Актуально
16612 переглядів
 |
Першого лютого в Сімферополі Дмітрій Ремпель, представлений як лідер партії переселенців і мігрантів Німеччини «Єдність» (EINHEIT), повідомив: «За нашими оцінками, до 500 тисяч осіб виявляють інтерес і готові виїхати на територію Російської Федерації. Ця цифра приблизна, тому що точної статистичної інформації немає». Він додав, що для цього необхідна спеціальна програма – видача без зволікань посвідки на проживання, отримання медичного страхування. За виконання цих умов, «кількість людей буде порівняна з тими цифрами, які ми сказали», – зазначив Ремпель. Причиною він назвав «непросту ситуацію в самій Німеччині, передусім пов’язану з напливом біженців».
Щось мене зачепило – Ремпель, біженці, Кельн, «зґвалтування німкень», знову біженці, «зґвалтування» 13-річної Лізи, нескінченні інтерв’ю Ремпеля, його звернення до канцлера Меркель, прохання про зміни в Указі «Про невідкладні заходи з реабілітації російських німців», моментальна реакція Путіна і підписання змін до указу 1992 року, де замінені слова про «відновлення державності» на слова про «соціально-економічний та етнокультурний розвиток російських німців». Тобто, слово «економічний» тепер ключове, а «етнокультурний розвиток» незрозуміло, що передбачає – чи то німецький, чи то російський. Ремпель звернувся до Меркель, а відреагував Путін, на наступний день. З огляду на давні традиції російської бюрократії і жахливу непунктуальність Путіна, оперативність дивовижна. Так все збіглося – і «напади» біженців, і дівчинка Ліза, і правки до указу. Найголовніше – вчасно з’явився Дмитро Ремпель, до цього – голова культурно-спортивного об’єднання «Атлант».
Повністю партія називається – Aussiedler und Migranten Partei Deutschland – EINHEIT, тобто, Німецька партія переселенців і мігрантів «Єдність». У мене багато друзів з радянських німців, багато з них берегли в собі німецьку ідентичність у радянські важкі часи. Їхні предки здебільшого жили в Поволжі до депортації 1941 року, а потім були депортовані і, «як і весь радянський народ», жили хто в бараках, хто в хлівах. У 80-х роках я їздив на південь Таджикистану, де в Вахшському районі жили німці-поселенці, щоб разом з ними порадіти Різдву. Як і в німецьких містах Грузії – Марієнфельд, Ной-Тифліс, Александердорф, Петерсдорф, Елізабетталь, Катаріненфельд, Найдорф і Гнаденбергер, вони намагалися зберігати мову і культуру. Радянська влада перейменувала міста, заборонила німецькі школи, перетворюючи радянських німців, які жили в Російській імперії з 1771 року, на радянських людей. Багато з них виросли в п’ятому-шостому поколінні будівельників комунізму, такими і поїхали до Німеччини. Туди їхали «на батьківщину предків», за мовою та культурою, багато – за легким життям. Поки навесні 2013 року в Кельні нікому не відомий Дмітрій Ремпель не заснував партію з «совків». Без Путіна, судячи з усього, тут не обійшлося.
У моєму дитинстві в таджицькому Ленінабаді по сусідству жила сім’я поволзьких німців – Роза і Карл, двоє їхніх маленьких синів – Саша і Артур. Їхніх батьків виселили в 41-му з Енгельса, спочатку відіслали на Урал, потім в Таджикистан – будувати первісток атомної індустрії в Чкаловську. Маленькими Саша і Артур часто грали з хлопцями у «війнушку», а Карл за ними наглядав з балкона, не заважав. Одного разу почув, як Артур ішов в атаку зі словами – «бий німців». Карл не міг заспокоїтися кілька днів. Років через шість вони поїхали до Німеччини: Карл незабаром захворів і помер, Роза досі шле посилки друзям в Таджикистан. Одного разу я її запитав телефоном – чи не хоче повернутися? Роза мовчала кілька хвилин, зітхала, потім відповіла – в тій країні було дитинство, але знущань я більше не переживу.
Я не ставив за мету проводити журналістське розслідування, але ланцюг збігів здався цікавим. І я спробував дізнатися, хто такий Дмітрій Ремпель. Для початку зібрав цікаві цитати.
«Ми усвідомлюємо, що, лише увійшовши до структур влади і отримавши депутатські мандати, знайдемо трибуну, де зможемо озвучувати наші проблеми, координувати наші дії і вносити законодавчі пропозиції. А кінцева мета – бундестаг. При цьому ми не говоримо про якесь далеке майбутнє, а ставимо чіткі реальні терміни».
«Берлін не афішує збитків, отриманих економікою від антиросійських санкцій, при цьому величезна кількість німецьких фірм змушені були визнати себе банкрутами через санкції політики Німеччини. Німецький бізнес активно і з великим інтересом стежить за тим, що відбувається в Криму. На жаль, не всі можуть або хочуть приїхати сюди з різних причин, зокрема і з тих причин, що ставляться палиці в колеса чи люди можуть втратити якісь контракти, які у них є».
«Моя думка, що не зважаючи на те, що приїхали російські німці, багато корінних німців все ще пам’ятають війну і, напевно, ставляться тут до нас, як до росіян. Не розрізняючи тих, хто приїхав завдяки єврейській лінії, а хто завдяки німецькій – для них ми всі росіяни... ми активно працюємо і з іншими групами населення, які більше тяжіють за своїми уподобаннями до Росії або якось пов’язані з колишнім СРСР. Були дзвінки з підтримкою, і деякі люди похилого віку навіть зі сльозами на очах нам кажуть: «Ми не думали, що коли-небудь дочекаємося, що тут у нас буде партія, за яку можна буде голосувати, куди можна буде звернутися, говорити російською мовою, і щоб тебе зрозуміли і підказали щось».
Дуже цікава комунікаційна активність партії. В акаунті «ВКонтакте» публікуються короткі звіти про поїздки Дмітрія Ремпеля і його правої руки Алєксандра Штайнле Німеччиною, про зустрічі з населенням, дуже схожі на звіти радянського стилю. Там же публікуються новини, чомусь зі стрічок державних російських агентств, багато фотографій про «поганих емігрантів» із мусульманських країн, багато карикатур на Меркель. Другого грудня минулого року Дмітрій Ремпель розміщує фотографію, на якій він з італійським комуністом Джульєтто К’єза, активним шанувальником Путіна. Вся стрічка, як і її дзеркало в «Однокласниках», становить собою набір штампів, якими користуються російські представники «русского мира». Ще смішніше стає, коли розумієш, що це роблять німці, які втекли з СРСР або Росії. Радянські біженці проти сучасних біженців – таке в голову може прийти тільки чекістам. Цікава і прихильність до Ремпеля з боку прокремлівських сайтів.
Партія «совків», яка зараз так потрібна Путіну
Якщо ви спробуйте зайти на сайт партії, то без авторизації це буде неможливо. Дивна «відкритість» об’єднання людей, які прагнуть жити краще і в демократії. Щоправда, у випадково виявленій програмі партії цілі описані досить дивно: наприклад, «Основна мета партії – внести свій вклад у загальногромадянський діалог з урядом, а також в політичне і соціальне життя суспільства, з турботою про майбутнє країни та її перспективи розвитку. Ми прагнемо відкрити для російськомовних земляків й інших іммігрантів реальну можливість рівноправної участі в усіх сферах суспільного і політичного життя Німеччини».
Конституція Німеччини надає всі права без винятку, зокрема й фольксдойче, а щоб інтегруватися повністю – і в політиці, і в економіці, то без мови ніяк. У цьому випадку застосовується надійна путінська зброя – «російська мова», яку висувають як політичний інструмент. Чи означає це, що найближчим часом партія «совків» вимагатиме вести засідання Бундестагу російською мовою? І що таке «створення потужного об’єднання російськомовного бізнесу Німеччини, яке згрупує в собі всі значущі фірми і підприємства земляків, а в перспективі й інших мігрантських громад»? Міністерство економіки та енергетики Німеччини зобов’язане мати «російський департамент»? Або міністр має завести російськомовну секретарку?
Плани на найближче майбутнє у партії «совків» путінські – участь у виборах дев’яти земель, вибори до Бундестагу в 2017 році з обіцянкою отримати 15 місць, вибори до Європарламенту в 2019 році і завоювання 10 місць. Довести кількість членів партії – до 120 тисяч. Останній пункт програми абсолютно безглуздий: «Залучення на свою сторону основної маси мігрантів, які проживають в Німеччині, і посилення впливу на процеси, що відбуваються всередині громад». Зрозуміло, що за німецькими законами партія «совків» побоялася уточнити, яких саме емігрантів вони мають на увазі, але не приховують, що вони протистоять біженцям із Сирії. Точніше, вони не приховують цього, – тільки емігрантам з Сирії, цілеспрямоване протистояння їм і боротьба з ними.
Звідки ростуть вуха у партії «совків» ніби й так зрозуміло – з висловлювань, публікацій, численних фотографій прихильників і шанувальників. Виявилося, що історія ідеї створити партії давніша – з 2007 року, коли Путін, перед тим, як піти на відпочинок – на посаду прем’єр-міністра, проголосив будівництво «русского мира», щоб повернутися через чотири роки президентом і вождем. У газеті «Голос Батьківщини» (газета видається з 1955 року під контролем КПРС і КДБ) в липні 2007 року було опубліковане інтерв’ю з Євгенією і Дмитром Ремпель – «Час об’єднуватися!». Вони були названі керівниками громадського об’єднання «Атлант». Не спортивного, зареєстрованого в Кельні за адресою Clevischer Ring 93, 51063, а саме громадської організації. Євгенія Ремпель розкрила плани: «Ми давно готувалися до нього (I Всенімецький з’їзд російських співвітчизників). Але після того, як тему співвітчизників порушив президент Росії Владімір Путін, вирішили, що час діяти – об’єднувати співвітчизників. Русский мир роз’єднаний».
Об’єднувати «русский мир» взявся уродженець Харкова, який народився 3 січня 1978 року, закінчив Харківську державну академію фізичної культури за спеціальністю «волейбол». Із 1995 року живе в Кельні, з 2003 року Дмітрій Ремпель керує спортивною організацією «Атлант». Дивний збіг, але в минулому році такий самий спортивний персонаж спостерігався в Греції – керівник спортивного товариства «Ахіллеас» Марк Іліадіс, насправді – політичний діяч, який брав участь на останніх виборах від Анеле, правоцентристської партії «Незалежні греки». Марк Іліадіс відомий своєю проросійською позицією та інтерв’ю в березні 2015 року, в якому, зокрема, сказав: «Так, ми в Греції солідарні з Росією, тим більше, в цей важкий момент, у зв’язку з подіями на Донбасі. З гордістю греки одягли «георгіївську стрічку». Ми пишаємося цим, ми завжди з Росією». У радянському минулому Марк Іліадіс служив у спецназі МВС. Приблизно так само, чекісти опікувалися борцівськими клубами і напівтаємними секціями з дзюдо і карате, а потім використовували спортсменів для залякування політично активних громадян.
Німці з Таджикистану, які живуть у Німеччині, досі відзначають свято «Навруз», казахстанські німці готують бешбармак, німці з України співають українські пісні, і тільки російські німці люблять Путіна. Напевно, це і є проявом поваги до культур різних народів, серед яких довелося жити німцям. Я не узагальнюю, знаю, як багато німців-фольксдойче не люблять «совків», але любителі Путіна є, і вони активні, а страшніше за совкових активістів не знайти. Так, лише за кілька років з ідеї зібрати російськомовну бібліотеку і організувати гуртки за інтересами вийшла невелика партія, яка зараз так потрібна Путіну. Точніше, об’єднання радянських німців, як би смішно не звучало це словосполучення.
Публiкацiї за темою «Політика»:
