Аратта - На головну

30 березня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


«Русь» буває тільки «Київська»

Цивілізаційні процеси 20774 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 25.01.2006 | Всі публікації | Версія для друку

«Споконвічна Русь» -  річка Рось
«Споконвічна Русь» - річка Рось
На інтернет-форумах читачі підняли важливу проблему походження назви Русь. Вона цікава тим, що боротьба за величний спадок княжої Русі, яка почалася ще в XV столітті, без упину триває досі.

Арабський мандрівник Ібн-Омар Ібн-Даст у своїй „Книзі дорогоцінних скарбів Абу-Алі Ахмеда” (30-ті роки Х століття) чітко розрізняє, з одного боку, слов‘ян, їхні звичаї, і, з іншого – русів. Ібн-Даст описує різкий антагонізм між слов‘янами і русами.

Прихильники варязького походження назви Русі апелюють до одного уривку Новгородського літописного зводу, де сказано, що «І од тих Варягів, приходьків, назвалася Русь, и од них зветься Руська земля; и новгородські люди до цього дня від роду варязького».

Водночас, у більш ранньому Початковому Київському зводі кінця ХІ століття, з якого переписувалися всі ранні повідомлення Новгородських літописів, такого уривку немає. Більше того, у самому Новгородському літописі стверджується, що Середня Наддніпрянщина почала зватися Руссю ще до приходу варягів у Новгород, у 854 році. Ці очевидні неузгодженості дали можливість російському академіку А.А.Шахматову довести, що уривок у єдиному списку Новгородського літопису про походження Русі від варягів, як також про походження новгородців не від словен і чуді (як воно було насправді), а від тих таки варягів, є дуже пізньою вставкою, зробленою орієнтовно в першій половині 15 століття для зміцнення престижу Новгорода.

Одну з визначальних наукових проблем ранньої історії України довгий час становив незаперечний факт, що у вітчизняних літописах, зокрема, руси систематично відокремлюються як від слов‘ян, так і від варягів. Таке відокремлення повторюється. Серед вояків князя Ігоря, що пішли під Константинополь, перераховуються „вої многи, варяги, русь, і поляни, і словени, і кривичі, і тиверці, і печеніги”.

Під роком 1018 читаємо: „Ярослав же, зібравши русь, і варягів, і слов‘ян, пішов проти Болеслава і Святополка і прийшов до Волиня, і стали вони по обох берегах Бугу”. Тобто, цей вислів літописця – сучасника був би цілковито позбавлений сенсу, якби варяги або слов‘яни були тотожні русі. У „Повісті времінних літ” відзначено: „Реша русь, чудь, словени, кривичі і всі: „земля наша велика і обільна, а наряду в ній нема”. Тобто русь виявляється одним із племен, що закликали варягів.

„І беша у него варязі і словени і прочі прозвалася руссю” – говорить літопис про закріплення імені „русь” за різноплемінною дружиною, яка в Києві піддавалася поступовій асиміляції. У „Початковому літописі” русь послідовно відокремлюється від варягів: „В літо 6449 (941 р.) іде Ігор на Греки... Памфир доместик с 40-ми тисяч, Фока же патрикій с макидони, Федор же стратилат с фракії, с ними же і сановниці боярьстії, обідоша Русь около. Свещаша Русь, ізидоша, вружившеся на греки, і брані межу іми бивши злі, одва оделешаа греці. Русь же взратишася к дружині своїй к вечеру, на ноч влізоша в лодьї і отвергоша. ... Ігор же пришед нача совокупляти вої многи, і посла по варяги многі за море”.

Тобто, варяги були „за морем”, вони не є Руссю, хоча вони входили до складу руської дружини.

У літописах подібних згадок, де Русь подається в переліку племен як окрема етнічна одиниця, поряд з варягами, полянами та іншими племенами, існує багато. Ще більше відомостей, які відокремлюють русів як від слов‘ян, так і від варягів, існує в іноземних, зокрема в арабських та європейських джерелах.

Радянські вчені не могли адекватно пояснити цей факт, і відносили його до „наукових загадок”. Між тим, ця проблема ранньої історії Русі - ключова для розуміння становлення українського народу та його держави - насправді не має бути загадкою. Для її розв‘язання існує достатній масив фактичних археологічних пам‘яток та письмових джерел.

Ствердження очевидної речі, десятки разів підкресленої нашим та іноземними літописцями, що руси в ІХ-ХІ століттях власне й були окремим племенем, відмінним і від варягів, і від слов‘ян, вимагало глибокого переосмислення всієї ранньої історії Русі. На такий крок радянська і пострадянська історія, ув‘язнена ідеологічними штампами та політичною доцільністю, зважитися не могла.

Назва Русь (hros) з‘являється вперше щодо території Середньої Наддніпрянщини в середині VI століття, у творі Псевдо-Захарія Ритора. Сирійський автор Псевдо-Захарій Ритор у VI столітті говорить про народ Північного Причорномор‘я і Наддніпрянщини саме як про народ „рос”, що мешкав десь на північний захід від приазовських амазонок, тобто, на Середньому Дніпрі. Це сталося задовго до приходу норманів. Перший історично зафіксований напад скандинавів (на Англію) належить до 787 року.

У творі готського історика Йордана (VI століття), який описував події IV століття, йдеться про народ «россомони», який мешкав у Середній Наддніпрянщині. Природно, що ані в IV, ані в VI століттях жодних варягів у регіоні бути не могло.

У „Житті Стефана Сурозького” – творі невідомого автора Х століття – у зв‘язку з подіями кінця VIII століття згадується руський князь Бравлин і його похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі. Знову-таки, ім‘я князя явно не варязьке, а похід відноситься до часу, коли варягів у регіоні не було.

Перші достовірно відомі дані про контакти подніпровських слов‘ян із варягами датуються лише серединою ІХ століття. Тобто, якби варяги принесли ім‘я русів, воно ніяк би не могло бути зафіксоване у VI-VIII століттях. Це перша дата появи вікінгів в міжнародній історії. Усі ці свідчення категорично заперечують норманське походження назви Русь.

Середньоазійський вчений аль-Хорезмі у своєму географічному творі "Книга картини землі", написаній між 836-847 роками згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.

Чергове свідчення про народ Рос знаходимо у франкській хроніці „Бертинські анали” від 839 р. Оповідаючи про посольство візантійського імператора до двору імператора франків, хроніст-очевидець пише: „він також послав з ними (послами) якихось людей, які сказали, що вони, тобто їхній народ, зветься Рос і що їхній король зветься хакан, прислав їх до нього візантійського імператора, як вони твердять, заради дружби”. Таким чином, уже в 830-их роках руси мали впливово володаря.

Крім того існує ще один важливий факт, який заперечує варязьке походження назви Русь. Він полягає в тому, що візантійці добре знали варягів, які часто служили найманцями у війську Візантії. Однак візантійці ніколи не називали цих варягів русами. Руси чи роси у візантійців – це завжди населення Середньої Наддніпрянщини та Північного Причорномор‘я, але аж ніяк не скандинави з будь-яких інших територій – самої Скандинавії, Італії, Франції тощо, яких було чимало в Константинополі.

Абсолютна більшість авторів до Х століття чітко розділяють русь і слов‘ян.

Особливо чітко відмежовується русь від слов‘ян у повідомленнях низки арабських мандрівників. Ці дані особливо цінні для нас, оскільки написані очевидцями. У творах невідомого автора ІХ століття "Худу ал-Алам" говориться, що "країна русів знаходиться між горою печенігів на сході, рікою Рутою (Россю) на півдні, і слов‘янами на Заході. Царя їхнього звуть хакан русів".

Так, зокрема, арабський мандрівник Ібн-Омар Ібн-Даст у своїй „Книзі дорогоцінних скарбів Абу-Алі Ахмеда” (30-ті роки Х століття) чітко розрізняє слов‘ян, їхні звичаї, і, з іншого боку – русів. Ібн-Даст описує різкий антагонізм між слов‘янами і русами.

За його даними „на самому початку країни слов‘ян знаходиться місто під назвою Куяб (тобто Київ)...Коли вмирає хтось з них, вони спалюють труп його...На другий день по спаленні покійника йдуть туди, де воно відбувалось, збирають попіл і кладуть його в урну, яку ставлять потім на пагорок. Через рік після смерті людини беруть глеків двадцять меду, іноді трохи більше, іноді трохи менше, і несуть їх на той пагорок, де збирається родина покійного, їдять, п‘ють і потім розходяться”, „при спалюванні покійників вдаються в буйні веселощі, виявляючи тим свою радість з приводу ласки, зробленої йому (покійникові) богом”.

Ібн-Даст описує русів як окремий від слов‘ян народ: „Щодо Русії, то міститься вона на острові, оточеному озером. Острів цей, на якому живуть вони, займає простір на три дні дороги; укритий він лісами й болотами; нездоровий і вогкий до того, що досить стати ногою на землю, і вона вже труситься через велику кількість води в ній”. Наявність такого острова кореспондується з природним ландшафтом, що існує в районі „споконвічної Русі”, між течією річок Тясмин і Рось перед їхнім впадінням у Дніпро. У цьому регіоні річки справді утворюють своєрідний острів, оточений з усіх боків водою. Усе це, підкреслимо, в регіоні, традиційно пов‘язуваному з етнонімом Русь (Руссю взагалі у VIII – XVII століттях називалася лише Центральна, а з XIIІ століття – і Західна Україна)

Досить часто назву Русь українські та іноземні дослідники виводять від гідроніму Рось – назви правого притоку Дніпра. Так, на думку російського дослідника М. Н. Тихомирова, „серед східних слов‘ян в VIII-IX століттях стало виділятися плем‘я, що жило по середній течії Дніпра, в області полян, в давній культурній області, де колись була поширена трипільська культура... Основна маса полян жила на південь від Києва до ріки Росі і по течії цієї ріки та її притока Росави. Тут біля впадіння Росі в Дніпро знаходилося літописне місто Родня. Рось, Росава, Родня з‘єднані в одному місці».

Очевидно, що місце розташування назв з коренем „Рось” (Рось, Росава тощо) концентрація цих назв навколо історичного ядра Русі, дає повні підстави прямо зв‘язати назви цих річок з назвою племені русів (росів).

Російські дослідники Б.А.Рибаков, О.Н.Трубачов, разом із десятками інших добросовісних дослідників, визнали саме Наддніпрянське походження Русі. За словами Рибакова, „археологічні матеріали VI-VII століть дають можливість визначити дуже яскраву і чітко визначену культуру, ареал якої вражаюче точно співпадає з межами Руської землі, фіксованої у літописців ХІ-ХІІІ століть... Найбільш багатий середньодніпровський район і особливо його ділянка, що прилягає до ріки Росі. Тут, вочевидь, був центр того союзу племен, який об‘єднав Середню Наддніпрянщину з Лівобережжям, або, говорячи літописними термінами, „Полян, яже нині зовомиє Русью” та лівобережних сіверян”.

Ще до IV ст. н. е. відноситься згадка готського історика Йордана про плем‘я россомонів учасників антського союзу племен на Нижньому і Середньому Дніпрі, яких найчастіше асоціюють із сарматським племенем роксолан. Ймовірно, що Йорданові россомони перекладаються з готської як "люди росс", тобто сарматське плем‘я россомонів, яке згадує Йордан, вже звалося росами.

У світлі сучасних знань інші гіпотези про походження Русі видаються недостовірними.

Російський дослідник А.А.Шахматов припускав, що назвою «Русь» фіни могли називати шведів. Однак, ціла низка фактів суперечить припущенню, що назва фінами шведів могла якось вплинути на назву (і що найголовніше, самоназву) етносу, який склався у середній течії Дніпра задовго до появи перших норманів на території нинішньої Центральної України. Крім того, в скандинавських джерелах немає жодних вказівок на те, щоб якісь скандинави називали самі себе русами. Не називають скандинавів русами і візантійці, які добре їх знали через службу у візантійського імператора. Для візантійців «руси» – це населення Середньої Наддніпрянщини та Північного Причорномор‘я, і ніяк інакше.

Існують й інші спроби пояснити нетотожність в літописних текстах між слов‘янами, русами і варягами.

Деякі російські дослідники стверджують, що нібито назва Русь не етнічного, а соціального походження: „народу „русь” не існувало серед скандинавських народів – так називалися дружини „веслярів” (*robs-) учасників походів на кораблях, що потрапляли у Східну Європу і отримали в слов‘янському середовищі назву „русь”. Однак ця теорія не здатна пояснити, чому руси згадуються на противагу варягам і не ототожнюються з ними у вітчизняних, візантійських, західних та арабських джерелах, а також чому назва Русь міцно прив‘язалася саме до населення Середньої Наддніпрянщини задовго до контактів з варягами.

Київський літописець відстоював місцеве походження Русі, у той час як новгородський літописець, представник певної фронди проти Києва на той час, наполягав на тому, що що русь – "від роду варязького". Суперечки київських і новгородських перейшли у літописні зводи, де було записано обидві взаємовиключні версії.

Основні докази норманського походження Русі дуже слабкі. Наведені у візантійського історика Костянтина Багрянородного (Х ст.) назви Дніпровських порогів (він протиставляє „руські” назви, які звучать по-скандинавськи, "слов‘янським", які звучать по-болгарськи) український археолог і історик М.Ю.Брайчевський пояснював просто. Чимало вчених, зокрема М.В.Левченко, відзначали, що у Костянтина було два інформатори – болгарин і варяг, які знали назви порогів. І тому ці назви звучать на варязький і болгарський манер. М.Брайчевський висунув і обґрунтував гіпотезу про те, що "руські" назви порогів є не що інше, як переважно скіфо-сарматські, передані у скандинавській транскрипції. Слід наголосити, що назви порогів передані у Костянтина Багрянородного дуже приблизно і неточно, про це свідчить хоча б те, що він у цьому ж тексті назвав Київ три рази по-різному – "Киоава", "Киова" і "Киавон" – і це на одній сторінці тексту.

На сьогодні однією з найбільш вірогідних є гіпотеза про походження назви Русі з скіфо-сарматського грунту. Слово „рокс” („рухс”) іранськими мовами означає „сяючий”, „блискучий”, „світлий”, „білий”, „головний”.

Назва «рухс» символізувала соціальні претензії на першість племен чи родів північноіранського походження, тобто скіфів або, що більш імовірно, споріднених їм сарматів. Михайло Грушевський пише, що ім‘я роксоланів, „як із значною правдоподібністю виводять з іранських мов, означає не що інше, як „білі алани” (сучасне осетинське „урс” означає білий). Прикметник білий дуже часто служив у кочових орд для розрізнення певних частин народу, однієї одноплемінної орди від іншої" .

Сучасний український історик П.Толочко також вважає, що назва Русь – місцевого, південного походження: „Вочевидь, „Русь” – дуже давнє слово іраномовного походження, пов‘язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII – IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перйшло на слов‘ян. Не випадково літописець писав: „... поляни іже нині зовомая Русь”. Інакше кажучи, слов‘яни із племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва „Русь”... Вочевидь, зі словом Русь пов‘язані й давні імена річок – Росі, а також її притоків Росави і Роставиці”.

Найбільш достовірно назва і походження Русі трактується виходячи з припущення, що певна частина сарматських племен (найімовірніше – частина роксолан) осіла в зручному місці в середині Дніпра – давньому цивілізаційному осередкові, пристосованому водночас до зведення городищ, землеробства та використання водного шляху Дніпра для торгівлі та набігів. Поступово плем‘я росів асимілювалося слов‘янами, водночас зберігши і поширивши на слов‘ян основні компоненти своєї культури та племінну назву.

В історії відомо безліч прикладів, коли зі змішування двох і більше етносів народжувався цілковито новий етнос. Так було у випадку французів (змішування кельтів-галлів і франків-германців при чисельному домінуванні перших, із додатковою домішкою латинян). Аналогічні процеси мали місце і в англійців (які постають як суміш германців англо-саксів з кельтами бритами, з кількісним домінуванням перших, та з більш пізньою домішкою норманів). Те ж стосується і слов‘янських народів. Так, скажімо, сучасні болгари постали як суміш слов‘ян і тюрок булгар, з кількісним домінуванням слов‘ян, та з більш раннім етнічним підґрунтям фракійців та греків.

Сарматські племена у першій половині І тисячоліття нашої ери, під час Великого переселення народів, розділилися щонайменше на три частини (одна була відтіснена іншими народами на північ у Наддніпрянщину, друга – різними шляхами рушила у Європу, третя частина осіла в Криму).

Слід наголосити, що це не заперечує значного (насамперед, династичного) впливу варягів на творення Київської держави.

Намагання Московщини привласнити назву Русі почалися з XV століття. Ті народи, які вважають, що їм не вистачає своєї історії, намагаються привласнити чужу, більш шановану. І в цьому немає нічого дивного чи небаченого. Так, германці ледь не тисячу років пхалися називатися Священною Римською імперією, попри те, що їхній внесок у Римську історію полягав насамперед у тому, що вони зруйнували Рим. Румуни також намагаються прив‘язати свою історію до стародавнього Риму і нащадків римських легіонерів, хоча історичні джерела повідомляють, що 271 року н. е. війська і колонії римлян під натиском варварів залишили сучасну Румунію, і там лишилися тільки місцеві фракійці.

Цікаво, що Московщина взяла для своєї нової назви грецьку транскрипцію слова «Русь». Між тим, не існує народів, які б свою власну назву у своїй же мові взяли з іноземної мови. Річ у тім, що в середньовіччі, до приєднання України, Москва не могла взяти собі назву Русь, бо всім навкруги було добре відомо, що Русь це Україна.

Звичайно, нас має тішити, що в Росії шанують українських князів, іменами яких названо обласні центри Володимир і Ярослав. Напевно, ці князі принесли предкам росіян щось хороше, залишивши форпости Київської держави, подібно до того, як Олександр Македонський залишив по всьому світові свої Олександрії.

Однак, українцям варто припинити занадто поблажливо ставитися до спроб поцупити українську історію, нажиту важкою працею наших пращурів. Якщо в когось мало своєї історії, хай працює й збагачує її добрими справами сьогодні, а не краде чужу.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Цивілізаційні процеси»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Чим обмеженішим є світогляд людини, чим менше вона знайома з історією, природою і філософією, тим щиріша її прихильність до своєї релігії ”
Людвіг Фейєрбах

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.