Аратта - На головну

25 травня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Панахида за знищеними в музеї артефактами Х ст.

Музеї та заповідники 6249 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.04.2016 | Всі публікації | Версія для друку

Панахида за знищеними в музеї артефактами Х ст.
Археологічний сезон в Києві 1972 року завершився сенсацією. На ділянці, що охоплювала Контактову площу (тоді – Червону) – вул. Хорива на глибині 8-12 метрів було знайдено 15 дерев’яних зрубів (житлових споруд).

Окрім фундаментів, стін, залишків підлоги, в культурному шарі археологи зафіксували кераміку, прикраси, ложки, дитячі ложечки, тріпала, чесала, колеса, жлукто. І що найфантастичніше, те дерево Х-го століття, у 1972-му, пахло… сосною!

Археолог Гліб Івакін, який тоді з перервами працював у складі Київської археологічної експедиції Інституту археології, пригадує, що ця знахідка в той час повністю перевернула уявлення про масову забудову в Києві у Х ст. Вона спростувала існуючий висновок археолога М. Каргера і довела, що у Південній Русі вже в той час (а за допомогою дендрохронологічного аналізу було визначено точну дату – 910-й рік) люди жили в повноцінних зрубних житлах, а не в землянках. Більше того, відтепер стало зрозуміло, що на початку Х ст. на київському Подолі вже жили люди – адже в літописі йшлося, що першими поселенцями місцини стали древляни, що припливли на човнах до Боричевого узвозу наприкінці Х ст.
Фахівці кажуть, що київський грунт має погані якості щодо зберігання-консервації дерева. Але оскільки мова йшла про Поділ, низину, зруби були перекриті річковими намивами Дніпра, засипані найкращим консервантом – піском, що й дозволило «дереву» зберегтися протягом тисячі років у такому відмінному стані.

- Все те дерево у великих ємностях, що стояли біля контрактового будинку близько 3-х місяців, відварили у фенолоспиртах, витісняючи таким чином кисень, і пронумерованим, з усіма кресленнями і схемами для реконструкції віддали в музей у Пирогові, - каже Гліб Юрійович. – Він тоді активно формувався, держава виділяла значні кошти на його обладнання, туди звозили зразки житла з усієї України, і ця наша передача була цілком логічною. Знахідку наступного, 1973-го року, господарський зруб ХІ ст. з території сучасного Житнього ринку ми тоді передали Михайлу Івановичу Сікорському в Переяслав. Ми свою роботу зробили, а подальше експонування і збереження вже мало бути справою музейників.
До слова, треба пригадати, що ще за рік була чергова сенсація – в гирлі Десни було знайдено 10-ти метровий стовбур дуба зі слідами дев’яти отворів у вигляді фігури квадрату, куди вставлялися щелепи кабанів, на підставі чого були зроблені висновки щодо ритуального призначення «дуба Перуна», як його неофіційно охрестили. І він теж поїхав до київського скансену, керівництво якого погодилося з зобов’язанням зі створення спеціальної археологічної експозиції-павільйону, куди крім ритуального дерева мали бути поміщені й «наші» зрубні житла.

В тому ж Переяславі-Хмельницькому вже за рік павільйон і реконструйоване житло стали частиною експозиції просто неба.

- З Михайлом Івановичем було легко, він же горів на роботі і жив нею. Ми йому тільки дзвонили, вже за годину біля нас була автівка і кілька робітників, які готові були все, що ми давали, везти до музею. Ми його боялися наодинці з речами залишати, бо він все що бачив, прагнув «потягнути» до музею, - сміється у спогадах Гліб Івакін.
А от у Києві, коли археологам довелося 3 рази (!!!) відновлювати документи (акти, креслення) на зруби, які чи то зникали, чи губилися в Пирогові, стало зрозуміло, що експозиції скоріш за все не буде. З 1970-х рр. і до сьогодні вона так і залишилася на задвірках пирогівського простору.

Лише найживучіші туристи доходять до тієї частини скансену, втомлені і переповнені враженнями. Неміцний тимчасовий павільйон часто сприймають як неприбрані залишки будівельних робіт, а не унікальну, хоч і не дороблену експозицію.

Але останніми днями сенсація зі зрубом повторилась: допитливий відвідувач-археолог таки дістався всередину. Те, що зафіксувала його фотокамера, що залишилося з міцного законсервованого тисячолітнього дерева, яке під час виявлення в 1972 році виділяло аромат сосни, важко назвати навіть дровами.
Юрій Бойко, який вже три місяці очолює Національний музей народної архітектури і побуту України каже, що коли вступав у повноваження директора, то навіть уявлення не мав про те, що у відкритих фондах установа має речі періоду Київської Русі: «Під час нещодавнього обстеження в павільйоні було виявлено локальні протікання даху, які вже полагоджені, також за моїм дорученням були засклені вікна, що стояли без шибок. Зараз ми підписали договір про співпрацю з художньою академією, адже такі унікальні речі потрібно обробляти хімреактивами не раз на десять років, а частіше. Маємо грандіозні плани з реставрації пам’яток і створення реконструкції житла часу першої держави на території України».

Але ми ж з вами знаємо, що плани – це добре, але часто вони бувають дуже далекими від реальності. А вона в нас сьогодні говорить про мінімальний бюджет культури в державі, волає про інші проблеми музейної галузі, системні і локальні. І знищений руками музейників (чи їхньою бездіяльністю) зруб Х ст. – це лише остання «знахідка». Рік тому були опубліковані фото з іншого музею, де одяг ХХ ст. був личинками молі перетворений на порох… А про скільки таких випадків ми просто не знаємо?..
Думаю, кожен з нас хоч раз в житті чув від старших людей фразу «потім віддамо до музею». У свідомості пересічного мешканця ще лишається стереотип, що в «храмі муз» річ буде зберігатися довго і це буде почесна доля для неї. Але треба визнати і голосно говорити, що зараз ситуація кардинально змінилася. Не всі музеї можуть/мають можливість на належному рівні забезпечувати збереження та відповідне експонування тих чи інших речей. Я чесно зізнаюся, що неодноразово переконувала різних людей залишати цінні та пам’ятні речі на збереження вдома. І я не вмліваю від новин про те, як меценати дарують якісь артефакти музеям. Бо і вдячності не всі дочікуються... Але тут простіше, бо в речей є власники і нащадки. А от що робити з тим, що формально нічиє, державне, як археологічні знахідки з Поштової площі, приміром? Чи треба витрачати кошти на консервацію, музеєфікацію, передавати знахідки до музею, коли фінал може бути вже відомим?...

Фото з приватного архіву Г.Ю. Івакіна

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Музеї та заповідники»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли ми не знаємо собі ціни, то чого ми варті?”
Микола Левицький

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.