Аратта - На головну

25 травня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Не брати чужого

Філософія 12413 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 7.10.2015 | Всі публікації | Версія для друку

Не брати чужого
За часів СРСР половина країни крала, а друга скупала крадене. Та епоха проминула, але інстинкти у багатьох ще залишилися.

Одного разу, коли ми були на морі на Сардинії, я підняв на вулиці 10 центів. Моя дружина запитала:

– Навіщо ти це зробив? Викинь. То чуже.

В принципі, я підозрював, що одружився на святій Терезі, тому не здивувався, але монету не викинув.

– Ми її кинемо на прощання в море, – знайшов я вихід.

– Але тоді це не буде наше прощання.

Скрушно зітхнувши, я тихенько випустив монету з долоні.

Коли ж ми під ліжком в готелі виявили коробку з іграшковими трансформерами, я вже дивувався зі свого сина, який не зрадив до них жодного інтересу.

– Це чужі іграшки, – констатувала дружина, – і ми їх рухати не будемо.

– Трансформери? – скривився син. – Та мене вони ніколи не цікавили.

Трансформери мене теж не цікавили, тому я не висловлював практичних версій, кому ми могли б їх подарувати. Хоча думки були. Особливо, коли згадалося, як дружина забула перстень в іншому готелі. Не думаю, що там прибиральниця довго вагалася, що з ним робити. А ці іграшки лише свідчили про рівень прибирання в готелі – прибиральниця під ліжка навіть не зазирала.

З віком у мене виробилося зовсім інше ставлення до краденого чи навіть привласненого. Це вже зі сфери містичного. З жахом читав, як герої Донбасу розграбовували речі загиблих пасажирів рейсу МН17. Невже їм не страшно привласнити річ людини, яка померла чи загинула? В уяві відразу вимальовується невидима нитка, яка буде єднати їх з власниками тих речей. А є ж люди, які розкопують могили, вибивають молотком золоті зуби. Це можуть бути цілком нормальні з вигляду люди. Яка їхня доля опісля?

Якось, коли я був ще школярем, ми з мамою і нашим сусідом, теж школярем і моїм товаришем, поїхали на село. А коли вертали назад і вийшли на трасу, побачили при дорозі дерево з облупленою корою. Видно було, що в нього врізалася якась машина. Я підійшов ближче. У траві валялася коробка з новим взуттям, кілька пачок цигарок і ціла пляшка шампанського. Я підібрав те все і побіг до мами. Але вона наказала покласти назад туди, де взяв.

– Люди розбилися, у них біда, а ти збираєшся нажитися?

Я поклав. Але мій товариш тихцем підняв і сховав те все до наплічника. Мама цього не помітила, а я їй нічого не сказав.

Доля мого товариша була сумна й печальна. Він спився, і в сорок з лишком років пішов на той світ. Інколи я про це згадую і думаю, чи був тут якийсь таємний зв’язок?
У Філадельфії на вулиці я побачив цілу жменю центів біля самої бруківки. Спочатку я їх позбирав, а лише потім замислився: навіщо? Але коли глянув уздовж вулиці, то помітив другу жменю. І не стримався, щоб і її підняти. Потім я йшов, стискаючи в долоні ці монети, і не знав, що з ними робити. Класти їх у кишеню я не хотів, не розгадавши, яким чином вони опинилися на вулиці. Уява малювала не надто привабливі сцени. А раптом це була людина, якій стало погано і її підібрала "швидка"? Тому, зустрівши дорогою пияка, який, заточуючись, попросив у мене на пиво, я з радістю висипав йому свій скарб у долоню. Там було на три пива. Він ще довго гукав мені вслід слова вдячності.

За совєтської епохи крадіж в держави не вважалася злочином. Крали всі. І я, коли мав таку змогу, крав. Точніше, скуповував крадене. Ось треба було мені робити ремонт – пішов на найближчу будівлю, домовився, і мені привезли і цемент, і пісок, і скловату. Потрібні були труби й батареї? Не проблема. Можна було й самому серед ночі поцупити.

Але було виправдання. Державні ремонтні управління нічим не могли допомогти. Я чекав півроку, коли у них з’являться труби й батареї. Не дочекався. І що було робити?

Та що там казати: я змалку був привчений красти в держави. На селі ми з тією самою тіткою ходили красти колгоспне сіно. Тітка в колгоспі отримувала 2 копійки за трудодень. Правда, давали ще мішок цукру і три мішки зерна, яке ще треба було за свої гроші змолоти.

Держава нахабно грабувала. Державу ненавиділи і обкрадали, де тільки було можливо. Вдома ми з татом ходили на колгоспне поле за конюшиною. Я стояв "на атасі", тато косив. Для кроликів.

Дитячі нальоти на дачні городи й сади взагалі не рахуються. Хоч то й не було державне, але по дорозі на річку, минаючи ті городи, стриматися від піратства не було змоги.

Тоді половина країни крала, а друга була скупником краденого. Бо крали геть усе. І геть усе було дефіцитом. Країна перебувала в постійному пошуку, що б таке урвати, дістати, здобути, вирвати з зубами. Та епоха проминула, але інстинкти у багатьох ще залишилися.

І я не виняток.

У неділю, коли ми вигулювали нашого песика на полях і лугах, я підібрав при дорозі з чийогось поля невеличкого гарбузика. Такого кругленького, як м’ячик. Як я його підбирав і ховав у наплічника, не помітив ніхто. Щойно вдома, коли свята Тереза побачила цього гарбузика, то неабияк здивувалася:

– Ти його ВКРАВ?

– Ні, – кажу, – ПІДІБРАВ. Там ціла плантація гарбузів. Їх сотні. Ну, я й підібрав одного при дорозі. Якби там була жива людина, я б з радістю дав їй дві гривні. Більше цей гарбузик і не вартує.

– Ти ВКРАВ! – сказала свята Тереза, мов припечатала, і подивилася на мене так, як дивляться на безнадійно пропащу людину.

Не думаю, що погляд її потеплів би, якби я заніс того нещасного гарбузика назад. Тому вирішив висповідатися.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Філософія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Люди, які ніколи не оглядалися на предків, не дбатимуть про нащадків”
Едмунд Берк

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.