Аратта - На головну

26 березня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Світоглядні основи українства: принцип триєдності у вірі як абсолютне осягнення істини

Аратта - прадавня Україна 24482 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 31.10.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Світоглядні основи українства: принцип триєдності у вірі як абсолютне осягнення істини
На відміну від заявленого християнськими енциклопедистами твердження, що «ми не осягаємо внутрішньої таємниці потрійності Божества», у попередній вірі нашого народу цю потрійність Божества розуміли не тільки її жерці та священики, але й усі вірні.

Стан української культури нині, гадаємо, значною мірою залежить від рівня осягнення її світоглядно-духовних першовитоків. Усвідомлюють чи не усвідомлюють наука і суспільство, що між теперішнім духовним світом, християнською релігією і дохристиянською вірою наших далеких пращурів не переривалися і не перериваються генетичні світоглядно-духовні зв'язки попри всі потуги перервати їх? Це має теоретичне і практичне значення для міжконфесійного миру в Україні, порозуміння між християнами і рідновірівцями, українського державотворення на засадах предковічної духовності і культури.

Трійця — таїна віри в культурі українського народу. Триєдність християнського Бога найістотніше характеризує християнство. Саме слово «Трійця» у Святому Письмі не вживається, однак випливає із його змісту навіть у Старому Заповіті. Скажімо, «Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все його військо» (Книга псалмів, 33:6), або «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» (Книга пророка Ісаї, 6:3). Та особливо зрозуміло говориться про Святу Трійцю в Новому Заповіті, таємниця Святої Трійці відкривається при самому вступі Господа у відкрите служіння людям при хрещенні від Іоана. Коли Господь, охрестившись, вийшов із води, «небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Євангелія від Св. Матвія, 3:16–17). Після Воскресіння, посилаючи апостолів проповідувати, Господь сказав їм: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа...» У символі Святого Григорія Неокесарійського визначаються взаємовідносини Осіб Святої Трійці так: «Єдиний Бог — Отець Слова живого, премудрості самосущої, єдиний Господь — Бог від Бога — образ і вираження Божества, і єдиний Святий Дух, що від Бога походить і через Сина явився, тобто людям. Немає в Трійці ні сотвореного, ні службового, ні перехідного. Ні Отець ніколи не був без Сина, ні Син без Духа; але Трійця непреложна, незмінна і завжди одна й та сама».

Як це зрозуміти? «Библейская энциклопедия», яка так трактує поняття Трійці, зазначає, що «мы не постигаем внутренней тайны троичности Божества, но веруем ей, по непреложному свидетельству слова Божия: «Божия никто не знает, кроме Духа Божия» [1]. А втім, внутрішню таємницю Святої Трійці можна осягнути, якщо звернутися до історії формування людської віри у вищу духовну сутність у релігіях, що передували християнській вірі, і які виявляються послідовними етапами розвитку людського самопізнання — віхами на шляху формування Розуму людини. Цю незбагненну таїну тим більше мусимо осягнути сьогодні, коли у світовому обширі ведеться наступ на підвалини християнства, основи духовності і культури європейської цивілізації. Так, в Основному Законі сучасної Європи — в Конституції Європейського Союзу з надуманої і несерйозної причини «політкоректності» не знайшлося місця для позиціювання християнського походження європейської духовності та культури. Розрекламований переклад апокрифічного Євангелія, очевидно, також здійснюється невипадково, а з метою реабілітації Юди, отже задля розмивання усталених основоположних християнських стереотипів і руйнування менталітету християнських народів. Тож, щоб обстоювати свої основи, маємо збагнути таїну предковічної нашої духовності в її історичному розвитку.

На відміну від заявленого християнськими енциклопедистами твердження, що «ми не осягаємо внутрішньої таємниці потрійності Божества», у попередній вірі нашого народу цю потрійність Божества розуміли не тільки її жерці та священики, але й усі вірні. Тобто відав-знав увесь народ, і жив цією таїною, що засвідчує Велесова книга у перекладі Володимира Шаяна:

«...поклонялися Триглаву,
СВАРОГА, ДІДА БОЖОГО:
Бога Перуна Громовержця, Бога Війни і Боротьби.
... Він не перестає обертати Колесо Живучого Явлення...
І Богові Свентовитові, єсть Він Святий
і через Нього ми побачили Світ Видимий і Буття Яви.
Бо се є тайна велика: яко Сварог є Перуном і Свентовитом,
а ті два (себто Перун і Свентовит) перебувають
у Сварозі (тоді як) оба Білий Бог і Чорний Бог боряться між собою,
а се тому держить Сварог (Перуна і Свен-товита у небесах),
аби через них обох Світові не бути підкореному (Чорному Богові).
Після тих Богів (перебувають у небесах) Хорс, Влес,
Стрибок, а поза ними Вишень, Леле, Літич»
[2].

На прикладі цього тексту у формі дохідливо зрозумілої міфології маємо діалектичне розуміння світобудови, що в науковій формі через тисячі років у філософії Гегеля розвинеться в його вченні про абсолютну ідею (щодо якої він проводив паралель з Богом-Отцем), природу як світ явлення абсолютної ідеї в неорганічній формі та абсолютний дух людського пізнання, завдяки якому абсолютна ідея осягне й усвідомить себе в людському розумі. Абсолютна ідея Гегеля є «справжнє всезагаль-не всього природного і також усього духовного… виходить за межі всіх їх і складає основу усього… Розум є душею світу, перебуває в ньому, є його іманентною суттю, його найсправжнішою внутрішньою природою, його всезагаль-ним…» [3].

У космогонії наддніпрянської (трипільської) культури цей розум — Сварог або Свар як Найвище Небо. Трипільська цивілізація «джерело своєї Благодати відчула… вгорі, в Найвищому Небі. Це звідтам спливає премогутнім струменем Сила і Світло. Істоту Світу зрозуміла вона як Світло. І одним словом, — одним і тим самим словом, обняла вона і Світ, і Світло» [4], — пояснює дослідник Велесової книги Володимир Шаян. І привертає увагу до суті світовідчуття й розуміння прапращурів: «Отже цим Найвищим Джерелом Світла і Світу вважали вони зовсім слушно Найвище Світло — Небо. Ніколи теж не прийшла їм до їх серця і розуму нерозумна думка, що це Праджерело Світу і Світла може бути якоюсь неживою і не духовою істотою. Джерело Світла і Світу мусить бути таке, як вони самі: Відчувальне, Миследумне, Живе. Увесь цей Всесвіт, що його сьогодні називаємо “природою”, був для них живий і продуховлений… Наші прапредки розуміли Всесвіт як єдність живу і творчу» [5].

Професор Шаян аргументує обожнення Найвищого Неба тим, що сонце в українських широтах (між 40 і 60 паралелями. — О. Н.) «не вважалося єдиним джерелом світла… адже появу сонця на небосхилі завжди випереджує поява світлого ясного неба… отже світло не пов'язувалося з появою сонця» і завважує, що «із походом народів на південь змінювалося і розуміння світла і сонця, а разом із тим місце Божества Сонця у Божественній ієрархії… За джерелом світла гляділа, отже людина на Найвище Небо, що сяє над нами своїм благодійним синім світлом. Усі боги сходили із його висот» [6].

Отже, Сонце не є Найвищим Небом, а є сином його, Сварога, тобто Сварожичем, сином «не у людиноподібному уявленні про Божество, за зразком якоїсь людської родини, але сином у розумінні еманації, цебто вилонювання Світла Сонця із його ще вищого Світлотворчого Начала» [7], — констатує дослідник. Трійця головних Божеств — Триглав. Текст дощечки Велесової книги «приносить нам те саме свідчення про Триглава з окресленням Божеств, які складають чи творять разом Троїсто-Єдину Сутність цього Найвищого Божества… це СВАРОГ, ПЕРУН, СВАНДЕВИД, або СВЯТОВИТ» [8]. Один породив два, два породило три, три породило багато — всесвіт. Два і три спільно з всесвітом перебувають в одному — єдиному, з якого вони й вийшли, а єдине втілилося у другому, третьому — у всесвіті.

По суті, це формула більшою мірою знання, а не віри: це відання-веди взаємозв'язків між, по-перше, логічно-духовною (субстанціальною) основою світобудови, персоніфікованою в образі Сварога як Найвищого Неба, по-друге, опредмечуваною (втілюваною) цією субстанцією в Крузі Явлення (Природи) — Перуна і, по-третє, сферою діяльності людського духу, уособленого Святовитом — Богом Правія і Навія. Співвідношення між бо-гами-персоніфікаціями сфер буття у русичів-русів полягає в органічному діалектичному взаємозв'язку межи ними як саморухові та саморозвиткові буття і протистоянні його небуттю:

«...Сварог є Перуном і Свентовитом,
а ті два (себто Перун і Свентовит) перебувають
у Сварозі (тоді як) оба Білий Бог і Чорний Бог боряться між собою,
а се тому держить Сварог (Перуна і Свен-товита у небесах),
аби через них обох Світові не бути підкореному (Чорному Богові)...»


Як логічно-духовна (субстанціальна) основа Сварог втілює (опосередковує) себе в обумовлених ним Перуні й Свентовиті, а опосередковані Перун і Свентовит перебувають у Сварозі, тобто, за науковим формулюванням Гегеля, «немає нічого ні на небі, ні в природі, ні в дусі, а ні хоч би де, що не вміщувало б такою самою мірою безпосередність, як і опосередкування, відтак ці два визначення виявляються нерозділеними і неподільними...» [9]. У гегелівській філософії ці співвідношення набувають такого формулювання: «Якщо ми... розглядаємо логіку як систему чистих визначень мислення, то інші філософські науки — філософія природи і філософія духу — є, навпаки, як ніби прикладною логікою, оскільки остання є їхньою животворя-щою душею» [10].

Це неперехідна височінь логічно-духовного ( наукового) осягнення світу в лоні наддніпрянської (трипільської) цивілізації, пізнання найзагальніших закономірностей буття у формі загальнозрозумілої міфології, що зверталася до людського розуму і навчала його розуміння дійсності та розумного перетворювально-творчого ставлення до неї. Очевидно, злети цивілізації в царині мислі й духу пов'язувалися з процесами суспільнотворчи-ми, народотворчими й державотворчими, з упорядкованістю світоладу та життєствер-джуючою визначеністю в житті суспільства, що потребувало знання, а не віри — розважливого відання таємниць світу, а не фантазій для компенсації соціальної невлаштованості та душевно-духовного дискомфорту.

Власне віра в трипільській культурі, напевне, зародилася в мандрах її наддніпрянських відгалужень, на новому ґрунті — у Межиріччі Тигру і Єфрату, на берегах Гангу і Мертвого моря, вочевидь як життєдайна підтримка у негараздах, труднощах і надія на допомогу Вищої Сутності. Мабуть, це й стало головною мотивацією відходу від науковості відання-знання в Наддніпрянщині (у Велесовій книзі) і творення Бога в олюдненій (антропоморфній) подобі та покладання на нього захисної функції Спасителя, Месії.

У цьому напрямі розвивався зороастризм в Ірані. У священних піснях «Гатах» Заратустра — історична особа. Його поведінка й мислення обумовлені обставинами земного життя. Він — великий мудрець, релігійний реформатор, сила й краса глибоких почувань. В «Авестах» (священних книгах зороастризму) він вже осяяний божественним ореолом і діє як надлюдина, божество. Між ним і Богом (Агура Маздою) ведуться розмови про світ і людей. А в «Паглавах» (священних писаннях учнів) учитель Заратустра проголошений Богом. Він — син Божий (син Агури Мазди) і веде розмову з Небесним Отцем. Іранці вірили, що Зара-тустра божество, а вони — діти божества, зауважує Лев Силенко у «Мага Вірі».

Схожі тенденції спостерігаються і в буддизмі. У священних оповіданнях про Будду розповідається, що він перед своїм народженням жив на Небі й, аби звільнити людей від страждань, втілився — набув тіло людини.

Із неба оглянувши Всесвіт, вибрав непорочну діву Маю і з Неба спустився на Землю у вигляді веселки. «Отець небесний» вибрав… її, щоб вона Йому народила Сина (Боголюдину).

Мусимо завважити, що і в буддизмі, і в християнстві маємо також Трійцю, але зрозуміти її походження та витлумачити його з життя набагато складніше, аніж Триглава з «Велесової книги», що теж засвідчує одне: ці пізніші вчення постали з добре знаної загальнозрозумілої великої традиції, але розвинулися не в бік поглиблення її пізнаннєвої та перетворювально-творчої функції, а з іншою метою, скажімо, примирення зі світом дійсності в християнстві. «Релігія, власне кажучи, і полягає в тому, що людина шукає причину своєї несамостійності; і заспокоюється вона аж тоді, коли виявляє нескінченне» [11], — відзначає Гегель. Так, християнам нелегко зрозуміти і важче уявити, що втілений Ісус Христос, Син Бога-Отця, — його еманація у формах білого світу, а Святий Дух — виявляється у світовій історичній практиці людського розуму й духу, аніж давнім русичам (трипільцям) уявити Найвище Небо — Свара, круг явлення Перуна у світі і Святовита — бога Правія і Навія, що «очищує серце наше і ми відрікаємося од злого, а спрямовуємо себе до доброго…». А це логічно свідчить про народження триєдності Бога — таїни християнської віри з матірного ґрунту трипільської цивілізації, а не з юдаїзму, де триєдності не було взагалі. Як знаємо, діалектика саморуху і саморозвитку не властива політичній теорії тоталітаризму, створеній священицтвом у Юдеї на основі насадженої терором віри в нетерпимого до інакомислення та інакодіяння вигаданого Бога Єгову (Ягве). За визначенням Гегеля, «Бог лишень як Отець ще не є істинне (так, без Сина він пізнаний у юдейській релігії), скорше, він є початок і кінець…» [12].

На противагу такому розумінню божества в юдаїзмі, в Євангелії від Св. Матвія наголошується на основоположності Отця Небесного в Трійці: до Нього, а не до Його Сина мають звертатися вірні, які навертаються в християнство і після лихого починають чинити добрі справи: «То ж як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!» (7: 11); «Не кожен, хто каже до Мене: “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: “Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?” І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (7: 21–23).

Як бачимо, у логічно-духовному плані християнство не виростає з юдаїзму, а заперечує юдаїзм своїм розумінням вищої сутності і повертається до розуму та духовності індоєвропейських народів, у лоні яких воно й визріло та сформувалося. Річ у тому, що в результаті асиміляційних процесів на теренах колишніх Ізраїльського та Юдейського царств у середині — наприкінці І тис. до н. е. проживало здебільшого несемітське населення, а в ІV ст. до н. е. «Александр Македонський взагалі заселив ці історичні області греками-маке-донцями, тобто суто індоєвропейським населенням. Саме з цього несемітського населення і вийшов Ісус Христос, тому і сказано у юдейському Талмуді, що Христос не єврей» [13], — пояснює Г. Щокін ці метаморфози.

Чому логіка і дух християнської Трійці гранично близькі до Триглава Велесової книги?

На основоположності Небесного Отця у Святій Трійці в Євангелії від Матвія наголошується невипадково. Очевидно, це фундаментальний принцип, що його клали творці нової релігії під новобудову християнства з огляду на трагічний досвід попереднього пів-торатисячоліття, коли сталося, гадаємо, непоправне у Передній Азії: створюючи тоталітаризм в ідеалі у формі теократії, священики і жерці-левіти могли почати щонайменше з порушення ієрархії взаємовідносин між богами у таїні віри індоєвропейських народів і з-поміж Триглава головних божеств на передній план висунули Колесо Явлення дійсного світу, а не далеке від землі Найвище Небо, тобто Перуна, а не Сварога. Тодішні матеріалісти і максималісти, можливо, вчинили таке у пошуках шляхів прогресу, задля більшої рухливості, мобілізованості і керованості суспільства, за підтримки військових дружин, чиїм богом-покровителем і був громовик Перун. Дружинники творили культ, як знаємо,

«Бога Перуна Громовержця, Бога Війни і Боротьби», який
«...не перестає обертати Колесо Живучого Явлення...»

Це ще одна принципово можлива мотивація відходу від науковості пізнання світу в Наддніпрянщині (у Велесовій книзі) і творення Бога в олюдненій (антропоморфній) подобі.

Промовисті сліди драматично-трагедійного шляху до формування й осягнення вищої сутності, іманентної народному самопочуванню, знаходимо в Біблії, де Єгова (Ягве) — бог давньоізраїльського союзу племен, «один із головних претендентів на владу над світом... деспотичний і жорстокий.., який втілює зле начало», а Елохім «виражає, швидше, значення квінтесенції, вищого ступеня якості, повноти божественності в особі єдиного Бога, який увібрав у себе всіх богів, які були до того» [14]. У книзі Буття (9, 25–27), у благословенні Ноя, «уперше Єгова (Ягве) називається власним богом Сима, а Елохім, який є універсальним владикою і Творцем світу, називається в благословенні Яфету, нащадкам якого передрікається найширше розповсюдження по всій землі, включно з вселенням “у намети Симови”: “Благословенний Господь, Симів Бог, — і хай Ханаан рабом буде йому!” Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, — і нехай Ханаан рабом буде йому!» [15]. Поділ давньоюдейського суспільства за племінною ознакою, очевидно, мав латентно-публічний характер, відповідно до цього відбувалася ідеологічна обробка й велося примусове навернення в релігію нетерпимого Єгови (Ягве) тамтешнього люду — переважно населення трипільської культури з берегів Дніпра та її нащадків із периферії.

У цьому аспекті вимальовуються загальні контури ситуації, проглядаються напрямні духовно-культурного, політичного, народотвор-чого, державотворчого процесів і стає зрозумілим визрівання християнства у народній товщі великої трипільської культури перед лицем смертельної загрози для цивілізації. Відомими словами «Я прийшов виконати Закон, а не порушити його» галілеянин Ісус Христос проголосив предковічну святу правду свого народу, тероризованого публічно-латентним левіт-сько-фарисейським віровченням і ним спричиненим народовбивством.

Г. Щокін досліджує розвиток юдаїзму і підсумовує:

«...Процес формування давньоєврейського бога пройшов довгий та складний шлях, розпочавшись... ще на Кам'яній Могилі в українському Приазов'ї в образах “ніндар” (Енкі та Ду-музі), які потім опинилися в Месопотамії і узурпували в східносемітському пантеоні владу, а звідти промандрували до Давнього Єгипту та Палестини, де образи Апопа, Сета, Амона, Молоха, Ямму, Муту та інших божеств злого начала поступово перебрали на себе риси верховних богів солярно-небесної природи, їхні великі подвиги та добрі справи, злившись зрештою в єдиний, але дуже суперечливий образ давньоізраїльського бога-покровителя Єво-Ягве» [16].

Характеризуючи Закон Мойсея, американський дослідник британського походження Дуглас Рід бачить його в таких параметрах:

«Його творці були маленькою сектою у Ва-вилоні, з кількома тисячами послідовників. Однак сила їхньої протиприродної ідеї виявилася дуже великою. Поставивши матеріальні цінності понад усе на землі, вони навіки пов'язали себе з нижчою із двох сил, які споконвічно борються за володіння людською душею: з силою ницих, плотських інстинктів, що тягнуть її вниз і протистоять силі духу, який кличе її вгору» [17].

Тож варто звернутися до Велесової книги, аби переконатися, що, охороняючи віру, таїну віри у трипільській культурі на Наддніпрянщині — Триглав — берегли, як зіницю ока:

«Якщо ж трапиться якийсь блудень, що рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то вигнаний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Бог єден і множествен» [18]. Втратилася можливість оберігати своїх богів у мандрах переселенців із Наддніпрянщини по світу, в багатоетнічному середовищі, зокрема в Шумері (Сумерії): «Сумеріяни казали “небо”, вавилоняни (семіти) слово “небо” позичили від сумеріян; старі халдеї словом “небо” назвали свого Бога, халдейський Небо своїм характером тотожний з латинським Меркурієм. Пророк Ісая (гл. 46, 1) написав, що “Упав Бел, повалився Небо”, у всіх англомовних виданнях Біблії написано «Небо» [19], — зауважує Лев Силенко. («Бел упав на коліна, зігнувся Нево» у перекладі Івана Огієнка засвідчує цілковиту втрату історичної пам'яті сучасним українством).

Г. Щокін фокусує увагу на світоглядних метаморфозах у Передній Азії, зокрема в Месопотамії та Ханаані, де переселенці-аккадці засвоїли і використали для власних потреб культуру іберійсько-кавказьких та індоєвропейських народів, у результаті чого, можливо, й почалася «битва богів» — протистояння різних груп божеств. Спричинити конфронтацію могло висування переселенцями на перший план більш відповідних для них богів й усування колишніх глав пантеонів (у релігіях шумерів, хатів-хетів, хуритів). Загарбники могли замістити богів-захисників цих народів їх антиподами і наділити цих нових богів героїчними рисами та чеснотами попередників. Дослідник вочевидь наближається до вирішальної події в світоглядно-культурній історії цивілізації, що започаткувала світову політику, яка ведеться з тих давніх часів, зазначаючи, що «приписування новим (і часто протилежним) божествам героїчних рис їх благих попередників, почавшись при захопленні семітськими аккадцями шумерів, продовжувалось і в інших семіто-хамітських релігійних системах» [20]. Така семітська політика «перевдягання» запозичених у чужих культурах богів створила величезні труднощі, є «однією з головних складностей у розумінні сакральних персонажів» і становить не тільки минущу історико-культурну, а й сучасну проблему.

Гадаємо, чи не була «битва богів» цілеспрямованою і чи не полягала не в простій підміні їх попередниками, а в тенденційному нехтуванні семітів силою розуму й духу шуме-рів-сумеріян — їхнього світлого розуму й високого духу, що осяював і кликав угору — у «найвище Небо», і висуванні на місце божественного Неба громовика Перуна?

«В ім'я історичної правди, — наголошує Лев Силенко, — Жидівська енцикльопедія “Жидівський народ” (у книзі першій, на 250 сторінці) пояснює, що громовик Ягве (Єгова) посилав дощ в передлітній час, благословив землю, щоб вона родила плоди, і брав під опіку все, що хліборобові потрібне. Тобто Ягве (Єгова) був гіттітським Богом Перуном (Ва-руном), — висновкує дослідник і розвиває думку далі. — Твердження, що ім'я біблійного Ягве (Єгови) походить з староукраїнського (сумеріяно-санскритського) слова «ява» (явність, буття, існування, присутність), доповнюю повідомленням «Енцикльопедії Британіка». «Енцикльопедія Британіка» (у книзі 23, виданій 1973 р.) на сторінці 867 пише, що «не треба відкидати походження Ягве з дієслова “явитися“, “бути”. Що це є так — для цього є виправдання, підкріплене даними з Вавилонського тексту мовного кореня “яву”, “еву”, що значить “явитися”, “бути”. Відомо, що сумеріяни — основоположники сумеріянської культури і цивілізації — говорили мовою, спорідненою з санскритом. У санскриті (у “Ведах”) слово “ява” значить “їжа”, “ячмінь”, “бути”, «явитися» [21].

Така неповна реконструкція стародавньої дійсності за наведеними фактами та припущеннями вже на попередньому етапі дозволяє стверджувати, а не припускати, що юдаїзм штучно витворився на тілі індоєвропейської цивілізації шляхом руйнування її розуму й духу, логічно-духовної основи світобудови та насадження войовничої антидухов-ності, отже й був заперечений і відкинутий християнством, яке на цьому етапі виживання культури відтворило принцип триєдності божественної організації і пізнання світу — таїну віри, Святої Трійці.

Література

  1. Библейская энциклопедия. — М., 1891. — С. 706– 707.

  2. Володимир Шаян. Віра наших предків. — Гамільтон, 1987. — Т. 1. — С. 94–95.

  3. Гегель Ф. Энциклопедия философских наук. Наука логики. — М.: Мысль, 1974. — С. 121.

  4. Володимир Шаян. Віра наших предків. — С. 148.

  5. Там само. — С. 148–149.

  6. Там само. — С. 153.

  7. Там само. — С. 155.

  8. Там само. — С. 99.

  9. Гегель Ф. Наука логики. — Т. 1. — С. 124.

  10. Там само.

  11. Гегель Ф. Философия религии. — М.: Мысль, 1976. — Т. 1. — С. 459.

  12. Гегель Ф. Философия религии. — Т. 2. — С. 231.

  13. Щокін Г. В. Виникнення давніх євреїв та подальший розвиток їхнього культу. — К.: МАУП, 2005. — С. 14.

  14. Щёкин Георгий. Сотворение мира: когда это было? — К.: МАУП, 2004. — С. 18. — Цит. із вид.: Мифы народов мира: Энцикл.: В 2 т./ Гл . ред. С. А. Токарев. — М., 1991. — Т. 1. — С. 596–597.

  15. Там само. — С. 18.

  16. Щокін Г. В. Виникнення давніх євреїв та подальший розвиток їхнього культу. — С. 40.

  17. Рид Дуглас. Спор о Сионе. — К.: Оріяни, 1999. — С. 34.

  18. Велесова книга. Волховник. — К.: Такі справи, 2002. — Дошка 30. — 7. — С. 196.

  19. Силенко Лев. Мага Віра. Рідна Українська Національна Віра. (РУНВіра). — Велика Британія – США – Канада – Австралія – Західна Німеччина, 10. 979 рік Даж-божий. — С. 105–106.

  20. Людство і віра. Всесвітня історія народів і релігій. Георгій Щокін (автор-укладач). — К.: МАУП, 2005. — Т. 2. — С. 560.

  21. Силенко Лев. Мага Віра. — С. 182–183.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Аратта - прадавня Україна»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Історія має свою правду, легенда - свою”
Віктор Гюго

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.