Аратта - На головну

22 вересня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Сила України

Думка українця 8318 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 21.11.2016 | Всі публікації | Версія для друку

Сила України
“Українці вже вдруге за півтора десятиліття рішуче впливають на політику, змінюють владу - і вдруге по тому безпорадно розводять руками: змін ніби досягли, але змін немає”, - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

У чому вона - сила України? І чи існує вона взагалі?

Такі питання мимоволі виникають у день третьої річниці Революції гідності - тих справді буремних подій, які ще досі осмислюються і високочолими інтелектуалами, різними філософами-політологами, і пересічними громадянами.

На друге з поставлених питань одразу відповідається ствердно. Бо ж який іще народ Європи після Румунії в кінці 1990-тих дав копня під зад набридлому і зажертому правителеві? При цьому українці повелися значно гуманніше, і хоча президент-утікач потім перелякано розповідав у своїх перших інтерв’ю на чужині, що нібито у нього стріляли, насправді територію зрадженої ним країни він облишив відносно спокійно і з невеликими втратами. Швидше навіть - практично без втрат, а з набутком. Цим набутком були скількись там "камазів" із палетами стодоларових банкнот. Сума й по сьогодні називається різна, та всі сходяться на визначенні "кілька мільярдів". Уявляєте собі?! Це ж фактично річний бюджет невеликої держави!

Українці вже вдруге за півтора десятиліття рішуче впливають на політику, змінюють владу - і вдруге по тому безпорадно розводять руками: змін ніби досягли, але змін немає. Принаймні помітити їх не легко, та й ствердити, що ці зміни - на краще, також можна не щоразу.

Наша сила - у волелюбності, отій іще козацькій натхненній анархічності. Новообраному гетьманові на Січі клали жменю багна на голову - щоб не пишався й не заносився. Чи можемо уявити якусь подібну дію стосовно російського царя? Отож.

Українець принципово не любить наявну владу і вже від початку правління нового провідника прагне його поміняти. Президент Порошенко з певністю посідає не останнє місце у списку нелюбих народові політиків. Це - думка українського суспільства. На противагу їй - понад 80 відсотків росіян, які безоглядно підтримують політику Путіна. Рабська покірність має свої переваги - не треба думати, можна перекласти всі шукання на керівництво, а самим лише іти, куди скажуть. Проблема українців у тому, що вони не приймають такої точки зору - "іти, куди скажуть", але і в дискусії про покращення життя теж організованої участі не беруть. Консенсус важко досягається серед нашого народу. Егалітарність, неспроможність тверезо оцінити свої власні сили не раз грала злий жарт із нами.

У вродженому неприйнятті нав’язувань влади громадянам до українців дуже близькі поляки - теж народ вічних бунтарів. А в ірраціональній любові до владоможців поряд із росіянами можна поставити й білорусів. Якось у Ковелі на автовокзалі трапилося спостерегти таку сценку: до платформи підійшов автобус "Ковель-Брест", точніше "Брест-Ковель-Брест", бо номери в нього були білоруські. Дверей водій не відкривав - теж ознака своєрідності менталітету, - а пішов у диспетчерську оформляти папери. Під автобусом швидко сформувалась юрба пасажирів - усі вони було громадянами Республіки Білорусь і приїздили до Ковеля на базар (існує різниця в цінах на продукти між Україною та Білоруссю, і цим користуються громадяни обох держав). Тож пасажири брестського автобуса усі, як один, мали при собі по два, а хто й по три возики на коліщатках, оті славетні "кравчучки", які були до верху навантажені різноманітним товаром, переважно картонними коробками, подібними до тих, у які пакують печиво. Спілкувалися білоруси між собою і з волинянами переважно російською, тим її білоруським варіантом, з легким "дзєканням", добре знайомим мешканцям північних районів України. І на жартівливі зальоти перехожих ковельчан усміхнено відповідали: "У нас в Бєларусі жиць харашо!" Вони не жартували. Вони щиро вірили в те, що кажуть. Українця, який би сказав таку фразу про свою країну, уявити важко.

Українці сильні тоді, коли одностайні. Утім, це звучить досить банально і стосується, мабуть, усіх народів світу. Але проблема українців у тому, що одностайності в нашій історії досягалося вкрай рідко, й була вона щоразу нетривалою. Доки вирує Майдан - і бачиш навколо себе натхненні й прекрасні обличчя людей, осяяні внутрішнім жаром революції, прагненням змін - доти відчуваєш, що зміни можливі, якщо така кількість народу їх вимагає. Але революція закінчується, барикади розбираються, Хрещатик знову закладається гарною бруковою плиткою (зброєю майбутньої революції?) - і в кулуарах міністерств та адміністрацій починається рутинна робота, з її бюрократичною повільністю та заплутаністю, із нескінченними компромісами й секретними приватними домовленостями. Жага змін своїм жаром стикається із кригою чиновницького педантизму, а почасти і з відвертим саботажем. Ось і причина, чому українець від початку не довіряє навіть демократично новообраній владі й думає про її зміну частіше, ніж про її покращення.

І наостанок іще одне химерне спостереження, яке напряму стосується поняття сили, про яку нам ідеться. Преса й загал жорстко критикували цьогорічний виступ олімпійської збірної у Ріо - медалей вона справді відверто недобрала. Зате наші паралімпійці, люди з фізичними проблемами, увійшли у першу трійку загального медального заліку.

То що ж це виходить - чи ми, українці, сильні тоді, коли слабкі? У біді й випробуваннях? Чи не пора вчитися бути сильними у повсякденному житті?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Уряди, в яких висловлюються протилежні міркування, придатні, доки царює мир”
Наполеон

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.