Аратта - На головну

24 липня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовший духовий музичний інструмент в світі - це трембіта, — конічна дерев’яна труба без бокових отворів. ЇЇ довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти — дві з половиною октави. Її звуки чутно більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. Якщо Ви включите до програми своєї подорожі один з фестивалів краю, то обов’язково познайомитеся з незвичайним інструментом.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Аскольд і Дір, гроза імперії

Історія 28510 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 12.10.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Церква св.Миколая на Аскольдовій могилі в Києві
Церква св.Миколая на Аскольдовій могилі в Києві
Князі Аскольд і Дір особливо цінні тим, що саме з їхнього князювання (862-882 рр.) розпочинається чотирьохсотлітня епоха Київської великодержавності.

Незадовго до їхнього князювання військо Русі (так у VIII – XVIII століттях називалася Центральна Україна, а з XII до XX століття – й Західна Україна), обложило столицю Візантії Константинополь. У ті часи це було все одно, що сьогодні напасти на Вашингтон.

Від князя Кия (VI століття) у вітчизняних джерелах цілих три століття немає згадки про Київських князів. Літописець лише згадує, що в кожному племені були свої князі – „у полян свої, у древлян свої”. Десь у VIII столітті Київ починає платити данину хозарам.

Ось як про це пише вітчизняний літопис: „По смерті братів сих, [Кия, Щека і Хорива], утискувалися [поляни] деревлянами та іншими навколишніми [племенами]. І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «В лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, [бо] говорили вони не з своєї волі, а за Божим повелінням”.

За даними літопису, Аскольд і Дір – вояки варязького князя Рюрика, які йдучи шляхом „із варяг у греки” назбирали ватагу таких самих варягів й осілися в Києві, керуючи навколишньою землею. Це сталося 862 року: „І було в нього (Рюрика) два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею”.

Деякі вчені, зокрема академік О. О. Шахматов, вважали, що Аскольд і Дір були з місцевої династії Києвичів. Хоча й справді, у більшості сусідніх племен (древлян, сіверян) на той час були місцеві княжіння й династії, більш обґрунтованим видається, що Аскольд і Дір, або один з них, були варягами.

Ватаги варягів тоді дуже часто ходили Дніпром – водним шляхом „із варяг в греки”, і одна з таких ватаг цілком могла осісти в Києві.

Інша справа, що вже на час вокняжіння Аскольда й Діра Київ уже був значним політичним центром, здатним до організації великих воєнних сил навколишніх племен.

Вітчизняний літопис приписує похід на Візантію, який фактично вивів Русь в орбіту великої міжнародної політики, саме князям Аскольду і Діру. Під роком 866 читаємо: „Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря. А цесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх [Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили”.

Особливо допомогло киянам те, що візантійці не втигли напнути велетенський ланцюг, яким перегороджувався вхід до бухти, завдяки чому їм вдалося захопити передмістя Константинополя. Імператор Михаїл залишив військо й терміново повернувся з походу на арабів, щоб організувати оборону багатокілометрових мурів міста. До міста почали підтягуватися війська з провінції, і руси відступили. У своїй другій проповіді патріарх Фотій пригадував, що „місто ледве не було підняте на спис”, тобто взяте. Ось як описував ті події патріарх Фотій: „Варварські кораблі, дихаючи чимось суворим, диким, погибельним — море тихо і спокійно розстелювало свій хребет, їм даючи приємне і легке плавання, а на нас (греків) підіймаючи грізні хвилі війни. Вони йшли попри місто, несучи озброєних пловців, загрожуючи місту смертю від меча, і вся надія людська облишила місто, і воно держалося тільки надією на Бога. Чи пригадуєте ту темну і страшну ніч, коли життя наше збиралося зайти із заходом сонця і світ нашого існування мала поглинути глибока темрява ночі? Переляк і темрява опанували розум, і вухо прислухалося тільки до однієї звістки: варвари вже перелізли мур! Вороги опанували місто! Чи пригадуєте той переляк, ті сльози і лемент — як вдарилося в них місто в останній розпуці!“

Більш точні візантійські джерела неодноразово повідомляють про цей похід під 860 роком, тобто він відбувся ще до літописного приходу Аскольда й Діра в Київ. За даними візантійських джерел, після цього походу чимало русів прийняли хрещення, і до них навіть було послано єпископа.

Так, патріарх Фотій (ІХ ст.) у своїм окружнім листі пише про це так: «І не тільки цей народ (болгари) перше нечестя змінив на віру Христову, але й так звані руси, що перевищують усіх жорстокістю та скверновбивством; вони поневолили всіх кругом себе, а через це впали в гордість і підняли руки навіть проти Римської держави; але тепер навіть ці руси перемінили еллінську й нечестиву науку, якої перше держалися, на чисту й непідроблену віру християнську і з любов'ю стали підданими та друзями нашими замість грабувати нас і замість мати лроти нас зухвалість, що недавно було. І так розгорілося в них бажання та ревність до віри, що прийняли вони єпископа й пастиря і поважають християн з великою пильністю та усердям».

Константин Порфирородний (Х ст.) у своїм творі «Василь Македонянин» розповідає ще докладніше про це найперше охрещення русів: «І народ русів, войовничий та безбожний, цар Василь щедрими подарками золота та срібла, та шовкових одеж нахилив до переговорів, уговорив їх охреститися й зробив так, що вони прийняли архієпископа, якого поставив патріарх Ігнатій. Коли прибув архієпископ до цього народу, його добре прийняли. Князь цього народу, скликавши зібрання, радився з старшими, які міцно трималися старої своєї віри. Обмірковуючи свою віру й віру християн, князь питає архієпископа, чого саме буде їх навчати. Архієпископ показав їм Євангеліє і розказав про деякі чудеса Спасителя нашого. Руси зараз же відповіли: «Коли й ми не побачимо якогось чуда, а особливо такого, як про юнаків у печі, то зовсім тобі не повіримо й не будемо слухати твоїх слів». Руси настоювали, щоб кинути в огонь Євангеліє — якщо воно не згорить, тоді прийняти хрещення. «І кинули в піч огненну святе Євангеліє. Через деякий час, як у печі потухло, знайшли там святу книгу цілою. Побачивши це, здивовані чудом варвари вже без вагання почали хреститися».

Той факт, що й на місці могили Аскольда, й на місці могили Діра ще в княжі часи були збудовані церкви, може опосередковано підтверджувати той факт, що вони справді вже були хрещені.

Водночас, за даними одного зі списків вітчизняного літопису (Никонівського), у ці роки відбулося цілих три походи русів у Візантію: один 860 року (ще без Аскольда і Діра), другий 866 року, і третій десь незабаром, уже в якості союзників Візантії – проти арабів у Південний Прикасіпій.

Згідно з літописом, 882 року до Києва прибули інші варяги – син Рюрика малолітній князь Ігор, та родич Рюрика князь Олег („віщий”). Зустріч закінчилася підступною поножовщиною: „І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [урочище] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми — купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас». Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви обидва не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. — І [тут] винесли Ігоря. — А се — син Рюриків». І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи [Мирлікійського]. А Дірова могила — за святою Ориною”.

Водночас, нині вчені вважають, що Аскольд і Дір князювали не разом, а по порядку, спочатку Аскольд, а потім Дір. До цієї думки призводить той факт, що арабський мандрівник аль-Масуді називає лише одного „слов‘янського короля” – Діра. За даними Масуді, „перший між слов‘янськими королями – король аль-Дір. Він має великі міста, численні залюднені землі, у столицю його держави приходять мусульманські купці з різними товарами”.

Крім того, князі Аскольд і Дір поховані в різних місцях – один з них (Дір) на княжому дворі, поблизу нинішньої Софійської церкви. Аскольд і Дір цікаві ще й тим, що діяльність цих князів заперечує варязьке походження назви Русь.

Аскольд і Дір. Княжили лише з 862 року, а назва Русь була закріплена за Київщиною задовго до цього. Достовірно відомі дані про Русь як назву нашої землі з початку ІХ (одразу ціла серія згадок), кінця VIII і з середини VI століття. Усе це було задовго до варягів.

Перший історично зафіксований вихід скандинавів на міжнародну арену (їхній напад на Англію) належить до 787 року. Перші достовірно відомі дані про контакти подніпровських слов‘ян із варягами датуються лише серединою ІХ століття. Тобто, якби варяги принесли ім‘я русів, воно ніяк би не могло бути зафіксоване у VI-VIII століттях.

Гіпотезу про варязьке походження назви Русь записано в новгородських літописах, де сказано, що «І од тих Варягів, приходьків, назвалася Русь, і од них зветься Руська земля; і новгородські люди до цього дня від роду варязького». Водночас, у більш ранньому Початковому Київському зводі кінця ХІ століття, з якого переписувалися всі ранні повідомлення Новгородських літописів, такого уривку немає.

Новгородцям було конче потрібно прикласти до себе шляхетне варязьке походження (хоча насправді в Новгороді жили словени й чудь) для суперечки з метрополією. Бо Київ змушував їх щороку платити данини на 300 гривень, з яких лише 100 залишалися в місті, й то на утримання місцевої київської адміністрації.

Більше того, у самому Новгородському літописі стверджується, що Середня Наддніпрянщина почала зватися Руссю ще до приходу варягів у Новгород, у 854 році. Ці очевидні неузгодженості дали можливість російському академіку О.О.Шахматову довести, що уривок у єдиному списку Новгородського літопису про походження Русі від варягів, як також про походження новгородців не від словен і чуді (як воно було насправді), а від тих таки варягів, є дуже пізньою вставкою, зробленою орієнтовно в першій половині ХV століття для зміцнення престижу Новгорода.

У вітчизняних літописах, зокрема, руси систематично відокремлюються як від слов‘ян, так і від варягів. Серед вояків князя Ігоря, що пішли під Константинополь, перераховуються „вої многи, варяги, русь, і поляни, і словени, і кривичі, і тиверці, і печеніги”.

Під роком 1018 читаємо: „Ярослав же, зібравши русь, і варягів, і слов‘ян, пішов проти Болеслава і Святополка і прийшов до Волиня, і стали вони по обох берегах Бугу”. Тобто, цей вислів літописця – сучасника був би цілковито позбавлений сенсу, якби варяги або слов‘яни були тотожні русі.

У „Початковому літописі” русь послідовно відокремлюється від варягів: „В літо 6449 (941 р.) іде Ігор на Греки... Памфир доместик с 40-ми тисяч, Фока же патрикій с макидони, Федор же стратилат с фракії, с ними же і сановниці боярьстії, обідоша Русь около. Свещаша Русь, ізидоша, вружившеся на греки, і брані межу іми бивши злі, одва оделешаа греці. Русь же взратишася к дружині своїй к вечеру, на ноч влізоша в лодьї і отвергоша. ... Ігор же пришед нача совокупляти вої многи, і посла по варяги многі за море”. Тобто, варяги були „за морем”, вони не є Руссю, хоча вони входили до складу руської дружини.

У літописах подібних згадок, де Русь подається в переліку племен як окрема етнічна одиниця, поряд з варягами, полянами та іншими племенами, існує дуже багато. Ще більше відомостей, які відокремлюють русів як від слов‘ян, так і від варягів, існує в іноземних, зокрема в арабських та європейських джерелах.

Радянські вчені не могли адекватно пояснити цей факт, і відносили його до „наукових загадок”.

Ствердження очевидної речі, десятки разів підкресленої нашим та іноземними літописцями, що руси в ІХ-ХІ століттях власне й були окремим племенем, відмінним і від варягів, і від слов‘ян, вимагало глибокого переосмислення всієї ранньої історії Русі. На такий крок радянська і пострадянська історія, ув‘язнена ідеологічними штампами та політичною доцільністю, зважитися не могла.

Назва Русь (hros) з‘являється вперше щодо території Середньої Наддніпрянщини в середині VI століття, у творі Псевдо-Захарія Ритора. Сирійський автор Псевдо-Захарій Ритор у VI столітті говорить про народ Північного Причорномор‘я і Наддніпрянщини саме як про народ „рос”, що мешкав десь на північний захід від приазовських амазонок, тобто, на Середньому Дніпрі. Це сталося задовго до приходу норманів.

У творі готського історика Йордана (VI століття), який описував події IV століття, йдеться про народ «россомони», який мешкав у Середній Наддніпрянщині. Природно, що в IV, як і в VI столітті жодних варягів у регіоні бути не могло.

У „Житті Стефана Сурозького” – творі невідомого автора Х століття – у зв‘язку з подіями кінця VIII століття згадується руський князь Бравлин і його похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі. Знову-таки, ім‘я князя явно не варязьке, а похід відноситься до часу, коли варягів у регіоні не було.

Середньоазійський вчений аль-Хорезмі у своєму географічному творі "Книга картини землі", написаній між 836-847 роками згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.

У франкській хроніці „Бертинські анали” від 839 р. оповідаючи про посольство візантійського імператора до двору імператора франків, хроніст-очевидець пише: „він також послав з ними (послами) якихось людей, які сказали, що вони, тобто їхній народ, зветься Рос і що їхній король зветься хакан, прислав їх до нього візантійського імператора, як вони твердять, заради дружби”. Таким чином, уже в 830-их роках, задовго до Аскольда й Діра, руси мали впливово володаря.

Крім того візантійці добре знали варягів, які часто служили найманцями у війську Візантії. Однак візантійці ніколи не називали цих варягів русами. Руси чи роси у візантійців – це завжди населення Середньої Наддніпрянщини та Північного Причорномор‘я, але аж ніяк не скандинави з будь-яких інших територій – самої Скандинавії, Італії, Франції тощо, яких було чимало в Константинополі.

Сучасний український історик П.Толочко, як і більшість українських вчених, вважає, що назва Русь – місцевого, південного походження: „Вочевидь, „Русь” – дуже давнє слово іраномовного походження, пов‘язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII – IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перйшло на слов‘ян. Не випадково літописець писав: „... поляни іже нині зовомая Русь”. Інакше кажучи, слов‘яни із племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва „Русь”... Вочевидь, зі словом Русь пов‘язані й давні імена річок – Росі, а також її притоків Росави і Роставиці”.

Намагання Московщини привласнити назву Русі почалися з XV століття. Ті країни, які вважають, що їм не вистачає своєї історії, намагаються привласнити чужу, більш авторитетну й шановану. І в цьому немає нічого дивного чи небаченого. Так, германці ледь не тисячу років пхалися називатися Священною Римською імперією, попри те, що їхній внесок у Римську історію полягав насамперед у тому, що вони зруйнували Рим. Румуни також намагаються прив‘язати свою історію до стародавнього Риму і нащадків римських легіонерів, хоча історичні джерела повідомляють, що 271 року н. е. війська і колонії римлян під натиском варварів залишили сучасну Румунію, і там лишилися тільки місцеві латинізовані фракійці.

Однак, українцям не варто й далі дозволяти цупити українську історію. Адже вона нажита важкою працею наших пращурів.

 

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Історія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Християнська етика була явним противенством поганської. Коли поганство головними чеснотами громадянина вважало гордість, смілість, неуступчивість, – християнство бачило свій ідеал у покорі, податливості та незлобності. Поганин (культурний чоловік) любив гарну одежу, пахощі, чистоту, тілесну красоту – християнин усе те вважав чортівською спокутою, гріхом та злочином. Світ і природа, що (...) були джерелом усього живого, всієї краси, всієї радості, в очах християнина – се минущі тіні, ілюзії, чортяча мана, джерело зла, гріха та чортячої спокуси. Більшого, повнішого противенства годі собі уявити ”
Іван Франко

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.