Трипільські протоміста

Трипільське поселення (реконструкція)

Останнім часом відбувається активне осмислення проблеми великих трипільських поселень. Аналіз більшості робіт з цієї теми вказує на те, що деяка частина узагальнень ґрунтується не на знанні сучасних джерел, а, певною мірою, на стереотипних уявленнях про Трипілля, закладених 20—30 років тому.

Таке явище не випадкове. На нашу думку, так сталося через те, що матеріали з проблеми, здобуті впродовж останніх 20 років, майже не введені в науковий обіг, а наявна інформація розпорошена у десятках тез, коротких повідомлень про розкопки тощо.

Такий інформаційний вакуум не сприяє прогресу в науці. Проведення польових семінарів у Талянках (1990, 1991 рр.) дещо зрушило з місця ознайомлення громадськості з ранньоземлеробськими поселеннями-гігантами та сучасним станом їх досліджень. Ми вважаємо, що роботу слід продовжити. Цій меті присвячено і дану публікацію.

Трипільсько-кукутенська спільність у своєму розвитку була тісно пов’язана з давньоземлеробськими культурами доби міді Балкано-Дунайського району, а через них — із Середземномор’ям та Близьким Сходом. Вважалося, що низький розвиток продуктивних сил енеолітичної Європи не дозволив створити цивілізацію, як це було в Месопотамії та Єгипті на межі IV—III тис. до н. е. Завдяки археологічним відкриттям 70—80-х років було виявлено чимало свідчень існування високорозвинених етнокультурних спільностей у Південно-Східній Європі ще у V—IV тис. до н. е. — це мідні копальні Аї-Бунару, золотий Варненський некрополь у Болгарії (V тис. до н. е.), трипільські протоміста у Південному Побужжі (кінець V — перша половина IV тис. до н. е.). Стало зрозумілим, що процес поширення відтворюючих форм господарства у Європі супроводжувався тими ж явищами, що й на Давньому Сході — виділенням ремесел, початком суспільного розшарування, утворенням складних ієрархічних структур, початковими процесами урбанізації, причому в V—IV тис. до н. е. ці процеси йшли синхронно. У межах трипільсько-кукутенської спільності на прикладі важливих трипільських поселень ми спостерігаємо початкові процеси урбанізації, перетворення поселень ранніх землеробів на якісно нові типи поселень протоміського типу. На відміну од Давнього Сходу, де це перетворення було завершено з появою міст-держав Месопотамії на початку III тис. до н. е. на території між Дністром та Дніпром, цей процес унаслідок ряду причин був перерваний. Значення і відкриття трипільських протоміст ще й у тому, що на їх прикладі ми можемо вивчати процеси ранньої урбанізації, так би мовити, в чистому вигляді, не перекриті пізнішими нашаруваннями, як це сталося на Сході.

Найбільша кількість великих трипільських поселень зосереджена у межиріччі Південного Бугу та Дніпра, де відомо близько 30 пам’яток площею понад 50 га. Відомі такі пам’ятки і на захід від Південного Бугу, але там площа відомих поселень не перевищує 50—70 га. Слід зауважити, що значне число поселень-гігантів було дешифровано на аерофотознімках К. В. Шишкіним у Побужжі — для Поділля такі роботи ще не проводилися, отже, підстав виключати його з зони поширення протоміст поки що немає. За періодизацією Трипілля, поселення площею понад 50 га з’являються в кінці етапу BI, а понад 100 га — BI/II.

За абсолютними датами ці етапи можна віднести до другої половини V тис. до н. е. (за календарною каліброваною хронологією) або до другої половини IV тис. до н. е. (за радіовуглецевою хронологією). Існують великі поселення до кінця етапу CI, тобто приблизно до середини IV тис. до н. е. (за календарною) або XXVII ст. до н. е. (за радіовуглецевою) хронологією. Для V—III тис. до н. е. з реальною хронологією найбільше збігається календарна (калібровані, радіовуглецеві дати), тож ми користуємося саме цією хронологічною схемою, що вже давно вживається для культур Балкан доби міді, хоча у більшості вітчизняних робіт Трипілля і сьогодні датується в межах IV—III тис. до н. е. — за радіовуглецевою хронологією, що розходиться для доби міді — ранньої бронзи з реальною на 600—800 років.

Це може не мати значення при вирішенні проблем синхронізації в межах окремих культур, але для розуміння місця Трипілля в історичному процесі — має, і досить велике. Бо одна справа відносити етап CI до часу спорудження пірамід в Єгипті, а інша — до ранньоурукського періоду, часу початку урбанізаційних процесів у Месопотамії.

Основу економіки трипільських громад Буго-Дніпровського межиріччя, за археологічними даними, складали землеробство і тваринництво. За палеоботанічними визначеннями, у Побужжі вирощували, в основному, пшеницю-двозернянку, ячмінь голозерний, горох. Були відомі чисті посіви, поля використовувалися тривалий час, землеробство було польовим.

Час поступового занепаду Трипілля відноситься до кінця атлантичного періоду голоцену, який був ознаменований хвилями похолодання, що протягом трьохсот років врешті-решт порушили зональну структуру ландшафтів атлантичного періоду та призвели до часткової деградації широколистих лісів Східної Європи. Значний розвиток відтворюючого господарства у лісостепу доби міді був зумовлений саме максимальною біопродуктивністю ресурсної бази, яка виявилася в кінцевому результаті вразливою і не такою невичерпною, як це здавалося на перший погляд.

Трипільське тваринництво у Побужжі може бути схарактеризоване як інтенсивне, на базі розвиненого землеробства. Переважало вирощування великої рогатої худоби, можливо, молочного напрямку, при підтримці м’ясного балансу розведенням свиней.

Громадські та домашні ремесла охоплювали виробництво знарядь праці, зброї, предметів побуту, одягу, будівництво. Номенклатура знарядь праці, які виготовлялися насамперед з каменю, кременю, кістки, рогу, не зазнала істотних змін у порівнянні з попередніми періодами Трипілля, мідні знаряддя не набули великого поширення. Вдосконалюються окремі знаряддя — зубчасті серпи, з’являються молотильні дошки. Зростає число ткацьких верстатів при скороченні інвентарю, пов’язаного з обробкою шкіри. Обробка кременю та металообробка могли базуватися лише на привізній сировині, що вимагало встановлення зв’язків із трипільськими громадами на заході та їх сусідами. Розподіл знахідок між житлами вказує на можливу наявність спеціалізації в галузі обробки каменю.

Значних зусиль вимагало виготовлення розписного посуду. Ця галузь має такі риси спеціалізації як стандартизація типів посуду, вдосконалення техніки його виготовлення та розпису, спрямовані вони на підвищення продуктивності праці, використання двоярусних горнів для випалу. Чималих зусиль вимагало будівництво жител, громадських будівель, укріплень. Зведення кількаповерхових споруд потребувало певних теоретичних знань та розрахунків. Спорудження самих великих поселень як єдиної системи, примушувало централізувати керівництво. Таким чином, ми спостерігаємо певний прогрес у ремеслах.

У Майданецькому відкрито новий тип споруд житлово-оборонного призначення, що утворювали два кільця оборони навколо центру поселення, простір між якими залишався незабудованим. Двоповерхові житла вхідною частиною були повернуті до центру поселення і пов’язані між собою системою переходів на рівні другого поверху. Можливо, саме цей тип споруд зображено на глиняній моделі “храму” з гумельницької пам’ятки Кесчіореле. Окремі будинки мали, як правило, два поверхи, з яких перший був господарським, другий — житловим. Площа таких житлово-господарських комплексів становила від 60 до 200 і більше квадратних метрів. За даними розкопок, переважали будівлі від 60 до 160 кв. м, що становить понад 91% забудови великих поселень. Найбільші поселення, такі як Майданецьке або Талянки, налічували від 1600 до 2700 будівель різних типів. Крім житлових будинків є споруди, які можуть трактуватися як громадські будівлі. Це, наприклад, комплекс “М” з Майданецького. Його розміри — 24х7 м, площа кожного з поверхів до 168 кв. м, разом — 336 кв. м. На другому поверсі маємо два приміщення — велике і менше. У більшому по периметру, вздовж стін, простежено залишки лави, завширшки 0,4 м, висотою до 0,2 м, зробленої з глини і вкритої тиньком з наступним пофарбуванням червоною вохрою.

У меншому приміщенні таким тиньком і фарбою вкрито всю підлогу. Кожне приміщення опалювалося відкритим вогнищем, знайдено також столовий посуд та зернотерки. Можливо, перед нами місце зібрань громади, яка складала частину загальнопоселенського колективу.

На підставі розкопок у Майданецькому 1986—1991 рр. зроблено спробу виділити громади найнижчого рівня за даними чергування споруд, різних за розмірами, в межах еліптичної забудови поселення. Там комплекси площею 60—160 кв. м чергувалися з будівлями в 105 кв. м і менше — 7х9 (63 кв. м).

У господарському відношенні внутрішня диференціація пам’яток не простежена. За аналізом знахідок з окремих житлово-господарських комплексів їх мешканці займалися всіма видами діяльності, необхідними для забезпечення основних потреб — від сільського господарства і тваринництва до виготовлення одягу і тканин. Однак незначні обсяги розкопок порівняно з розмірами пам’яток (площа Талянок — 450 га, Майданецького — 250 га) не дозволяють закрити це питання.

Цікавим є факт знахідки глиняних жетонів — мініатюрних виробів геометричної форми. Аналогічні вироби знайдено під час розкопок на енеолітичних пам’ятках Месопотамії та Ірану, де їх розглядають як символи, що використовувалися при облікових операціях. У подальшому ці предмети стали прототипами знаків шумерської та еламської писемності, означаючи числа — від 1 до 60 (100). Цілком імовірно, що ми також маємо свідчення існування у Трипіллі об’ємної знакової системи давньосхідного типу, призначеної для облікових операцій. Крім того, дослідження розписного посуду виявило наявність іншої знакової системи, що складалося з елементів орнаментації. Населення протоміст використовувало складну і розвинену систему з понад 200 знаків, що еволюціонувала шляхом введення нових знаків, створення їх блоків. На думку Т. М. Ткачука, який їх досліджував, на прикладі цієї системи ми можемо простежити, певною мірою, початкові етапи зародження ієрогліфічної писемності. У поєднанні об’ємна та “письмова” знакові системи могли забезпечувати передачу різноманітної господарської та культової інформації. Серед інших виробів вражають реалістичні антропоморфні статуетки з рисами портретної схожості, що зображують чоловіків та жінок.

Окремі будівлі були площею 200—300 кв. м. З останніми пов’язані знахідки культового посуду та пластики, їх інтер’єр оздоблений тиньком та фарбою. У комплексі “Ж” у такій будівлі, крім того, знайдено два скарби — прикраси та мідну сокиру. Якщо подібна система розташування житлово-господарських комплексів в еліпсах є закономірною, то перед нами колектив, більший за малу сім’ю, якій належали окремі будинки. Йому належало до 20 комплексів — 3—4 великих та до 16 стандартних жител.

Наступний рівень — група жител до 20, можливо, репрезентує великосімейну громаду типу “дому” в ранніх містах Дворіччя. Обидві ці ланки існували і до виникнення великих поселень, про що свідчать розкопки трипільських пам’яток етапів А та BI, які налічували від 7 до 30—40 будівель. Поселення з 30—40 і більше житлово-господарських комплексів свідчать про існування наступного рівня організацій громади-поселення. В околицях Майданецького знайдено невелике поселення (до 9 га), яке, за приблизними підрахунками, могло налічувати від 90 до 120 будівель. Воно синхронне великому поселенню у Майданецькому і знаходиться за 7 км від нього. Вже було висловлено думку, що поселення-гіганти утворилися внаслідок інтеграції громад такого рівня. На поселеннях-протомістах їм могли належати окремі еліпси забудови або сектори (квартали) з відповідним числом будівель, громадськими спорудами (типу комплексу “М”). Вивчення мікрохронології великих поселень вказує на те, що їх будівництво велося централізовано, принаймні при спорудженні оборонних ліній, тобто для всього поселенського колективу, що і дозволяє розглядати його як цілісний організм.

Маємо, таким чином, археологічні свідчення існування двох рівнів у макроструктурі реґіону-мікрогрупи та локальної групи. У Месопотамії IV—III тис. до н. е. також виділено структури, що складаються з великого поселення-міста (протоміста), кількох містечок та малих (сільських) поселень, — все це запропоновано називати “номом”. Кожен “ном” ставав осередком утворення первісного міста-держави, що могло включати в себе у подальшому кілька протоміських громад. Самі вони утворювали різноманітні союзи.

На початкових етапах чисельність населення номів складала 6—10 тис. чол., з територією у радіусі 10—20 км навколо “столиці”. За існуючими палео-демографічними реконструкціями чисельність населення окремих трипільських мікрогруп — 6—15 тис. чол. цілком відповідає цим показникам, так само як і радіус освоєння території. Можливо, локальні групи типу Володимирівської та інших, з їх очевидною єдністю матеріальної культури та території, утворювали союз номів Побужжя, що підтверджують і дані картографування трипільських поселень, які вказують на чітке територіальне розмежування між синхронними угрупованнями Трипілля. Цей союз номів контролював територію площею в кілька тис. кв. км у басейні р. Синюхи в Буго-Дніпровському межиріччі, протягом довгого часу не допускаючи сюди навіть споріднене трипільське населення, яке належало до інших локальних груп. Причини цього явища — це інша проблема, що потребує окремого дослідження.

Маємо перед собою складну, ієрархічну систему, важливою частиною якої є трипільські поселення-протоміста. Чи є підстави вважати ці агломерації землеробського населення протомістами? Напевне, є. В археологічному відношенні вони відповідають формальній “тріаді”, запропонованій свого часу для виділення міських поселень на археологічному матеріалі: населення понад 5000 чол., монументальна архітектура, писемність. Однак це виконання функцій інтеграційних центрів економіки, суспільних, військових, ідеологічних справ, при домінуванні сільськогосподарського населення. Ці ознаки можуть бути реконструйовані за даними археологічних досліджень.

Микола ШМАГЛІЙ,
кандидат історичних наук

Микола ШМАГЛІЙ - біографічна довідка

Під час навчання в Київському університеті Микола Шмаглій зацікавився трипільською культурою, і вона стала його покликанням на все життя. По ній він захистив кандидатську дисертацію в Інституті археології —“Пізньотрипільські племена Східної Волині”. У ній уперше почав розробляти проблему планування поселень. Далі були охоронні розкопки на Дніпрі, Дністрі, дослідження курганів. Найбільший внесок в українську археологію Микола Михайлович зробив, досліджуючи протоміста епохи енеоліту в межиріччі Дніпра — Південного Бугу. Протоміста Європи — це повторне відкриття трипільської культури, котре рівноцінне відкриттю В. Хвойки. Сталося це так.

Військовий топограф Костянтин Шишкін на аерознімках виявив концентричні кола, які були містами епохи енеоліту. Двадцять років — з 1971 по 1991 — віддав М. Шмаглій вивченню Майданецького праміста трипільської цивілізації та обстеженню подібних у селах Звенигородського, Талянівського, Катеринопільського, Уманського районів на Черкащині. Тут ученим було застосовано і розвинено новий напрямок і методику в дослідженні великих поселень трипільців-хліборобів. Новизна полягала в застосуванні даних аерофотозйомок, геомагнітних зйомок, магнітометрії взагалі, пошаровій фотофіксації решток будівель і їх інтерпретації, виявленні стін будівель при розкопуванні. Завдяки цьому було виявлено поселення-гіганти, розміри яких перевершували всі відомі історичні поселення у земному світі. На середньому етапі поселення у Веселому Куті займало площу 150 га, в Миропіллі — 180, на розвиненому — Гордашівка 130 га, Володимирівка, Сушківка, Косенівка, Глибочок досягають 100 гектарів, Росоховатка, Вільхівець — по 150, Небелівка — 220, Доброводи і Томашівка — по 250, Майданецьке — 270, Чичиркозівка — 300, і найбільше у світі Талянівське прамісто — 450 гектарів.

Геомагнітні дані показують структуру, яка відповідає плануванню і забудові міста: наявні вулиці, квартали, площі, в’їзди і виїзди, оборонні системи. Житла були в основному двоповерхові. У Майданецькому вперше встановлено масштабність будівель — від 50 до 300 квадратних метрів. М. Шмаглій обґрунтував розвиток різних ремесел, економіки загалом і науково довів, що рівень забезпечення трипільців-хліборобів знаряддям і тяглом дозволяв їм засівати і збирати урожаї зернових на площі до чотирьох—п’яти тисяч гектарів.

Даний напрямок і методику досліджень енеолітних міст застосували у дослідженнях Тамара Мовша у Доброводах і Косенівці, Олена Цвек — у Веселому Куті. Найбільше цим напрямком скористався Володимир Круць, який з 1981 року досліджує поселення у Тальянках. Під керівництвом М. Шмаглія створювалась і нова школа археологів. Серед них — К. Зіньківський (Білгород-Дністровський), Л. Поліщук (Одеса), О. Діденко, В. Мицик (Черкащина), а Н. Бурдо, М. Відейко, С. Рижов захистили кандидатські дисертації. Ідею протоміст М. Шмаглій утверджував повсюдно, але так і не зміг видати монографії про це, пішовши з життя 1994 року.

Вадим МИЦИК

18 квітня 2024, четвер

utmx_section("Headline")Трипільські протоміста

Трипільські протоміста