Аратта - На головну

26 липня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Костянтин Довлатов: «Проблеми в парі починаються, коли ми відмовляємо партнеру в праві бути собою»

Психологія та стосунки 9628 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 9.02.2016 | Всі публікації | Версія для друку

Костянтин Довлатов: «Проблеми в парі починаються, коли ми відмовляємо партнеру в праві бути собою»
З чого складається жіноче (і не лише) щастя і як його отримати - в цій розмові.

Костянтин Довлатов - кандидат психологічних наук, член Професійної психотерапевтичної ліги, а також один з найбільш високооплачуваних тренерів Росії. Більше 25 років Костянтин займається питаннями саморозвитку і допомагає тисячам людей впоратися з життєвими труднощами і стати щасливими.

Ми не змогли пропустити зустріч з Костянтином, коли він приїхав до Мінська, і обговорили з ним, здається, всі сфери життя жінки. З чого складається жіноче щастя і як його отримати - в нашій розмові.


- З яким проблемами до вас, як до консультуючого психолога, найчастіше звертаються жінки?

- Найчастіше жінку хвилює питання взаємин: стосунки не клеяться, або клеяться, але заміж не беруть, або заміж вже взяли, створили сім’ю, але вийшло не те, про що мріялося. Менш популярна частина питань: чому я живу не так, як мені хотілося б? Чому я не можу реалізуватися? Чому у мене не так складаються стосунки з дітьми? Чому я як білка в колесі? Як, залишаючись в рамках сім’ї, залишатися вільною? Як можна знайти себе? Як перестати бути обслуговуючим персоналом в сім’ї, якщо хочеться чогось більшого? (Не для того я на світ народилася, щоб прати і готувати!) З досвіду: запити першого типу (про взаємини) виливаються в запити другого типу (про пошук себе).

Часто ці питання з’являються, тому що у жінок виникає дисонанс між картинкою, яку вона побудувала собі на основі, наприклад, романів або мелодрам - красивих, емоційно насичених, з пристрастями, - і рутиною повсякденності, яка не така веселкова.

- Ці питання зводяться до пошуку горезвісного жіночого щастя?

- До пошуку себе. Щастя - це тільки реалізація того стану, який людина хоче досягти. Стосується це і чоловіків, просто у них інша сфера. Жінки більш емоційні, їм важлива ця частина життя і емоційний антураж в цілому. Дуже легко отримати школу емоцій, працюючи в жіночому колективі, і досить важко отримати емоції від свого чоловіка, особливо якщо ви не перший рік знайомі. Якщо спочатку чоловіки проявляють емоції, то через декілька років емоційно він може перебувати в стані напівтрупа, і жінці дуже сильно доводиться вкладатися, щоб хоч якось його розгойдати.

- А чи повинна жінка це робити?

- Кожний має власне життя, яке він може і повинен жити. Питання не в тому, хто кого буде розгойдувати, а в тому, щоб поважати свого партнера, дозволяючи йому бути їм самим. Проблеми в стосунках починаються тоді, коли ми відмовляємо партнеру в праві бути самим собою. Ми говоримо: «Любий, нам треба економити. Тому ти перестаєш пити, а я... постараюся відучити тебе від куріння!». Тобто: «Я за тебе вирішила, як тобі треба жити, а ти там вже як хочеш, так і крутись». Не секрет, що жінки сильніші: і енергетично, і емоційно, і вольова сфера у них теж краще розвинена, і серед командирів жінок значно більше, ніж чоловіків. Просто жінка не ставить собі таких амбітних цілей: «Командувати колективом в 150 чоловік», а робить, як в анекдоті: «Вилазь з-під ліжка, боягуз! - Я глава сім’ї, де хочу, там і сиджу!». Загальновідомо, що є і гендерні ролі в сім’ї, і якщо жінка займає в сім’ї чоловічу роль, то вона собі знаходить чоловіка, який займає жіночу роль.

- Але з пошуком партнерів у жінок теж нерідко виникають складнощі. І якщо раніше жінки хотіли просто вийти заміж, то тепер вони хочуть вдало вийти заміж. Що вони вкладають в поняття «вдало», з вашого досвіду?

- У слова «вдало» жінки, як правило, вкладають наступне: «щоб кохав мене, на руках носив, слова красиві говорив, щоб не гуляв, на інших не дивився, сидів удома, щоб грошей було в надлишку...» Так це точний опис мами, але не чоловіка! Не може живий чоловік дотримуватися всіх цих вимог.
- Тобто проблема в тому, що жінка їх завищує?

- Партнерів ми собі вибираємо за принципом наших батьків. Якими були батьки - таких ми шукаємо партнерів. Вірніше, того, хто з них виконував чоловічу роль: для жінки це може бути і мама. У такому випадку жінка може підсвідомо шукати сім’ю, де чоловік буде виступати в якості «мами», причому хорошої мами: дитина отримує від мами любов і безмежну відданість, жертовність, вона (сама або через тата) вирішує всі його фінансові питання, вона створює йому максимально комфортну ситуацію. Цей образ у дівчинки відбився з дитинства. І що виходить потім? Потім вона ходить з цим «трафаретом» все життя і «прикладає» його до своїх партнерів: «Мама, це ти? Ні, не ти. О, ось мама!». Якщо чоловічу роль виконував батько - ми шукаємо тата і ходимо з таким же «трафаретом». Хто ця людина насправді, ми не бачимо, бачимо тільки «трафарет», і всі дії цієї людини ми сприймаємо через призму улюбленого трафарету. А людина-то жива, і він не відповідає.

Емоції «впізнавання» вистачає на горезвісний цукерково-букетний період, коли чоловік готовий зробити все, щоб жінка була з ним. Кохання з першого погляду відсотків на 90 - це саме впізнавання «трафарету», а на 10 відсотків - впізнавання душ. Коли два трафарети дивляться одне на одного - вони бачать те, що хочуть бачити. Але поступово через цей образ починають проступати риси дивної людини, чужої. Що роблять пари в цьому випадку? Метафорично можна сказати, що дістається «ножівка» і «відпилюються» всі частини, що виступають. «Ти не дієш так, як я хочу! Ти куди подів... мого тата?» (Посміхається). У середньому це «розпилювання» може розтягнутися до трьох років. Ми десь шліфуємо цей образ, склеюємо його - в загальному, активно вимагаємо: «Повернись в ту позицію, яку я від тебе чекаю!»

І виходить, що через три роки спільного життя пара може виявити, що з ними поруч живе хтось незнайомий, але з ним вже є спільний побут, загальна квартира, спільні діти... І треба щось робити. Сім’ї, які не розлучаються, думають так: а чи не познайомитися нам знову? А ті, хто вирішив: «Ти не мама, отже, прощавай!» - розлучаються.

Якщо дві інфантильні людини намагаються знаходити в одне одному батьків, одне на одного спиратися, то у них нічого не вдається. Вони спираються на фікцію, образ, трафарет, але за ним стоїть інша людина, на яку спертися складно, тому що вона точнісінько така само Дитина в душі, і якій теж потрібен хтось з Батьків. І такі сім’ї довго не живуть, швидко розпадаються. У таких людей зазвичай йде «серійний» шлюб: вони змінюють партнерів, і з кожним разом ситуація стає все більш карикатурною, шаржованою.

- Але невже людина сама цього не бачить?

- Людина цього не просто не бачить, її тягне до таких людей. Чому? Це, знову ж таки, про душу.

Є й інші типи сімей. Наприклад, коли один з партнерів займає позицію Батька і знаходить собі Дитину. В цьому випадку поведінка дорослої дитини від маленької відрізняється тільки тим, що іграшки стають дорожчими. Іноді він заробляє на них сам, але частіше змушує іншого партнера заробляти на своє «дитяче» життя. А що, це зручно! Діти ж не повинні заробляти, вони отримують все безоплатно.

На жаль, таких шлюбів великий відсоток. Слово «шлюб» російською - «брак» взагалі дуже чітко описує те, що відбувається: взаємини з «браком» довго не живуть. А якщо це союз зрілих особистостей, то він може бути як завгодно довгим. Зріла особистість від незрілої відрізняється тим, що незрілий змушує партнера, а зрілий домовляється з партнером.

- Як побудувати такі взаємини?

- Перше і головне: для них потрібно дозріти. Процес дорослішання в сучасному світі дуже затягнувся. Справа в тому, що з наших ритуалів викинули таку річ, як ініціація. Раніше були ініціації, ритуали переходу з одного стану в інший. Від дитини - до дорослого. До трьох років діти були ніким, у них часто навіть імені не було (в тому числі для того, щоб не прив’язуватися, діти часто не доживали до цього віку). У три роки дитина отримувала ім’я і ставала повноправним членом сім’ї, навіть починала «працювати» на неї: у неї з’являлася своя зона відповідальності. У сім років дитина з групи «дітей» переходила до групи «дорослі». І вона готувалася до цього моменту, вона чітко знала кодекс життя дитини і кодекс життя дорослого. Обряд ініціації був буквально вододілом: старе життя закінчилося, нове життя почалося.

У нас майже всі ініціації будете знищені, залишився тільки ритуал переходу в подружжя - одруження, і все. У нас немає поняття завершеного дитинства, немає моменту, коли настає крапка: ти вже не дитина.

- Чи варто людині боротися зі своєю внутрішньою Дитиною в цьому контексті? Процес дорослішання - це боротьба з дитинством?

- Боротися будь з чим, в принципі, марно. Все, з чим ми боремося, робить нас міцнішим. З дитинством не треба боротися, просто потрібно дорослішати. Дорослий від дитини відрізняється насамперед мірою відповідальності, яку людина може на себе взяти.

Спочатку за себе, потім за оточення. Я бачив дітей, які в 9 років вже не діти: бачив, як дівчинка в цьому віці морально тягне на собі всю сім’ю.
- У шлюб треба вступати зрілими, відповідальними, дорослими людьми?

- Є така цікава річ, як зона відповідальності: спочатку відповідальність за себе, потім - за свою сім’ю, своє місце роботи, потім - за все людство, за весь світ. Зазвичай люди, відмовляючись нести відповідальність за себе, перекладають її на оточення. Починають говорити: «Я хворію не тому, що роблю щось неправильно, це у мене генетика така». Не тому у мене проблеми з працевлаштуванням, що я працювати не хочу, а тому, що я весь в маму/тата.

Виходить, одна людина бере і перекладає свою відповідальність на іншу. А інша, назагал, їй не дуже вже й рада, - їй своєї вистачає, і вона активно намагається її скинути. Що починає робити людина, яка намагалася відповідальність перекласти? Вона починає мстити, активно нагнітати обстановку, псувати стосунки. Партнер певний час терпить, що ним користуються, потім скидає з себе цю відповідальність і... стає найгіршою людиною у Всесвіті!

Все змінюється, коли починаєш відповідати за себе. Коли починаєш брати на себе відповідальність за вчинок, ти неминуче починаєш рости, дорослішати. І це дорослішання може здатися дуже болючим. Ти можеш зіштовхнутися з тим, що ти не такий ідеальний, яким себе вважав. Що світ не зовсім такий, яким ти собі вигадав. Що він тобі насправді нічого не винен. Що нічого не роблять за красиві очі (а вже якщо ти дуже хочеш цього, зроби свої очі, будь ласка, настільки гарними, щоб за них дійсно захотілося щось тобі дати, щоб людина випробувала хоча б моральну компенсацію).

Якщо людина в стосунках - це завжди робота на пошук балансу: скільки тобі дали, стільки ти повинен повернути. В ідеалі, ти повинен повернути трохи більше, ніж тобі дали, тоді стосунки будуть розвиватися. Якщо ти повертаєш трохи менше, вони не будуть розвиватися. Повертати потрібно не грошима, звичайно. А будь-якою валютою, яку приймає людина: любов’ю, допомогою, підтримкою, вдячністю, посмішкою - тим, що у тебе є зараз, тим, що матиме компенсаційну дію.

Цю схему дуже просто пояснити на прикладі бізнес-процесів людям, у яких є своя справа. Я кажу: «Взаємини - це ваш бізнес-процес, його потрібно налагодити». І вони дуже швидко починають розуміти, що «бізнес» добре йде, якщо дружина в нього вкладається енергетично, підтримує. Це звичайне бізнес-завдання: дружина повинна відчувати себе добре, повинна знати, що її люблять, повинна ні в чому собі не відмовляти, повинна отримувати ті емоційні стимули, які підтримують її в хорошому стані. І моє завдання як бізнесмена просто забезпечити їй ці умови.

(Якщо я можу дозволити собі оплатити працю домогосподарки, то чому б не зробити це, і не скинути з дружини це напруження?)

Далі потрібно зрозуміти: яка мова кохання у подружжя? Наприклад, кінестетика (сприймання світу через відчуття). Хіба важко її 20 разів на день обійняти? Зовсім не важко! Або сказати комплімент, якщо для подружжя важливі приємні слова... Які проблеми?

Потрібно тільки поставити собі таке завдання.

Поставлена задача провалиться людині в підсвідомість, і вона почне виконувати її на автоматі, не замислюючись.
Кожен любить себе і хоче, щоб партнер теж любив... Його. А те, що у відповідь треба щось давати - про це не подумали. Виходить перетягування на себе «ковдри» кохання, а така ковдра тоншає з кожною хвилиною і одного разу просто рветься.

Важливо розуміти для себе: я вкладаюся в партнера не тому, що він мене кохає, а тому, що я його кохаю. А партнер, будучи таким само дорослим, вкладається в мене. І тоді взаємини починають зростати.

- ...І перетворюються на ідеальні?

- Не приховую, і у таких пар бувають складності. Наприклад, коли партнер раптом закохується в когось іншого, у нього з’являється нове «кохання усього життя», його тягне в іншу сторону. Але ми вже знаємо: він місяць побігає зі своїм «трафаретом», буйство гормонів закінчиться, він зрозуміє, що в «трафареті» бачить когось зовсім чужого, і почне з тугою згадувати про того партнера, якого сам залишив. Якщо при цьому його партнер досить розвинений і у нього немає установки, що «зрада - це жахливо», пара зійдеться знову. Зрада - це дуже неприємно, це як мінімум порушення домовленості. Але якщо ти хоч трохи розумієшся на психології, то розумієш, що далеко не кожен «похід наліво» - це саме зрада.

- Чому дорослій людині ось так раптово зносить дах?

- У житті кожної людини трапляються моменти, коли його від чогось врятували. Спаситель закарбовується на підсвідомому рівні з усім своїм антуражем як обіцянка безумовної безпеки. Про це мріє буквально будь-яка біологічна істота. Коли людина зустрічає когось, хто чимось схожий на образ «рятівника» (тембром, інтонаціями, він розмовляє тими ж словами, від нього пахне тими ж парфумами) - раз! - і дах знесло.

Свідомості тут немає, вона вимикається, а вмикається біологічна програма по виживанню, якій людина не може протистояти, вона диктує: все, що було раніше, не має жодного сенсу, виживання можливе тільки з цією людиною.

Чи є це зрадою? Ні, це не зрада, це біда. Бідою це стає і для іншого партнера: у нього була поруч свідома людина, з якою він будував взаємини, і раптом вона зникає. Тут завжди є вибір: зрозуміти і пробачити або встати на позицію скривдженого его, яке буде говорити: «ти поганий» або «ти погана». Я не поділяю тут чоловіків і жінок: ці сплески бувають у всіх. Якщо перестати опиратися на власне его, то ти розумієш, що людина повернулася до тебе - і ні до кого іншого вона більше не буде повертатися, тому що кращої для неї просто немає, ні з ким іншим вона не може зростати. Свідомо зростаюча пара - це велика рідкість. Але вони існують.
- Чи може жінка бути реалізованою, не працюючи? Або це знову питання дорослішання?

- Та ні, може, звичайно. Розумна жінка робить так, що її чоловік заробляє в рази більше, навіть у десятки разів більше, ніж без неї.

- Але ж це ж маніпуляція!

- Якщо дві людини не маніпулюють одне одним, перебуваючи в одному приміщенні, вони обидва трупи. У будь-якому іншому випадку люди роблять це. Просто слово «маніпуляція» давно набуло негативного відтінку. Будь-яка взаємодія - це маніпуляція. Але давайте від слова «маніпуляція» перейдемо на слово «навчання». Проявляючи реакції, люди вчать одне одного тому, що їм цікаво.

- Традиційно жінка могла себе проявити в сім’ї як дружина і мама, після додалася і професійна сфера. Ще пізніше до цих сфер додалося важлива складова: саморозвиток. Що таке саморозвиток для сучасної жінки? Мода чи необхідність?

- Спочатку було так: жінку навантажили домом, веденням господарства, сім’єю - і відняли у неї все інші смисли. Жінка була в тодішньому поданні - істота дурна, приземлена, обмежена. Їй позначили зони відповідальності - і ні кроку в сторону. Як тільки жінка заїкалися про більше, її спиняли: «Ти з жиру скаженієш, йди краще працюй, та побільше».

З 20-х років минулого століття жінкам довелося виносити на своїх тендітних плечах спочатку розруху Громадянської війни, потім 30-ті роки, потім Велику Вітчизняну війну і повоєнні часи. У ці роки накопичилася дуже сильна потреба в чомусь більшому, але ця потреба соціально всіляко знищувалася. І ось в кінці 80-х впала залізна завіса, зникла жорстка цензура, жінки отримали доступ до великої кількості книг, які раніше не публікували. У них, нарешті, з’явилася можливість подивитися на щось, що лежить за межами сім’ї і роботи.

У чоловіків завжди була віддушина: «випити і поговорити про високе», для них це було соціально прийнятно, а жінка собі такого не могла дозволити.
Зараз саморозвиток - не стільки мода, скільки необхідність, форма соціалізації. Якщо ти хочеш стати високим професіоналом - ти не зможеш ним стати, поки не навчишся керувати собою. Проста утилітарна потреба.

- Але є і зворотна сторона медалі? У гонці за саморозвитком неможливо не порівнювати себе з іншими. У жінок виникають на цьому ґрунті якісь занепокоєння?

- Звичайно, виникають. Інакше повсюдно б не продавалися тренінги в стилі «Чому я така розумна, а живу, як дурепа?» (Посміхається.)

- Чому у жінок взагалі виникає це питання?

- У нас є невелика омана. Вона полягає в тому, що свідомість, - це щось дуже розумне, дуже корисне, що вона може дозволити вирішити велику кількість питань. Ось тільки коли вона бере гору, узурпує владу, якраз і починаються складності. Свідомість не в змозі вирішити навіть 5% ситуацій, з якими стикається людина, вона просто вигорає, знов почав говорити: «Я впораюся, я зможу!».

Всередині у людини відбувається невидимий діалог. Свідомість каже: «Я хочу туди». А підсвідомість відповідає: «Ні, нам туди не треба». Свідомість: «Ні, я хочу туди!», Підсвідомість: «Почуй мене! Там дуже погано. Мені видніше».

Коли людина йде проти волі підсвідомості, вона вирішує зробити все, щоб їй перешкодити. Наприклад, ламає їй ногу, щоб людина полежала вдома, одумалася. (Людина «випадково» потрапляє в ситуацію, де це відбувається. Це не жарт!) Онкологія - це теж чистої води психосоматика. Коли кількість образ неможливо тримати в собі, організм їх «упаковує» в пухлину. Якщо людина продовжує бути скривдженою на весь світ за те, що з нею трапилася ця хвороба, - вона отримує метастази.

Такий конфлікт підсвідомості і свідомості може призвести до того, що молода красива жінка, яку просто навчили «ти повинна бути такою-то, справжні жінки поводяться саме так», наслухавшись таких порад, дістає маску і починає ліпити протиприродний, відштовхуючий образ, наприклад, дурепи, - просто повіривши, що треба бути такою...

Потрібно просто вчитися бути самою собою і зрозуміти, для початку, яка ти, чого ти хочеш. Навіть якщо спочатку буде не дуже добре вдаватися, тому що немає досвіду іншої поведінки, крім звичної, згодом адаптуєтеся. Поки жінка не зрозуміє, що саме хоче, поки не зніме з себе соціальне програмування, - їй буде важко будувати взаємини.

- Так, це вічне питання: чого хочуть жінки?

- Є такий стереотип, що всі жінки хочуть заміж. Неправда. Відсотків 20 взагалі цього не хочуть, їм там робити просто нічого. Але таке соціальне програмування у них є. І розумна красива дівчинка, замість того щоб просто жити своїм життям, починає бігати в пошуках того Єдиного, а його... просто не існує.

- На початку розмови ми зачіпали тему душі, коли говорили про кохання з першого погляду. Що психологи говорять про душу, чи визнають взагалі її існування? І як в такому випадку стосунки душ впливають на парні стосунки?

- Психологія спочатку - (психо - «душа», логос - «вчення») наука про душу, ось тільки душу вона рідко вивчає. Душу віддали в основному у відання релігії. Але, на щастя, сучасні напрямки в психології дуже близько підійшли до питання про душу. У моїй школі, наприклад, ми питання душі ставимо на перше місце. По суті, не так важливо, яким соціальним життям живе людина, адже вона, як одяг: сьогодні в піджаку, завтра в халаті. Людина сюди прийшла, на цю планету, для того щоб реалізувати свої завдання. А завданням, майже на 100% є отримання досвіду. Розвиток - це сенс душі. Досвід - це паливо розвитку душі, те, без чого вона не може жити.

- Навіщо одній душі пов’язувати своє земне життя з іншою?

- Коли душа бачить, що її тіло виростило собі таке его, яке взяло управління в свої руки і починає тягнути людину явно не в ту сторону, вона починає хвилюватися за людини і намагатися наставити її на шлях істинний. Душа зіштовхує її з іншими людьми, оглядається в просторі, вибирає потрібну душу, і ці «вони» немовби «домовляються» між собою: «Давай я через тебе своє тіло наставлю на шлях істинний, а ти через мене - своє».

Після цього відбувається дуже цікавий процес: ці двоє закохуються. Чому? Тому що кохання є тією сполучним субстратом, який дозволить не відкинути іншу душу після першої ж спроби наставити на істинний шлях.

Кохання змушує терпіти. І, можливо, з часом прислухатися до іншої душі. Коли душа йде не в той бік, саме в цей момент партнер робить нам все болючіше і болючіше, наступаючи на «улюблену» мозоль. Як тільки повертаєш в правильному напрямку - відразу стає трохи легше жити. Іноді це відбувається досить швидко, наприклад, проходить всього якихось років сім. (Посміхається.) Дуже часто в цей момент пара розлучається.

Якщо душі зібралися в пару тільки для того, щоб показати одне одному правильний напрямок, настає момент, коли їхнє завдання виконане. І в цей момент людям стає нецікаво одне з одним. Не нудно, а саме нецікаво - все, що сполучало, зникло. Спочатку їх пов’язувало кохання, потім взаємна біль (іноді довгі роки спільного її заподіяння одне одному), і тут раптом трапляється так, що більше не боляче. І сенс бути разом пропав. Потрібно йти далі, щоб зустріти людину, яка тебе далі просуне на твоєму шляху. Теж, можливо, давлячи на болючі мозолі.

Мистецтво сімейного життя - це вміння відчути біль, яку тобі завдає партнер моментально, поки вона маленька, оцінити, куди тебе розвертає через душу твого партнера, і зробити крок в потрібну сторону самому.

Переклад українською - «Гармонія».

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли ти говориш про Господа або Його чесноти, роби це серйозно і з належною повагою”
Джордж Вашінгтон

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.