X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

18 грудня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Українські дерев`яні церкви були збудовані у символічній формі кораблів та звернуті зі Сходу на Захід. Історично, українські церкви були побудовані з центральним нефом та двома боковими проходами. Це розділення споруди на три частини відповідає трьом догмам, або Божої Священної триєдності: духу, душі, та тілу людини. Багаточислені куполи та шпилі позначають щогли кораблю, а хрести на кожному вістрі розмежовують де бути вітрилам.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Князь Ігор – урок для Азарова: можуть розчахнути

Історія 17797 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 27.10.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Князь Ігор – урок для Азарова: можуть розчахнути
Ігор пішов у Деревляни по данину. І добув [...], і чинив насильство він і мужі його. А взявши данину, пішов у Київ. Та коли він повертався назад, він роздумав. Сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще».

Князь Ігор Старий був сином князя Рюрика. Коли помер його батько, а це сталося 879 р., Нестор-літописець зауважив, що княжич був ще дуже малий. Із згадки тієї ж «Повісті» від 903 р. відомо, що тоді Ігор одружився з Ольгою. А в рік смерті Ігоря — 944 р. — його єдиний син Святослав був ще настільки малий і слабосилий, що коли кинув у бік ворога легкий метальний дротик (сулицю), то влучив у ногу власного коня. Деякі історики вважають, що хронологія «Повісті временних літ» була кимсь штучно розтягнена між смертю Рюрика і сконом Ігоря і що в дійсності між Олегом та Ігорем на Русі міг правити ще якійсь князь, котрий лишився невідомим.

Найдавніші Київські книжники XI століття розпочинали історію Руської землі з князювання Ігоря, прозваного вже в їхній час Старим, чомусь не визнаючи і не шануючи його попередників, ані Рюрика, ні Олега.

Згідно з літописними даними, Ігор почав правити між 912 і 922 роками. „Після смерті Олега почав княжити Ігор, — пише київський літописець Нестор. — І зачинилися від Ігоря древляни по смерті Олега», тобто перестали давати данину. Виникла війна з сусідніми племенами древлян і уличів. «Повісті временних літ» було відомо, що уличів було надзвичайно багато, а володіння їхні простягались до самого Чорного моря. Германське джерело ІХ століття, записки так званого Баварського географа, сповіщають, що уличі мали тоді 318 міст — більше, ніж будь-який відомий цьому вченому слов'янський союз племен.

Як, свідчить «Повість временних літ», «пішов Ігор на древлян і, перемігши їх, наклав на них данину більше від колишньої».

Ігор продовжив традицію київських походів на Візантійську імперію. Перший з них стався 941 р. Після успішного захоплення Київським військом Північного узбережжя Малої Азії, головна битва відбулася під столицею Візантії – Константинополем. Нестор Літописець так описує її: „І порадилися руси, і вийшли, оружившись, проти греків, і битва межи ними обома була люта, [і] заледве одоліли греки. Руси ж повернулися до дружини своєї під вечір і на ніч, сівши в човни, утекли. Але Феофан, [сановник імператора Романа], зустрів їх у човнах з вогнем і став пускати вогонь трубами на човни руські, і було видно страшне диво. Руси ж, бачивши полум’я, кидались у воду морську [і] намагалися [подалі] відбрести. І таким чином рештки [їх] вернулися до себе. Ті ж, які прибули в землю свою, розповідали кожен своїм про те, що сталося, і про вогонь із човнів. «Таке, як ото блискавка, що на небесах,— казали вони,— греки мають у себе, і, її пускаючи, палили вони нас. І через се не подолали ми їх”.

Через три роки після поразки, зібравшись з силами, Ігор знову напав на Візантію:

„У рік 944 Ігор зібрав багато воїв — варягів, і русів, і полян, | і словен, і кривичів, і тиверців. І печенігів він найняв, і, заложників у них взявши, рушив на Греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе. Коли почули це корсунці (греки – мешканці Херсонесу, на місці якого нині розташований Севастополь), вони послали [гінців] до Романа, кажучи: «Тут ідуть руси, покрили вже море кораблями, без числа кораблів». Це почувши, цесар послав до Ігоря ліпших бояр, прохаючи і кажучи: «Не ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини». Сказала тоді дружина Ігорева: «Та якщо так говорить цесар, то чого нам більше од сього хотіти — не бившись, узяти золото, і срібло, і паволоки? Бо хто відає, хто подолає — чи ми, чи вони? Чи з морем хто в згоді? Се ж не по землі ми ходимо, а по глибині морській, і спільна смерть усім». І послухав їх Ігор, і повелів печенігам пустошити Болгарську землю. А сам, узявши в греків золото і паволоки на всіх воїв, він вернувся назад і прийшов до Києва, до себе”.

У даному уривку руси відокремлюються як від слов‘янських племен, так і від варягів.

У вітчизняних літописах руси систематично відокремлюються як від слов‘ян, так і від варягів: „В літо 6449 (941 р.) Ігор же пришед нача совокупляти вої многи, і посла по варяги многі за море”. Тобто, варяги були „за морем”, вони не є Руссю, хоча вони входили до складу руської дружини.

Це довго становило одну з визначальних наукових проблем ранньої історії України. Радянські вчені не могли адекватно пояснити цей факт, і відносили його до „наукових загадок”. Ствердження очевидної речі, десятки разів підкресленої нашим та іноземними літописцями, що руси в ІХ-ХІ століттях власне й були окремим племенем, відмінним і від варягів, і від слов‘ян, вимагало глибокого переосмислення всієї ранньої історії Русі. На такий крок радянська і пострадянська історія, ув‘язнена ідеологічними штампами та політичною доцільністю, зважитися не могла.

Назва Русь (hros) з‘являється вперше щодо території Середньої Наддніпрянщини в середині VI століття, у творі Псевдо-Захарія Ритора. Сирійський автор Псевдо-Захарій Ритор у VI столітті говорить про народ Північного Причорномор‘я і Наддніпрянщини саме як про народ „рос”, що мешкав десь на північний захід від приазовських амазонок, тобто, на Середньому Дніпрі. Це сталося задовго до приходу норманів. Перший історично зафіксований напад скандинавів (на Англію) належить до 787 року.

У творі готського історика Йордана (VI століття), який описував події IV століття, йдеться про народ «россомони», який мешкав у Середній Наддніпрянщині. Природно, що ані в IV, ані в VI століттях жодних варягів у регіоні бути не могло.

Сучасний український історик П.Толочко вважає, що назва Русь – місцевого, південного походження: „Вочевидь, „Русь” – дуже давнє слово іраномовного походження, пов‘язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII – IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перейшло на слов‘ян. Не випадково літописець писав: „... поляни іже нині зовомая Русь”. Інакше кажучи, слов‘яни із племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва „Русь”... Вочевидь, зі словом Русь пов‘язані й давні імена річок – Росі, а також її притоків Росави і Роставиці”.

Ці дані свідчать на користь того, що назва Русь була швидше за все скіфсько-сарматського, а не варязького походження, а ранні руси, відповідно, слов‘янізованими залишками якогось із сарматських племен у Середній Наддніпрянщині, на Південь від Києва, які до середини ХІ століття вже розчиняються серед полян.
Однак повернемося до князя Ігоря. 945 року, за підсумками походу, він уклав договір з Візантією дещо менш вигідний для Русі, ніж аналогічна угода Олега від 911 р. Що й не дивно після провалу морського походу 941 року.

Від імені Русі цей договір підписують більшість осіб з варязькими іменами, кілька осіб із сарматськими і троє із слов‘янськими іменами. Це свідчить про те, що в 945 році процес слов‘янізації норманської верхівки в Києві був ще не закінчений.

Те ж стосується і християнізації – до всезагального хрещення ще залишалося понад 40 років. Присяга киян під договором відбувається і за язичницьким, і за християнським обрядами, причому згадується християнська Іллінська церква на Подолі: „І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорби, де стояв Перун. І поклали [руси] оружжя своє, і щити, і золото, і присягнув Ігор, і мужі його, і скільки [було] поган-русів. А християн-русів водили присягати в церкву святого Іллі, що є над ручаєм кінець Пасинчої бесіди, бо це була соборна церква, а багато варягів і хозар були християнами”.

Князя Ігоря погубила жадібність. Як пише Нестор-літописець під 945 роком: „Сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми — голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми». І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ]. Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить». І послали вони до нього, кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні”.

Таким чином, князь Ігор став жертвою антифіскального терору, розгорнутого у відповідь на його власний фіскальний терор. Його доля мала б стати прикладом, до чого може призводити завищення та перерозподіл податків в Україні.

У Візантійського історика Х століття Лева Диякона описана загибель князя: за його переказом, князя Ігоря прив'язали до двох зігнутих дерев і відпустили їх, і князь був розірваний навпіл.

З повстання скористалася феодальна верхівка сепаратистів на чолі з князем Малом, щоб відокремитися від Києва. У 946 р. повстання древлян жорстоко придушила удова князя Ігоря княгиня Ольга. Проте, мудра княжна винесла свій урок. Вона мусила врахувати загрози і провела регламентацію збору данини.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Історія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Марно пояснювати дурням і начальникам: перші слухають і нічого не розуміють, другі все розуміють і тому не слухають”
Михайло Мамчич

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.