Аратта - На головну

24 вересня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Україна – не Росія. “ТАК!” чи “Не ТАК!”?

Є така думка 13078 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 6.12.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Україна – не Росія. “ТАК!” чи “Не ТАК!”?
Спалах російської самосвідомості у 1991, за словами моїх опонентів, полягав у тому, що росіяни втомилися від бідності свого життя. Українська ж самосвідомість проходила через радикально іншу трансформацію. Там на Майдані ми відчули себе єдиним організмом, який називається українським народом.

Цьогорічна річниця Помаранчевої революції минула без багатолюдних святкувань та урочистостей як на державному, так і на “низовому” рівні. Звичайно, дуже дивно було б очікувати святкування Дня свободи від тих політиків та державних діячів, для кого перемога Помаранчевої революції є символом власної політичної поразки.

Двоє головних лідерів Майдану цього року також не захотіли розділити святкування зі своїм народом, що привів їх тоді до влади. Один з них віддав перевагу телевізійному інтерв’ю та заходам у вузькому дипломатично-політичному колі, а інша – закріпленню за собою іміджу лідера Української опозиції у колах закордонних політиків.

Настрій пересічних учасників революції у день Помаранчевої революції не відрізнявся особливою святковістю. Багато у кого біль розчарування затьмарив пам‘ять про відчуття радості та єдності, яке дав нам тоді Майдан. Далеко не всі сприймали привітання з Днем свободи без саркастичної посмішки та сумнівів у доцільності наших тодішніх зусиль.

На перший погляд може здатися, що правими були російські скептики, які постійно підсміювалися над наївними “меншими братами” та їх вірою в можливість спричинити реальні зміни. “Ми вже це проходили у 1991” не втомлювались повторювати вони. Ї хоча російські події серпня 1991 та українська Помаранчева революція 2004 мають дещо спільне, вони є “двома великими різницями.”

Росія 1991 = Україна 2004?

За збігом обставин у переддень святкування другої річниці Майдану я опинилася в Москві в компанії двох аспірантів-істориків. З цих розмов з моїми російськими знайомими та нашої не завжди дружньої полеміки і народилось моє розуміння різниці між нашими “демократичними революціями.”

Мої російські співрозмовники стверджували, що російська “помаранчева революція,” так само як і українська, була боротьбою за свободу та громадянські права, масовою та безкровною (за винятком кількох п‘яних ідіотів, що кинулись під танк). Також, на їх думку, вона відбулась завдяки сплеску національної самосвідомості та була спрямована проти загрози для ведення приватного бізнесу у вигляді кооперативів.

Як не мене, жодне з цих порівнянь не витримує критики. Згадуючи ті людські моря, які виплеснулись на майдани великої кількості українських міст, важко назвати події у Москві та Ленінграді масовими. Необґрунтованість цього порівняння стає особливо очевидною, якщо співставити кількість протестуючих в обох країнах з кількістю їхнього населення.

Пліч-о-пліч з масовістю українських подій йде і рівень самоорганізації їх учасників. Хоча далеко не завжди були чіткі вказівки з боку лідерів, Майдан продовжував жити своїм життям: по периметру стояла охорона, готувалась їжа, новоприбулі учасники розміщувались по наметах, нові люди змінювали тих, хто втомився у пікетах, кияни приносили гарячу їжу та чай.

Тезу про “п‘яних ідіотів, які кинулись під танк” важко коментувати. По-перше, в Україні навіть не було танків, під які могли б кинутись “п‘яні ідіоти.” По-друге, сповнений взаємоповаги та піднесення настрій протестуючих переборював страх та його незмінну зворотну сторону – агресію. Саме ця миролюбність була унікальною рисою помаранчевих подій. Варто лише згадати, що не було розбито жодної вітрини, водії були як ніколи ввічливими на дорозі, а міліція рапортувала про зниження злочинності.

Спалах російської самосвідомості у 1991, за словами моїх опонентів, полягав у тому, що росіяни втомилися від бідності свого життя. Їм стало зрозуміло, що звільнившись від “всіх цих спиногризів (маються на увазі інші союзні республіки),” Росія зможе стати незалежною заможною країною та відновити свою колишню велич.

Українська ж самосвідомість у ті дні проходила через радикально іншу трансформацію. Там на Майдані ми відчули себе єдиним організмом, який називається українським народом. Ми готові були відкрити свої обійми для всіх, як галичан, так і мешканців Донбасу та Криму. Багато з нас вперше в житті з гордістю заспівали гімн своєї держави та сказали “Я-Українець!”

До того ж, події 1991 та 2004 років відбулись за радикально різних економічних та соціальних умов. 1991 рік був лише початком розвалу Радянського Союзу. Падіння економіки, яке вже намітилось у той час, стало ще більш інтенсивним коли розпочались реформи. Події 2004 року в Україні відбулися на фоні економічного зростання, яке продовжується і зараз.

Так само відрізнялась і соціальна структура пострадянського суспільства у 1991 році та у 2004. У 1991, коли все навколо належало державі, не існувало класу приватних власників та людей, які б не залежали від держави у своєму працевлаштуванні. Тим більше, не існувало і справжніх малих та середніх приватних підприємців. Також, мало хто мав достатнє розуміння ліберально-демократичних цінностей за браком освіти та життєвого досвіду, пов‘язаного з веденням бізнесу та міжнародними мандрівками.
???

Вважаючи російські події 1991 року та Помаранчеву революцію сестрами-близнюками, мої співрозмовники доводили мені, що на демократію в Україні чекає та ж доля, що і в Росії. Вони намагалися переконати мене, що за 10 років ми будемо згадувати про час, проведений на Майдані, з відчуттям глибокого сорому, як це сталося з учасниками подій 1991 року.

Побоюючись повторення помаранчевих подій в Росії, її керівництво та підконтрольна йому преса створює враження повного хаосу в Україні, схожого на той, який панував у Росії після 1991 року. Але це абсолютно не так. Хоча б тому, що цей хаос в основному відбувається в політичній площині і майже не зачіпає економіку. А якщо і зачіпає, то аж ніяк не загрожує їй таким колапсом, який стався після 1991.

Початок ліберальних реформ в Росії призвів до повного зубожіння населення та систематичного розкрадання державного майна можновладцями. Економічне зростання в Україні після 2004 продовжилось. Дійсно, воно трохи уповільнилось у 2005 році, але тенденція до зростання збереглась як у 2005, так і у 2006. Всі показники говорили про те, що Антикризова коаліція буде боротися лише з власноруч створеним міфом про економічну кризу в державі.
Завдяки цій різниці економічних наслідків розчарування в Україні не сягнуло такого розмаху, як в Росії. Росіяни розчарувалися не лише в політиках, що захищали ліберальні цінності, але й у самих цих цінностях. Українці ж, на відміну від них, продовжують підтримувати курс на лібералізацію. Позиція “Політикам я більше не вірю. Тепер я сам за себе. Мені потрібна нормальна податкова система та щоб держава мені на заважала працювати” є досить широко розповсюдженою серед підприємців, які були основною підтримкою Майдану.

Політична сцена України і дійсно справляє дуже хаотичне враження. Відчувши свободу від звичного тиску доби Кучми, політики почали жорстоку боротьбу за владу всіма доступними методами. Але за умови політичної конкуренції та більш-менш вільних ЗМІ кожен ризикує тим, що його брудну білизну хтось також витягне із шафи. А від цього може постраждати його рейтинг, який набуває все більшого значення з огляду на те, що вже кілька виборів в цій державі пройшли без брутального застосування адміністративного ресурсу.

До того ж, з цього хаосу вже потихеньку вимальовуються зачатки більш-менш демократичних процесів. Слідкуючи за “Свободою Слова” та іншими ток-шоу можна побачити, що серед звичних взаємних звинувачень у маленьких та великих гріхах стали з‘являтися справжні обговорення соціально важливих тем. Все частіше виникає питання ідеології, як основної характеристики політичної партії. Так само, фракції в парламенті все частіше змушені вдаватися саме до політичного компромісу замість звичного грубого тиску та підкупу.
Що ж далі?

Звичайно, ознаки демократії в Україні важко розрізнити на тлі політичного хаосу. Тим більше, що ці невеличкі здобутки Помаранчевої революції дуже легко втратити за умови роз‘єднаності демократичних сил, слабкого президента (як з точки зору персональних якостей, так і з точки зору урізаних конституційних повноважень) та безумовного наступу по всіх можливих фронтах його опонентів з уряду. Тим не менше, все сказане вище свідчить про те, що в України є всі шанси не піти шляхом до “керованої демократії,” якою є сьогоднішня Росія.

Дуже часто від політиків та аналітиків звучить думка про те, що коли в країні виникає хаос, у населення з‘являється бажання “сильної руки,” яка прийде та наведе порядок. На моє глибоке переконання, бажання сильної руки є бажанням незрілого суспільства, яке, наче тінейджер, намагається перекласти відповідальність за розв‘язання власних проблем на когось іншого. Після Помаранчевої революції багато хто з нас проявив ознаки цієї незрілості, переклавши всю відповідальність за зміни в державі на “месію” Ющенка, і, цілком природно, розчарувався.

Тим не менше, є ще один вихід. І цей вихід – самоорганізація та формування дієвого громадянського суспільства – мережі політичних та неполітичних організацій, які будуть постійно нагадувати держслужбовцям про їх зобов‘язання перед громадою, слідкувати, щоб вони працювали в рамках закону та лобіювати системне розв‘язання існуючих проблем.

В Україні на даний момент існують унікальні умови для формування такого суспільства. Помаранчева революція дала нам надію, що державну машину можна перемогти завдяки самоорганізації та взаємодії; під час неї було встановлено багато контактів між активними та небайдужими силами Українського суспільства, які зараз можна відродити для співпраці; в Україні є клас людей, які зацікавлені у подальших реформах та мають достатні статки для того, щоб фінансово допомогти інститутам громадянського суспільства; суспільство звільнилось від страху, який сковував громадську активність за часів СРСР та Кучми; більш активним стає нове покоління, яке не пам‘ятає Радянського Союзу та не сприймає Україну інакше, як незалежну державу.

Насправді, поворотним моментом історії була не Помаранчева революція. Ним є сьогоднішній момент. Революція та її лідери лише вказали нам шлях, але пройти цей шлях ми маємо самі. До того ж, у нас є все, щоб він привів нас до мети, задекларованої під час Помаранчевих подій. І вирішити треба зараз, чи чекати на іншого “доброго дядю,” який побудує нам демократію, чи завжди пам‘ятати, що “разом нас багато і нас не подолати,” і найголовніше, що “ми – не бидло, ми – не козли!”

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Є така думка»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

В цілому, люди працюють більш напружено й більш інноваційно, якщо їх не примушують. Зовсім інша картина там, де їм жорстко вказують, що робити”
Соічіро Хонда

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.