Аратта - На головну

28 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейських нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Чи має влада план «Б»?

Думка українця 6831 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.01.2016 | Всі публікації | Версія для друку

Чи має влада план «Б»?
Схоже на те, що вся стратегія чинної влади України в протистоянні з російською агресією базується на сакраментальній тезі «Захід нам допоможе». І він справді допомагає: грошима, санкціями проти Російської Федерації, експертами, сприянням тощо.

Однак навряд чи його можна сприймати як якусь «скелю непохитну», адже він має власні економічні інтереси в тій-таки Росії, є доволі вразливим щодо дій потужної п’ятої колони Кремля з її арсеналом шантажу, підкупу, різноманітних спокус тощо. Крім того, там тяжіє і власна вельми неоднозначна політична спадковість, яку можна назвати «синдромом Мюнхена». Назва цього баварського міста стала символом політичної зради демократичного світу в інтересах тоталітарних режимів. Саме тоді, у 1938 році, лідери Великої Британії та Франції під тиском нацистської Німеччини й фашистської Італії віддали на поталу Гітлеру єдину на той час демократичну державу на сході Європи — Чехословаччину. «Мюнхен» народив «Ялту», коли під кінець Другої світової війни Рузвельт і Черчилль віддали Сталіну половину Європи й уможливили феномен залізної завіси, «Ялта» призвела до загалом байдужої реакції західного світу на криваве придушення Угорщини в 1956-му й окупації Чехословаччини в 1968-му. «Мюнхен» сформував особливу політичну філософію, що час від часу нагадує про себе, над усе в періоди кризового розвитку, коли інте­реси кидають виклик цінностям. І немає жодних підстав стверджувати, що ця філософія нині втратила свій вплив та значення. Не варто думати, що сьогодні в Європі й США поменшало прихильників такого стилю політичного мислення, такого методу ведення міжнародних справ, незважаючи на його шкідливість для всього західного способу цивілізаційного буття, коли кон’юнктура підважує вічне, нищить майбутнє в ім’я жалюгідних переваг сьогодення.

Суть цієї філософії викрив Алєксандр Солженіцин у його нобелівській лекції на початку 70-х років ХХ століття: «Дух Мюнхена аж ніяк не пішов у минуле, він не був коротким епізодом. Боязкий цивілізований світ перед натиском оскаженілого варварства, що раптом повернулося, не знайшов нічого іншого йому протиставити, крім поступок і посмішок. Дух Мюнхена є хворобою волі благополучних людей… Такі люди — а їх дуже багато в сьогоднішньому світі — вибирають пасивність і відступ, аби лише й надалі протривало б звичне життя, аби лише не сьогодні перейти в суворість, а завтра, дивись, минеться. Але ніколи не минеться — розплата за боягузтво буде тільки жорстокішою». Найкривавішій війні (поки що!) в історії людства — Другій світовій — посприяли тодішні миротворці, які не хотіли пролиття малої крові й тому уможливили страхітливі гекатомби. Британець Чемберлен і француз Даладьє викручували в Мюнхені руки не агресору — Німеччині, а жертві агресії — Чехословаччині. Все це дуже нагадує і Мінськ-1, і Мінськ-2…

Неодмінно постає питання: чи має влада України гарантії, що наша країна не стане жертвою Мюнхена-2 і не опиниться сам на сам з агресором? Тому, хто скаже, що такі гарантії є, я нагадаю про Будапештський меморандум 1994 року… Отже, що ми робитимемо, коли втратимо підтримку Заходу? Капітулюємо перед Кремлем, здамося, віддамо агресорові все, що він зажадає, чи чинитимемо спротив у найважчих умовах?
Про такий хід подій треба думати вже сьогодні, адже завтра буде запізно.

Приклади опору в такій ситуації, причому опору успішного, є. Досить згадати досвід Фінляндії в період Зимової війни 1930–1940 років. Тоді фінам не могли допомогти Британія і Франція, відмовилася допомагати Швеція, дотримувалася нейтралітету Німеччина. Фінляндія опинилася перед усією потугою сталінського СРСР, який міг дозволити собі практично необмежені людські втрати. Особовий склад Червоної армії чисельно перевищував усе населення Фінляндії. Але фіни встояли, бо мали дуже високий рівень національної єдності, який поширювався навіть на комуністів: генеральний секретар фінської Компартії Туомінен, цілком залежний від Комінтерну, навідріз відмовився брати участь у мілітарній авантюрі проти свого народу, чимало фінських комуністів пішли на фронт добровольцями захищати Фінляндію, вони виявилися спочатку фінами, а вже потім комуністами.

І це при тому, що на початку фінської незалежності чимало їх загинуло в кривавій війні з військами Маннергейма… Найдивовижніше, що у війні 1939–1940 років Фінляндія зберегла нормальне функціонування всіх демократичних інститутів, хоча маршал Маннергейм скаржився у своїх спогадах, що депутати парламенту й міністри дуже повільно розглядали начальні воєнні законопроекти… Напевно, за військової диктатури Фінляндія набагато успішніше боролася з радянською навалою, але сталося так, як сталося. Якщо Україна змушена буде на самоті захищатися від сильнішого супротивника, то доведеться жорстко, революційними методами перебудувати в дуже стислі терміни всю державну машину відповідно до надзвичайних обставин, адже нині експерти постійно наголошують на її неефективності, повільності, неповороткості тощо. Головною має стати воєнна доцільність, а економіка повинна набути рис воєнного часу. Ситуація «ні миру, ні вій­ни» відійде в минуле. Доведеться згадати досвід багатьох держав, що воювали, зокрема й стосовно злодіїв, корупціонерів, агентів ворожої сторони, а також саботажників і провокаторів. Адже треба буде встояти за будь-яку ціну…

І, звісно, сумновідому кондитерську фабрику в російському місті Липецьку доведеться кинути напризволяще… А все життя країни доведеться підпорядкувати меті воєнної перемоги. Це означає, що ті, хто понад 20 років розкрадав країну, грабував державний бюджет, брав і давав хабарі, мають почуватися дуже незатишно. До них держава та її вище (неминуче оновлене) військово-політичне керівництво демонструватимуть нульову толерантність. Вибір буде простий: або докорінно змінитися країні, або загинути. Треба буде робити те, чого чинна влада вельми не любить, зокрема масово озброювати український народ, створювати потужну систему територіальної оборони й готувати бази партизанської війни. У 1940 році, коли Червона армія здолала лінію Маннергейма й перед нею відкрився шлях на Гельсінкі, Сталін не міг не розуміти, що на нього чекає всенародна партизанська війна фінів проти радянських окупантів і СРСР може надовго загрузнути у фінській пастці. Україна також, і насамперед на рівні вищої влади, має продемонструвати свою відчайдушну готовність до війни не на життя, а на смерть проти ворога. Почати треба бодай із запровадження воєнного стану на всій території країни. Інвестицій не буде? А які інвестиції надійдуть, якщо Україна стане російською губернією чи протекторатом, усі справи якого визначатимуться в Москві? Які інвестиції в Криму, у «ДНР» і «ЛНР»? Не уникнути й критичного перегляду всього генералітету та офіцерського корпусу, насамперед у Генеральному штабі й Міністерстві оборони, з огляду на природний відбір, який здійснює війна.

Можлива геополітична самотність України — не вирок, не катастрофа, не кінець світу. Це випробування на національну силу й витривалість, на сміливість і героїзм. Фіни перемогли й зберегли свою країну, бо не злякалися страшного кремлівського монстра. Естонці, латиші, литовці злякалися і на 50 років були викреслені зі світової історії, як, до речі, й чехи, які також мали певні шанси, якби сказали «ні» не тільки Гітлеру, а й демократичній Британії та демократичній Франції…

Хочеться сподіватися, що десь у тиші кабінетів таки ж розробляється план «Б» для України. Дай Боже, щоб він не знадобився, але він украй потрібен. Якщо ж його немає, то це засвідчує лише легковажність влади, у цьому випадку злочинну… Не можна долю України повністю узалежнювати від мінливих політичних комбінацій у європейських і заокеанських столицях.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

У нашого Українського народу існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. Вовкулака, бувши в людській постаті, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає”
Олекса Воропай

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.