Аратта - На головну

21 жовтня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Слідами дітей Одина

Археологія 32427 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 28.01.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Десант «Нової археологічної школи»
Десант «Нової археологічної школи»
Якщо хтось цікавиться історією, це завжди похвально. І говорить про те, що народ, нація живі і не застрягли в космополітичній байдужості, яка характерна для «нового світового порядку».

Коли хтось із вашого оточення говорить про те, що не любить місце, де він живе - не вірте йому. Якби це було так - він знайшов би інше місце для життя.

Коли любиш свою землю, не можна не цікавитися її історією

Відчуваючи себе частиною народу, не можна не замислюватися про те, звідки почався його шлях. Часто прийнято вважати, що наш народ є продуктом двох головних стародавніх етносів - грецького і скіфського, тобто поєднанням Середземномор'я і Передньої Азії. Напевно, так воно і є, і кожен представник українського поліетносу може відчувати певну гордість через причетність до таких історичних гігантів. Проте, в складній карті червоних кров'яних тілець, що метушаться в наших жилах, чималу «територію», можливо, займає кров ще одного народу. Народу, про який до недавнього часу ніхто широко і голосно не говорив. Багато учених навіть сумніваються у тому, чи був цей народ насправді.

У встановленні істини допомагають хороші книги, зосереджені люди поруч і... машина часу. В ролі останньої, як не дивно, виступає звичайнісінька лопата. Звичайно, машиною часу навіть такої примітивної конструкції потрібно керувати. І, на щастя, в Запоріжжі є достатньо багато досвідчених і умілих, а головне, захоплених своєю справою людей, для яких під силу завдання зазирнути за похмуру завісу забуття і явити світу нові факти про тих, хто жив тут в далекі часи.

Історія - справа молодих

Якщо хтось цікавиться історією, це завжди похвально. І говорить про те, що народ, нація живі і не застрягли в космополітичній байдужості, яка характерна для «нового світового порядку». Зовсім не обов'язково, що історичні події приведуть нас до кращого розуміння подій нинішніх, адже людство продовжує, на жаль, вчитися на власних помилках, і не враховувати того, що «все вже було під Сонцем». Але усвідомлення приналежності до народу, здатність чітко відповісти собі «якого ти роду-племені», дає людині багато що. І двічі чудово, коли історією в її практичному розумінні цікавиться молодь. «Аморальна». «бездуховна», «утилітарно мисляча», як люблять її називати далекі від народу бонзи в піджаках і бабусі в тролейбусах. Нині молодь, на щастя, абсолютно позбавлена знань про радянські химери, які не дають спокою старшому поколінню. І тверде знання того, що халява ніколи не повернеться, і всього в житті потрібно добиватися своєю працею - хороший стимул для розвитку. Адже так було в усі часи. Меч, панцир і лук із стрілами - ось давній «джентльменський набір», необхідний для нормального «просування» життям. І ніяких «блатів», ніякої «безкоштовної медицини». Навколо одні вороги. Витрати свободи.

У Запоріжжі молодь, що добре володіє методиками керування «машиною часу» збирається під прапором «Нової археологічної школи». За короткий проміжок часу ця організація перетворилася з клубу за інтересами в справжню «фабрику» молодих учених, причетних до декількох масштабних досліджень.

Напередодні закриття сезону, в листопадову багнюку, «НАШівці» відправилися в останню розвідку минулого року. Кого шукали, і що знайшли?

«Готичні» прибульці
Численні археологічні дослідження підтверджують існування в II-IV століттях н.е. на території України певного народу, який корінним чином різнився від місцевого населення, носія т.з. Черняхівської археологічної культури. Довгий час вважалося, що ця культура відповідає ранньослов’янському народу. Проте, дивовижна її подібність з археологічними культурами Північної Європи того ж періоду, примушує прогресивних учених думати інакше. Адже слов'яни на історичній сцені з'явилися трохи пізніше. Хто ж побудував черняхівські городища в Придніпров'ї та Поліссі, по берегах Бугу і Дунаю, в передгір'ях Карпат і на Волині?

Хто жив на нашій землі на початку нашої ери? Хтось скаже - скіфи. Подумавши, додасть - сармати. Ще, безперечно, греки. Потім, таємничий народ, званий «кіммерійцями». Хай так. Греки жили, в основному, на морському узбережжі - в східній частині Меотійського озера (Азовського моря) і на узбережжі Криму. Сармати не будували міст, навіть більш-менш довготривалих стоянок. Кому ж належать ґрунтовні споруди в українському степу і лісостепу? Хто їв і пив з посуду, що вражає своєю красою, який і зараз міг би прикрасити сучасний інтер'єр? Хто обробляв землю і зберігав в льохах багатий урожай?

Ім'я цьому народу - готи

Готи - це не страшненькі хлопчики і дівчатка в чорному, які з розумним виглядом розмовляють про те, про що не мають ані найменшого розуміння, як, втім, і решта всіх людей - про смерть. Готи - численний народ скандинавського походження, який зіграв величезну роль в освоєнні нашої землі в 2-4 століттях н.е. Що змусило великий народ покинути свої помешкання і відправитися в похід невідомо куди, з повним усвідомленням того, що мало хто з них дійде до мети і ніхто не повернеться назад? Хтось говорить - похолодання. Інші - пристрасть до пограбування. Треті - об'єднуючи обидві мотивації - необхідність захоплення нових земель (існує і четверта версія – поверталися на свою прабатьківщину – “Аратта”).

Мета - Батьківщина Одина

Але є ще одна теорія. Існує думка, що легендарний ас ?дин - неодмінний персонаж скандинавських легенд і комп'ютерних ігор в стилі фентезі, абсолютно реальна особа, між іншим - виходець з Кавказу. До цих пір живуть там осетини, - нащадки асів. Десь в Прикаспії і знаходився великий стан богів-асів - Асгард, де і жили правителі асів, яких так обожнюють скандинави. Що змусило Одина подорожувати на північ, - невідомо, але те, що і там він побудував прообраз держави - описано в переказах. І вісім ніг його коня Сліпніра пояснюється просто - скандинави ніколи не бачили, як їздять степовики із «запасним конем», що скаче поряд. Так або інакше, готи, як апологети богів Асгарда, могли зробити свою подорож як «хрестовий похід» - на батьківщину богів, яка, на їх думку, належала й їх народу.
Описана в легендах країна Ойум, багата водою, лісом, дичиною, рибою і хлібом, знайшлася в Придніпров'ї. Готи навіть не стали йти далі, побудувавши на берегах Дніпра і його приток свої городища. Це потім разом із загарбниками з Азії - аланами вони зайняли території від Дону до Прибалтики, від Криму до Поволжя. Народ, до речі, був цивілізований, не в приклад монголам. Жили в будинках, їли-пили з красивого посуду, носили прикраси, які їм давав Рим за хліб і землю орали плугом. З оббитим залізом лемешем, відзначте! Для корінного населення, яке стало слов'янами лише через півтисячі років, коли готів тут і слід охолов, такі технології були одкровенням (спірне твердження – бо задовго до появи готів трипільці будували дво-триповерхові будинки, мали орало і орнаментований керамічний посуд, якщо, звичайно, готи не були їх прямими нащадками – прим. “Аратти”). Вони напевно, обожнювали б прибульців, повернувши історичну справедливість, але віра в дерева, воду і сонце була сильніша. Тому вони били для готів дичину, вирощували урожай, ловили рибу. А ті за це давали їм дивовижні знаряддя праці, красиві імперські дрібнички (золото тоді цінувалося корінними народами лише як зручний у використанні метал), і захищали від зовнішніх ворогів. Тобто, це був такий собі своєрідний «дах». Це вже потім, в XIX і на початку XX століть, переписуючи історію на догоду Російській імперії, складаючи різні «оповідки в стилі» «Велесової книги» або «Слова про похід Ігорів», готів оголосили «віроломними поневолювачами». Але, це зовсім інша історія.

Історичні пам'ятки початку нашої ери на запорізькій землі так чи інакше пов'язані з Черняхівським населенням. І таких мультиетнічних, гото-сармато-аланських слідів в наших степах - велика кількість. У місті Бериславі, що в самому кінці Каховського водосховища, учені припускають, була столиця знаменитої «імперії» Германаріха. Від Дніпра йде коріння найзнаменитішого гота - Теодоріха, який понад трьох десятиліть управляв Західною Римською імперією. Недалеко від селища Біле розвідане і активно вивчається значних розмірів черняхівське городище (пам'ятник Портмашево). Вище “Дніпрогесу”, в селі Башмачка Дніпропетровської області розвідана і вивчена готська фортеця. Про Крим і говорити не доводиться - там до XV століття готське королівство Дорі було оплотом православної віри в оточенні ворогів-іновірців.

Нова знахідка

І ось, в листопаді 2006 року археологічна розвідка «Нової археологічної школи» разом із співробітниками Обласної інспекції по охороні пам'ятників історії та культури в долині річки Нижня Хортиця виявили ознаки ще одного поселення черняхівської культури. Навколишнє поле просто усипане залишками характерної сіролощеної кераміки, а мис в закруті річки, на думку черняхівського населення, виглядав дуже спокусливо, щоб не побудувати там селище. Принаймні, інші селища побудовані саме так. До того ж, звідки стільки горщиків, навіщо їх робили в такій кількості і для кого, якщо залишки до цих пір лежать під ногами, не дивлячись на півтори тисячі років користування землею? Отже, з першими теплими променями весняного сонця молоді археологи відправляться в чергову подорож за допомогою нехитрої машини часу. А ученим пора гострити перо, готуючись до внесення до історії нашого краю ще однієї назви, ще однієї сторіночки...


Коротка довідка

Невеликі групи готів жили в Криму до XVI століття.

Готська мова відносилася до східної групи германських мов.

Архітектурний стиль готика і готичний шрифт, що з'явилися в Середньовіччі у європейських народів, не дивлячись на назву, не мають відношення до готів. Так само як літературний та інші стилі в культурі та суб-культурі.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Археологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Той, хто проявляє жалість до ворога, безжалісний до самого себе”
Френсіс Бекон

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.