Аратта - На головну

24 липня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- у 1919-1920 роках Кам`янець-Подільський ненадовго став державним центром України - останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська УНР.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Чому немає сенсу говорити про Держдуму Росії

Думка українця 6317 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 22.09.2016 | Всі публікації | Версія для друку

Чому немає сенсу говорити про Держдуму Росії
Суперечки про російську Держдуму та її долю досить безглузді. Просто тому, що у Росії є тільки один інститут, і він не має жодного відношення до парламенту. Називається цей інститут досить просто ‒ «Владімір Путін».

Саме так, і ніяк інакше. Ніякого «інституту президента» теж немає, тому що останні 16 років у країні цю посаду де-факто обіймає одна й та сама людина. Ми ж не будемо обманювати самих себе щодо чотирирічного регентства Дмітрія Медвєдєва, правда ж?

Парламент в Російській Федерації давно втратив будь-яку роль ‒ і тому немає сенсу обговорювати й отримання «Єдиною Росією» конституційної більшості. Просто тому, що в попередньому скликанні за бажання ця сама більшість могла бути мобілізована за рахунок депутатів від інших фракцій. Тих самих, весь передвиборний порядок денний яких сьогодні будується на змаганні за право вважатися «улюбленою дружиною» президента. А тому нинішній перерозподіл голосів у думі має скромне тактичне значення на рівні допуску до лобіювання тих чи інших рішень, але не має ані найменшого на рівні магістрального стратегічного. Будь-який президентський проект ухвалять відразу ж, будь-який урядовий ‒ після обговорення і, можливо, з невеликими поправками.

Держдума ‒ формальність, приблизно така ж, як і Рада федерації. Вони можуть зіграти роль лише в тому випадку, якщо раптово завтра щось станеться з першою особою. У той момент, коли трапиться вакуум влади і центри впливу почнуть вирішувати, як жити далі. Але до цього лише «інститут Владіміра Путіна» матиме право на ухвалення рішень.

Цікаво, але ж так було не завжди. На початку нульових нинішній президент Росії був обраний оточенням Боріса Єльцина лише для того, щоб служити модератором між найбільшими фінансово-промисловими групами. Тоді ж були підібрані і «червоні прапорці»: спочатку ними були прем’єр-міністр Міхаіл Касьянов і очільник адміністрації Алєксандр Волошин. І перші роки Владімір Путін слухняно виконував цю роль: одноосібних рішень не ухвалював, між групами впливу успішно лавірував, врівноважував силовиків лібералами, а лібералів ‒ силовиками.

Втім, цей баланс не міг бути вічним. Професійна деформація неминуча ‒ зокрема, й тоді, коли йдеться про першу особу. У якийсь момент російський президент втомився бути «посередником» і скучив за роллю суверена і деміурга. І наприкінці 2013 року вирішив, що його країна ‒ яка продає нафту за 110 доларів і виграла Олімпіаду за допомогою допінгу ‒ має право влаштувати переможне вторгнення.

У цьому немає нічого дивного. Просто тому, що стара аксіома незмінна: змінюваність влади гарантує осудність влади. Владімір Путін ‒ це людина, яка 16 років не тримала в руках паперових грошей, не спускалася в метро, не заходила в магазини. Йому не потрібні навіть рахунки в банках ‒ бо йому належить вся Росія. З його точки зору, побут пересічного громадянина Російської Федерації ‒ девіантний. Точно так само, як девіантна реальність самого Владіміра Путіна для російського обивателя.

Рівень його політичних рефлексій застряг на рівні «ніхто не пам’ятає, який за Катерини II був курс гульдена до піастра, проте усі пам’ятають, що вона завоювала Крим». Його пошук співрозмовників упирається в грайливу жалість щодо смерті Ганді, після якої «і поговорити ні з ким». Він звик думати, що якщо не вдається домовитися з нинішньою адміністрацією Білого дому, то потрібно просто дочекатися наступної. Тому що для нього нинішній американський президент уже третій ‒ після Клінтона і Буша. А попереду ‒ ще четвертий. І, як напевно сподівається сам Владімір Путін, можна буде дочекатися ще й п’ятого.

Єдина можлива політологія в подібному випадку зводиться до аналізу самого російського президента. Ось тому ми раз у раз бачимо появу текстів, в яких розбирають його емоції, настрій, наявність і відсутність жартів у промовах, в яких відслідковуються його переміщення, публічні зустрічі, зовнішній вигляд. І це можна зрозуміти ‒ в ситуації відсутності будь-якої системи стримувань і противаг у російській політиці не мають значення конкретні прізвища. Навіть останні кадрові перестановки в Російській Федерації ‒ це лише підбір більш надійних виконавців волі першої особи, і тільки. Тому керівник протоколу стає головою адміністрації президента, а особистий охоронець ‒ губернатором. Епоха постільничих, нічого нового.

У цьому й особливість нинішньої Росії. У ній є лише тільки один суб’єкт, здатний ухвалювати рішення. Якщо завтра він вирішить повернути Крим Україні ‒ Держдума слухняно візьме під козирок. Чи вирішить вдертися до Північного Казахстану ‒ депутати слухняно проголосують за війну. Російські парламентарі схожі на «петрушек», розсаджених на руках ляльковода. Говорять і рухаються вони лише з його волі.

Через брак своєї власної.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що ітернаціональними ідеалами хотіли би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами прикрити своє духове відчуження від рідної нації...”
Іван Франко

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.