- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
І мертвим, і живим, і ненародженим українцям як в Україні, так і за її межами Послухайте, мої замучені голодом предки, промовляю я, коли ви спите у братських могилах сіл Устивиця і Зубівка на Полтавщині.
Надворі ніч 26 листопада. Сплять моя дружина і син. Я самотньо стою на кухні перед запаленою на підвіконні свічкою. Через дорогу в тумані тьмяно виблискують інші свічки, поставлені в багатоповерхових будинках. Лише кілька хвилин тому, коли я сидів біля комп’ютера, мене поглинула задушлива хвиля сорому, гніву і ненависті. На дисплеї висвітлилося, що «регіонали» і комуністи на чолі з прем’єром України не визнають голодомор геноцидом українського народу.
Нам — українцям є над чим замислитися. Ми сваримося одни з одним, а наші вороги консолідовані і одностайні. Нам треба об’єднуватися на єдино можливій основі, тобто на національній. Так, як це роблять, наприклад, євреї. Тоді ми не дозволимо ніяким зайдам-«інородцям», які нас щиро ненавидять, жити і процвітати на нашій землі. Нас не буде пожирати сором за те, що внутрішні і зовнішні вороги вже дійшли до того, що стверджують, ніби в українців, бачте, в 1932-1933 роках просто не було апетиту, а в країні, де природний голод просто в принципі неможливий, «не вродила» пшениця. Внуки і правнуки тих, хто мільйонами знищував українців шляхом найстрашнішого у світі мордування голодом, і нині верховодять у Москві, Нью-Йорку і Тель-Авіві. Заправляють вони всім і в Києві. Тому і нині відбувається прихована форма геноциду проти українців, яка маскується під науковою назвою «депопуляція».
Київські вікна 25 листопада 2006 року
Мої нещасні українські предки! Я звертаюся до вас з височини ХХІ століття. Я не забув хто і за віщо знищував вас у 1932-1933 роках, до того і після того. Моя маленька крихітко Марусю, тітка з материного боку, яка вмерла разом зі своїми дев’ятьма (!) братами і сестрами і своїм батьком, моїм дідом. Я ніколи вас не бачив. Мене не зігрівало ваше родинне тепло, бо вас знищили безжальні до українців кати. Тільки розповіді матері, яка дивом вижила разом з моєю бабусею, засвідчували мені, що в мене і в України вкрали майже всю родину. Це ти — Марусю, могла стати лікарем, вчителем, художником чи хліборобом. Народити гарних і працелюбних дітей. Так, як і твоя трирічна сестричка Орися. Так, як і твій чотирирічний братик Іван. Де ви нині? Де ваші знищені душі?
На цвинтарі в Зубівці Миргородського району на Полтавщині уже в 1960-ті роки ми з матір’ю не могли знайти їхню могилу. У родині матері з 14 осіб вмерло у 1933 році 10. За свідченнями моєї матері Здор Ганни Антонівни Маруся вмерла після того, як озброєні до зубів вгодовані росіяни з Костромської області, видрали з її маленького кулачка гарбузове насіння.
Мій рідний дядько Масляк Василь Андрійович, командир Червоної Армії, приїхав в 1933 році з Далекого Сходу у відпустку додому. На кордоні з Україною його зустріли «заградительные отряды».
«На Украину нельзя», — сказав йому старший. — Давим хохлов, — засміявся він, сприйнявши мого кирпатого і вилицюватого дядька за свого. Вищий чин і рішучий характер дозволили дядькові Андрію прорватися в Україну. Те, що побачив там він, людина, яка пройшла всю війну, не міг ніколи пізніше описати словами. У рідній Устивиці Великобагачанського району люди їли людей! Навколо 12-тисячного козацького села Устивиця теж стояв «заградительный отряд». На запитання дядька-офіцера, коли знімуть військову облогу, вгодований командир сказав, що це відбудеться не раніше, «как сдохнет последний хохол». Залишилося менше трьох тисяч осіб.
Звертаюся я і до замучених «братами» батьків, братів і сестер моєї розумної тещі Ткачук Ганни Мусіївни, яка якимось дивом пережила голодомор-геноцид у відомому селі Тарган Володарського району Київської області. Все село вимерло, а її зняли з мертвої матері похоронні команди і віддали до дитячого будинку. Так вона все життя і не знала, скільки братів і сестер у неї вмерло.
Я не прощаю! Я ніколи не прощу катам моїх рідних, бо вони так і не покаялися. Відмовляються каятися і їхні внуки та правнуки. А раз так, то знову будуть сіяти зло і ненависть у світі. Я знаю, що багато українців так і не зрозуміють, про що я хочу сказати. Але дуже добре мене зрозуміють наші вороги. Пам’ятайте ж, я не прощаю!...
Петро МАСЛЯК,
віце-президент Академії наук вищої школи України
Масляк Петро Олексійович
Економіко-географ, професор кафедри географії України, доктор географічних наук.
Народився в 1948 році в місті Миргороді Полтавської області.
В 1971 р. закінчив географічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Понад 7 років працював учителем географії в середній школі. З 1977 р. - в Академії наук України. З 1984р. - в Київському університеті імені Тараса Шевченка. Нині професор кафедри географії України, завідувач відділом геополітики та геостратегії Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти та науки України.
Основний науковий інтерес - територіальна організація суспільства, геополітика, українознавство, країнознавство, топоніміка, методика викладання географії.
Має близько 200 наукових і науково-публіцистичних праць. Співавтор книг “Географія України” (1992 р.); “Географія України”: пробний підручник для 8-9 класів середньої школи (1996 р., 1997 р., 1998 р., 1999 р., 2000 р.); “Географія: завдання та тести” (1993 р.); “ Хрестоматія з географії України” (1994 р.); “ Географія” (1995 р.); “Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу” (1996 р.); “Географія у запитаннях і відповідях” (1997 р.); “ Робочий зошит учня з географії України” (1997 р.); “Географія: навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів” (1998 р.); “Як експортувати в Україну”, португальською мовою (1998 р.); “Географія Африки” (2000 р.); “Методика викладання географії” (2000 р.); “Екологічна та соціальна географія України” (2001 р.); “Автор навчального посібника “Географія України” (2000 р.) та державного стандарту загальної середньої освіти з географії.
Читає курси: “Методика викладання географії в школі”, “Рекреаційна географія України”, “Економічна і соціальна географія України”.
Актуально
47411 переглядів
Публiкацiї за темою «Голодомор»:
