Аратта - На головну

24 березня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Не брати чужого

Філософія 10743 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 7.10.2015 | Всі публікації | Версія для друку

Не брати чужого
За часів СРСР половина країни крала, а друга скупала крадене. Та епоха проминула, але інстинкти у багатьох ще залишилися.

Одного разу, коли ми були на морі на Сардинії, я підняв на вулиці 10 центів. Моя дружина запитала:

– Навіщо ти це зробив? Викинь. То чуже.

В принципі, я підозрював, що одружився на святій Терезі, тому не здивувався, але монету не викинув.

– Ми її кинемо на прощання в море, – знайшов я вихід.

– Але тоді це не буде наше прощання.

Скрушно зітхнувши, я тихенько випустив монету з долоні.

Коли ж ми під ліжком в готелі виявили коробку з іграшковими трансформерами, я вже дивувався зі свого сина, який не зрадив до них жодного інтересу.

– Це чужі іграшки, – констатувала дружина, – і ми їх рухати не будемо.

– Трансформери? – скривився син. – Та мене вони ніколи не цікавили.

Трансформери мене теж не цікавили, тому я не висловлював практичних версій, кому ми могли б їх подарувати. Хоча думки були. Особливо, коли згадалося, як дружина забула перстень в іншому готелі. Не думаю, що там прибиральниця довго вагалася, що з ним робити. А ці іграшки лише свідчили про рівень прибирання в готелі – прибиральниця під ліжка навіть не зазирала.

З віком у мене виробилося зовсім інше ставлення до краденого чи навіть привласненого. Це вже зі сфери містичного. З жахом читав, як герої Донбасу розграбовували речі загиблих пасажирів рейсу МН17. Невже їм не страшно привласнити річ людини, яка померла чи загинула? В уяві відразу вимальовується невидима нитка, яка буде єднати їх з власниками тих речей. А є ж люди, які розкопують могили, вибивають молотком золоті зуби. Це можуть бути цілком нормальні з вигляду люди. Яка їхня доля опісля?

Якось, коли я був ще школярем, ми з мамою і нашим сусідом, теж школярем і моїм товаришем, поїхали на село. А коли вертали назад і вийшли на трасу, побачили при дорозі дерево з облупленою корою. Видно було, що в нього врізалася якась машина. Я підійшов ближче. У траві валялася коробка з новим взуттям, кілька пачок цигарок і ціла пляшка шампанського. Я підібрав те все і побіг до мами. Але вона наказала покласти назад туди, де взяв.

– Люди розбилися, у них біда, а ти збираєшся нажитися?

Я поклав. Але мій товариш тихцем підняв і сховав те все до наплічника. Мама цього не помітила, а я їй нічого не сказав.

Доля мого товариша була сумна й печальна. Він спився, і в сорок з лишком років пішов на той світ. Інколи я про це згадую і думаю, чи був тут якийсь таємний зв’язок?
У Філадельфії на вулиці я побачив цілу жменю центів біля самої бруківки. Спочатку я їх позбирав, а лише потім замислився: навіщо? Але коли глянув уздовж вулиці, то помітив другу жменю. І не стримався, щоб і її підняти. Потім я йшов, стискаючи в долоні ці монети, і не знав, що з ними робити. Класти їх у кишеню я не хотів, не розгадавши, яким чином вони опинилися на вулиці. Уява малювала не надто привабливі сцени. А раптом це була людина, якій стало погано і її підібрала "швидка"? Тому, зустрівши дорогою пияка, який, заточуючись, попросив у мене на пиво, я з радістю висипав йому свій скарб у долоню. Там було на три пива. Він ще довго гукав мені вслід слова вдячності.

За совєтської епохи крадіж в держави не вважалася злочином. Крали всі. І я, коли мав таку змогу, крав. Точніше, скуповував крадене. Ось треба було мені робити ремонт – пішов на найближчу будівлю, домовився, і мені привезли і цемент, і пісок, і скловату. Потрібні були труби й батареї? Не проблема. Можна було й самому серед ночі поцупити.

Але було виправдання. Державні ремонтні управління нічим не могли допомогти. Я чекав півроку, коли у них з’являться труби й батареї. Не дочекався. І що було робити?

Та що там казати: я змалку був привчений красти в держави. На селі ми з тією самою тіткою ходили красти колгоспне сіно. Тітка в колгоспі отримувала 2 копійки за трудодень. Правда, давали ще мішок цукру і три мішки зерна, яке ще треба було за свої гроші змолоти.

Держава нахабно грабувала. Державу ненавиділи і обкрадали, де тільки було можливо. Вдома ми з татом ходили на колгоспне поле за конюшиною. Я стояв "на атасі", тато косив. Для кроликів.

Дитячі нальоти на дачні городи й сади взагалі не рахуються. Хоч то й не було державне, але по дорозі на річку, минаючи ті городи, стриматися від піратства не було змоги.

Тоді половина країни крала, а друга була скупником краденого. Бо крали геть усе. І геть усе було дефіцитом. Країна перебувала в постійному пошуку, що б таке урвати, дістати, здобути, вирвати з зубами. Та епоха проминула, але інстинкти у багатьох ще залишилися.

І я не виняток.

У неділю, коли ми вигулювали нашого песика на полях і лугах, я підібрав при дорозі з чийогось поля невеличкого гарбузика. Такого кругленького, як м’ячик. Як я його підбирав і ховав у наплічника, не помітив ніхто. Щойно вдома, коли свята Тереза побачила цього гарбузика, то неабияк здивувалася:

– Ти його ВКРАВ?

– Ні, – кажу, – ПІДІБРАВ. Там ціла плантація гарбузів. Їх сотні. Ну, я й підібрав одного при дорозі. Якби там була жива людина, я б з радістю дав їй дві гривні. Більше цей гарбузик і не вартує.

– Ти ВКРАВ! – сказала свята Тереза, мов припечатала, і подивилася на мене так, як дивляться на безнадійно пропащу людину.

Не думаю, що погляд її потеплів би, якби я заніс того нещасного гарбузика назад. Тому вирішив висповідатися.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Філософія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Такого безладу ніде немає. Треба, щоб сюди прийшли піночети й навели порядок. Бо в Україні жити соромно. Країна, де не діють закони. Це не демократія, а суцільна вакханалія. У нас безнадійно втрачений етично-моральний стрижень”
Іван Марчук

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.