Махінації із вхідними квитками – це ще одна золота жила. Цікава також доля декількох корпусів у Києво-Печерській Лаврі, які офіційно належать музею в Пироговому. Музей їх отримав для збереження фондів, після повернення лютеранської кірхи, у якій раніше зберігалися експонати, релігійній громаді. Про це відомо небагатьом. Ще менше людей здогадується, що ці корпуси можуть бути вже не зовсім музейними. Частина приміщень займає УТОПІК, а інша частина здається в оренду комерційним структурам. Загалом, для перерахування всіх фактів зловживань та нехлюйства не вистачить місця. Варто лише згадати одну зі складних тем – земельне питання.
Музей в облозі
Згідно Закону, музей повинен мати охоронну (буферну) зону навколо своєї території. У цій зоні заборонена будь-яка господарська діяльність, оскільки мета існування зони – захистити цілісність музейного комплексу, його автентичність.
Проте, директор музею в Пироговому Микола Ходаковський якось дуже мляво намагався погоджувати план цих зон у Міністерстві культури й КМДА, щоб вони отримали офіційний статус і юридичний захист. Бездіяльність тягнеться до цих пір, «завдяки» чому структури, нібито підконтрольні депутатові київської міськради Андрію Іванову (фракція БЮТ), уже поскуповували всі землі навколо музею. А тим часом розроблені й готуються до втілення проекти із забудови прилеглих, до музею, територій котеджами, елітним житлом і розважальними комплексами.
Може скластися ситуація, що скоро й сам музей приватизують по частинах. Прецедент є – перед поворотом до музею, у його охоронній зоні, хтось уже побудував автозаправку. Ніякі пікети й репортажі в ЗМІ на будівництво не впливали. У період виборчої кампанії, коли ситуація переросла в скандал, усіх шокував екс-начальник управління культури КМДА Микола Биструшкін. Він зі здивуванням заявив, що поняття не має, хто погоджував будівництво заправки, і не вірить, що це зробило його управління (хоча тільки воно й могло, бо це його прямий обов'язок). Представляєте, завтра на прес-конференцію вийде прем'єр Янукович і скаже, що він не вірить у те, що його уряд намагався відмінити матеріальну допомогу за народження дитини. Не вірить, і все тут.
Зміна господаря
Два роки тому трапилася подія, яка зіграла ключову роль у долі музею. У 2004 р. після багаторічних складних інтриг музей забрали в УТОПІК і передали у ведення Інституту мистецтвознавства, етнографію, і фольклоризм ім. М. Рильського НАН України. Його очолює Ганна Скрипник – пані дуже амбітна, розумна й обачлива. Використовуючи свій вплив і тактичні багатоходівки, вона зуміла відбити такий ласий шматок у самого академіка Толочка.
Музейні працівники підбадьорилися, у них з'явилася надія на зміни на краще. Але марно. Бо музей, як виявилось, потрібний був Ганні Аркадіївні тільки, як засіб для досягнення кар'єрних цілей. І хвороба музею остаточно стала хронічною.
Цілі громадянки Скрипник зрозумілі – випередити всіх в академічних статусних іграх. Очолюючи могутній інститут і такий знаковий музей, член-кор. Ганна Скрипник могла стати найвпливовішим “гуманітарним генералом” в НАНУ, сміло претендувати на звання академіка, мати доступ до перших “тіл” держави (благо президент дуже любить бувати в музеї: то до пасічників зайде поспілкуватися, то пару горщиків купити), і ін.
Треба віддати належне – свого вона домоглася: у травні 2006 р. Ганну Аркадіївну обрали дійсним членом Національної академії наук України. Щоправда, в березні Скрипник не змогла стати народним депутатом – блок “Костенка-Плюща”, де вона займала почесне 5-е місце, не пройшов.
Про те, що музей був потрібний Скрипник для антуражу, стало ясно через декілька місяців після його переводу під егіду ІЕФ – новий куратор і головний начальник не виявляла до придбання ані найменшої цікавості.
Показовий факт – при переході з одного відомства (УТОПІК) в інше (НАНУ) у музеї не була зроблена бухгалтерська передача майна з балансу на баланс, що в нормальній організації (й, відповідно до чинного законодавства – Аратта) неможливо в принципі. Але тут “прокатало”. УТОПІК передав – “музей, одна штука”, а Інститут прийняв - “музей, одна штука”. Усе зійшлося. Скільки експонатів, грошей, майна “не дійшло” - залишиться таємницею.
За два роки Ганна Скрипник була в музеї три рази (останній раз – після пожежі) і в справи директора не втручалася, не дивлячись на неодноразові звернення співробітників. Особливо, тих, хто будував музей в 1970-х і дуже важко переживає його сьогоднішній занепад. Для цих людей розвал музею – особиста трагедія. Усе, чим відповіла на їхні заклики про допомогу академік Скрипник – декілька критичних висловів в адресу Миколи Ходаковського, а також участю в безплідних пікетах проти будівництва згаданої заправки. Підкреслимо: усе це було під час виборів. Зараз – спокій та порозуміння.
Тактика цілком прогнозована – не виключено, що музей для керівника ІЕФу вже зробив свою справу й “може йти”. Директор музею з поганою репутацією дуже влаштовує академіка Скрипник. Якщо почнуться претензії, Ганна Аркадіївна чесно скаже, що вона не причому. І звинуватити її в бездіяльності буде дуже складно, оскільки, згідно статуту, музей – організація із внутрішнім самоврядуванням, директора обирає колектив, а НАНУ його тільки затверджує. Проте, організувати вибори – набагато складніше, ніж їх виграти. Коли були останні вибори в музеї, ніхто не пам'ятає. Можливо, “на папері” вони й проводяться.
Усі ці неподобства можливі тільки в організаціях із незламними бюрократичними традиціями. НАНУ в цьому розумінні – просто заповідник. Багато разів писалося, що сірий непримітний апаратник, який ніколи не мав відношення до науки, може мати колосальний вплив, і перед ним тріпотітимуть наукові світила.
Слідство веде дільничний
Авторові доводилося чути версії, що позиції Миколи Ходаковського непохитні, оскільки його підтримують академік Петро Толочко і якийсь Віктор Анастасієвич Бурбела, що є вченим секретарем відділення літератури, мови, і мистецтвознавства НАН України. Хто хоч трохи знайомий із науково-бюрократичною ієрархією, зрозуміє, що це за “кадр”. “Прикриття” функціонує за повною програмою: рік тому в музеї працювала перевірка КРУ. “Напрацювала” матеріалу на декілька томів кримінальних справ, про це писали ЗМІ. Але справа якось сама собою розсмокталася.
Із причини всього викладеного складається враження, що й директор музею Микола Ходаковський, і його куратор в академії наук Ганна Скрипник домовилися й хочуть тільки одного – тиші, відсутності скандалів. Тому всіляко присікаються просочування інформації про крадіжки, усі розслідування спускаються на гальмах. Навіть справа з недавньою пожежею (між іншим – збиток в особливо крупних розмірах, юрисдикція прокуратури) спочатку була передана в Голосіївський РОВД, а потім… - дільничному інспекторові.
Цікаво було спостерігати за реакцією пані Скрипник, коли вона оглядала попелище. Приїхавши наступного дня після пожежі, вона дала команду нікого не пускати в експозицію “Карпати” і спробувала заборонити знімати згорілі будови групі УТ-1. Знадобилося 20 хвилин, щоб пояснити академікові, що вже всі канали все показали, газети написали, і сотні туристів сфотографували, тобто, приховувати факт пожежі марно.
Директор музею від зустрічі з начальником ухилився. Точно також він не став супроводжувати й міністра культури Ігоря Лихового, який приїхав розібратися в ситуації.
Зате Микола Степанович у минулий вівторок хлібосольне приймав засновника музею – академіка Тронька. Не дивно, якщо днями з'явиться який-небудь відкритий лист Петра Тимофійовича, скажімо, до президента, із проханням захистити музей від нападок недоброзичливців, або повернути його в лоно УТОПІК. І звинуватити Тронька в упередженості язик не повернеться, адже він дійсно любить цей музей і хоче допомогти.
Але все залишиться як і раніше. Хатини горітимуть і гнитимуть, ресторани – процвітати, а Віктор Ющенко – смакувати мед і милуватися вишиванками.
Актуально
41000 переглядів
До теми:
