X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

15 лютого 2019, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Merry Christmas, радянський народе!

Медіа 36035 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 10.01.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Привіт, Совок!
Привіт, Совок!
Здається, наше телебачення відстає від своїх глядачів у розвитку. Воно досі орієнтується на радянську людину. Навіть у дні різдвяних свят.

У житті українця, - якщо він, звісно, сповідує християнство, - Різдво Христове завжди посідало особливе місце. Це «свято спасіння і прощення, коли ми особливо гостро відчуваємо всеперемагаючу силу любові... свято єднання... коли спокій і злагода приходять до кожної оселі», - цитую, до речі, нашого Президента. Ввечері 6 січня українці, - а за даними Центру імені Разумкова, 89% громадян України святкують православне Різдво, - із першою зіркою сідають за святковий стіл із дванадцятьма пісними стравами, моляться, згадують померлих, співають обрядових пісень; наступного дня - йдуть до церкви, відвідують рідних і колядують. Традиційно це свято було для українців початком нового року, нагодою підбити підсумки, зосередитись на духовних справах, на Богові. У житті ж радянської людини Різдва не було взагалі. Частково його роль виконував світсько-алкогольний Новий Рік, частково – напівсвято «старий Новий рік» як ще одна нагода випити й посидіти; і, зважаючи на те, який відсоток населення сьогодні ностальгує за давніми часами, велося радянській людині непогано. А що в нас-теперішніх українець ще не зовсім народився, а радянська людина – не зовсім померла, то й нічого дивного немає в тому, що балаганний несмак совковості поєднується в різдвяному телеефірі із зразково-показовою, просто-таки «піонерською» релігійністю.

Яке ж Різдво без Петросяна?

Що у житті, те й на екрані, що на екрані – те в житті. Якось я бачив, як патріархальна галицька родина, скуштувавши дванадцять страв і помолившись (остання молитва, до слова, була за щастя Батьківщини та українського народу), перейшла до «неформальної частини» Святвечора – перегляду чергових «хороших песен» чи «максимів галкіних». Телеканали й собі добре знають: хоч скільки «українська» частина душі поринатиме до Бога й вищих матерій, та «радянська» все одно відчайдушно прагнутиме Петросяна. І якщо веселій родинній компанії, ще й «тепленькій» (традиція не рекомендує, але й суворо не забороняє), хочеться бачити Петросяна, вона його отримає, прикрашеного гарним спонсорським бантиком.

Державним і комунальним ЗМІ, що живуть на бюджетні кошти, доводиться-таки намагатись задовольнити духовні потреби глядача, показуючи богослужіння, бесіди з духовними особами, звернення політиків та саморобні релігійні телезамальовки. Окремо треба відзначити 5 канал – цього року він запропонував глядачам пізнавальні й доречні документальні фільми про християнство, його витоки та обряди, ексклюзивні святкові сюжети з різних регіонів України та світу, а також бесіди у студії на різдвяні теми. В ефірі ж інших комерційних каналів чого тільки не можна було побачити! Наприклад, 6 січня, засидівшись у молитвах та роздумах про вічне допізна, й увімкнувши опівночі канал «Enter-film», святочна громада мала нагоду побачити фільм «Вампіри», в якому, - цитую анотацію, - «сотні років іде війна з кровососами... на боротьбу з нечистю головного героя благословив сам Папа Римський... Загін повинен завадити вампіру Валеку, який уже 600 років шукає магічний Хрест, - символ вселенської влади й могутності...»; якщо нецікаво чи занадто страшно – можна було переключити на еротичний серіал «Побачення», яким щоночі тішить своїх глядачів канал «Кіно». Ввімкнувши «Інтер» о 21.50, можна було наразитись на сентенції на кшталт «иди в жопу», якими обмінювались герої російського кіна про любов під назвою «Связь»... Втім, це радше винятки: провідні всеукраїнські канали у цей особливий вечір вирішили не ризикувати, не гнівити Бога й Нацкомісію з питань захисту суспільної моралі, й крутили переважно легкі сімейні комедії та мелодрами або ж радянські фільми про Героїв Соціалістичної праці. Це, звісно, по закінченні «Песни года» («1+1»), «Новогоднего супер-шоу» («Інтер»), «Зимы на НТВ» (НТН), «Новогодней коллекции голубых огоньков» (ТРК «Україна») і т.п. «Звьозди» почали гоцати на екранах якраз у той час, коли в зимовому небі запалюється перша зірка, і християнські родини збираються за столом в урочистій тиші.

Не хочеться бути банальним, та й проти рейтингів не попреш: коли вже так склалося, що більшість щасливих власників піплметрів від GFK є шанувальниками російської естради та специфічного пострадянського гумору, меншість повинна змиритись і тихенько дивитися свої Discovery й Бі-Бі-Сі. Та все ж щороку мене відвідує зухвала фантазія: а ну, як на Різдво якийсь канал ризикне-таки стабільними «петросянівськими» рейтингами та збере, наприклад, у Палаці «Україна» найпопулярніших українських виконавців, що співатимуть колядки і просто добрі, веселі чи ліричні пісні – і все це видовищно, у сучасному форматі. Бо дивна штука виходить: наче й не зовсім провінційні наші музиканти, й популярні вже нівроку, й ті самі «плюси» та «Інтер» охоче запрошують їх до участі в своїх найрейтинговіших розважальних проектах, а все ж найбільше, що може чекати їх у Новий Рік або на Різдво – другорядні ролі у гламурних мюзиклах, де найяскравіше сяють російські «зірки». Спостерігаючи (зокрема, це помітно й у матеріалах авторів «ТК»), як поступово наростає незадоволення засиллям російсько-радянської попси в національному ефірі, мимоволі починаєш сподіватись, що щось таки в цій країні змінюється, і рано чи пізно ті 89%, які 6-7 січня святкують Різдво, отримають від телебачення Різдво, а не повтор «голубого огонька». Наразі ж – задовольняємось повтором «Новорічного концерту «По-нашому» на Першому каналі… І то – аж о 21.30.

Поки ж на комерційних каналах тривали «звіздопляски», Перший національний вдарився у другу крайність, улаштувавши пряму трансляцію богослужіння спочатку УПЦ КП (з Володимирського собору), а потім УПЦ МП (з Києво-Печерської Лаври). Чи є доречною двогодинна пряма трансляція богослужінь у Святвечір? Зважмо, перш за все, на те, що найбільш релігійна частина глядачів цих трансляцій однаково не побачить - бо перебуватиме у церкві, або ж сидітиме за святковим столом, коли телевізор недоречний. Менш віддані традиціям глядачі, що вмикають телевізори у цю пору, навряд чи дивитимуться літургію; до того ж, православне Різдво, крім Київського і Московського патріархату, святкують вірні ще декількох церков – УГКЦ, УАПЦ та деяких менш відомих. Греко-католики (яких, до речі, в Україні 12% - не набагато менше, ніж православних Московського патріархату) мали нагоду подивитись службу наступного дня о 9 ранку (коли абсолютна більшість тих, кого могла цікавити ця трансляція, перебувала в церкві), а вірні УАПЦ – о 16.00. Чи є резон у багатоконфесійній країні, де декілька православних церков змагаються за першість і «канонічність», офіційно віддавати перевагу двом, ігноруючи чи пересуваючи в «офф-прайм» інші?... Можливо, причина в тому, що на цих богослужіннях можна було бачити похилені в молитві голови наших можновладців?

«Хусейн повісився!... ой, тобто, Христос народився!»

Хто більше вірить, хто менше, хто від щирого серця, а хто вдає – не нам судити, а Богу (якщо він є). Та коли бачиш, як державні мужі чимдужче хапаються за церкву, стає смішно й ніяково водночас. 35 стаття Конституції категорично відокремлює церкву від держави, а політики, бач, усе ніяк не відлипнуть від цього благодатного джерела піару. На моїй пам’яті лише один політик першого ешелону насмілився відкрито зізнатись у тому, що не вірить у Бога – Олександр Мороз. Решта ж користуються Різдвом як нагодою ще раз, за посередництвом телебачення, нагадати народові (він же електорат) свою побожність, що мало б компенсувати всі нехристиянські діяння, скоєні політиками протягом року. Дивився я, як молиться Микола Янович Азаров, а з голови не йшло оте його історичне, перед усією Вкраїною мовлене – «Да пошли вы!»… Може, він мав на увазі: ходіть до храму, братіє, помоліться…?

Крім демонстрації власної побожності в прямому ефірі, перші особи держави обдарували народ різдвяними привітаннями. Перемикаючи канали ввечері 6 січня, можна було втрапити то на Президента, то на Прем’єра – як правило, наприкінці випусків новин. «События» ТРК «Україна» і «Новини» Першого встигли зробити повідомлення про те, як Віктор Федорович та інші офіційні особи відвідали літургію в Лаврі, з синхроном Прем’єра. Донецький канал, до речі, єдиний демонстрував російськомовну версію привітання Януковича.

Віктор Андрійович у своєму привітанні, як заведено, апелював до сімейних та національних цінностей: «нехай різдвяні дзвони і надалі пробуджують духовне відродження та моральне оновлення нації. Нехай розквітає вільна і соборна Україна, множаться наші здобутки, зростає добробут кожного українця». У Віктора Федоровича привітання вийшло вдвічі довше – ціле різдвяне звернення до нації. Вірніше, до співвітчизників, адже саме так звертався до нас Прем’єр – «дорогі співвітчизники» (тоді як Президент – «дорога українська родино!»). Слів із коренем «україн-» Віктор Федорович уникав; назва нашої країни зустрічається у тексті привітання лише раз – у словосполученні «Уряд України», а назва народу – лише у згадці про «українців, розсіяних по чужих світах». Певно, неполіткоректними видаються Прем’єрові ці слова. Зате вже з обрядовою фразеологією Янукович, - тобто, звісно, його спічрайтер, - знайомий чудово! «Коли зійде Різдвяна зоря, що сповіщає радісну Новину народження Христа»… «Живімо з надією на Благодать Господню»… І головне – «як кажуть у нашому народі, дай нам, Боже, наступних свят дочекати». Двозначно. Пасувало б Вікторові Федоровичу подякувати Богові за неприродно теплу зиму, завдяки якій народ доживе-таки до наступних свят, незважаючи на всі «благі» діяння влади.

Найкращий подарунок, який могли зробити святочній громаді на Різдво політики – просто зникнути з телеекранів і бодай пару днів не нагадувати про себе без крайньої на те потреби. За рік, що минув, ми на них доста надивились, а події 2006-го, здається, лише зміцнили й без того стійкі асоціації між політикою та брудом, ницістю, зрадою, користолюбством і безпринципністю. Невже без цього всього не можна обійтись хоча б у Святвечір? – «Ні!» – відповідають телевізійні новинарі.

У зв’язку з прикрою і, безперечно, важливою подією – отруєнням екіпажу судна «Odisk» у Ялті, - засвітився на екранах міністр з надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич. Не знаю, чи помічали ви, але до призначення Нестора Івановича чи то надзвичайних ситуацій було значно менше, чи то вирішувались вони в робочому порядку, без залучення найвищого керівництва та обов’язкових коментарів міністра. Увечері 6 січня новини повідомляли про безпосередню участь Шуфрича у рятувальних роботах, а ТРК «Україна» розпочала випуск «Событий» із радісного повідомлення, що «лично Нестор Иванович» відвідав судно. Це ж треба! Нова радість стала... У випусках новин більшості всеукраїнських каналів (Перший, «1+1», НТН, ТРК «Україна», ICTV, Новий канал) ліквідація аварії на турецькому судні стала топ-новиною, хоча сама аварія булла подією попереднього дня – 5 січня. Вірні своїм принципам верстки «1+1» і НТН відсунули «різдвяну» тематику у випусках новин 6 січня у заключну, «несерйозну» частину, де останнім часом, у зв’язку з приходом Нового року, домінували «лайфові» сюжети з життя свиней. Лише 5 канал та «Інтер» почали випуски новин із головної позитивної звістки дня.

А героями 6 січня стали «плюси», показавши в «ТСН» майже повністю запис страти Саддама Хусейна, аж до зашморгу на шиї. Наступного дня цей подвиг майже повторив Ігор Слісаренко у «Часі за Грінвічем» (5 канал): тут кадрів страти не було, зате ведучий надзвичайно докладно розповів, як само висів Саддам і від перелому яких саме хребців він помер.

Я оце давно сушу голову над тим, яку мету переслідують наші телеканали, протягом десяти днів мало не щодня, до речі й не до речі, мусолячи трагічний кінець іракського диктатора в усіх можливих ракурсах: Саддам на ешафоті, Саддамові накидають зашморг, мертве Саддамове тіло з неприродно викрученою головою... Ось які варіанти спадають на думку:

1. У жорстокі часи середньовіччя повішених або посаджених на палю злочинців чи політичних опонентів часто залишали висіти на фортечних мурах – на пострах усім іншим. То, може, щоденна демонстрація кадрів страти Хусейна – попередження всім потенційним диктаторам, душогубам, радикалам і терористам України? Ось, мовляв, що з вами буде, якщо не схаменетесь.

Або навпаки:

2. Оскільки Саддам Хусейн сам проголосив себе мучеником, і смерть його відлунює в серцях мільйонів мусульман усього світу, можливо, повторення страшних кадрів є підбадьорюючим закликом до його прибічників? Мовляв, дивіться, шановні ісламські фундаменталісти, що вони зробили з нашим Саддамом. Та не складайте зброї! Вбивайте ворогів, злодюг злодійських, вбивайте без жалю!

... А тим часом щодня в новинах з’являються повідомлення про дітей і дорослих із різних країн світу, що вбили себе «за компанію» з Саддамом Хусейном або під враженням від його страти. В Україні, на щастя, такого поки що не траплялось, хоча «Телеглядацька асоціація батьків» уже непокоїться. Та, якщо теленовини працюватимуть у тому ж дусі, щодня, а особливо на великі свята, в деталях нагадуючи, як саме віддав Аллахові душу колишній іракський лідер, - ми діждемось-таки колись!

Різдво second-hand

Гаразд, немає сенсу критикувати естрадні розважальні шоу за їхню недостатню культурно-естетичну цінність: про смаки, як відомо, не сперечаються. Та чи досить ефективно використали святковий прайм комерційні телеканали, заповнивши його повторами новорічних або минулорічних концертів? (Причому ТРК «Україна» показала навіть не second, a third-hand: «Голубой огонёк» за 2004 рік - 6 січня, фестиваль «Умора-2005» 7-го). Парадокс, але провідні російські канали 6 січня, принаймні, у прайм-тайм зосередились на кінопоказі, а не естрадних шоу. На наших каналах художні фільми теж були, але, м’яко кажучи, не прем’єри... Винятком можна назвати «1+1», який 7 січня показав прем’єру нового фільму «Дивне Різдво» (виробництво компанії «Стар-медіа», режисер Максим Паперник, автор сценарію Лада Лузіна, у ролях Барбара Брильска, Богдан Ступка, Ольга Сумська, Лія Ахеджакова, Володимир Горянський тощо) за відомою п’єсою Джона Патріка «Дивна місіс Севідж», адаптованою під різдвяну тематику. Ця російськомовна (як завжди – «в Росію ж продаватимемо») стрічка знімалась під Києвом. На інших каналах не було ні різдвяних спецпроектів, ні ексклюзивного кінопоказу, ні будь-чого, що могло зробити ці дні по-справжньому особливими для глядачів. У чому ж комерційний розрахунок? Жбурнути глядачам, як кістку, розважальний продукт не першої свіжості, сподіваючись, що «під горілочку все піде» (а ще краще - «під водочку» - прим. «Аратти»)?

До гуманнішого способу заробляння грошей на святі вдався Перший національний. «Ярмарок привітань» тривав у його ефірі, поміж іншими програмами, протягом 6 і 7 січня. Керівники великих компаній, банків та державних підприємств у симпатичному ялинковому віночку бажали глядачам усіх благ, вітали з минулими та прийдешніми святами і ділилися роздумами на тему української історії, ментальності, культури, а Леонід Каденюк – навіть новинами космічної галузі. Щось подібне можна було бачити й на каналі «Київ». Авжеж, привітання в такому форматі – продукт маргінальний і нерейтинговий; та що заважало оформити все це у вигляді святкового телемарафону з харизматичними ведучими, привітаннями в прямому ефірі, музичними номерами, дискусіями, спеціальними репортажами та прямими включеннями?

І взагалі, хотілось би зрозуміти, в чому причина такої кричущої інертності, байдужості телеканалів до унікальної нагоди залучити величезну потенційну аудиторію, що збирається вдома в сімейному колі й дивиться, - або, принаймні, могла б дивитись телевізор. Чи недооцінюють вони потенціал Різдва, чи не хочуть зв’язуватись із цим «новим», ще не до кінця зрозумілим святом, а чи просто витратили всі гроші на новорічні шоу?

... Нещодавно стаття Тетяни Артушевської «Чи Ісус Христос надалі Superstar?» (тижневик «Post-Поступ» за 22 грудня) просто-таки відкрила мені очі на модерні маразми так званої «політкоректності» цивілізованого Заходу. Тут тобі й заборона демонструвати релігійні символи в громадських місцях, й відмова від традиційних різдвяних ялинок, і заміна «Merry Christmas!» на нейтральне «Season greetings!» - аби, не дай Боже (Аллаху, Ягве, Буддо, Кришно), не образити почуттів атеїстів та тих, хто сповідує інші релігії. Як добре, - думав я, читаючи, - що в Україні й духу нема таких проблем, а віра чи невіра в того чи іншого Бога залишається приватною справою кожного!

Справді, нема в нас ані доведеної до абсурду політкоректності, ані фанатичного консерватизму чи святенництва. Але й золотою серединою нашу ситуацію не назвеш – з причини браку елементарного здорового глузду. Так, якби всі канали на два дні перетворились на філії КРТ – це було б ненормально. Але показувати у Святвечір вихляння задами, або у день Різдва - фільми, герої яких жваво обговорюють сортирні теми, не добираючи при цьому виразів (ICTV, 7 січня, 16.15), чи програми на кшталт «Якщо лажа в ложі» (канал СІТІ, 7 січня), де герої діляться враженнями від незвичайних моментів свого статевого життя а ля «хтось комусь кудись палець засунув» - це теж нездорово. Наше телебачення ніяк не втямить, що ті 89% українців, для яких 6 і 7 січня – не просто вихідні дні, заслуговують на повагу. Й повага ця не повинна виражатись у тотальній «релігізації» ефіру - достатньо було б відмовитись від програм, фільмів і сцен, що відчутно контрастують із духом християнського свята. І тро-о-ошечки втратити на рекламі. Здобувши, натомість, удячність нерадянської частини аудиторії.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Медіа»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Нація або спільнота людей, що не використовуватиме свій інтелект, уважається за тварин, котрі не мають інтелекту взагалі. Таких людей можна використовувати як робочу худобу або матеріал залежно від вибору чи уподобань”
Таємна доктрина так званої «Більдерберзької групи»

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2019.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.