Аратта - На головну

26 березня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


“Останній діамант міледі” – книга з шуфляди Ірен Роздобудько

Література 42469 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 31.10.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько: Я просто хочу, щоб у мене були читачі-однодомці. Щоб у мене – разом із ними! – було людське обличчя, щоб я – разом із ними! – не була зомбованою, щоб я – разом із ними! – мала завжди свою думку і сміливість висловити її. Я завжди кажу: без читачів – письменник – ніщо!

Минулого року я почула по радіо про два романи сучасної української письменниці Ірен Роздобудько “Ранковий прибиральник” і “Шості двері”. Прочитала, отримала дуже сильні враження і почала чатувати на наступні твори цієї авторки. А наступним твором був роман “Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя”. Отримала ще сильніші враження – навіть статтю написала про цей твір.

Звичайно, що прочитала і наступний роман Ірен Роздобудько, який називається “Останній діамант міледі”. Але тут сталося щось не те – ніби якесь розчарування або, радше, неочікуваний ефект. Короче, глюк у матриці. Місяць я думала над цим романом, але потім вирішила звернутися до письменниці за роз’ясненнями.

Вона виявилася дуже відкритою до журналістів і швидко погодилася відповісти на мої запитання. Напевне, тому що сама була журналістом, а зараз є головним редактором журналу “Караван історій”. Отже відповіді на запитання про роман “Останній діамант міледі” плавно переросли в інтерв’ю.

“Останній діамант міледі” – це Ваша остання видана книжка? Вона видана зовсім недавно, у вересні цього року видавництвом “Фоліо”, чи не так?

Ірен Роздобудько: Так, – “остання з виданих”. Вона вийшла у вересні до Львівського Форуму видавців.

Чи погодитеся Ви з такою думкою, що ця книжка – з шуфляди Ірен Роздобудько, яку Ви написали 2002 року, як кажуть, в стіл і яка вийшла тільки завдяки Вашій популярності і бажанню “Фоліо” Вас друкувати?

І.Р.: Так, це правда. Книжка написана кілька років тому. Але вона написана не в стіл, а, швидше, “автоматом” – після двох перших детективів. Тоді я захопилася писанням саме детективно-трилерних творів. Вона мала вийти в серії книжок іншого видавництва, але потім ця серія припинила своє існування. І тому я забрала роман. Свідомо відклала його на чотири роки, бо почала писати зовсім інші речі і вже не пов’язувала свою подальшу долю із пригодницькою літературою. А от тепер, перечитавши рукопис, сама чомусь захопилась колізією і подумала, що така книжка має право бути, чому б ні? І запропонувала її до друку. Вона якраз після моїх інших романів є дещо несподіваною. А я люблю несподіванки. І не боюся, що цей роман, як мені казали мої друзі – “знизить рівень всього написаного після нього”.

Мені здається, що чим різноманітніший письменник – тим він цікавіший. Тому, наприклад, написала нещодавно іншу річ, зовсім мені непритаманну, політичну сатиру “Оленіум” – вона взимку має вийти окремою книжкою. А поки що вийшла в сьомому числі журналу “Київська Русь”. А ще зараз пишу пригодницький роман для дітей. Так що “в стіл” нічого не йде. Кожна книжка відшукує свого читача. І... своє видавництво.

Цього року “Фоліо” видало дві Ваші нові книжки – “12 або виховання жінки в умовах, не придатних до життя” і “Останній діамант міледі”. У Вас якийсь контракт чи домовленість з “Фоліо”, згідно з яким Ви маєте для них писати?

І.Р.: Ні. Я ні для кого нічого не маю робити. Дуже боюся всіляких зобов’язань. Тоді писати стає нецікаво. Воно так виходить само по собі. Я маю два хороших видавництва – “Фоліо” і “Нора Друк” і якось так виходить, що пишу для кожного по черзі. От, наприклад, новий роман “Амулет Паскаля” віддала в “Фоліо”, а вже наступний хочу написати для “Нори”. Звісно, це не означає, що я така “крута” і ці видавництва мають друкувати все, що я пишу.

“Останній діамант міледі” визначено як авантюрний роман. Авантюрний – в значенні пригодницький (від англійського слова “adventure”) чи з якоїсь іншої причини?

І.Р.: Я гадаю, що він передусім є авантюрним для мене самої! Це така небувальщина, яку я зробила дійсністю. Хіба це не авантюра? Уявити, що нащадки славнозвісної “міледі” живуть в Україні, що її діамант знаходиться саме тут? Але, чому б – ні, якщо відомо, що міледі закінчила своє життя в Криму.

До сюжету роману Ви вплітаєте невеличкий фрагмент історії життя графині Жанни де Ла Фарре. Устами одного з героїв роману Ви кажете, що прототипом славнозвісної леді Вінтер з “Трьох мушкетерів” була графиня Жанна де Ла Фарре, а Олександр Дюма все вигадав. На яких історичних подіях грунтуються у Вас в романі цей фрагмент?

І.Р.: Цю жінку насправді звали Жанна де Ля Мотт. Все, про що я написала в романі, – відомості про неї, які я знайшла в різних історичних джерелах. Дуже цим перейнялась і... почала фантазувати. Але ні в якому разі не хочу, аби читачі сприйняли це як історичні факти! Тому і зазначила в передмові, щоб Серйозні Люди не переймалися цим романом. Нехай читають історичні книжки!

У Вашому романі ми читаємо, що графиня Жанна де Ла Фарре була подругою і першою фрейліною королеви Марії-Антуанетти, фавориткою короля і коханкою обох кардиналів Франції. Вона замовила найкращим ювелірам коштовні прикраси від імені королеви і, отримавши їх, втекла до Лондона. Тоді за нею королева посилає своїх вірних слуг, але вони підпадають під чари цієї жінки і по черзі добиваються її руки і серця. Коли ж вона їм відмовляє, вони стають її запеклими ворогами, і тоді вона тікає під захист імператора Олександра. З історії відомо, що французька королева Марія-Антуанетта жила в 1755-1793 рр. – тобто в кінці 18 століття, а імператор Олександр посів трон Російської імперії в 1801 році. Описані Олександром Дюмою події стосувалися періоду короля Людовика XIII, який мав дружину Анну Австрійську – доньку іспанського короля і коханку герцога Бекінгема. В свій відомий роман Олександр Дюма ввів леді Вінтер – славнозвісну Міледи – прототипом якої вважається така собі графиня Карлейль – про неї, до речі писав в одній зі своїх книжок Кардинал Рішельє. Це – події першої половини 17 століття. Хто з Вас більше використав літературну вигадку?

І.Р.: Ну от, бачите, скільки всього цікавого можна “накопати”, якщо піти за звичайною фантазією! Адже Дюма так само все позміщував в часі. Те, що все це – дружба з Марією-Антуанеттою, авантюра щодо діамантів, втеча, подорож до Росії, контрабандистська діяльність в Криму – правда. Там, до речі, досі є будинок, який називають “Чортів” або “Будинком міледі”. А от хто був прототипом – тут вже треба робити серйозні історичні дослідження. Але я не історик! І не ставила собі за мету писати щось історично достовірне. Я дозволила собі погратися з тим, що мене вразило, і заперечити те, з чим не згодна. Реабілітувати жінку – красуню і розумницю, нехай і авантюристку. Ані з істориками, ані, борони Боже, з великим Дюма я не збираюсь змагатися.

Ви сказли, що віддали свій новий роман “Амулет Паскаля” у видавництво “Фоліо”. Коли нам можна очікувати на його вихід?

І.Р.: Я сама на нього дуже чекаю! Але він настільки дивний, що сам себе веде і... сам вийде, коли захоче. І де захоче. Мій новий роман – “Амулет Паскаля” я запропонувала “Фоліо” і, сподіваюсь, там він і вийде.

Про нього найважче щось говорити, крім того, що я сказала: цей роман – як підземний струмок, що шукає, сам пробиває собі русло і його доля може бути непередбачуваною. Вперше я не турбуюсь про те, як скоро він вийде. Я нікуди не спішу. Особливо з цим романом.

А от щодо іншого. Взимку має вийти смішний роман-памфлет “Оленіум” – щодо ситуації абсурду, в якому, на жаль, опинилася наша країна. Почала писати пригодницьку повість для дітей, пишу роман під назвою “Дві хвилини правди”. Відверто кажучи, цього року у мене вийшла така купа книжок, що це мене лякає. Я б хотіла, щоб читачі спочатку прочитали те, що вже є. Адже я не тішу себе тим, що все, що я написала – є прочитаним. Книжка живе довго і так само довго може йти до свого читача.

Книжки яких письменників Ви би порадили прочитати Вашим читачам?

І.Р.: По-перше, я б в будь-якому випадку радила б читати своїх вітчизняних письменників. І навіть не тому, що вони якісь особливі чи найкращі – а тому, що твердо переконана: не знати своїх авторів для людини, котра вважає себе інтелігентною – просто соромно. Називати лише Лесю Українку, Франка чи, звісно, Тараса Шевченка, як це роблять наші політики по телебаченню – вже не є ознакою великого розуму. Ці імена – незаперечні і вічні. Але треба знати і про те, що пишуть зараз, те, чим нарешті починає цікавитись Європа (а в Україні вже багато таких авторів, хто сягнув за межі країни). А ми, як завжди, називаємо два-три імені. Насправді, їх - цікавих письменників, набагато більше.

Яку з Ваших книжок Ви б порадили прочитати першою тим, хто ще не знайомий із Вашою творчістю?

І.Р.: Я б порадила сперше прочитати анотацію до книги. Потім – розгорнути і прочитати першу сторінку і навмання – щось з середини. Принаймні так обираю я незнайому книгу. Люди досить різні, і тому мені важко говорити, що якась книжка краща, а якась – гірша. Для мене важлива кожна моя книжка – тому що це відрізок життя. До того ж, всі книжки досить різні. На всі смаки: детективи, трилери – “Мерці”, “Ескорт у смерть”, “Останній діамант...”, є психологічна проза – про “життя і смерть”: “Ґудзик”, “Ранковий прибиральник”, “Шості двері”, “Зів’ялі квіти викидають”, є окрема книжка, яку вважаю “програмною” для себе – “Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя”. Ось скоро вийде “Амулет Паскаля” – я її охрестила “ філософською містифікацією”, буде політична сатира – “Оленіум”. Все різне. У кожної – свій читач...

Чи погоджуєтеся Ви з визначенням Вас одним популярним київським виданням як “мастера женской психологической прозы”?

І.Р.: Я боюся будь-яких визначень щодо себе. Розумієте, вони мені не потрібні. Звісно, лестить, коли тебе якось називають – “майстром” чи там порівнюють з супер-іменами, до яких тобі ще йти і йти. Але ця хвилина приємності швидко минає і залишається... сором. Я просто хочу, щоб у мене були читачі-однодомці. Щоб у мене – разом із ними! – було людське обличчя, щоб я – разом із ними! – не була зомбованою, щоб я – разом із ними! – мала завжди свою думку і сміливість висловити її. Хочу, щоб ці читачі мені вірили, але – не робили з мене щось на кшталт “небожительки” (я з таким стикалася і була цим вражена). Адже я завжди кажу: без читачів – письменник – ніщо!

Питання навздогін: як би Ви охарактеризували Вашого читача – дайте, будь-ласка, його узагальнюючий образ.

І.Р.: Зі “своїм читачем” я вже близько знайома і бачила його “в обличчя”. І “він” є таким самим, як я і уявляла, коли починала писати. Тобто це величезне розмаїття облич, статей і віку. На Львівському Форумі, на презентації я бачила всі верстви: і студентів – дівчат і хлопців, і літніх людей – чоловіків та жінок, і навіть... школярів. Здебільшого це люди, які прагнуть не тільки пореготати на презентації чи просто послухати тексти. Це – ті, хто хоче спілкування, хто ставить перед собою багато запитань – і шукає на них відповіді. Сподівається на розуміння. Знаходиться в стані пошуку. І цей пошук, на щастя для мене, приводить їх до моїх книжок.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Література»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Тільки люди розумом убогі, особливо недоумки та ідіоти, позбавлені національних прикмет”
Арсен Річі

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.