Аратта - На головну

18 жовтня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Привид неокомунізму блукає світом

Політологія 14253 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 12.04.2016 | Всі публікації | Версія для друку

Привид неокомунізму блукає світом
Антинеокомуністичний маніфест.

Багато незрозумілого і навіть загадкового стає простим і очевидним, якщо визнати що СРСР, КПРС і всілякі бойові загони партії, себто чекісти-кагебісти не зникли після розпаду СРСР у серпні 1991 року, а просто прийняли нову форму, зберігши при цьому свою стару суть і старі методи здійснення своєї керівної, спрямовуючої і надалі злочинної ролі... Тобто СРСР і КПРС до сьогодні продовжують своє, так би мовити, потойбічно-загробне існування. Але не у вигляді якихось блідих “тіней забутих предків” чи неясних душ і духів, а у вигляді посталих з могил, агресивно-моторошних, зомбі-мерців - #зомбіСРСР та #зомбіКПРС.

Велике офшорне переселення номенклатури

Верхівка КПРС, себто так звана “номенклатура” нікуди не зникла. Вона просто змінила місце свого перебування і спосіб здійснення своєї “керівної функції”. Після 1991 року члени ЦК КПРС, їхні дружини-секретарші, дітки-мажори дружно вилетіли із Москви та столиць колишніх республік СРСР і приземлилися у Швейцарії, Австрії, Лондоні, Кіпрі-Багамах та інших курортно-офшорних регіонах. Тобто вони поміняли місце проживання. Поближче до закордонних рахунків, які відкрили і почали наповнювати награбованим у народів СРСР ще Ленін, Сталін, Дзержинський та інша комунобратія. Туди ж вони перевезли з собою центральні контори всіляких радянських главків, трестів, управлінь, міністерств і тому подібного. І зареєстрували це все як "офшорні фірми" Разом з новим офісами вони отримали і нові, євро-американські назви. Але керували ці “нові фірми” надалі тими самими заводами, комплексами, виробничими процесами на території колишнього СРСР. Вірніше керували вони вже не самими виробництвами та корпораціями, а їхніми “грошовими потоками”.

Тобто, як і було проголошено ще на початку горбачовської “перестройки” - адміністративні методи управління були замінені управлінням фінансами. Тобто як це зараз модно казати “Контролем за фінансовими потоками”

На історичній батьківщині були залишені КДБ, міліція та всілякі опери в цивільному, вірніше в спортивному, одязі, які вельми жваво і правдоподібно вдавали із себе кримінал і бандитів. Для ігор в політику залишилися підконтрольні КДБ та всілякому партійно- комсомольському активу “демократи” і “реформатори”.

Їм дозволялося реформ і демократії рівно стільки, наскільки це не заважало видоювати на закордонні рахунки кошти з бюджетів нових держав, з промисловості та іншої “економіки”, включно з рекетом, контрабандою, наркоторгівлею і тому подібним.

Рядових і “середніх” комуністів віддали на розтерзання “демократам-перестройщикам”, та ”реформаторам-лібералізаторам”. Хоча ні демократії і реформ від того не додалося, але на всі 90-ті і навіть 2000-ні роки був гарантований оглушливий ґвалт і сварки, під шум яких мільярдні “грошові потоки” спокійно перетікали на офшорні рахунки, які належали членам та родичам членів колишнього ЦК КПРС.

Зовнішнє керування

Скоро 25 років, як Україна та більшість держав СНД, перебуває під зовнішнім керуванням — із за кордону нами керує Комуністична партія Радянського Союзу (офшорна), скорочено #КПРС(о), або ще її називають #зомбіКПРС. Це сталося після великого переселення членів ЦК КПРС та їхні родичі до Австрії, Швейцарії, Кіпру, Лондону і тому подібних Багамськимх островів. І з того часу нами керують Віденський, Лондонський, Швейцарський, Кіпрський та Флорідський обкоми КПРС(о). "О" не тому що "об’єднаної", а тому що "офшорної". Флорідський обком це насправді Багамський, просто Флоріда близько, там не такі сильні тайфуни і американська поліція гарантує порядок і священність приватної власності колишніх "відповідальних" партійних і комсомольських "работніків".
Керівний вплив на те, що залишилося на територіях колишнього СРСР здійснюється через КГБ, міліцію і бандюків. Та зрощену з ним місцеву, так би мовити колоніальну (про це трохи нижче) адміністрацію.

Імітація побудови “капіталізму”

Комуністи завжди і всюди, навіть перебуваючи в офшорному статусі, намагаються будувати якесь світле і щасливе майбутнє, допомагати тим, хто цього потребує і навіть тим, тим хто цього зовсім не бажає, та проводити всілякі прогресивні і радикальні реформи.

Офіційно світлим і щасливим майбутнім у них зараз вважається капіталістична ринкова економіка, яка в їхніх священних ритуалах грає роль того, що ними колись називалося “комунізм”. Так само як тоді, в часи Сталіна, Хрущова і Брежнєва, вони самі вже живуть при комунізмі, тобто при при розвинутому ринковому капіталізмі, а мільйонам громадян пропонують взяти участь в герочній боротьбі за побудову отого всього на теренах колишнього СРСР. Закликають до жертв, важкої праці і терпіння та життя в тому що вони залишили після пограбунку і руйнування економіки СРСР. Пропонують знову побудувати всілякі заводи-пароходи-дніпрогеси, Бо ті які були, вже вкрадені, розвалені, порізані на металолом і передані в “офшорну власність”, до якої місцевим аборигенам вже звісно зась.

Як і раніше важливою справою КПРС(о) є боротьба за права бідних, злиденних, ображених і пригнічених. Так само як і за попередніх ранніх і пізніх більшовиків, метою цією боротьби є збереження того статусу бідності, злиденності, ображеності та пригніченості в якому вони перебували до початку “боротьби за права пригноблених”.

Консервування і навіть посилення бідності та злиднів своїх колишніх співвітчизників не є химерною забаганкою “нових комуністів”, а має безпосередню економічну мету — максимально забрати із сфери споживання населення фінансові та інші ресурси, для більш надійного і безперешкодного перекачування їх на свої офшорні рахунки. Про це більш детально буде написано трохи нижче.

Неофеодалізм

Попередня верхівка СРСР, хоча й дуже лаяла капіталізм та імперіалізм, але заради власних імперіалістичних потреб була змушена збудувати в країні лад, який можна охарактеризувати як “державний капіталізм”. Перебравшись в офшори і на якийсь час відмовившись від активного протистояння із Заходом, офшорна #КПРС(о) тобто #зомбіКПРС почала нарешті “будувати” те, що їй завжди найбільше подобалося і чого їй найбільше хотілося, — тобто феодалізм. Феодалізм відрізняється від капіталізму тим що в ньому влада не є наслідком володіння великим грішми, а навпаки — гроші стають наслідком володіння владою. При феодалізмі — немає влади, не буде й грошей. Саме тому в Україні, Росії та інших феодальних наділах КПРС(о) власність не є священною. Ніяка — ні державна, ні приватна, ні колективна, ні індивідуальна, ні акціонерна власність не є гарантованою в Україні, Росії та їм подібним територіям “зовнішнього офшорного управління”.

Тому в нас немає справжніх власників. Так, — є багатії, але це феодальні рицарі, нукери, управителі і тому подібні, які живуть сьогоднішнім днем і тратять гроші “поки живі”, і “поки не в опалі”. Тому що при першій же зміні феодального управителя вищого рівня їх викинуть геть, та ще й пограбують до нитки, і дай бог якщо ще залишать в живих. Оскільки сучасні феодали ходять у дорогих італійських костюмах, п’ють дорогі французькі вина і їздять в дорогих німецьких “тачках” то це прийнято називати “неофеодалізм”. Хоча великої різниці з тим що було три-чотири століття на мій погляд не має. Тоді також наші східно-європейські феодали залюбки одягалися в щось італійське, пили французьке і каталися на німецькому.

Втім термін “неофеодалізм” для означення того що твориться на просторах колишнього СРСР ще в 90-х роках запустив в широкий обіг саме я. А мій друг, відомий російський журналіст Щекочіхін, який дуже захопився цією темою і надзвичайно барвисто змоделював поведінку Путіна та його оточення саме в термінах і поняттях неофеодалізму, був отруєний тим самим, чим трохи пізніше отруїли і Ющенка. Щекочіхіну дали більше і він помер протягом лічених днів. Ющенко ж виявися здоровішим, а може просто отримав меншу дозу.

Так звані “олігархи”

Фактично в Україні немає незалежних самодостатніх власників-підприємців. Про це наочно свідчить бізнесова і кримінальна хроніка. Більш-менш стабільним виглядають так звані олігархи. Але їхня стабільність і довговічність пояснюється дуже просто — вони не є самостійним особами, — це всього на всього наглядачі-управителі за тими чи іншим промисловим комплексами і пов’язаними з ними грошовими потоками. Вони можуть навіть конкурувати один з одним і активно втручатися в політику. Але рівно настільки наскільки їм дозволять “куратори” від #КПРС(о). Якщо якісь олігархи починають грати в якісь власні ігри, вони дуже швидко перестають ним бути. В кращому випадку стають звичайним підприємцями чи емігрують.

Найбільший і найлояльніший до #КПРС(о) олігарх це Рінат Ахметов — йому доручено контроль за металургійним комплексом України, зокрема за заводами які виробляють унікальну стратегічно-оборонну продукцію, таким як наприклад “Азовсталь” та йому подібним. Лояльність Ахметова до #КПРС(о) проявляється в тому, що він, на відміну від інших, менш везучих олігархів, ніколи не фінансує україномовні медіа і взагалі нічого україномовного в Україні. Наприклад Фірташ, який приставлений до хімічного комплексу України (і не тільки) час від часу фінансує щось українське. Тому що він зав’язаний на націонал-комуністичне крило #КПРС(о). Це посткомуністичні вожді Середньої Азії (з їхнім, конкуруючим до газпромівського) газом, нащадки Алієва в Азербайджані, Кравчук чи ще хтось з України. Це не є впливове зараз крило в #КПРС(о). Тому Фірташ зараз сидить “під арештом” в Австрії. Пінчук фактично є домашнім гаманцем для колишнього члена ЦК КПРС Леоніда Кучми і відповідає за виготовлення труб для потреб Газпрому і Середньої Азії. Хочеться помилитися, але все ж боюсь, що одним із таких олігархів “загально-союзного значення”, є добре знайомий нам добрий дідусь Джордж Сорос. Спеціалізація — інвестування і відмивання через економіку Заходу офшорних коштів #КПРС(о). У всякому разі його суспільно-грантова політика достатньо добре вписується в політично-економічний курс цієї партії.

Олігархи в нас не власники - олігархи в нас управителі тих чи інших галузей (грошових потоків) які залишилися від колишнього СРСР. Реально правлять колишні члени Політбюро ЦК КПРС та їхні родичі, які розосереджені не лише по території колишнього СРСР, але й по всьому світу. Ну там - Лондонський Обком партії, Флорідсько-Багамський, Кіпрський, Швейцарський і так далі.

Вони надалі залишаються головними власниками головного майна і Росії, і України, і країн Середньої Азії, і Закавказзя, і Білорусії.

Оскільки вони надалі є головними власниками в країнах, чию економіку вони продовжують контролювати навіть зараз, то вони кровно зацікавлені аби ніхто інший на тих територіях не мав жодних шансів стати реальним і юридично повноправним власником.

Тому замість права власності на території колишнього СРСР панує право феодальної оренди. Тобто панує феодалізм. Типовими орендаторами-управителями є, наприклад, так звані олігархи. Так звані тому, що вони не є справжніми власниками своїх мільярдів і промислових комплексів - вони ним просто управляють так, настільки і доти, як їм це дозволяють справжні власники - члени та родичі членів Центрального Комітету КПРС(о) тобто в офшорі. Я називаю це все #зомбі_КПРС

Реальною загрозою для них може стати лише розвиток на території країн, на яких вони паразитують, власних місцевих корпорацій, які зможуть акумулювати кошти місцевих громадян і викуповувати більш менш значну власність, і будуть в стані захищати це своє право власності. Наприклад за рахунок масової підтримки великої кількості своїх акціонерів.

Тому #Зомбі_КПРС робить все аби на цих територіях не було:

1. Фондового ринку, який створює умови не лише для вітчизняних але й для цивілізованих і не кримінальних іноземних інвестицій.

2. Права власності - тому що їхня власність така сама анонімна які і за Сталіна чи Брежнєва, і якихось особливої легалізації не потребує.

3. В громадян не було грошей і якихось значних прибутків - аби вони не захотіли самі ставати власниками.

4. Не було середнього і дрібного бізнесу - з тих же самих причин.
Неоколоніалізм
#золото_партії

Проявом можна с казати “геніальності” творців нинішнього офшорно-неофеодального устрою, збудованого під проводом зомбіподібної #КПРС(о), є те, що вони доволі елегантно і “нетрадиційно” вирішили проблему збереження своїх статків, власності і майна в умовах фактично повного знищення і деградації інституції власності на територіях країн їхнього “феодального кормлєнія”.

Тому що в офшори переїхали не вони самі — туди переїхало фактичне право їхньої необмеженої власності на все рухоме і нерухоме майно СРСР, яке до того майже 70 років маскувалося ілюзією державно-соціалістичного капіталізму в СРСР. Більше того, завдяки переїзду в офшори, це фактичне право власності перетворилося у юридично повноцінне, за сучасним стандартами, право власності, яке з цього моменту стало гарантуватися найдосконалішими і найсправедливішими у світі законами США, Англії, Європи і їм подібних країн.

Водночас #КПРС(о) робила все аби в залишених ним в управління бандитам і КГБ країнах-територіях надалі панував хаос і бедлам — свої інтереси вона надійно захищала терором і награбованими грішми, а обмежена “феодально-станова демократія” могла захистити, лише і виключно, права місцевої феодальної прислуги бенефіцаріїв з офшорної #КПРС(о) Таким чином #зомбіКПРС в зародку знищувала можливих конкурентів на власність країн, які вона вважала своїми вотчинами.

В цьому не було нічого нового — за свідченнями західних економістів і советологів, СРСР завжди, буквально з часу більшовицького перевороту у Петрограді, був внутрішньою колонією для вельми обмеженої верхівки більшовицької, а потім Комуністичної партії СРСР.

Просто у 1991 році номенклатура КПРС, вже не будучи в стані утримувати владу і експлуатувати СРСР безпосередньо, перетворило країни що виникли внаслідок СРСР у звичайні, можна сказати класичні, колонії. В ролі колонізаторів виступила колишня найвища номенклатура КПРС СРСР, а #КПРС(о) в цьому “новому порядку” стало виконувати роль своєрідної Ост-Індійської чи Вест-Індійської колоніальних компаній, які в часи європейського колоніалізму здійснювали колоніальну експлуатацію Індії та Америки. Головним рушієм потужного притоку фінансів та вартісних товарів і ресурсів з колоніальної країни в країну метрополію є відсутність законів і гарантій прав власності в колонії, і нормальна правова система система в метрополії, яка гарантує що вивезені туди кошти, товари і ресурси, дадуть прибуток саме тому, хто це вивезення організував.

Великим комуністичним міфом є казка про те, що підлі європейські колонізатори силою підкорили, колись багато в чому розвиненіші від них, нації Індостану, Індокитаю та Америки. Насправді раджі, махараджі, заміндари і всілякі племінні вожді вивозили в Європу свої гроші, коштовності і, просто потрібні своїм співвітчизникам, ресурси, товари і вироби лише для того, аби зберегти їх в європейських банках і захистити європейським судами, а на наприкінці вже й європейським військами та зброєю від пограбування і конфіскації більш сильними від них раджами-махараджами та племінним вождями.

Реформи - “бардак, кидок, хапок” #КПРС(о) на територіях, де вона “випасається”, вправно очолює будь-які суспільні рухи та тенденції. - #зомбКПРС “керує” захистом екології, очолює боротьбу проти куріння, за права секс-меншин і так само, вона ж сама керує їх періодичним побиттям на вулицях та паплюження у пресі. Тобто вона, як заповідав Ленін, надалі і постійно тримає руку на пульсі (тобто на горлі) народу.

Природно, що під найпильнішою увагою перебуває, а тому і найбільше страждає, актуальна для всього пострадянського простору проблема реформування економіки та політичного устрою. Від керівної реформаторської активності #КПРС(о) катастрофічно не постраждали лише хіба що три держави Прибалтики.

В решті підконтрольних їй держав і територій #КПРС(о) періодично проводить такі реформи, після яких у тамтешніх громадян на довгі роки пропадає бажання не тільки до реформування, але й до демократії та всього іншого. Кожен черговий період “катастрофічних реформ” від #КПРС(о), наприклад в Україні, завжди починається з гасла “вся власть Совєтам”. Це насправді означає обмеження влади Президента, оскільки для “офшорної” анонімної влади #КПРС(о), вибраним загальнонародним голосуванням і аж на цілих 5 років Президентом, маніпулювати і керувати набагато важче аніж, скажімо, Верховною Радою та призначеним нею Урядом і Прем’єром.

Ці періоди я називаю за іменем пісні “Червона фіра”. В Україні були три періоди “реформування” у стилі #червона_фіра

Першим з них було приведення до влади Кучми-Прем’єра у жовтні 1992 року, з одночасним переданням йому більшості повноважень Президента Кравчука і навіть частини повноважень Верховної Ради — а саме права Прем’єр-міністра писати укази і декрети, які обов’язкові для виконання всіма громадянами і всіма гілками влади. Тобто самому писати закони. До речі багато з них діють і досі. Лишень відносно недавно їх переписали і формально переголосували у вигляді законів Верховної Ради. Катастрофічні наслідки цього “реформаторства” всі пам’ятають і досі — знищення робочих місць, деіндустріалізація, занепад виробництва і примітивний голод та недоїдання. Потім Кучма, ставши Президентом, отримав певну свободу і частково виправляв те що він натворив на посаді Прем’єра, але фактом є похмура статистика втрати промислового потенціалу України — 40-50% проти 25% втрат промислового потенціалу Німеччини та Японії внаслідок бомбардувань і вивезення з цих країн країнами-переможцями найбільш важливих і технічно-досконалих підприємств.

Наступною відрижкою совєтизму в Україні стало обмеження президентських повноважень Президента Ющенка і катастрофічне прем’єрування Юлії Тимошенко у 2007-2009 роках. Цікаво що #КПРС(о) цілком лояльно ставиться до посилення президентської влади тих президентів, кого вона вважає “своїми” - це Кучма (до 1991 року член ЦК КПРС) і Янукович, який на час розпаду СРСР вже мав статус не надто високого але номенклатурного партійного працівника КПРС. Однак навіть з ними в #КПРС(о) виникали неминучі конфлікти, знову ж таки через більшу незалежність і меншу зовнішню керованість всенародно обраних Президентів.

Останнім наступом советизму стало дивовижно одноголосне, тобто на рівні чергової зміни Конституції, обмеження президентських повноважень Верховною Радою у лютому 2014 року. Як наслідок зненацька виник, буквально з-під “йолки з Юлькою”, черговий “уряд реформаторів”, який не провів майже ніяких реформ, зате обвалив утричі не тільки курс національної валюти але й рівень життя і споживання в Україні.

Тобто вже третій раз нас “реформують” по старій і дуже до “болю” знайомій схемі “бардак, кидок, хапок”.

Бардак зазвичай полягає в не спричиненій економічним факторам, а штучно спровокованій інфляції, укомплектовані політичними ігрищами і виставами на тему “боротьби проти узурпації влади Президентом”.

Кидок полягає в тому що громадянам нав’язують стереотип того, що всі труднощі і проблеми, не є наслідком бездарної або зумисно деструктивної економічної політики “реформаторів”, а неминучою платою за здійснення реформ, результат яких коли не-будь появиться в майбутньому. Приблизно як рай для християн чи комунізм для комуністів.

Хапок — відбувається стандартно і абсолютно невигадливо — відбувається чергове переоформлення того чи іншого майна і національних ресурсів у “юридично-законну” офшорну власність #КПРС(о)

Спільною ознакою всіх “реформ” що здійснюються під проводом #КПРС(о) є перетворення, до того більш менш благополучних, територій місцевостей і господарських комплексів, у якесь мало придатне для життя і праці місце.

Обов’язковий компонентом таких “реформ” є катастрофічна інфляція. Інфляція фейкореформаторам потрібна для чергового викачування коштів з економіки і сфери споживання громадян.

Нагнітання політичного протистояння — для відволікання уваги від справжніх винуватців і обмеження впливу тих органів влади які мають безпосередній мандат довіри від народу. Заміна прямої демократії на опосередковану, тобто ліквідація всюди де тільки можна прямого голосування, наприклад ліквідація мажоритарних виборів і підміна демократичних процедур феодально-становими квотами і списками, які мають дуже мало спільного із пропорційною виборчою системою дійсно демократичних країн.
Як вибиратися з цього болота?

Ми повинні щось робити аби переламати цю погану і трагічну перспективу яку нам нав’язують неокомуністи-неоколоніалісти. Ми повинні діяти, аби в нас не реалізувався сумний фінал того, що протягом всіх минулих 25 років співали “Брати Гадюкіни” у своїй культовій пісні #червона_фіра.

Тому що перспективи для більшості населення зводяться, або до продовження жалюгідного животіння в найбільш багатій і найзручнішій для життя країні Європи та світу, або ж до вимушеної еміграції туди, де можна заробити грошей для більш-менш терпимого життя, створення сім’ї і вирощування своїх дітей.

Найнеобхіднішими реформами для України зараз є:

1. Дерегуляція - скасування заборон і обмежень які використовуються чиновникам для поборів і просто для блокування бізнесу, - не зроблено нічого, - винен Абромавічюс.

2. Запровадження презумпції невинності при сплаті податків (геть кілограми податкової звітності) і застосування процедури "податкових стукачів" - доніс на неплатника податків і, як у США, отримав 7% від виявленої несплати, - не зроблено нічого, - винні “реформатори” Яресько, Абромавічус, Білоус.

3. Деколонізація ПДВ. В нинішній формі цей податок просто висмоктує гроші із внутрішнього споживання і внутрішньої економіки і йде на дотацію закордонного споживання українських ресурсів та сировинноємкої продукції з низьким вмістом вкладеної праці. Цим податком вульгарно відбираються гроші у населення при купівлі товарів першої необхідності і віддаються як “повернення ПДВ” експортерам. При чому не всім, а лише великим. Тому що всім того, що зібрано, банально не вистачає.

Це відрізняється від того ПДВ, яке є на Заході. Там ПДВ повертається не лише за експорт, але й за всякі суспільно та економічно корисні затрати і вкладення на внутрішньому ринку, — наприклад за модернізацію обладнання, витрати на зменшення енергоємності, охорону довкілля, тощо.

Існуюча в Україні практика повернення ПДВ насправді є погано прихованим прикриттям вивозу офшорним фірмами обігових коштів за межі України під прикриттям реального, або й навіть фіктивного, експорту.

4. Реанімація і розгортання на повну потужність фондового ринку в в Україні. Якщо ні - то офіційне і прилюдне визнання того, що в нас ні ринок, ні капіталізм не будуються, а продовжуються божевільні експерименти з побудови неофеодалізму.

Державне майно повинно бути використане для підняття з колін українського фондового ринку і започаткування процесу залучення до української економіки грошей самих українців. Тобто воно, у вигляді акцій цього майна, повинно продаватися на українському фондовому ринку.

І лише тоді, коли зарубіжні інвестори побачать що це (інвестування в щось українське) можливе для українців, тоді вони і самі навипередки кинуться вкладати свої гроші в українську економіку. Так як це робилося і робиться зараз в Китаї. Ви чули про якусь прихватизацію-абиякізацію держмайна у Китаї? Схоже не чули... А тому що приватизації в Китаї як такої й не було - там просто будували нові підприємства або продавали акції вже існуючих, радикально не міняючи структуру власності.

А ось фейкореформаторські цирки із приватизацією та купівлею-продажем землі в Україні спричинені виключно бажанням посткомуністичної неофеодальної влади не допустити до цього більшість українських громадян. Вони прагнуть таким чином обмежити кількість покупців і зменшити ціну цих об’єктів нижче їх собівартості. Головний механізм - блокування роботи фондового ринку в Україні. Цивілізованого і загальнодоступного фондового ринку, на якому навіть бабка-пенсіонерка могла б собі купити акцію-дві того Одеського Припортового заводу. Так як це зараз роблять старші люди в Китаї. Бо там взагалі відсутня пенсія - і державна і недержавна.

Західним корпораціям порядок і зрозумілі правила потрібні також, і тому вони також заінтересовані у дотриманні прав акціонерів - в тому числі міноритарних. Але для того щоб прийшли іноземні інвестори— мають бути спочатку створені ідеальні умови для потенційних українських інвесторів, які у більшості своїй є дрібними і середніми.

На жаль в нас насправді досі немає західних корпорацій - те що є, це всілякі закупівельно-приватизаційні фонди на зразок тих, якими керували Абромавічюс, Яресько, Білоус та інші. Це не корпорації, а так би мовити "заготконтори". Того що погано лежить і запівдарма віддається. І маю великі підозри в тому, що всі ті контори не зав’язані на гроші вітчизняних та російських сановників та держдиректорів. Тому вони і прийняли закон про "приватизацію" цього майна без фондової біржі.

Все те, що в нас твориться, в режимі зовнішнього офшорного управління, холопами і структурами #КПРС(о), свого часу геніально проілюстрували “Брати Гадюкіни” у своїй пісні “Червона фіра”. Кінець цієї пісні вельми сумний, і він мені дуже не подобається, - але я переконаний, що в кінці-кінців все буде зовсім по іншому і буде дуже добре. Але для цього ми повинні зробити рішучі і чіткі дії аби позбутися неокомунізму, неосовєтизму, неофеодалізму і неоколоніалізму — всього того, що насаждується і підтримується зовнішнім управлянням Україною бандитами і аферистами від #КПРС(о).

Подальше збереження зовнішнього офшорного-колоніального феодалізму в Україні взагалі загрожує нашому існуванню як незалежної держави і самодостатньої нації. Тому що в КПРС(о) зараз домінує російсько-шовіністична тенденція #русскиймир, для якої ідеєю фікс є відновлення СРСР, тобто перетворення його із #зомбіСРСР в реальну державу, але вже без республік, націй і всього іншого, тобто новітню Російську імперію. Саме недолугим кроками в цьому напрямку виявилася теперішня агресія Путіна в Україна. І це загроза не лише для України, але для всього світу. І світ це сьогодні розуміє. І це дає нам велику надію і унікальний шанс на визволення від багатолітньої залежності від #зомбіКПРС, #зомбіСРСР та та їх холопів в Україні.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Чудо не суперечить законам природи - воно суперечить нашим уявленням про неї ”
Блаженний Августин

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.