Аратта - На головну

18 жовтня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


«Кримнаш»: міф про «вічне володіння» Росією Кримом

Державність 12010 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 17.03.2016 | Всі публікації | Версія для друку

«Кримнаш»: міф про «вічне володіння» Росією Кримом
Чи варто дивуватися, що нинішня Росія захоплення будь-якої території називає «возз’єднанням»? Насправді формальна приналежність Росії тривала 171 рік або 5,6% всієї кримської історії.

Міф про «вічне володіння» Росією Кримом є братом-близнюком або, якщо завгодно, є зворотним боком міфу про «споконвічно російську землю». Різниця лише в тому, що в одному випадку в основі лежить етнічний підхід, а в іншому – політичний. Зміст і «очікуваний результат» застосування міфу цілком збігаються: якщо півострів «завжди» перебував у складі Росії (в різних формах), то і зараз він має належати їй і нікому більше.

Що характерно, в Маніфесті «Про приєднання півострова Кримського, острова Тамань і всієї Кубанської сторони до Російської держави» 1783 року Катерина II не вдавалася до жодних маніпуляцій з «історичними правами». Причини анексії були викладені там з усією імперською прямотою: «сили і перемоги зброї Нашої», «піклування про благо і велич вітчизни, намагаючись користь і безпеку її утвердити» і, нарешті, «в заміну і задоволення збитків Наших».

Задеклароване в Маніфесті «право сильного», можливо, покоробить сучасного читача, проте варто взяти до уваги дві обставини. По-перше, завоювання як такі не розглядалися наприкінці XVIII століття як щось протиприродне в міжнародних відносинах, і, по-друге, Російська імперія не потребувала брехні для виправдання своїх вчинків, на відміну від нинішньої Російської Федерації. Таким чином, подібно до більшості інших міфів про «російське первородство», теза «Крим завжди належав Росії» є невдалою.

Скорочена публіцистична версія, яка старанно уникає конкретних дат, стала настільки популярною, що захопила не тільки російські, але й окремі зарубіжні уми.

«Мені як росіянину теж хочеться, щоб Крим був російським... Треба переконати світ, що Крим завжди належав Росії, а поки нам доводиться вже 20 років розплачуватися за помилку, яку зробив Микита Хрущов».

Филатов С. «Еще в 90-е годы Крым хотел расстаться с Украиной» [интервью] // lifenews. – 2014 год – 15 марта

«Крим завжди належав Росії, за Хрущова його віддали Україні, але це було нерозумне рішення, тому претендувати на те, що спочатку належало Росії, і лише на короткий час Україні, я вважаю дивним».

Крылов Г. «Крым всегда принадлежал России» // Православный взгляд. – 2014 год – 17 марта

«Крим ніколи не належав Україні. Крим завжди належав Росії. Для мене вся ця ситуація не настільки трагічна. Для мене першопричина всього – внутрішня криза на Україні».

Крылов Г. «Крым всегда принадлежал России» // Православный взгляд. – 2014 год – 17 марта

«Це певне повернення природного розвитку, оскільки Крим завжди належав Росії. Думаю, потрібно вміти дивитися в обличчя реальності».

Миар Ж. «Крым всегда был российским» [интервью] // Вестник Кавказа. – 2015 год – 26 июля.

Не міг залишитися осторонь від панівної тенденції і Владімір Путін. Втім російський президент проявив дивовижну стриманість у трактуванні цього міфу.

«Шановні колеги! У серці, в свідомості людей Крим завжди був і залишається невід’ємною частиною Росії».

Путін В. «Кримська промова», 18 березня 2014 року

Але, як і у випадку зі «споконвічно російським» Кримом, подібна риторика відразу втрачає свою привабливість, як тільки опоненти просять уточнити – коли саме Крим увійшов до складу Росії. Очевидно, що дата «1783 рік» апологетів «Кримнаш» не влаштовує, тому, як і в попередньому випадку, починаються шаманські танці з бубном навколо історії стародавньої Русі.

«І, нарешті, відбулося історичне возз’єднання Криму і Севастополя з Росією. Для нашої країни, для нашого народу ця подія має особливе значення. Тому що в Криму живуть наші люди, і територія стратегічно важлива, бо саме тут є духовне джерело формування... централізованої російської держави».

Путін В. «Послання президента Федеральним зборам», 4 грудня 2014 року

Тема «Сакральної Корсуні» і «Херсонеса – Севастополя» настільки важлива, що вимагає окремого розгляду. Ми ж тут зосередимося на псевдонаукових доказах теорії про фундаментальну роль Криму в історії Київської Русі. І знову сумнівну пальму першості в цій справі отримує історик Павло Надінський. Йому належить твердження, що Тмутараканське князівство «об’єднувало території Керченського півострова і Тамані».

Спираючись на подібні умовиводи, автор дійшов висновку, що передбачив «Кримнаш» і поклав початок міфу, який цікавить нас.

«Крим неодноразово піддавався нашестю з боку різних чужоземних народів... Але всі ці чужоземні прибульці були в Криму як тимчасові завойовники, загарбники чужої землі. Тільки росіяни мали незаперечні історичні права на Крим, як на свою давньоруську територію».

Надинский П. «Очерки по истории Крыма. Часть 1» – Симферополь, 1951 год – С. 57

Згодом думка про «давньоруське володіння» Кримом набула закінченого вигляду. Ось, наприклад, як це бачить скандально відомий «фронт» «Севастополь-Крим-Росія».

«Крим ще на початку IX століття потрапляє в сферу впливу давньоруських князів... У середині XI століття древні руси... заволодівають грецьким містом Таматарха, пізнішою Тмутараканню – столицею майбутнього давньоруського князівства... до середини X століття влада київських князів поширювалася і на частину земель у Криму і, перш за все, на Керченський півострів.

У 944 року київський князь Ігор посадив свого намісника в Криму, поблизу Керченської протоки, витіснивши звідти хазар... Син Ігоря Святослав зумів зміцнити вплив київських князів у Криму, особливо в період 962-971 років... Син Святослава Володимир здійснив у 988 році похід на Корсунь і заволодів містом.

Візантії довелося підписати з Київським князем договір, яким визнавалися його володіння в Криму і Приазов’ї. Завдяки цьому договору Київська Русь отримала вихід до Чорного моря і зміцнила залежне від неї Тмутараканське князівство. Після корсунського походу до цього князівства було приєднане місто Боспор з округом, який одержав руську назву Корчев.

Упродовж усього XI століття Тмутараканське князівство, зокрема, його землі на Кримському півострові, належали Стародавній Русі».

«Славяне в Крыму» // «Сайт «народного фронта» «Севастополь-Крым-Россия»

У тексті без напруження виділяються три взаємопов’язаних тези: а)Тмутараканське князівство входило до складу Русі; б)Тмутараканське князівство володіло землями в Криму; в)Київські князі захоплювали міста в Криму, які за ними визнавала Візантія. В результаті читач доходить висновку, що Крим належав Київській Русі, а значить, у 2014 році Путін лише повернув Росії її «стародавні володіння». Ну, і те, що «Русь = Росія» – для адептів «Кримнаш» само собою зрозуміле.

Надінський, до речі, договорився до того, що звичайне завоювання Криму Росією в 1783 році оголосив... возз’єднанням!

«Возз’єднання Криму з Росією об’єктивно мало велике історичне прогресивне значення... В історичній літературі про Крим деякі радянські історики абсолютно неправильно зображували боротьбу російської держави проти турків і кримських татар, трактуючи питання про возз’єднання Криму та Росії як імперіалістичне захоплення чужої землі, абсолютно замовчуючи про ту прогресивну роль, яку Росія відіграла відносно Криму... Ці неправильні положення зараз повністю викриті».

Надинский П. «Очерки по истории Крыма. Часть 1» – Симферополь, 1951 год – С. 93, 95.

Чи варто тепер дивуватися, що нинішня Росія захоплення будь-якої території називає «возз’єднанням»?
Критикувати публіцистичну версію тези про «вічне володіння» Росією Кримом немає особливого сенсу. Досить лише попросити апологетів «Кримнаш» уточнити час першого приєднання півострова до Російської імперії – 1783 рік.

А ось на той випадок, якщо вони заведуть розмову про стародавню Русь в цілому і військові експедиції на півострів, зокрема, варто нагадати, що саме собою взяття київськими князями візантійських міст у Криму ще не означає входження цих міст до складу Русі. Захоплення, скажімо, Севастополя в 1855 році англо-французькими союзниками не зробило місто частиною Європи (а шкода – авт.).

Але це непряма і другорядна, загалом, ремарка, а найголовніше буде зараз. Всупереч широко поширеній в Росії та Україні думці (яка, на жаль, потрапила в шкільні та вишівські підручники), ні Східний Крим у цілому, ні Керч, зокрема, до складу Тмутараканського князівства ніколи не входили.

«Місто [Керч], з останньої чверті IX століття вже належало Імперії, і за плануванням, і за матеріальною культурою було містом візантійським. Коротке існування на протилежному березі протоки російського Тмутараканського князівства ніяк не позначилося на його побутовому устрої. Ніяких знахідок, маркованих слов’янським етносом, ні в масовому керамічному матеріалі, ні в інвентарі кладовища, не знайдено».

Археология: Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья IV – XIII века. – М., 2003. – С. 73.

Я навмисне цитую не просто найбільш фундаментальну з академічних праць (до того ж відносно свіжу), але й російську. Не секрет, що зайва політизація історії шкодить достовірності, тому так важливо показати, що це найкращі російські історики відкидають безглузду думку про володіння Русі в Криму, а зовсім не «українці» намагаються відмовити «російським» в їхніх законних правах.

Що, дійсно, цікаво, окремі українські міфотворці охоче піднімають на щит тезу про присутність Русі в Криму, але вже з метою обґрунтувати власні претензії на півострів за схемою «Русь = Україна». Спеціально для них зауважу, що хоча деякі історики по-старому «записують» Східний Крим до складу Русі, в «Енциклопедії історії України» всі акценти розставлені правильно.

«Територія Т.к. [Тмутараканського князівства], імовірно, охоплювала лише частину сучасного Таманського півострова... Поширена думка про те, що до Т.к. деякий час належав також Корчев (візант[ійське] м. Боспор, сучасна Керч), що не підтверджується джерелами і є лише гіпотезою».

Енциклопедія історії України. – Т. 10. – К., 2013. – С. 102

А без цієї «скріпи» вся концепція (що російська, що українська) миттєво розвалюється. Так, Тмутараканське князівство дійсно існувало, було частиною Русі і мало славну історію. Так, київські князі дійсно кілька разів ходили на Крим війною і захоплювали тамтешні міста і села, але (і це головне), територія Тмутаракані не мала в собі ні клаптика кримської землі, і жодне захоплене київськими князями кримське місто не залишилося в їхньому підпорядкуванні.

Подібна академічна одностайність дозволяє назавжди закрити питання про Росію, яка нібито має «незаперечні історичні права на Крим як на свою давньоруську територію».

А без «давньоруської» підпірки російські претензії на «вічне» володіння Кримом виглядають і зовсім безглуздо. Ліквідація Кримського ханства і анексія Петербургом його території відбулася в 1783 році, після чого півострів був у складі Російської імперії повних 134 роки – до весни 1917-го. Потім почалася революційна чехарда 1917-1920 років, упродовж якої Крим побував під контролем різних «червоних» і «білих» російських урядів. Але рік – з весни 1918-го до весни 1919-го – півострів був окупований по черзі німецькою та французькою арміями. У складі радянської Росії Крим був формально 34 роки – до 1954-го, але знову з перервою на німецьку окупацію з осені 1941-го – до весни 1944 року.

Таким чином сумарно Петербург і Москва володіли Кримом з 1783-го до 1954-го, тобто 171 рік, а фактично, з урахуванням двох окупацій – ще на 3,5 роки менше. Отже, з трьох тисяч років писемної історії Криму (ІХ століття до н.е. – ХХІ століття) його формальна приналежність Росії тривала 171 рік або 5,6% всієї кримської історії.

Для більшої наочності відобразимо цей період на малюнку.
Формальна приналежність Росії тривала 171 рік або 5,6% всієї кримської історії
Формальна приналежність Росії тривала 171 рік або 5,6% всієї кримської історії

Погодьтеся, що «російський Крим» виглядає не дуже представницьки на тлі існування того ж Кримського ханства (1441-1783) – 342 роки або 11,4%.

Інші держави, хоч і не володіли Кримським півостровом цілком, теж демонструють непогані результати «історичного марафону».

Трапезундська імперія володіла Херсонесом і через нього – Південно-Східною Таврикою – з 1204-го до 1397-го (верхня дата – предмет дебатів фахівців, але різниця в думках становить лише два роки), або 193 ± 2 роки (6,4%).

Генуезька «Газарія», що простягнулася кримським узбережжям від Херсонеса до Керчі, виникла у 1266 році з заснуванням Кафи і загинула в 1475 році, проіснувавши 209 років (6,9%).

Візантійська імперія приєднала до свого складу Херсонес, Південний берег Криму і частину території Боспорського царства на Керченському півострові в 527-528 році, а впала під натиском хрестоносців у 1204-му, володіючи Таврикою 676 років (22,5%).

Херсонес був заснований у 529/528 роках до н.е. і проіснував (то у вигляді столиці держави, то – самоврядного міста) до моменту приєднання до складу Візантії приблизно 1055 років (35%).

І, нарешті, перше серед рівних – Боспорське царство. Його столиця, Пантікапей, була заснована між 600 і 590 роками до н.е., а сама держава, всупереч поширеній думці, не загинула під ударами гунів, а була поглинена разом із Херсонесом Візантійською імперією. Підсумок – майже 1120 років існування (37,3%).

Цього короткого порівняння має бути достатньо, щоб висміяти претензії Росії на «споконвічне» володіння Кримом – півострів знав і значно тривалішу державність.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Природничі науки й релігію протиставляють одна одній лише люди, погано освічені як у першому, так і в другому”
П. Сабатьє, французький хімік, Нобелівська премія 1912 р.

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.