ознакою піктографічного й ідеографічного письма була відсутність будь-якого зв’язку між писемними зображеннями та звуками живої мови. А відмінності між піктографією (малюнковим письмом у вузькому сенсі) й ідеографією (письмом ідей) можемо проілюструвати на прикладі зображення поняття і слова сонце. Коли маємо намальоване коло із відцентровими променями, то це буде
піктограма, якщо знак-малюнок вказує на той предмет, який він зображає. А коли це ж намальоване коло з променями перетворюється на знак-ідею, тобто означає вже не сонце, а щось на кшталт спека чи тепло, гарячий чи теплий, тоді це вже буде
ідеограма.
Четвертою стадією була фонетична, коли малюнок ставав фонограмою або знаком, який відповідав звуку. Фонограма може бути словесною, тобто звуком-знаком для цілого слова, або складовою, тобто звуком-знаком для кожної літери. Цікавішим і ріднішим для нас є власне другий варіант, коли на позначення окремого звука існує окрема літера (із низкою нюансів, апендиксів, винятків, рудиментів і спрощень).
Єгипетські ієрогліфи вплинули на формування
синайської писемності, з якої виріс давньосемітський алфавіт, що перейшов у
фінікійський, із якого почерпнув знаки
грецький алфавіт. А з грецького алфавіту пішли вже дві основні лінії. Перша – через
етруські літери до
римських (латинських), із західним готичним варіантом (Вульфіла). Друга лінія –
глаголична та
кирилична. Хоча це питання остаточно не може бути вирішене, дотримуватимемося тієї думки, що глаголицю було створено раніше від кирилиці. Є свідчення, що глаголиця постала на основі грецького скоропису, курсиву VІІІ-ІХ століть. Це найімовірніший варіант. Але з чого тільки не виводили глаголицю різні вчені. Хтось глаголичні літери висновував із албанських, хтось вказував на їхнє арабське походження, хтось уважав сасанідську (зендську) азбуку прообразом її знаків, яких бракувало у грецькому джерелі. Потрібно згадати, що глаголиця мала два дещо відмінні варіанти – болгарський (округлий) і хорватський (кутастий).
Кирилицю було створено на основі грецького алфавіту (який мав лише 24 літери проти 43 кириличних), але не того, яким користувалися греки в час творення слов’янської азбуки в ІХ столітті, а на основі т. зв. древнього літургійного уставу, який використовували у грецьких богослужбових книгах. Упродовж більш ніж тисячоліття кирилиця в нас трансформувалася приблизно в той варіант, яким я пишу, а ви читаєте.
Актуально
40033 перегляди
Публiкацiї за темою «Цивілізаційні процеси»:
