X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

21 листопада 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Голодомор
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Україна проти Росії. Економіка війни

Є така думка 1528 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 2.11.2017 | Всі публікації | Версія для друку

Україна проти Росії. Економіка війни
Знаменитий афоризм Вінстона Черчилля – «Генерали завжди готуються до минулої війни» – став розхожим звинуваченням в середовищі кустарних аналітиків. А між тим, варто зазначити, що горезвісні генерали, за родом своєї діяльності, змушені швидко вчитися і пристосовуватися до нових умов.

До тактики іррегулярної війни, до якої вдалося угруповання «Ісламська держава», неповоротка військова машина західної коаліції пристосувалася за 2 роки. А критиковані наші генерали, не без допомоги західних союзників, зуміли переломити гібридну тактику противника трохи більше ніж за 9 місяців у 2014-2015 роках. Отже, якщо генерали і готуються до минулих війн, то перемагають вони у війнах цілком сучасних.

Зовсім інша річ суспільство. Суспільство живе реаліями минулих воєн, міряючи сьогоднішні конфлікти мірками минулого століття. І на відміну від генералів, не тільки не має прямих стимулів пристосовуватися до нових умов, а й завдяки зусиллям пропагандистів, все глибше занурюється в пучину застарілих стереотипів і згубних упереджень щодо природи і структури сучасних конфліктів.

І ці масові упередження самі можуть бути рушійною силою насильства.

Про що слід знати, розмірковуючи про сьогоднішні конфлікти

Сучасні конфлікти – це ознака послаблення держав і посилення локальних громад у глобалізованому світі.

Отже, по-перше, новий тип конфліктів, поширення яких ми спостерігаємо в світі в останні 40 років, не слід описувати в традиційних термінах, зокрема, як застосування насильства для захоплення ресурсів, що було в класичних війнах попередніх 300 років. Вже в першій половині ХХ століття розвиток виробничих відносин і поширення демократії призвели до того, що війни стали неефективним способом розвитку економіки. Торгувати ресурсами стало набагато вигідніше, ніж воювати за них. І лише деякі архаїчні авторитарні режими залишилися прихильниками застарілої доктрини, що призвело до Другої світової і до падіння більшості цих режимів.

В демократичних країнах великому капіталу, в тому числі і олігархії війни не вигідні. Великий капітал може отримувати сталий зростаючий прибуток тільки в умовах різноманітних міжнародних торгово-економічних зв’язків, бажано – глобальних, що є несумісним з війною. І воєнні замовлення, які нібито приносять захмарні прибутки монопольним корпораціям, насправді є не більше ніж невеликим покриттям колосальної упущеної вигоди від зупинки міжнародної торгівлі.

В сучасних конфліктах саме насильство і є тим ресурсом, володіння і управління яким дає перевагу одній із сторін.

По-друге, сучасні конфлікти не є конфліктами рівних або рівнозначних противників. Як правило, вони асиметричні. Серед іншого, це означає, що до різних сторін не слід застосовувати тотожні критерії.

Поведінка різних сторін і груп сучасного конфлікту підкорюється різним законам.

Наприклад, російське суспільство і російська держава принципово відрізняються від суспільства і держави української – як устроєм, так і способом функціонування, отже, будь-яка спроба узагальнити українські реалії в російських термінах є неправомірною і веде до помилкових висновків.

По-третє, більшість сучасних конфліктів є гібридними. Отже, серед іншого, в умовах, коли насильство стає конкурентним ресурсом, а порівняння сторін – неочевидною задачею, в них складно відокремити комбатантів від нон-комбатантів, постраждалих від вигодонабувачів, а заклик до перемоги від провокації.

Тому, на жаль, так легко маніпулювати громадською думкою, видаючи чужих негідників за своїх героїв.

Війна і крупний капітал: Україна vs Росія

Розповсюдженою тезою є гасло про те, що олігархи наживаються на війні. Це гасло базується на політичних і економічних реаліях першої половини ХІХ століття і більшовицьких плакатах Громадянської війни в Росії. Природною похідною від цього гасла є теза про те, що «росіяни нам не вороги» і «справжній ворог – на Банковій, а не в Кремлі» (див. «перетворимо імперіалістичну війну на громадянську» і «геть буржуазний уряд»). Але часи змінилися, і ролі великого капіталу і політичних еліт в сучасних конфліктах визначаються не лише іншим устроєм глобального суспільства, відмінним від того, що було 150 років тому, а і різним устроєм українського і російського суспільства і держави.

Якщо про українську державу звично говорять, що вона є корпоративно-олігархічною, то російську, слідом за аналітиком Фонду Карнегі Мойзесом Неймом, слід визначати як типову мафіозну. Цей, якісно інший тип держави, характеризується концентрацією влади в руках конгломерату правлячих корумпованих квазі-станових кланів, представлених симбіозом організованої злочинності, силовиків і великого капіталу, реалізованої у вигляді вертикалі, заснованої на праві сили. Нічого подібного в корпоративно-олігархічній державі немає. Щось схоже намагався реалізувати Янукович, коли будував «кримінальну республіку», але його спроби були швидко припинені.

Цією різницею визначаються різні ролі великого капіталу. Український олігархічний капітал є транснаціональним і сконцентрованим на прибутку, російський – мафіозним, сконцентрованим на владі і статусі. Для російського мафіозного капіталу насильство є природним і єдиним доступним інструментом. Тому в умовах війни, як свідчать дані «Форбс», великий капітал України демонструє тенденцію до збіднення, а російський, навпаки – до втримання та навіть збільшення своїх статків.

Отже, кажучи, що «великому капіталу вигідна війна», слід пам’ятати, що сьогоднішні конфлікти не несуть прибутку великому капіталу, а також розрізняти походження і природу капіталу.

Якщо український великий капітал, як і будь-який світовий, в умовах війни бідніє об’єктивно, то російський збагачується завдяки специфічному політичному устрою, заснованому на системній корупції.

Економічно, ані захоплена Курченком індустрія Донбасу, ані деградована нафтова галузь Сирії, обіцяна Ковальчуку, ані Крим, відданий Роттенбергу, не можуть дати звичних доходів, і є відносно прибутковими лише з огляду на те, що всі витрати і ризики покладені на росіян. Отже, для російського крупного капіталу війна, дійсно – прибуткова справа. Але ця теза не може бути автоматично перенесена на наші терени через занадто велику різницю в організації влади і суспільства.

Прямі вигодонабувачі насильства

Втім, не можна сказати, що насильство не є вигідним. Конфлікт продовжується, позаяк в нашому різноманітному суспільстві існують соціальні групи, що отримують з нього зиск.

В певному сенсі можна сказати, що ситуація така сама, як і за часів феодальних війн XV століття: прямими вигодонабувачами від продовження насильства в поточному конфлікті є невеликі групи, безпосередньо залучені в конфлікт з обох боків, які складаються з представників нижньої частини місцевого середнього класу. Саме їх соціальний ліфт війни підносить до жаданих влади і грошей, яких вони були позбавлені в мирний час.

Варто подивитися на структуру змін політичного класу в 2014-2017 роках, щоб зрозуміти, як на гребені мілітаристської хвилі у велику політику увірвалися не мотивовані до системних політичних змін «нові обличчя», а стихійні сили, що накопичили образу і прагнуть соціального реваншу. Звідси походять різнобарвні «комбати», «польові командири», «активісти», «журналісти» та «волонтери» по обидві сторони фронту – вчорашні дрібні торговці, провінційні артисти і журналісти, політики і силовики районного масштабу, що були на побігеньках у регіональної корумпованої еліти. Більшість з цих вчорашніх невдах, як і раніше, не може реалізувати себе в системній роботі, а тому шукають зрозумілі їм способи конвертації насильства в соціальний і економічний капітал через хаотичний тиск на владу і суспільство.

Таким чином вони приносять свої уявлення про політику, методи управління і вирішення конфліктів у соціум і політикум; уявлення, засновані на найархаїчніших формах соціальних відносин.

В цьому наш конфлікт практично не відрізняється від конфлікту в Сирії, Афганістані чи Лівії – війна спрацювала як соціальний ліфт для регіональної еліти другого-третього ешелонів, яка отримує соціальну і політичну, але в першу чергу – фінансову вигоду від продовження насильства і є його рушійною силою. А керівництво авторитарного агресора і зрощений з ним великий капітал використовує це у своїх геополітичних інтересах, спрямовує і забезпечує ресурсами.

Отже, коли ми звинувачуємо один одного в потуранні агресору, чи намагаємося оцінити вплив санкцій на досягнення миру, слід реально дивитися на поточний конфлікт і його учасників. Зокрема, розуміти, що використання революційних гасел позаминулого століття вигідно саме тим, хто отримує сьогодні прямий зиск із продовження насильства і воліє його ескалації на своїх умовах.

При цьому слід також розуміти, що війни ведуться не з економічних причин, і не закінчуються зі зникненням цих причин. Однак інтенсивність насильства істотно знизиться, а можливість вирішення конфлікту істотно підвищиться, якщо можливість отримання прибутку з насильства у основних вигодонабувачів зменшиться.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Є така думка»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Державне думання для українського хама чуже і незрозуміле”
В‘ячеслав Липинський

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.