Аратта - На головну

26 липня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Світоглядні основи українства: принцип триєдності у вірі як абсолютне осягнення істини

Аратта - прадавня Україна 25217 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 31.10.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Світоглядні основи українства: принцип триєдності у вірі як абсолютне осягнення істини
На відміну від заявленого християнськими енциклопедистами твердження, що «ми не осягаємо внутрішньої таємниці потрійності Божества», у попередній вірі нашого народу цю потрійність Божества розуміли не тільки її жерці та священики, але й усі вірні.

Стан української культури нині, гадаємо, значною мірою залежить від рівня осягнення її світоглядно-духовних першовитоків. Усвідомлюють чи не усвідомлюють наука і суспільство, що між теперішнім духовним світом, християнською релігією і дохристиянською вірою наших далеких пращурів не переривалися і не перериваються генетичні світоглядно-духовні зв'язки попри всі потуги перервати їх? Це має теоретичне і практичне значення для міжконфесійного миру в Україні, порозуміння між християнами і рідновірівцями, українського державотворення на засадах предковічної духовності і культури.

Трійця — таїна віри в культурі українського народу. Триєдність християнського Бога найістотніше характеризує християнство. Саме слово «Трійця» у Святому Письмі не вживається, однак випливає із його змісту навіть у Старому Заповіті. Скажімо, «Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все його військо» (Книга псалмів, 33:6), або «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» (Книга пророка Ісаї, 6:3). Та особливо зрозуміло говориться про Святу Трійцю в Новому Заповіті, таємниця Святої Трійці відкривається при самому вступі Господа у відкрите служіння людям при хрещенні від Іоана. Коли Господь, охрестившись, вийшов із води, «небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Євангелія від Св. Матвія, 3:16–17). Після Воскресіння, посилаючи апостолів проповідувати, Господь сказав їм: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа...» У символі Святого Григорія Неокесарійського визначаються взаємовідносини Осіб Святої Трійці так: «Єдиний Бог — Отець Слова живого, премудрості самосущої, єдиний Господь — Бог від Бога — образ і вираження Божества, і єдиний Святий Дух, що від Бога походить і через Сина явився, тобто людям. Немає в Трійці ні сотвореного, ні службового, ні перехідного. Ні Отець ніколи не був без Сина, ні Син без Духа; але Трійця непреложна, незмінна і завжди одна й та сама».

Як це зрозуміти? «Библейская энциклопедия», яка так трактує поняття Трійці, зазначає, що «мы не постигаем внутренней тайны троичности Божества, но веруем ей, по непреложному свидетельству слова Божия: «Божия никто не знает, кроме Духа Божия» [1]. А втім, внутрішню таємницю Святої Трійці можна осягнути, якщо звернутися до історії формування людської віри у вищу духовну сутність у релігіях, що передували християнській вірі, і які виявляються послідовними етапами розвитку людського самопізнання — віхами на шляху формування Розуму людини. Цю незбагненну таїну тим більше мусимо осягнути сьогодні, коли у світовому обширі ведеться наступ на підвалини християнства, основи духовності і культури європейської цивілізації. Так, в Основному Законі сучасної Європи — в Конституції Європейського Союзу з надуманої і несерйозної причини «політкоректності» не знайшлося місця для позиціювання християнського походження європейської духовності та культури. Розрекламований переклад апокрифічного Євангелія, очевидно, також здійснюється невипадково, а з метою реабілітації Юди, отже задля розмивання усталених основоположних християнських стереотипів і руйнування менталітету християнських народів. Тож, щоб обстоювати свої основи, маємо збагнути таїну предковічної нашої духовності в її історичному розвитку.

На відміну від заявленого християнськими енциклопедистами твердження, що «ми не осягаємо внутрішньої таємниці потрійності Божества», у попередній вірі нашого народу цю потрійність Божества розуміли не тільки її жерці та священики, але й усі вірні. Тобто відав-знав увесь народ, і жив цією таїною, що засвідчує Велесова книга у перекладі Володимира Шаяна:

«...поклонялися Триглаву,
СВАРОГА, ДІДА БОЖОГО:
Бога Перуна Громовержця, Бога Війни і Боротьби.
... Він не перестає обертати Колесо Живучого Явлення...
І Богові Свентовитові, єсть Він Святий
і через Нього ми побачили Світ Видимий і Буття Яви.
Бо се є тайна велика: яко Сварог є Перуном і Свентовитом,
а ті два (себто Перун і Свентовит) перебувають
у Сварозі (тоді як) оба Білий Бог і Чорний Бог боряться між собою,
а се тому держить Сварог (Перуна і Свен-товита у небесах),
аби через них обох Світові не бути підкореному (Чорному Богові).
Після тих Богів (перебувають у небесах) Хорс, Влес,
Стрибок, а поза ними Вишень, Леле, Літич»
[2].

На прикладі цього тексту у формі дохідливо зрозумілої міфології маємо діалектичне розуміння світобудови, що в науковій формі через тисячі років у філософії Гегеля розвинеться в його вченні про абсолютну ідею (щодо якої він проводив паралель з Богом-Отцем), природу як світ явлення абсолютної ідеї в неорганічній формі та абсолютний дух людського пізнання, завдяки якому абсолютна ідея осягне й усвідомить себе в людському розумі. Абсолютна ідея Гегеля є «справжнє всезагаль-не всього природного і також усього духовного… виходить за межі всіх їх і складає основу усього… Розум є душею світу, перебуває в ньому, є його іманентною суттю, його найсправжнішою внутрішньою природою, його всезагаль-ним…» [3].

У космогонії наддніпрянської (трипільської) культури цей розум — Сварог або Свар як Найвище Небо. Трипільська цивілізація «джерело своєї Благодати відчула… вгорі, в Найвищому Небі. Це звідтам спливає премогутнім струменем Сила і Світло. Істоту Світу зрозуміла вона як Світло. І одним словом, — одним і тим самим словом, обняла вона і Світ, і Світло» [4], — пояснює дослідник Велесової книги Володимир Шаян. І привертає увагу до суті світовідчуття й розуміння прапращурів: «Отже цим Найвищим Джерелом Світла і Світу вважали вони зовсім слушно Найвище Світло — Небо. Ніколи теж не прийшла їм до їх серця і розуму нерозумна думка, що це Праджерело Світу і Світла може бути якоюсь неживою і не духовою істотою. Джерело Світла і Світу мусить бути таке, як вони самі: Відчувальне, Миследумне, Живе. Увесь цей Всесвіт, що його сьогодні називаємо “природою”, був для них живий і продуховлений… Наші прапредки розуміли Всесвіт як єдність живу і творчу» [5].

Професор Шаян аргументує обожнення Найвищого Неба тим, що сонце в українських широтах (між 40 і 60 паралелями. — О. Н.) «не вважалося єдиним джерелом світла… адже появу сонця на небосхилі завжди випереджує поява світлого ясного неба… отже світло не пов'язувалося з появою сонця» і завважує, що «із походом народів на південь змінювалося і розуміння світла і сонця, а разом із тим місце Божества Сонця у Божественній ієрархії… За джерелом світла гляділа, отже людина на Найвище Небо, що сяє над нами своїм благодійним синім світлом. Усі боги сходили із його висот» [6].

Отже, Сонце не є Найвищим Небом, а є сином його, Сварога, тобто Сварожичем, сином «не у людиноподібному уявленні про Божество, за зразком якоїсь людської родини, але сином у розумінні еманації, цебто вилонювання Світла Сонця із його ще вищого Світлотворчого Начала» [7], — констатує дослідник. Трійця головних Божеств — Триглав. Текст дощечки Велесової книги «приносить нам те саме свідчення про Триглава з окресленням Божеств, які складають чи творять разом Троїсто-Єдину Сутність цього Найвищого Божества… це СВАРОГ, ПЕРУН, СВАНДЕВИД, або СВЯТОВИТ» [8]. Один породив два, два породило три, три породило багато — всесвіт. Два і три спільно з всесвітом перебувають в одному — єдиному, з якого вони й вийшли, а єдине втілилося у другому, третьому — у всесвіті.

По суті, це формула більшою мірою знання, а не віри: це відання-веди взаємозв'язків між, по-перше, логічно-духовною (субстанціальною) основою світобудови, персоніфікованою в образі Сварога як Найвищого Неба, по-друге, опредмечуваною (втілюваною) цією субстанцією в Крузі Явлення (Природи) — Перуна і, по-третє, сферою діяльності людського духу, уособленого Святовитом — Богом Правія і Навія. Співвідношення між бо-гами-персоніфікаціями сфер буття у русичів-русів полягає в органічному діалектичному взаємозв'язку межи ними як саморухові та саморозвиткові буття і протистоянні його небуттю:

«...Сварог є Перуном і Свентовитом,
а ті два (себто Перун і Свентовит) перебувають
у Сварозі (тоді як) оба Білий Бог і Чорний Бог боряться між собою,
а се тому держить Сварог (Перуна і Свен-товита у небесах),
аби через них обох Світові не бути підкореному (Чорному Богові)...»


Як логічно-духовна (субстанціальна) основа Сварог втілює (опосередковує) себе в обумовлених ним Перуні й Свентовиті, а опосередковані Перун і Свентовит перебувають у Сварозі, тобто, за науковим формулюванням Гегеля, «немає нічого ні на небі, ні в природі, ні в дусі, а ні хоч би де, що не вміщувало б такою самою мірою безпосередність, як і опосередкування, відтак ці два визначення виявляються нерозділеними і неподільними...» [9]. У гегелівській філософії ці співвідношення набувають такого формулювання: «Якщо ми... розглядаємо логіку як систему чистих визначень мислення, то інші філософські науки — філософія природи і філософія духу — є, навпаки, як ніби прикладною логікою, оскільки остання є їхньою животворя-щою душею» [10].

Це неперехідна височінь логічно-духовного ( наукового) осягнення світу в лоні наддніпрянської (трипільської) цивілізації, пізнання найзагальніших закономірностей буття у формі загальнозрозумілої міфології, що зверталася до людського розуму і навчала його розуміння дійсності та розумного перетворювально-творчого ставлення до неї. Очевидно, злети цивілізації в царині мислі й духу пов'язувалися з процесами суспільнотворчи-ми, народотворчими й державотворчими, з упорядкованістю світоладу та життєствер-джуючою визначеністю в житті суспільства, що потребувало знання, а не віри — розважливого відання таємниць світу, а не фантазій для компенсації соціальної невлаштованості та душевно-духовного дискомфорту.

Власне віра в трипільській культурі, напевне, зародилася в мандрах її наддніпрянських відгалужень, на новому ґрунті — у Межиріччі Тигру і Єфрату, на берегах Гангу і Мертвого моря, вочевидь як життєдайна підтримка у негараздах, труднощах і надія на допомогу Вищої Сутності. Мабуть, це й стало головною мотивацією відходу від науковості відання-знання в Наддніпрянщині (у Велесовій книзі) і творення Бога в олюдненій (антропоморфній) подобі та покладання на нього захисної функції Спасителя, Месії.

У цьому напрямі розвивався зороастризм в Ірані. У священних піснях «Гатах» Заратустра — історична особа. Його поведінка й мислення обумовлені обставинами земного життя. Він — великий мудрець, релігійний реформатор, сила й краса глибоких почувань. В «Авестах» (священних книгах зороастризму) він вже осяяний божественним ореолом і діє як надлюдина, божество. Між ним і Богом (Агура Маздою) ведуться розмови про світ і людей. А в «Паглавах» (священних писаннях учнів) учитель Заратустра проголошений Богом. Він — син Божий (син Агури Мазди) і веде розмову з Небесним Отцем. Іранці вірили, що Зара-тустра божество, а вони — діти божества, зауважує Лев Силенко у «Мага Вірі».

Схожі тенденції спостерігаються і в буддизмі. У священних оповіданнях про Будду розповідається, що він перед своїм народженням жив на Небі й, аби звільнити людей від страждань, втілився — набув тіло людини.

Із неба оглянувши Всесвіт, вибрав непорочну діву Маю і з Неба спустився на Землю у вигляді веселки. «Отець небесний» вибрав… її, щоб вона Йому народила Сина (Боголюдину).

Мусимо завважити, що і в буддизмі, і в християнстві маємо також Трійцю, але зрозуміти її походження та витлумачити його з життя набагато складніше, аніж Триглава з «Велесової книги», що теж засвідчує одне: ці пізніші вчення постали з добре знаної загальнозрозумілої великої традиції, але розвинулися не в бік поглиблення її пізнаннєвої та перетворювально-творчої функції, а з іншою метою, скажімо, примирення зі світом дійсності в християнстві. «Релігія, власне кажучи, і полягає в тому, що людина шукає причину своєї несамостійності; і заспокоюється вона аж тоді, коли виявляє нескінченне» [11], — відзначає Гегель. Так, християнам нелегко зрозуміти і важче уявити, що втілений Ісус Христос, Син Бога-Отця, — його еманація у формах білого світу, а Святий Дух — виявляється у світовій історичній практиці людського розуму й духу, аніж давнім русичам (трипільцям) уявити Найвище Небо — Свара, круг явлення Перуна у світі і Святовита — бога Правія і Навія, що «очищує серце наше і ми відрікаємося од злого, а спрямовуємо себе до доброго…». А це логічно свідчить про народження триєдності Бога — таїни християнської віри з матірного ґрунту трипільської цивілізації, а не з юдаїзму, де триєдності не було взагалі. Як знаємо, діалектика саморуху і саморозвитку не властива політичній теорії тоталітаризму, створеній священицтвом у Юдеї на основі насадженої терором віри в нетерпимого до інакомислення та інакодіяння вигаданого Бога Єгову (Ягве). За визначенням Гегеля, «Бог лишень як Отець ще не є істинне (так, без Сина він пізнаний у юдейській релігії), скорше, він є початок і кінець…» [12].

На противагу такому розумінню божества в юдаїзмі, в Євангелії від Св. Матвія наголошується на основоположності Отця Небесного в Трійці: до Нього, а не до Його Сина мають звертатися вірні, які навертаються в християнство і після лихого починають чинити добрі справи: «То ж як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!» (7: 11); «Не кожен, хто каже до Мене: “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: “Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?” І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (7: 21–23).

Як бачимо, у логічно-духовному плані християнство не виростає з юдаїзму, а заперечує юдаїзм своїм розумінням вищої сутності і повертається до розуму та духовності індоєвропейських народів, у лоні яких воно й визріло та сформувалося. Річ у тому, що в результаті асиміляційних процесів на теренах колишніх Ізраїльського та Юдейського царств у середині — наприкінці І тис. до н. е. проживало здебільшого несемітське населення, а в ІV ст. до н. е. «Александр Македонський взагалі заселив ці історичні області греками-маке-донцями, тобто суто індоєвропейським населенням. Саме з цього несемітського населення і вийшов Ісус Христос, тому і сказано у юдейському Талмуді, що Христос не єврей» [13], — пояснює Г. Щокін ці метаморфози.

Чому логіка і дух християнської Трійці гранично близькі до Триглава Велесової книги?

На основоположності Небесного Отця у Святій Трійці в Євангелії від Матвія наголошується невипадково. Очевидно, це фундаментальний принцип, що його клали творці нової релігії під новобудову християнства з огляду на трагічний досвід попереднього пів-торатисячоліття, коли сталося, гадаємо, непоправне у Передній Азії: створюючи тоталітаризм в ідеалі у формі теократії, священики і жерці-левіти могли почати щонайменше з порушення ієрархії взаємовідносин між богами у таїні віри індоєвропейських народів і з-поміж Триглава головних божеств на передній план висунули Колесо Явлення дійсного світу, а не далеке від землі Найвище Небо, тобто Перуна, а не Сварога. Тодішні матеріалісти і максималісти, можливо, вчинили таке у пошуках шляхів прогресу, задля більшої рухливості, мобілізованості і керованості суспільства, за підтримки військових дружин, чиїм богом-покровителем і був громовик Перун. Дружинники творили культ, як знаємо,

«Бога Перуна Громовержця, Бога Війни і Боротьби», який
«...не перестає обертати Колесо Живучого Явлення...»

Це ще одна принципово можлива мотивація відходу від науковості пізнання світу в Наддніпрянщині (у Велесовій книзі) і творення Бога в олюдненій (антропоморфній) подобі.

Промовисті сліди драматично-трагедійного шляху до формування й осягнення вищої сутності, іманентної народному самопочуванню, знаходимо в Біблії, де Єгова (Ягве) — бог давньоізраїльського союзу племен, «один із головних претендентів на владу над світом... деспотичний і жорстокий.., який втілює зле начало», а Елохім «виражає, швидше, значення квінтесенції, вищого ступеня якості, повноти божественності в особі єдиного Бога, який увібрав у себе всіх богів, які були до того» [14]. У книзі Буття (9, 25–27), у благословенні Ноя, «уперше Єгова (Ягве) називається власним богом Сима, а Елохім, який є універсальним владикою і Творцем світу, називається в благословенні Яфету, нащадкам якого передрікається найширше розповсюдження по всій землі, включно з вселенням “у намети Симови”: “Благословенний Господь, Симів Бог, — і хай Ханаан рабом буде йому!” Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, — і нехай Ханаан рабом буде йому!» [15]. Поділ давньоюдейського суспільства за племінною ознакою, очевидно, мав латентно-публічний характер, відповідно до цього відбувалася ідеологічна обробка й велося примусове навернення в релігію нетерпимого Єгови (Ягве) тамтешнього люду — переважно населення трипільської культури з берегів Дніпра та її нащадків із периферії.

У цьому аспекті вимальовуються загальні контури ситуації, проглядаються напрямні духовно-культурного, політичного, народотвор-чого, державотворчого процесів і стає зрозумілим визрівання християнства у народній товщі великої трипільської культури перед лицем смертельної загрози для цивілізації. Відомими словами «Я прийшов виконати Закон, а не порушити його» галілеянин Ісус Христос проголосив предковічну святу правду свого народу, тероризованого публічно-латентним левіт-сько-фарисейським віровченням і ним спричиненим народовбивством.

Г. Щокін досліджує розвиток юдаїзму і підсумовує:

«...Процес формування давньоєврейського бога пройшов довгий та складний шлях, розпочавшись... ще на Кам'яній Могилі в українському Приазов'ї в образах “ніндар” (Енкі та Ду-музі), які потім опинилися в Месопотамії і узурпували в східносемітському пантеоні владу, а звідти промандрували до Давнього Єгипту та Палестини, де образи Апопа, Сета, Амона, Молоха, Ямму, Муту та інших божеств злого начала поступово перебрали на себе риси верховних богів солярно-небесної природи, їхні великі подвиги та добрі справи, злившись зрештою в єдиний, але дуже суперечливий образ давньоізраїльського бога-покровителя Єво-Ягве» [16].

Характеризуючи Закон Мойсея, американський дослідник британського походження Дуглас Рід бачить його в таких параметрах:

«Його творці були маленькою сектою у Ва-вилоні, з кількома тисячами послідовників. Однак сила їхньої протиприродної ідеї виявилася дуже великою. Поставивши матеріальні цінності понад усе на землі, вони навіки пов'язали себе з нижчою із двох сил, які споконвічно борються за володіння людською душею: з силою ницих, плотських інстинктів, що тягнуть її вниз і протистоять силі духу, який кличе її вгору» [17].

Тож варто звернутися до Велесової книги, аби переконатися, що, охороняючи віру, таїну віри у трипільській культурі на Наддніпрянщині — Триглав — берегли, як зіницю ока:

«Якщо ж трапиться якийсь блудень, що рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то вигнаний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Бог єден і множествен» [18]. Втратилася можливість оберігати своїх богів у мандрах переселенців із Наддніпрянщини по світу, в багатоетнічному середовищі, зокрема в Шумері (Сумерії): «Сумеріяни казали “небо”, вавилоняни (семіти) слово “небо” позичили від сумеріян; старі халдеї словом “небо” назвали свого Бога, халдейський Небо своїм характером тотожний з латинським Меркурієм. Пророк Ісая (гл. 46, 1) написав, що “Упав Бел, повалився Небо”, у всіх англомовних виданнях Біблії написано «Небо» [19], — зауважує Лев Силенко. («Бел упав на коліна, зігнувся Нево» у перекладі Івана Огієнка засвідчує цілковиту втрату історичної пам'яті сучасним українством).

Г. Щокін фокусує увагу на світоглядних метаморфозах у Передній Азії, зокрема в Месопотамії та Ханаані, де переселенці-аккадці засвоїли і використали для власних потреб культуру іберійсько-кавказьких та індоєвропейських народів, у результаті чого, можливо, й почалася «битва богів» — протистояння різних груп божеств. Спричинити конфронтацію могло висування переселенцями на перший план більш відповідних для них богів й усування колишніх глав пантеонів (у релігіях шумерів, хатів-хетів, хуритів). Загарбники могли замістити богів-захисників цих народів їх антиподами і наділити цих нових богів героїчними рисами та чеснотами попередників. Дослідник вочевидь наближається до вирішальної події в світоглядно-культурній історії цивілізації, що започаткувала світову політику, яка ведеться з тих давніх часів, зазначаючи, що «приписування новим (і часто протилежним) божествам героїчних рис їх благих попередників, почавшись при захопленні семітськими аккадцями шумерів, продовжувалось і в інших семіто-хамітських релігійних системах» [20]. Така семітська політика «перевдягання» запозичених у чужих культурах богів створила величезні труднощі, є «однією з головних складностей у розумінні сакральних персонажів» і становить не тільки минущу історико-культурну, а й сучасну проблему.

Гадаємо, чи не була «битва богів» цілеспрямованою і чи не полягала не в простій підміні їх попередниками, а в тенденційному нехтуванні семітів силою розуму й духу шуме-рів-сумеріян — їхнього світлого розуму й високого духу, що осяював і кликав угору — у «найвище Небо», і висуванні на місце божественного Неба громовика Перуна?

«В ім'я історичної правди, — наголошує Лев Силенко, — Жидівська енцикльопедія “Жидівський народ” (у книзі першій, на 250 сторінці) пояснює, що громовик Ягве (Єгова) посилав дощ в передлітній час, благословив землю, щоб вона родила плоди, і брав під опіку все, що хліборобові потрібне. Тобто Ягве (Єгова) був гіттітським Богом Перуном (Ва-руном), — висновкує дослідник і розвиває думку далі. — Твердження, що ім'я біблійного Ягве (Єгови) походить з староукраїнського (сумеріяно-санскритського) слова «ява» (явність, буття, існування, присутність), доповнюю повідомленням «Енцикльопедії Британіка». «Енцикльопедія Британіка» (у книзі 23, виданій 1973 р.) на сторінці 867 пише, що «не треба відкидати походження Ягве з дієслова “явитися“, “бути”. Що це є так — для цього є виправдання, підкріплене даними з Вавилонського тексту мовного кореня “яву”, “еву”, що значить “явитися”, “бути”. Відомо, що сумеріяни — основоположники сумеріянської культури і цивілізації — говорили мовою, спорідненою з санскритом. У санскриті (у “Ведах”) слово “ява” значить “їжа”, “ячмінь”, “бути”, «явитися» [21].

Така неповна реконструкція стародавньої дійсності за наведеними фактами та припущеннями вже на попередньому етапі дозволяє стверджувати, а не припускати, що юдаїзм штучно витворився на тілі індоєвропейської цивілізації шляхом руйнування її розуму й духу, логічно-духовної основи світобудови та насадження войовничої антидухов-ності, отже й був заперечений і відкинутий християнством, яке на цьому етапі виживання культури відтворило принцип триєдності божественної організації і пізнання світу — таїну віри, Святої Трійці.

Література

  1. Библейская энциклопедия. — М., 1891. — С. 706– 707.

  2. Володимир Шаян. Віра наших предків. — Гамільтон, 1987. — Т. 1. — С. 94–95.

  3. Гегель Ф. Энциклопедия философских наук. Наука логики. — М.: Мысль, 1974. — С. 121.

  4. Володимир Шаян. Віра наших предків. — С. 148.

  5. Там само. — С. 148–149.

  6. Там само. — С. 153.

  7. Там само. — С. 155.

  8. Там само. — С. 99.

  9. Гегель Ф. Наука логики. — Т. 1. — С. 124.

  10. Там само.

  11. Гегель Ф. Философия религии. — М.: Мысль, 1976. — Т. 1. — С. 459.

  12. Гегель Ф. Философия религии. — Т. 2. — С. 231.

  13. Щокін Г. В. Виникнення давніх євреїв та подальший розвиток їхнього культу. — К.: МАУП, 2005. — С. 14.

  14. Щёкин Георгий. Сотворение мира: когда это было? — К.: МАУП, 2004. — С. 18. — Цит. із вид.: Мифы народов мира: Энцикл.: В 2 т./ Гл . ред. С. А. Токарев. — М., 1991. — Т. 1. — С. 596–597.

  15. Там само. — С. 18.

  16. Щокін Г. В. Виникнення давніх євреїв та подальший розвиток їхнього культу. — С. 40.

  17. Рид Дуглас. Спор о Сионе. — К.: Оріяни, 1999. — С. 34.

  18. Велесова книга. Волховник. — К.: Такі справи, 2002. — Дошка 30. — 7. — С. 196.

  19. Силенко Лев. Мага Віра. Рідна Українська Національна Віра. (РУНВіра). — Велика Британія – США – Канада – Австралія – Західна Німеччина, 10. 979 рік Даж-божий. — С. 105–106.

  20. Людство і віра. Всесвітня історія народів і релігій. Георгій Щокін (автор-укладач). — К.: МАУП, 2005. — Т. 2. — С. 560.

  21. Силенко Лев. Мага Віра. — С. 182–183.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Аратта - прадавня Україна»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Слово, що йде від серця, проникає в серце”
Нізамі

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.