Аратта - На головну

27 березня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Етногенетичні процеси в Україні. Слов'янська доба

Етнографія 37830 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.02.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Цар гунів Атілла
Цар гунів Атілла
Зародками слов'янських культур вважають зарубинецьку, черняхівську, лужицьку, пшеворську, празьку, корчацьку, луко-райковецьку археологічні культури, значна частина яких пов'язана саме з територією України.

Антична доба в Україні завершується близько ІV ст. н.е., змінюючись слов'янською добою. В цей час відбуваються складні процеси, відомі в історичній науці як доба великого переселення народів, яка призвела до занепаду матеріальної античної культури в Україні, хоча і не знищила її повністю – посуд Галичини й Волині (чорні горщики, глеки, кухлі, прикрашені зигзагоподібними орнаментами) красномовно засвідчує збереження античних традицій і розвиток їх у сучасній етнографічній культурі українців.

За результатами палеоантропологічних досліджень у часи великого переселення народів населення України принципових етнічних змін не зазнало. Іноетнічні компоненти, які потрапляли на Подніпров'я та Побужжя (готи, гуни), поступово асимілювалися місцевим людом і повністю слов'янізувалися.

Чи не найбільше наукових дискусій відбулося з приводу етнічної належності гунів. З'явилися вони в Європі близько ІV ст. н.е. Прихильники азійського походження гунів не могли пояснити, чому не залишилося жодних слідів (пам'яток культури) гунів на таких великих територіях, де вони панували так довго. Ніхто не хотів звертати увагу, що у давніх письменників є чимало вказівок на те, що під гунами мають на увазі слов'ян (Саксон Граматик, Адам Бременський, Лев Діакон, Олаф Далін та ін.).

Але найкрасномовнішим доказом слов'янства гунів є праця Пріска Панійського, учасника і очевидця подій, які відбувалися в столиці гунів за часів царя Аттіли. Римський дипломат ототожнює скіфів, варварів, гунів, які мають близькі говірки, протиставляючи їм греків, мову яких вони вживають рідко. Цілий ряд побутових деталей скіфів нагадує етнографічні риси українського побуту: люди живуть в хатах, сіють хліб, а не кочують степами, як тюрки. Царя зустрічає хор дівчат, виявляючи цим велику шану володареві. Описаний царський терем щедро прикрашений різьбленням по дереву, а всередині застелений тканими килимами. Князівський бенкет нагадує церемонію часів Київської Pyci.

Та незважаючи на публікацію цієї давньої пам'ятки, багато вчених не хотіли відходити від традиційних поглядів на походження гунів. Нині, мабуть немає підстав розглядати гунів як тюркомовний етнос; це вірогідно була спільна назва племен Південно-Східної Європи (як осілого населення, так і кочівників), які мали виразні риси слов'янської культури.

Близько середини ІІІ ст. н.е. в межиріччі Бугу й Дністра виникає черняхівська культура, генетично споріднена із зарубинецькою. Дослідники стверджують, що у формуванні цієї культури брало участь населення Північного Причорномор'я, Подністров'я і Прикарпаття, яке пов'язують зі слов'янами-антами.

Корені слов'янської культури можна віднайти вже у бронзовому віці. Найбільше пам'яток, що засвідчують безперервність етногенетичних процесів формування слов'ян, знаходять на території Польщі й сусідніх з нею держав. Зародками слов'янських культур вважають лужицьку, пшеворську, зарубинецьку, черняхівську, празьку, корчацьку, луко-райковецьку, роменсько-боршевську та інші археологічні культури, значна частина яких пов'язана саме з територією України.

Пам'ятки лужицької культури поширені на широких просторах від Ельби й Вісли до Балтики й Північної Моравії, а пізніше – до українського Полісся і Волині. Пшеворську культуру пов'язують переважно з племенами венедів, що жили між Карпатами і Балтійським морем: венети походять від одного кореня і нині відомі під трьома назвами - венетів, антів, склавенів.

Зарубинецька культура охоплювала території Півдня Білорусі та Півночі України. Черняхівці (за назвою с. Черняхів на Київщині) вважаються спадкоємцями зарубинецької культури та ідентифікуються в історичній науці з антами.

Анти успадкували культуру племен, що жили на цих землях. До такого висновку прийшли майже всі дослідники антської культури. Борис Рибаков у книзі "Анты и Киевская Русь" пише, що в районі Дніпра, поряд з невеликими городищами, які виникли в V-VІІ ст., видно використання місцевим населенням старих городищ скіфської і сарматської епохи, що підтверджується наявністю шарів V-VІІ ст. Зіставляючи дані писемних і археологічних джерел, ми бачимо, що вони доповнюють одні одних, не суперечачи в той же час одні одним.

Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст - таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд - візантійський полководець, ант Анангаст - начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвилибуд та ін. Як бачимо, така ж давня традиція складних імен, які ми так часто зустрічаємо в літописах Київської Русі.

Лінгвісти стверджують, що анти в V-VІІ ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української. Отже, анти, успадкувавши часточку Скіфо-сарматської культури, їхніх вірувань, звичаїв і мови, стали тією ланкою етногенетичного ланцюга, яка поєднала їх із русами, а потім з українцями.

В Україні VI-VІІ ст. виник один з варіантів празької культури, що названий за поселенням Корчак корчацькою культурою і поширений у межиріччі Тетерева і Прип'яті. Пам'ятки корчацької культури ідентифікують з культурою слов'янського об'єднання племен дулібів, які вважаються предками літописних волинян, деревлян, дреговичів, а частково, можливо, й полян.

З VІІІ-Х ст. слов'янські племена починають заселяти лівий берег Дніпра. Це роменсько-боршевська культура (назва від м. Ромни на Сумщині та Боршевського городища на Вороніжчині). Представниками цієї культури є племена радимичів і в'ятичів, що на думку деяких істориків, польського походження. Ще далі на схід знаходилися землі хазарів та печенігів, які майже ніяких пам'яток не лишили. На півночі мешкали місцеві балтійські й фінські племена, культура яких представлена переважно довгими курганами (Псковщина, Смоленщина, Чудське озеро та ін.), які, мабуть, належали кривичам. Племена в'ятичів поступово розселилися в басейнах Оки та Москви-ріки і, змішуючись з місцевими угрофінськими племенами (переважно меря), утворили російську народність, яка однак продовжувала називати себе руссю.

Південні землі України (Причорномор'я, нижня течія Дніпра, Дністра, Південного Бугу) постійно перебували у зв'язках з Середземноморським культурними світом, що спонукало деяких дослідників назвати І-V ст. "добою римських впливів". Наявність тут римських монет свідчить швидше про торгівельні зв'язки з Римом, аніж про суцільну романізацію населення. Велику наукову полеміку викликали пам'ятки черняхівської культури, про етнічне походження яких сперечалися вчені усього світу.

Багато вчених (Рейнеке, Баран, Гороховський, Магомедов та ін.) висловлювали думку про готське походження черняхівської культури. Ця полеміка, безперечно, набула занадто ідеологічного спрямування, особливо в 40-50 pp. Регіональні дослідження українськими вченими черняхівської культури переконливо довели, що вона має різноманітні локальні особливості, притаманні слов'янським племенам уличів, тиверців, волинян, полян та іншим етнографічним групам півдня України.

Нестор-літописець докладно описує місця розселення слов'ян: "І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверо, і радимичі, і в'ятичі, і хорвати. Дуліби жили по Бузі, де нині волиняни, а улутичі, тіверці сиділи по Бузі і по Дніпру і присидять до Дунаю, і було без ліку їх, сиділи-бо по Бузі і по Дніпру аж до моря, і є города їхні і до сьогодні. Край той греки називають Велика Скуф".

Отже, в часи, коли писався літопис, була ще живою пам'ять про скіфських предків слов'ян, хоча назва ця залишалася переважно у греків (в козацьких переказах – Скупа Вкраїнська).

У східних степах України з ХІ-ХІІІ ст. жили половецькі племена. Деякі з них переходили на службу до Руських князів. Половці лишили в наших степах безліч своїх пам'яток - кам'яних "баб", які мають схожість зі скіфськими, та й стояли вони переважно на курганах скіфського часу.

Таким чином, в етногенезі українців брали участь ті народи, які протягом тривалого часу проживали на спадкоємних українських землях. Кінцевим результатом процесів етногенезу прийнято вважати виникнення народностей. В Європі цей процес закінчився у середні віки (Михайло Брайчевський), хоча існують нові концепції безперервного розвитку і постійної зміни самого етносу (Микола Чмихов).

Радянська історична наука нав'язувала ідеологічні стереотипи у вирішенні питань етногенезу, за якими єдино-правильним вважався погляд на походження "трьох братніх народів" від одного "спільного кореня", причому - не раніше XIV ст. Нині не виникає жодного сумніву, що розглянуті вище слов'янські племена, а пізніше народ Київської Русі, були предками українців: уже на самому початку нашої писаної історії бачимо виразні риси українського народу - звичаї, обряди, ремесла, одяг, архітектура, мистецтво тощо. Мова давніх пам'яток, незважаючи на те, що вони написані старослов'янською, зберегла чимало лексичних українізмів, фонетичних та морфологічних рис, притаманних саме українській мовній традиції.

Етнічне виділення українців з маси слов'янських народів відбувалося не внаслідок розпаду держави Київська Русь, а навпаки - шляхом консолідації українських племен в одній державі зі спільною мовою та етнографічними особливостями, які почали складатися близько VІІ ст., і в ІХ ст. уже мали виразні українські риси. Саме так етногенез слов'янських народів розглядається і в зарубіжній славістиці, переважна більшість вчених визначає спадкоємний зв'язок українців з людністю Київської Русі.

Оскільки одна й та ж людина може вважати себе і слов'янином, і українцем, і гуцулом, прийнято розрізняти такі поняття як суперетнос – це група народів зі спільною самосвідомістю, спорідненими мовами та рисами культури (наприклад, слов'яни, угрофіни); термін етнос функціонально відповідає поняттю народ. У межах кожного етносу можуть існувати субетноси - певні етнічні групи зі спільними етнографічними особливостями (наприклад, лемки, бойки, гуцули тощо).

Певні відмінності в побуті, звичаях, одязі, навіть в зовнішності наші предки мали з давніх давен, так само як і зараз українці мають свої регіональні особливості. Це явище цілком закономірне для будь-якого народу, бо воно зумовлене як природно-географічними умовами, так і характером історичного розвитку. Нині, коли в Україні відбуваються активні процеси консолідації, українці відроджують свої загальнонаціональні цінності, і намагаються зберегти й розвинути традиції своїх етнографічних районів.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Етнографія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Відберіть у народу все, і все він може повернути, але відберіть мову, і він ніколи її більше не створить... Нову батьківщину може створити народ, але мову - ніколи; вмерла мова в устах народу - вмер і народ...”
Костянтин Ушинський

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.