Аратта - На головну

23 травня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- у 1919-1920 роках Кам`янець-Подільський ненадовго став державним центром України - останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська УНР.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Павло Лазаренко: я завжди жив і живу проблемами моєї країни

Громадянська позиція 13510 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 20.10.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Павло Лазаренко, Сан-Франциско.
Павло Лазаренко, Сан-Франциско.
Ми продовжуємо публікацію відповідей лідера ВО “Громада” Павла Лазаренка на запитання читачів сайту “Оглядач”. Сподіваємося, що наша скромна місія дозволить Вам скласти для себе думку про цього політичного діяча сучасної України. Можливо вона не співпаде із тою, що так наполегливо формується владою.

Частина друга: Дніпропетровська облрада, як мікромодель типових проблем сучасної України.

- Ви виконували обов'язки розділу фракції власного блоку в Дніпропетровській облраді, знаходячись від неї на значному видаленні? Чи продовжуєте ви і зараз, не дивлячись на те, що номінально позбавлені мандата, впливати на її функціонування? Що стало причиною втрати вами мандата? Це було збіг обставин, або свідома спроба опонентів позбавити вас важелів впливу?

- Ви маєте рацію в тому, що чисто номінальне, і, упевнений, тимчасове позбавлення мене мандата депутата Дніпропетровської облради, жодною мірою не вплине на керованість і позиції нашої фракції. Нещодавно ми виключили з партії 5 зрадників – депутатів Дніпропетровської облради Владимира Бондарчука, Володимира Залуніна, Владислава Зражевського, Віталія Киряша і Віктора Булавку, - які, на догоду меркантильним інтересам, зрадили наш блок і під виглядом незгоди з позицією фракції створили “Нову Громаду”. З багатьма з них я пропрацював не один рік. І якщо чесно, то давно підозрював, що їх бажання бути при владі превалює над особистими політичними переконаннями. Але ніколи не чекав від них такої відвертої підлоти і зради. Вони зрадили не тільки мене, але й десятки тисяч виборців, які віддали свої голоси за наш блок. Але нехай зрада залишається на їх совісті. Чесні, порядні і принципові члени нашої партії, а таких в “Громаді” більшість, упевнені, що після відсіву зрадницького баласту, наша фракція в Дніпропетровській облраді, стане ще монолітнішою силою.

До речі, на сьогоднішній день фракція нашого блоку є другою, за чисельністю, в Дніпропетровській облраді, попри всі спроби наших політичних опонентів і конкурентів послабити позиції “Громади”.
Не таємниця, що за діями колишнього керівника облради і його політичних союзників, це стосується й позбавлення мене депутатських повноважень, за допомогою кишенькового суду, стояли не стільки політичні, як особисті інтереси. Коли Микола Швець побачив, що при тому розкладі політичних сил, який склався в Дніпропетровській облраді, знову отримати крісло його голови не вдасться, він вирішив у будь-який спосіб виштовхнути “Громаду” в опозицію з тим, щоб він і його люди змогли переманити до себе значну частину громадівців, і вже в новому форматі коаліції отримати так звану “золоту акцію”.

У цьому контексті, абсолютно необґрунтоване юридично позбавлення мене депутатського мандату, було елементом шантажу нашої фракції.

На якій підставі суд ухвалював рішення? Мало того, у даній справі було прийнято до розгляду заява неналежного позивача. Адже, громадянин, приватна особа, Філатов не є суб'єктом виборчого процесу, а значить, у нього не було прав на оскарження в суді рішення територіальної виборчої комісії. Так, Жовтневий суд обґрунтував своє рішення ухвалою Центрвиборчкому про відмову в реєстрації мене кандидатом в народні депутати України на тій підставі, що я фізично не міг останні 5 років проживати в Україні. Але в законі про вибори депутатів місцевих рад немає вимоги обов'язкового мешкання в Україні впродовж останніх 5 років! Тобто, суд навмисно, або, що важко припустити, із-за неписьменності, застосував норму закону, що не має жодного відношення до виборів депутатів місцевих рад.

Я вже не кажу про те, що на самому судовому розгляді за заявою громадянина Філатова і про рішення суду не повідомили ні мене, ні представників наший фракції! Хіба це правосуддя? Це примітивна політична афера, що провернута на догоду панові Кравцеві в Жовтневому суді Дніпропетровська.

Це шантаж, за допомогою якого, вони хотіли примусити нас повернутися в коаліцію, створену виключно для задоволення особистих амбіцій колишнього керівника облради. Але у них нічого не вийшло. Не вийде і позбавленням мене депутатського мандата. Адже, буквально кілька днів тому Апеляційний суд Дніпропетровської області узяв до розгляду мою скаргу і, сподіваюся, найближчими днями ухвалить суто правове рішення, поновлюючі мої депутатські повноваження.

- Чи вплинуло на це, якимось чином, обрання вашого брата заступником голови облради? Що ви відповісте тим, хто називає це “нагородою” за руйнування вашою фракцією демкоаліції в дніпропетровській облраді? Не секрет: саме від вибору фракції блоку Лазаренко залежав остаточний формат коаліції.

- Я не бачу тут якогось прямого взаємозв'язку. Адже, про рішення Жовтневого суду засоби масової інформації повідомили за два дні до голосування із обрання керівництва обласної ради, а не після нього. Тобто, організатори цього судового фарсу розраховували на те, що “Громада” передумає йти на створення коаліції з Партією регіонів, залишивши тим самим, ширше поле для маневру команді колишнього керівника облради пана Кравця.

Тим більше не вважаю позицію наший фракції неконструктивною. Коли в травні поточного року створювали коаліцію разом з “Наший Україною” і Блоком Юлії Тимошенко, ми чітко заявили, що своїм першочерговим завданням бачимо створення умов для ефективної роботи промисловості, сільського і комунального господарства, бюджетної сфери Придніпров'я.

Пройшли три місяці, але замість організації нормальної роботи облради, ми спостерігали демонстрацію особистих амбіцій М. Швеця. Тому, рішення створити більшість в обласній раді спільно з Партією регіонів, було цілком логічним. І при його ухваленні, ми виходили, виключно з програмних позицій “Громади” й нашого блоку.

З іншого боку, на початку серпня вже ні для кого не було таємницею те, що наші партнери по колишній коаліції почали активну роботу із розвалу “Громади”, перетягуванню людей в депутатські об'єднання, що створюються під М. Швеця. Тому я хочу поставити перед вами питання: хто, в даній ситуації. зрадник? Ми, блок, який відкрито висловився за створення коаліції з Партією регіонів і заздалегідь повідомив про це своїх партнерів, або ті, хто хотів отримати політичні, а, здебільшого, матеріальні дивіденди від розвалу “Громади”? Або, може наша зрада в тому, що саме комісія облради, очолювана громадівцем, зняла з постачання, за казенний рахунок, створений колишнім обласним керівництвом, департамент незрозумілого призначення з бюджетом 40 мільйонів гривень?

- Чи зв'язані ці події з аналогічними процесами на центральному рівні? Як ви їх оцінюєте в цілому? Який формат коаліції, на ваш погляд, позитивніший для країни? Чи вважаєте ви вчинок Олександра Мороза зрадою?

- Із самого початку, я виступав за широку коаліцію, як в національному масштабі, так і на рівні Дніпропетровської області. Нам все ж хотілося, щоб на загальнодержавному рівні була створена урядова коаліція на основі “Нашої України” і Партії регіонів, яка, на якийсь час, дозволила б зняти протистояння між сходом і заходом України. На жаль, до нашого голосу не прислухалися. В результаті з'явилася “антикризова коаліція” у складі Партії регіонів, СПУ і КПУ. Вона дозволила вибрати керівництво парламенту, сформувати уряд, але не було зроблено найголовнішого: суперечності по лініях схід – захід, президент – парламент і уряд, євроінтеграція – проросійський вектор не зняті.

І в даному випадку я б не називав позицію А. Мороза зрадою. Олександр Олександрович завжди був послідовним політиком. І тоді, коли в 1996 – 1997 роках, будучи Головою Верховної Ради, робив все, щоб врятувати країну від авторитаризму Кучми, який насувався. І в 2000-му, коли не побоявся підняти прапор боротьби з режимом, під час акції “Україна без Кучми”. Акції, що поклала початок відродженню демократії в Україні. У 2006-му Олександр Олександрович не побоявся відповідальності і зробив перший крок у напрямку подолання політичного розколу країни. Цим кроком він, напевно, хотів показати, що в новій політичній реальності ефективна діяльність чисто “помаранчевого”, або суто “біло-блакитного” уряду, неможлива. Але, в “Наший Україні” і особливо в БЮТ, цей його крок не сприйняли.

Сьогодні, до речі, такі політики, як Дмитро Табачник і Валерій Пустовойтенко, що з 1995 року виношували ідею відчуження А. Мороза, з поста спікера, намагаються розсипатися в компліментах в адресу Олександра Олександровича, перекладаючи провину із хворої голови на здорову. Їм, бачте, привиділося, що це Лазаренко навчив колишнього президента авторитарним методам.

Та якби мої політичні однодумці не зірвали в 1997-му ці плани, Україна давно б отримала вічного Кучму.

- Чи може ще Віктор Ющенко відновити втрачений статус-кво, що йому для цього необхідно зробити?

- Сьогодні не можна повернути назад політреформу. Тому, навряд чи можна говорити про повернення Віктору Андрійовичеві тих, мало не царських повноважень, які були у Леоніда Кучми. Можна говорити про офіційне ухвалення Конституційним Судом роз'яснень, що стосуються того, що скріпляє підписом прем'єр при підготовці президентських Указів, порядку призначення і зняття з посади міністрів, призначених за квотою Президента, губернаторів. Варто б, напевно, переглянути й деякі положення політреформи, в частині надання прокуратурі функцій загального нагляду. Ви ж самі бачите, не пройшло і декількох місяців, як ця структура перетворилася на інструмент з'ясування стосунків між різними політичними силами.
На що реально здатний сьогодні Президент – це на створення могутнішого центру впливу на ухвалення державних рішень навколо Секретаріату Президента і Ради Національної Безпеки і Оборони. Тому призначення секретарем РНБОУ Віталія Гайдука, відомого своєю принциповою позицією відносно Єдиного Економічного Простору, посередників, що діяли на енергоринку, й міжнародного газотранспортного консорціуму, який міг позбавити Україну її газотранспортної системи, слід розглядати, як перший серйозний крок в цьому напрямі.

Другим кроком Віктора Андрійовича, думаю, стануть радикальні зміни у складі свого Секретаріату. Думаю, Президент чітко розуміє, що сьогодні його головна проблема – кадровий голод. У президентському оточенні катастрофічно не вистачає людей, здатних оперативно приймати, адекватні політичній ситуації, рішення. І це, на жаль, практика, яка складалася впродовж останніх років, а звідси й поява достатньо одіозних фігур старого режиму. Хоча його рівновіддаленість від провідних політичних партій, я схвалюю.

- Яку тактику краще вибрати Тимошенко, чи варто педалювати дострокові президентські вибори? Порадьте, як людина, що знає її досить довго. Які її перспективи в цілому, зокрема - на планових президентських елекціях в 2009-му році?

- Думаю, Юлія Володимирівна самодостатній політик, щоб ухвалювати рішення без чужих, у тому числі і моїх, підказок. Але я не бачу серйозних політичних перспектив для лідера БЮТ в, як ви виразилися, педалюванні дострокових президентських виборів. Якщо Юлія Володимирівна має намір серйозно укріпити свої політичні позиції, то їй, напевно, варто було б зайняти позицію Президента, допомогти йому в створенні альтернативного центру ухвалення політичних рішень. В світлі переходу “Наший України” в опозицію, такий варіант виглядав би цілком логічним. А що стосується електоральних перспектив Ю. Тимошенко на президентських виборах 2009-го, то, вважаю, щось реальне на цю тему я можу сказати не раніше, ніж через рік.

- Хто, на ваш погляд, є головними антиподами української політики: Ющенко і Янукович, Ющенко і Тимошенко, Тимошенко і Янукович або Ахметов і Ющенко, Тимошенко і Ахметов?

- Ю. Тимошенко є антиподом всіх перерахованих вами політиків. Хоча я б не здивувався й тактичному союзу Юлії Володимирівни з кожним з них. У цьому її сила і, якщо хочете, одночасно і слабкість.

- Хто буде головним претендентом на пост глави держави в 2009-му: Ющенко, Янукович, Тимошенко? Чи можуть двоє перших об'єднається (аж до створення єдиної партії) для боротьби з Юлією Володимирівною?

- Давайте до питання президентських виборів і головних претендентів на пост глави держави в 2009 році повернемося в жовтні – листопаді 2007-го. Що ж до можливого об'єднання прихильників Президента і прем'єра для протистояння лідерові БЮТ, то, мені здається, така перспектива остаточно похована відходом “Наший України” в опозицію до уряду Януковича. Я не прихильник цього кроку, але у разі проведення наступного року дострокових парламентських виборів ПР і “Наша Україна” можуть прийти і до такого варіанту співпраці, але, вже на абсолютно нових умовах.

- Як ви оцінюєте перспективи молодого покоління донецької регіональної еліти на чолі з Ринатом Ахметовим? Коли і за яких обставин Ви познайомилися з ним і, до речі, Віктором Януковичем? Чи не вважаєте Ви, що замах на Вас в 1996 році організували “донецькі”?

- Мені важко давати оцінку Ринату Ахметову і його команді бізнесменів. Адже, становлення бізнес-групи, яка сьогодні називається “Систем кепітел менеджмент” відбувалося вже той період, коли я знаходився далеко за межами України. Але мені здається, що без таланту, професіоналізму і уміння побудувати бізнес-імперію, що забезпечує 10-у частину всіх валютних надходжень держави було б неможливо.

А ось з Януковичем я познайомився вже тоді, коли Віктор Федорович посідав посаду заступника глави облдержадміністрації. Він мені з першого дня знайомства здався авторитетною, діяльною і достатньо відповідальною людиною. Тому, в 1997 році, після відходу у відставку Сергія Полякова з посади губернатора Донеччини, альтернативи Віктору Януковичу – просто не було.

Ну а що стосується так званого “донецького сліду” в червневому, 1996 року, замаху на прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, то мені давно відомо, що донецький бізнес не мав до цього ніякого стосунку. До речі, й сьогодні є живі свідки, чиї свідчення могли б пролити світло на організаторів і замовника цього злочину, але, по незрозумілих мені причинах, Генеральна прокуратура не робить ніяких дій для розслідування цього, першого за всю історію незалежної України, теракту проти політичного діяча. Мені також незрозуміле відверте небажання ГПУ розслідувати факт організації замаху на моє життя й життя моєї сім'ї в 1998 – 1999 роках. Адже, на сторінках “Української правди” вже були надруковані свідчення свідків та одного із співучасників організації цього замаху, а в Генпрокуратурі, СБУ, МВС є десяток моїх звернень! Чому вони не розслідуються? Чи не тому, що у нинішнього, як і у колишніх керівників ГПУ, немає політичної волі розкрити всю правду про діяльність режиму Кучми.

- Чи могла, на вашу думку, Юлія Тимошенко, під час перебування на посаді прем'єр-міністра, допомогти Вам чимось? Якщо так, то чому цього не зробила? Або, навпаки, їй вигідне ваше перебування за межами країни? Багато ваших соратників вважають її зрадницею, що відреклася від Вас.

- Щоб я міг чітко відповісти, мені треба особисто зустрітися з Юлією Володимирівною і детально обговорити питання, які накопичилися. І лише після цього я зможу чітко сказати, чи могла Ю. Тимошенко прискорити моє повернення до України, чи був її відхід з “Громади” в 1999 році зрадою, або ж єдиною можливістю зберегти людей, уникнути їх кримінального переслідування.

Хоча, якщо чесно, на посту прем'єр-міністра у неї була можливість гранично чітко висловити свою позицію відносно інкримінованих мені протиправних дій. Можливо, мовчання Юлії Володимирівни було викликане й позицією її найближчого оточення, яке побоюється можливого посилення мого впливу на лідера БЮТ? Непрямим підтвердженням цьому є та брудна кампанія по дискредитації мене в засобах масової інформації, близьких до оточення Ю. Тимошенко, в період парламентських виборів.

- Коли ви сподіваєтеся повернутися на Україну?

- Відразу ж після завершення розгляду моєї справи судом 9-го Апеляційного округу!

- Що зробите перш за все, як ступите на рідну землю?

- Відвідаю батьків, подивлюся в очі батькові й матері, обійму братів, племінників. Після стількох років вимушеної розлуки з рідними, друзями і близькими, мені хотілося б віддати жменьку свого тепла кожному з них.

А вже після цього – активно включуся в ті політичні процеси, які відбуваються на Батьківщині. Сьогодні я бачу свою мету в тому, щоб підштовхнути українське суспільство до консолідації, примусити його подолати штучний розбрат за партійно-регіональним принципом. В зв'язку з цим, перехід в “Наший України” в опозицію мені здається поспішним і політично невиправданим. Сьогодні цей крок нашоукраїнців навряд чи якимсь чином вплине на життєздатність уряду В. Януковича, але він може серйозно підірвати позиції Президента в Кабінеті міністрів, поставити розділ держави в номінальну опозицію до Кабінету міністрів.

- Що б ви сказали Леоніду Кучмі при зустрічі? Чому він називає вас своєю «головною помилкою»? Чи можете ви, у свою чергу, назвати часи його правління “режимом”?

- Здається, я першим почав активно використовувати словосполучення “Режим Кучми” ще в 1997 році, коли більшість наших політиків боялися бути викритими в критиці дій екс-президента.

Я вважав і вважаю самого Леоніда Кучму своєю головною помилкою. І в тому, що надто пізно зрозумів його дійсні наміри. І в тому, що дуже довго намагався шукати політичний компроміс з людиною, не здатною на компроміси.

Напевно, мені весною 1997 року треба було відкрито виступити з викриттям незаконної діяльності Кучми і його оточення. Напевно, мені варто було б розповісти про те, якими методами колишній Президент формував виборчий фонд під вибори 1999 року, як, чи не всіх підприємців примушували здавати кошти до фондів, контрольованих людьми Леоніда Кучми. У мене на руках були імена людей, номери рахунків, на які перераховувалися ці кошти. Але, мене відрадили від цього кроку, посилаючись на страх перед можливими репресіями проти моїх політичних соратників і однодумцями, можливістю фізичної розправи над моїми рідними й близькими. Та я сам може б опинився під пресом його режиму на декілька місяців раніше, але тоді Україна вже точно не знала б що таке Кучма – 2.

А що це таке – країна за 10 років надивилася повною мірою. Рятуючи свою шкуру, Кучма зрадив всіх. У листопаді 2004 року перед страхом “помаранчевої революції” він, навіть, зрадив тодішнього кандидата в президенти Віктора Януковича, якому був зобов'язаний і за вибори 1999-го, і за спокійний відхід від справ.

- Чи слід нам, у разі повернення Лазаренко, чекати обнародування якихось нових, особливо сенсаційних подробиць про цей період, про самого Кучму, про його оточення? Чи буде це, у такому разі, вашою своєрідною відплатою?

- Якщо політичне керівництво України дозріє для того, щоб почати відкритий судовий процес проти екс-президента, я обов'язково на ньому виступлю і дам будь-які свідчення свідків, що стосуються протизаконної діяльності Кучми. Але оскільки у властей немає такої політичної волі, то зводити рахунки з пенсіонером, що пішов в політичне небуття, я не збираюся. Бог йому суддя! Я однозначно не витрачатиму час на боротьбу з минулим...

- А що б ви сказали Юлії Тимошенко? Який ваш особистий внесок в те, що вона стала зараз тим, ким стала? Чи є у вас по відношенню до неї якісь «политико-батьківські» відчуття, відчуття того, що саме ви дали їй путівку у велику політику?

- Я відчуваю свою відповідальність за те, що привів її у велику політику, що довгий час стримував її від молодіжного завзяття і максималізму, коли Юлія Володимирівна в 1998 році кидалася на амбразуру влади з ідеєю імпічменту Президента. З часом і сама Ю. Тимошенко зрозуміла, що режими не падають перед кавалерійськими наскоками. Для цього потрібно, як мінімум, три чинники: могутня політична сила, підтримка в суспільстві і відповідна правова основа. Інакше саму ідею чекає дискредитація, а силу, яка її підтримала, політичні репресії.

Мені, до речі, у вітчизняних мас-медіа не раз доводилося зустрічати тезу, мовляв “Лазаренко відвів в 1997 році у Тимошенко партію “Громада”. Але давайте не лукавитимемо. І Тимошенко, і Турчинов восени 1997-го були украй зацікавлені в тому, щоб саме я очолив партію і повів її на парламентські вибори 1998 року. І не порахуйте перебільшенням те, що “Громада” в 1998-му перемогла завдяки довірі виборців до мене, як екс-прем'єр-міністра, колишнього керівника одного з найбільших регіонів країни.

Сьогодні мені приємно усвідомлювати те, що Ю. Тимошенко пройшла школу становлення політика в “Громаді” під моїм керівництвом. Радий, що ті програмні постулати, які ми разом закладали в “Громаді” в 1997 році довели свою життєздатність і отримали таку велику підтримку в суспільстві.

- Вас не було в країні вже сім років. Наскільки істотно, як вам представляється, змінилася за цей час Україна? Чи немає відчуття того, що це вже не та країна, не той політикум, який ви колись покидали? Чи немає побоювання відчути свою “чужерідність”, того, що вас просто не сприймуть серйозно?

- Завжди жив і живу проблемами моєї країни. Останніми роками й дня не проходило без консультацій з моїми помічниками в Україні, керівництвом партії “Громада”, а в останні місяці – ще й нашою фракцією в обласній раді. Тому помилково думати про те, що я дуже далекий від внутрішньоукраїнських проблем.

Так, країна за цей час істотно змінилася, їй вдалося встати на шлях відродження демократії. Так, сьогодні для поступальної ходи країни до економічного процвітання необхідно ставити, перед собою, нові орієнтири. Але без рішення тих економічних, соціальних і політичних завдань, які ми намітили ще в 1997 році, рух країни до цінностей цивілізованого європейського суспільства неможливий.

Адже, дивиться, у нас до цих пір немає чіткого податкового Кодексу, у нас немає абсолютно незалежної судової влади, у нас не працює в тій мірі, в якій повинно б працювати, місцеве самоврядування, навіть нашу програму диверсифікації імпортних постачань природного газу поховали. І таких больових точок сотні. Люди це бачать і знають. Саме тому на виборах до місцевих органів влади 12 відсотків жителів Дніпропетровської області проголосували за список партії, яку очолював Павло Лазаренко, який багато зробив для людей Придніпров'я. От чому я не вірю в казки заангажованих політологів про те, що Лазаренка в Україні не чекають, його не зрозуміють і т.п.

- Розкажіть трошки про свій побут в Америці. Як вам там живеться і де саме ви живете? Що щодня (можливо, якийсь предмет, атрибут, якась річ), нагадує вам про батьківщину? Чи відчуваєте себе членом отакої умовної діаспори? Чи вірно, що у вас утворилося навіть нова сім'я, є маленька дитина? Як і наскільки регулярно ви підтримуєте контакт з членами свого сімейства, що проживають в Україні? Чи спілкуєтеся з кимось з тих, з ким раніше дружили? Чи займає зараз хто-небудь з цих людей високі пости у владі? Чи можна говорити: у вас і до цього дня залишилися в Україні “свої” люди у владі?

- Поки продовжуються судові слухання я живу в звичайній квартирі недалеко від будинку суду. Намагаюся створити навколо себе обстановку, яка максимально нагадувала про Україну. Коли є можливість, відвідую український православний храм Святого Миколи.

Отже, в духовному сенсі я не вважаю себе відірваним від традицій моєї Батьківщини.

У мене прекрасна сім'я, дружина, діти – все, що вписується в поняття нормального сімейного щастя.
Чи спілкуюся я з українською ріднею? Так, регулярно. Часто спілкуюся з політичними соратниками і однодумцями. Я пишаюся, що попри довгі роки формування мого негативного іміджу, за останній час з'явилися чимало людей, яким стали близькі громадівські ідеї. Але, на жаль, знайшлися і ті, хто зрадив партію на останніх виборах і, навіть тоді, коли ні у кого не виникало щонайменшого сумніву в швидкому відродженні сили й впливу “Громади”.

Спілкуюся і з багатьма державними діячами. Але я не можу назвати цих політиків «своїми людьми», в сенсі якийсь від мене залежності. Так, у мене добрі відносини з багатьма представниками як “помаранчевої”, так і “біло-блакитної” команди. Але я не можу якимсь чином вплинути на дії цих людей. Можливо, після мого повернення в Україну, поява в моїй команді деяких впливових політиків, стане для вас сенсацією. Але це буде ще не завтра.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Громадянська позиція»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас? Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час. Їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.”
Олександр Довженко

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.