X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

13 грудня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Телефонный справочник, телефонные справочники
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Хроніка застиглого часу

Література 43729 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 8.01.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Хроніка застиглого часу
До Різдвяних та Новорічних свят усі, в тому числі українські виробники книжок, намагаються приготувати якійсь подарунок споживачам.

Хтось пропонує святкові знижки у фірмових книгарнях, хтось влаштовує розпродаж, хтось видає яскраву подарункову книжку. А видавництво «Смолоскип» вирішило, мабуть, піти традиційним шляхом, яким ідуть один до одного в гості на свята різні любі друзі чи просто добрі приятелі. Як правило, в таких випадках подарунком слугує найбільш непотрібна річ. Часто за цей свідомий вибір видається брак фантазії. Іноді непотріб дарують багатим людям, у яких справді є все. Це може бути іграшковий водний пістолет зі святковим гравіюванням на рукоятці. Чи величезний горщик із екзотичною пальмою, для догляду за якою потрібна купа спеціальної літератури. Та зазвичай як непотрібний подарунок несуть гармошку або ж балалайку.

Нову книгу, що її «Смолоскип» підготував саме до Різдвяного ярмарку, що проходив напередодні свят в Українському домі, варто було б назвати, швидше, «антибалалайкою» чи «антигармошкою». Бо, як відомо, ці музичні інструменти вважаються типовою ознакою російської національної культури. Тоді як посібник «Український декламатор» вже з назви свідчить: усе, що зібрано під жовтою обкладинкою, є уособленням культури саме української. Від себе уточню і додам: тієї культури, яку називають політизованою. Або ж шароварною, застиглою, мертвою, як латинська мова.

У збірнику «Український декламатор» є все, що ви хотіли знати про український патріотизм, але про що боялися запитати. Частково він дає відповідь на питання, чому діти й онуки тих українських політичних емігрантів, котрі перебралися переважно до Америки, а дехто - до Європи в 20-ті – 50-ті роки минулого століття, зовсім не хочуть продовжувати українську справу батьків. І чому серед молодих громадян України з кожним роком радикальних націонал-патріотів усе меншає.

«Збірка віршів для української молоді «Український декламатор» належить до виховної літератури релігійного та патріотичного спрямування. Вона призначена для молоді і дітей, вихователів, батьків, учасників молодіжних таборів», - значиться в анотації. Ну, для релігійного виховання літератури є достатньо. Біблію, скажімо, ніхто не відміняв. А ось якщо патріотичне виховання здійснювати за цією книгою і змушувати дітей та юнаків декламувати тексти, зібрані на майже 400-х сторінках, то процес має відбуватися в герметично зачинених приміщеннях. Без телевізора, радіо та Інтернету. І після цього вихованих у патріотичному дусі дітей краще у великий світ не випускати, відразу переселивши їх кудись у спеціальні колонії. Щось подібне, до речі, існує в Америці: там компактно поселяються мормони, аміші та інші спільноти, яким краще та комфортніше жити хоч і на цьому світі, проте, по суті, окремо від нього.

«Вірші рекомендовано для читання та заучування молоддю з нагоди релігійних та національних свят, історичних подій», - читаємо далі. І тут же, у вступному слові, висловлюються перші сумніви з приводу доцільності популяризації подібного видання на території держави, де вже з’являються комп’ютерні клуби, сучасні мультиплекси, розважальні термінали та книги про Гаррі Поттера, перекладені швидше, ніж будь-де в Європі: «Чи не буде смішним той, хто прийме патетичну поставу і промовлятиме високі слова?» І хоча в мене моментально виривається відповідь: «Так, буде!», мені відразу ж заперечують: «Українська патріотична поезія була для багатьох поколінь заклинанням проти зневіри, замінила українцям партійні програми». Тобто нам натякають: все, що зібрано в «Українському декламаторі», за радянських часів було заборонене і тим цінне.

Якщо розвинути цю думку далі, то тексти подібного штибу могли бути видрукувані лише в легендарній дисидентській «Хроніці поточних подій» («Хронике текущих событий»), за одне зберігання передрукованих на машинці аркушів якої можна було отримати кілька років таборів. Проте час іде. Самвидав знайшов своє почесне місце в музеї. Тоді як «Український декламатор» пропонується сьогодні. Причому адресований він молодим людям у джинсах, із мобілками, МР-3-плеєрами, ноутбуками, лептопами, нічним Інтернетом та досконалим розумінням, чому щоденний секс мусить бути безпечним і що для того треба робити. З огляду на ці та інші обставини порадник текстів для групової декламації – не що інше, як хроніка застиглого часу. І одночасно – свідчення його.

Уявіть собі на хвилинку, як у ніч на Різдво 2007 року українська молодь за традицією збирається на вечорниці й перший починає декламувати:

«Всевишній Боже, світу Володарю,
Прийми молитву, мого серця спів:
До стіп Твоїх складаю щиру вдяку,
Що українцем Ти мене створив».


(«Молитва українського юнака», с. 18)

А дівчина продовжує тему:

«Більше, ніж саму себе,
Я люблю свою хатину,
Рідне небо голубе,
Рідну землю – Україну».

(«Я люблю…», с. 29)


Далі підключається інший учасник урочистого зібрання:

«Я – Українець! В тім – моя молитва!
У тому хресний хід моїх думок.
Крізь блискавки століть, крізь люті битви
Рішучішим стає за кроком крок».

(«Я – Українець», с. 31)


Ще один декламатор може виявитися природолюбом:

«Під рідним небом жайворон співа;
Я рад би знати тих пісень слова,
Я слухав, чув: співала та пташина
Одне святеє слово: «УКРАЇНА».

(«Рідний край», с. 35)


Ну, далі в такому ж дусі. Цитувати можна безкінечно, та кількість цитат у цьому випадку не важлива. Ці тексти у передмові сміливо порівнюють зі скрипкою Страдиварі та альтом Гварнері. А процес декламації цих та інших рядків – з японською чайною церемонією, в якій важливий не стільки смак чаю, скільки кайф від медитації. Отже, в «Українському декламаторі» є вірші, які рекомендується вчити і читати вголос із нагоди річниці бою під Крутами, проголошення ЗУНР чи Дня Злуки, на Миколая і свято Матусі, до дня народження Шевченка – Франка - Лесі Українки чи просто про Україну та українців, без прив’язки до конкретних дат. Вважається, що задоволення та втіха від цього дорівнює чайній церемонії чи грі на скрипці Страдиварі. При цьому забувається одна важлива обставина: є справді культурні цінності, а є речі, складені в скринях і пересипані нафталіном. «Український декламатор» - типовий зразок останнього.

Згоден: більшість текстів, включених до практичного посібника з декламації, писалося щирими людьми. Вони свято вірили в те, що «ми навіки вже з народом українським в Україні», «життя прекрасне дружить з Кобзарем», «наша непоборна Держава Соборна», «Христос Воскрес – співає вся природа» чи «Хлопчику, скажи мені, що ти за людина? – «Українець, пане мій!» - мовила дитина». Однак, на моє глибоке переконання, так звана патріотична поезія – жанр не публічний. А відверто патріотичні тексти – не найкращі зразки творчості класиків української поезії, представлені у збірнику, прізвища яких не хочеться згадувати всує. Не кажучи вже про зовсім невідомих авторів, до яких належать Дажбожич, Боєслав Гридень, Петро Кізко чи Володимир Мордань.

Отже, 10 тисяч примірників «Українського декламатора» (саме такий наклад зазначений у вихідних даних книжки) являє собою збірник раритетів, які нікому не потрібні. Бо не все застаріле може становити історичну, архітектурну, літературну чи культурну пам’ятку. І пропонувати подібні тексти для декламації сучасній молодій людині – все одно, що запрошувати її зручно вмоститися на старому поламаному стільці, впасти з якого вважається чомусь не халепою, а честю. Ну, а для музейного експонату це видання надто дбайливо і якісно зроблене…

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Література»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Відберіть у народу все, і все він може повернути, але відберіть мову, і він ніколи її більше не створить... Нову батьківщину може створити народ, але мову - ніколи; вмерла мова в устах народу - вмер і народ...”
Костянтин Ушинський

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.