Аратта - На головну

21 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


“Голос” Помаранчевої революції Євген Нищук: “У перші дні, з метою безпеки, додому не приходив. У мене ж син є. Ніхто не знав, куди воно повернеться...”

Україна - це Я! 25133 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 21.11.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Символ Свободи - сцена Помаранчевої Революції постала на Майдані Незалежності 21 листопада 2004 року в день другого туру виборів Президента України.
Символ Свободи - сцена Помаранчевої Революції постала на Майдані Незалежності 21 листопада 2004 року в день другого туру виборів Президента України.
“Мені здається, що Помаранчева революція стала ще одним свідченням характеру, суті, «породи» українців: гордих, доброзичливих, волелюбних, толерантних, емоційних, співучих... ”

Євгена Нищука, 33 роки, називають ”голосом” помаранчевої революції. Разом із Миколою Томенком та Сашком Положинським він був ”діджеєм” революційного Майдану.

— Он там сцена стояла, — киває Євген у бік гранітних сходів. — А вежа на Будинку профспілок — наш Біґ Бен. Там висвічували важливі повідомлення.

Деякі перехожі впізнають його.

— Буває, підходять. Просять: ”Скажи Ющенкові...”. Наче я з ним чаї п’ю.

Дорогою до кав’ярні Євген розповідає, як за два роки до помаранчевих подій знявся в рекламному ролику. Реклама шампуню йшла на телебаченні півроку. Та з початком Майдану ролик раптом повернули на екран.

— Катерина Михайлівна (дружина Ющенка. — ”ГПУ”) перепитувала: ”Слухай! Це ж тебе отам показували: ”І лупи як не було!” — Нищук кривиться. — Відтоді я в жодній рекламі не знявся.

2004-го мистецькі моменти, каже Євген, вирішував із режисером Тарасом Грималюком. Політичні — з польовими командирами.

— Коли було небезпечно, радилися: казати людям чи ні? Були спецбригади — тихо їх попереджали. Ці люди мали бути готові до будь-яких провокацій. Спочатку нам перерубували кабелі, замикали мікрофони. А потім із добровольців створили охорону. Вони стояли по всій території. По лінії кабелів, екрана.

- Тобі було страшно?

— У перші дні, з метою безпеки, додому не приходив. У мене ж син є. Ніхто не знав, куди воно повернеться, — замовляє каву з вершками й продовжує: — Спали в мікроавтобусах. Грілися в машинах від генераторів. Пізніше з’явилася палатка для відпочинку. Потім почав навідуватися додому, після другої ночі. А о восьмій ранку вже був на місці.

- Не хворів?

— Навіть не схуд. Бутербродів накидаєшся — ще більше розносить. От голос кілька разів полишав. Але виходив на сцену, і з’являвся. Міг простудитися, захворіти. Але ні. А щойно Майдан скінчився, відразу захворів. Олег Скрипка возив мене до медичних світил. Лікували голосові зв’язки.
Люди уважно вслуховуються в голос революції...
Люди уважно вслуховуються в голос революції...
- Були кумедні ситуації?

— Коли йшов сніг, вільні мікрофони накривали пакетами. Ну, виступає Віктор Андрійович. По боках — охорона. Я збоку. І раптом один із пакетів розв’язується, починає кружляти перед Ющенком. Це його трохи дратує. Але зловити пакет важко — дуже слизька сцена. Я до нього — він від мене. Бачу, через усю сцену біжить Червоненко. У карколомному польоті хапає цей пакет і падає конкретно на задницю. Повна тиша. Народ думає, що вже все, контрреволюція. Віктор Андрійович знайшовся, каже: ”Женя! Тримайся на ногах. Що ти падаєш постійно?”

- Із якими політиками контактував?

— Найбільше з Томенком, Луценком, Філенком, Стецьківим. Нормальні, звичайні хлопці. Але часу, щоб десь посидіти, ”погрітися”, не було. Шкіль іноді приносив гарне віскі. На голос добре діяло. І трохи рятувало від холоду. А Луценко мав флягу. Видно, вже тоді готувався в міліцейські міністри. Іноді тихенько мене кликав, і ми на сцені вживали по краплині.

- Не було образ — кого на сцену першим випустив, кого в кінці?

— Політиків контролював Томенко. А митців — Грималюк і я. Коли шальки терезів змістилися в наш бік, прийшла група якихось попсовиків. Замучився їм відмовляти. Ми випускали тільки гурти, які сповідують самобутню українську музику, а попсу — геть. Віктор Павлік прийшов. Каже, йому дозволили виступити — “уже звонілі”. Ми говоримо: шановний, тут ми вирішуємо, кого випускати. Потім він підходив, вибачався. Але так і не співав.
Команда Ющенка на сцені Свободи
Команда Ющенка на сцені Свободи
- Із Ющенком спілкувався?

— Він міг спитати, як тримаюся, чи голос ще є? Потиснути руку, обняти. Я і його інавгурацію вів, — усміхається Нищук. — Вручав голуба доньці Віктора Андрійовича. Домовилися: коли махну, вона птаху підкине. Але дитина від хвилювання руки просто розвела. Голуб, не злетівши, сів на подіум, прямо під ноги. Його почали ганяти. То мала, то Віктор Андрійович. А він не злітає. Я тоді людям, які привезли цих голубів, дав команду випускати решту. І наш за ними теж здійнявся.

- Бачишся із соратниками по Майдану?

— Що далі, то рідше. Усі розійшлися по різних політичних таборах. Багатьох уже якось важко на ”ти” називати.

- Чи змінилося твоє матеріальне становище?

— Як не було власного житла, так і немає. Може, скромно просив? — Євген сьорбає каву з вершками. Каже, що винаймає квартиру на Повітрофлотському проспекті. — Зате дали звання заслуженого артиста України, разом зі Скрипкою й Фомою. Я не відмовився.

- А зараз чим займаєшся?

— Знімаюся у фільмі Олеся Янчука ”Владика Андрей”, про митрополита Шептицького. Граю учня й сподвижника митрополита.

- У політику не збираєшся?

— Ні. Може, років через 10.
Євген Нищук на майдані Незалежності в Києві пригадує події дворічної давнини (фото: Олекса КРАСНИЙ)
Євген Нищук на майдані Незалежності в Києві пригадує події дворічної давнини (фото: Олекса КРАСНИЙ)

1972, 29 грудня — народився в Івано-Франківську
1989 — закінчив школу
1994 — одружився з Оксаною
1994 — народився син Олекса
1995 — закінчив акторський факультет Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого
1996 — знявся у фільмі Олега Бійми ”Острів любові”
2000 — картина ”Прощання з Каїром” (режисер О. Бійма)
2004 — роль Єсеніна у виставі ”Мені тісно в імені твоєму”, театр ”Сузір’я”
2005 — роль Миколи Вінграновського у спектаклі ”Заповітне”, театр поезії ”Мушля”
2005 — участь у фільмі ”Залізна сотня”

Смак перемоги

Газета «День» №240, четвер, 30 грудня 2004

Мене часто запитують, що відчував, вийшовши на сцену зранку 22 листопада перед багатолюдним Майданом? Я був вражений тим, що українці так згуртовано готові постояти за себе. Сам родом з Івано-Франківська. Мій батько (нині йому 82 роки) служив в УПА. З його розповідей дізнався, як він боровся за Україну. У 1990 році, коли відбувалася «революція на граніті», я разом зі своїми однокласниками не ходив на навчання, підтримуючи студентський страйк. Пізніше, пройшовши при вступі перший та другий тури у Щепкінське училище в Москві, забрав документи й подав їх до Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Україна тоді здобула незалежність, тому я вирішив навчатися у своїй державі.

Через кілька днів від початку Помаранчевої революції мене запитували, чи не боюся за свою кар’єру (Євген Нищук — актор столичного театру «Сузір’я». — Ред. ). Хоча й кажуть, що є професії (як акторство, наприклад), які потрібні за будь-якої влади. Але, окрім фаху, я маю громадянську позицію. Відверто кажучи, у ці моменти про небезпеку якось не думав.

Перші ночі були насичені подіями, тому доводилося спати по чотири години. Зранку, тільки-но виходив з дому, таксисти самі зупинялися: «Сідайте, підвеземо на Майдан», — категорично відмовляючись брати гроші. Тільки-но виходив на сцену, одразу збадьорювався. І що головне, мені на сцені було затишно й тепло.

Переконаний, це зігрівала позитивна енергетика людей. Як вони трималися духом! Постійні повідомлення про силовий варіант з боку влади тільки змобілізовували та згуртовували їх. Майдан більше переживав через інтриги та зволікання з прийняттям рішень у Верховній Раді. І тоді мені доводилося підбадьорювати.

Не обходилося без курйозів. Одного разу попросив, аби представники такої-то області пішли замінити своїх земляків біля Кабінету Міністрів. За півгодини, бачу, вони повертаються, мовляв, їх звідти відіслали назад. А я саме не мав зв’язку з Юрієм Луценком. «Гаразд, — кажу. — Піклуюся про вас, тому хотів, щоб ви зігрілися». Були й приємні несподіванки. Постійно повідомляв про те, хто кого загубив, нагадуючи, що традиційно всі зустрiчаються під годинником Будинку профспілок. І Маша з Донецька, яка чекала на Романа з Рівного, таки одружилися!

Мені здається, що Помаранчева революція стала ще одним свідченням характеру, суті, «породи» українців: гордих, доброзичливих, волелюбних, толерантних, емоційних, співучих...

Саме такими нас побачив світ. Під час цих доленосних подій ми виявили любов, такт і повагу одне до одного. Скільки бабусь приносили хоч щось зі своїх скромних статків: банку варення чи кілька кілограмів картоплі...

А як помаранчевий Майдан приймав блакитно-білих! Їх запросили у наметове містечко зігрітися біля вогню, гарні дівчата пригостили гарячим чаєм, разом співали пісень... У нашій історії стільки було трагедій, коли брат ішов на брата!

Але й були випадки, коли у Голодомор, наприклад, «західняки» рятували від голодної смерті «східняків». Один незабутній вражаючий відеокадр облетів увесь світ. Біля Адміністрації Президента один навпроти одного стояли омонівець у шоломі й масці та хлопець, обличчя якого було закрите оранжевою атрибутикою. Наступного дня «помаранчевий», втикаючи квіти у щит солдата, спробував з ним заговорити й скинув шапку, відкрив обличчя... І тут з’ясувалося, що вони — рідні брати!.. Кинулися назустріч один одному. У обох сльози на очах!

Надзвичайно важливо, що Помаранчева революція закінчилася перемогою демократії! Люди повинні були відчути смак перемоги! Від цього вони стануть ще сильніше духом і гордими за свій народ, свою Батьківщину. Можна ствердно сказати, що українці, як політична нація, вже відбулися.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Сила уряду тримається на невігластві народу, і він знає це і тому завжди буде боротися проти просвітництва. Час нам зрозуміти це”
Лев Толстой

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.