Аратта - На головну

27 вересня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Узнай отборные кулинарные советы здесь.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Фашизм чи солідаризм?

Політологія 14826 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 21.02.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Схема чергування квадр у реалізації ідеї солідаризму. У процесі переходу до 2-ї квадри (Німеччина) відбувається спрощення ідеї для формування експериментальної моделі. Перехід до 3-ї квадри (США) приводить до ще урізанішого розуміння ідеї, до концентрації уваги на її вузькопрагматичних та утилітарних аспектах. Перехід до 4-ї квадри (Україна) супроводжується якісним стрибком в усвідомленні ідеї, використанням досвіду всіх трьох фаз і створенням повноцінного зразка, придатного для безпечного масового тиражування
Схема чергування квадр у реалізації ідеї солідаризму. У процесі переходу до 2-ї квадри (Німеччина) відбувається спрощення ідеї для формування експериментальної моделі. Перехід до 3-ї квадри (США) приводить до ще урізанішого розуміння ідеї, до концентрації уваги на її вузькопрагматичних та утилітарних аспектах. Перехід до 4-ї квадри (Україна) супроводжується якісним стрибком в усвідомленні ідеї, використанням досвіду всіх трьох фаз і створенням повноцінного зразка, придатного для безпечного масового тиражування
Україні потрібен не поворот у драматичне минуле, а сміливий стрибок у світле майбутнє. Його ім'я - український солідаризм.

“Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів”

Гельвецій


Лист в редакцію:

Шановні! Ходячи довкола головного питання, ніхто не може або не хоче прямо сказати вголос: наше майбутнє можливе тільки тоді, коли ми - Україна - пройдемо стадію ФАШИЗМУ. І нехай від слова "фашизм" не тремтять у Вас руки. Поміркуйте над суттю, а не над формою. Блискавична зміна влади від "А" до "Я" та заміна кволих, вмираючих реформ на нестандартні та рішучі, науково обґрунтовані дії, без огляду на інерцію більшості населення, - це шанс за короткий термін вирватись настільки вперед, наскільки це можливо, і залишити в минулому "хохлацький" менталітет. Усе це цілком здійсненне, але лише за умови, що ми не тільки будемо клацати клавіатурою комп'ютерів, а й об'єднаємось у житті. Україна має бути не віртуальним проектом, а реальним! Я дуже хочу почути Ваші думки у відповідь.

З повагою, Віктор Агейченко


Пряме запитання, поставлене нашим читачем, потребує прямої відповіді. Тим більше, що це не просто цікавість окремої людини, - це проблема, яка хвилює тисячі мислячих людей, що шукають виходу України із системної кризи. Наш журнал уже звертався до питання про історичні уроки фашизму у статтях Юрія Збітнєва "Німецький експеримент" (№ 9), Олександра Шморгуна "Авторитарна модель: мистецтво неможливого" (№ 7) і Володимира Федька "Нацизм і більшовизм" (№ 8). Настав час підійти до системного розгляду цієї актуальної теми із застосуванням методології психоінформатики.

ПРИНЦИП ЧОТИРЬОХ ФАЗ

Наш світ улаштований так, що будь-яка масштабна ідея (наукова, політична, технологічна) у процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:

1) генерування та популяризація ідеї або її нового бачення;

2) створення експериментального зразка (діючого прототипу, чернетки) та його випробування в екстремальних умовах;

3) руйнування зразка (кризове випробування), критичний аналіз результатів експерименту;

4) синтез всього набутого досвіду, створення повноцінної моделі та її масове тиражування.

Наочним прикладом може бути створення нового автомобілю. Після формування ідеї нової машини і розробки конструкторської документації (фаза 1) відбувається створення діючого зразка. Ця експериментальна модель перевіряється і проходить жорсткі випробування на механічні, температурні, вібраційні, хімічні та інші навантаження (фаза 2). Щоб визначити межу можливого і неможливого - треба її переступити. Тому є лише один спосіб виявити межу міцності системи - збільшувати навантаження доти, доки вона не зруйнується. Тому БУДЬ-ЯКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ ЗРАЗОК "В ІДЕАЛІ" Є ПРИРЕЧЕНИМ НА ЗНИЩЕННЯ. Після його руйнування починається етап осмислення сильних і слабких сторін експериментальної моделі (фаза 3). І лише після того, як успішно пройдені ці три етапи і зроблені вірні висновки, стає можливим створення повноцінної системи, придатної для масового виробництва (фаза 4).

Принцип чотирьох фаз є т. зв. "системним принципом" - емпіричним узагальненням, сформульованим на основі тривалого досвіду вивчення різноманітних об'єктів і явищ, їх колективного осмислення і громадської оцінки [1]. Як і всі інші системні принципи, Принцип чотирьох фаз є універсальним, тож приклади його застосування можна знайти в усіх сферах нашого життя[2]. Навіть при написанні цієї статті спочатку була ідея (фаза 1), потім чернетка (фаза 2), згодом обговорення статті із фахівцями і критиками (фаза 3), нарешті написання нового тексту і його публікація в журналі відповідним тиражем (фаза 4).

ПРИНЦИП ЧЕРГУВАННЯ КВАДР

Проте розуміння дії принципу чотирьох фаз буде неповним, якщо залишити поза кадром людський фактор. Почнемо з того, що кожна людина, попри власну неповторність, належить до одного з 16-ти типів інформаційного обміну (психотипів або соціотипів), що переконливо показав Карл Густав Юнг у фундаментальній праці "Психологічні типи" (1921). Висновки Юнга знайшли надійне емпіричне підтвердження і стали підставою для формування відповідних технологій ідентифікації соціотипів, надання життєвих та професійних рекомендацій, ефективних стратегій самореалізації тощо. Пізніше виявилося, що всі 16 соціотипів об'єднуються у 4 четвірки персонально сумісних типів - т. зв. "квадри". Кожна з чотирьох квадр - не лише найкраща комбінація соціотипів для творчості, праці і відпочинку. Кожна квадра - це психоінформаційна система, для якої властиві свій унікальний світогляд, стиль життя, естетика, характер міжлюдських стосунків і навіть гумор.

Але що спільного між типологією Юнга і принципом чотирьох фаз? Виявляється, що на кожній фазі розвитку ідеї активізується відповідна квадра. Наприклад, на першій фазі має тенденцію домінувати перша квадра, світогляд якої неначе вступає в резонанс з викликом часу, а її спосіб життя ідеально відповідає завданням першої фази. У процесі розвитку ідеї ініціатива послідовно переходить від першої до четвертої квадри, після чого згадана ідея знаходить своє повноцінне втілення або виходить на новий оберт еволюційної спіралі і продовжує свій розвиток з нової першої фази.

Принцип чергування квадр яскраво виявився в ході розвитку ідеї української незалежності починаючи з кінця 80-х років XX ст. На першій, "ідейно-революційній", підфазі яскраво виявила себе плеяда політичних діячів з першої квадри. Так, "Рух" очолював Іван Драч (логіко-інтуїтивний інтроверт, соціонічний псевдонім - "Аналітик"), захоплення і масове схвалення викликали сміливі атаки Степана Хмари ("Аналітик"), Лариси Скорик та Івана Макара (інтуїтивно-логічні екстраверти, "Новатори"), дуже ефектно лунали емоційні виступи Володимира Яворівського (етико-сенсорниий екстраверт, "Популяризатор"). Від 1990 року, коли відбувся перехід до другої підфази, головною діючою особою став Леонід Кравчук (сенсорно-логічний екстраверт, 2-а квадра, "Генерал"). Перехід до 3-ї підфази був ознаменований приходом до влади у 1994 році Леоніда Кучми (логіко-інтуїтивний екстраверт, 3-я квадра, "Підприємець"), а четверта фаза (2001-2004) відбувається під знаком двох найбільш міфологізованих політичних фігур сучасної України - Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко (4-а квадра)[3].

Вірогідно, що ми є свідками завершення чергового циклу розвитку української ідеї, головним результатом якого стало політичне виокремлення УРСР з імперського організму СРСР з успадкованими від нього хронічними хворобами рабства, неефективності та інтелектуальної зашореності. Починається новий цикл, головним завданням якого є перетворення цієї виокремленої території на сильну і самокеровану державу, а її деморалізованого і дезорганізованого населення - на здоровий і одухотворений український народ.

- Гарна мета, але виглядає надто абстрактно. Чи не можна конкретніше сформулювати завдання нового етапу розгортання української ідеї?

Можна. Але для цього треба скористатися іншим системним принципом, а саме Принципом виходу із системи. Він формулюється так: "Щоб зрозуміти поведінку системи - потрібно вийти у надсистему". Для розкриття дії цього принципу іноді використовують пояснення рівномірного і прямолінійного руху зі шкільного підручника фізики: "...Перебуваючи в закритій каюті парусного корабля, що рухається рівномірно і прямолінійно по спокійній воді, неможливо ніякими фізичними методами установити факт руху... Єдиний спосіб - вийти на палубу і подивитися на берег..." У цьому простенькому прикладі в закритій каюті - система "людина-корабель", а вихід на палубу і погляд на берег - вихід у надсистему "корабель-берег"[4].

Ситуацію ще більше прояснює Принцип ефективного цілепокладання: "Ціль, яка визначає ефективну поведінку системи, завжди задається надсистемою"[5]. Наприклад, якщо підприємство виробляє не ту продукцію, яка потрібна споживачам (надсистемі), то воно лишиться без споживачів і збанкрутує. Одне слово, якщо система ставить перед собою цілі, які суперечать надсистемі, вона порушує Принцип ефективного цілепокладання і наражає себе на небезпеку знищення.

Подібно і з українською ідеєю. Для розуміння її сенсу і випрацювання національної стратегії треба вийти у надсистему і побачити місце України у певному глобальному процесі, суб'єктами якого вже є не окремі особистості, а народи. Отже, саме час перейти від типології особистості до типології національних характерів.

ТИПОЛОГІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ХАРАКТЕРІВ

З погляду системології, людство є живою цілеспрямованою системою, що знаходиться в процесі самоорганізації і чимраз глибшого структурування. Природними, органічними структурними одиницями людства є народи.

Кожний народ має свій національний характер - етнопсихіку. Слово "психіка" походить з грецької мови і означає "душа". Душа оживляє людське тіло та визначає його поведінку. Коли душа покидає тіло, тоді організм людини вмирає й розкладається. Це ж саме стосується й народних організмів. За словами Карла Густава Юнга, "душа народу є лише дещо складнішою структурою, ніж душа індивіда". Ця колективна душа є головним чинником, який визначає поведінку народу, його можливості та перспективи.

Дослідження національних характерів показало, що народна душа підлягає тій самій 16-типній класифікації, що й психіка індивіда. Наприклад, французький національний характер описується соціотипом "етико-сенсорний екстраверт" ("Популяризатор"), німецький - "логіко-сенсорний інтроверт" ("Контролер"), американський - "логіко-інтуїтивний екстраверт" ("Підприємець"), український - "етико-інтуїтивний інтроверт" ("Миротворець").

Якщо згадані народи стають суб'єктами того ж самого глобального процесу, то існує велика імовірність, що кожен з них виявлятиме особливу активність під час "своєї" фази розгортання цього процесу: французи (квадра 1) > німці (квадра 2) > американці (квадра 3) > українці (квадра 4).

- Що ж це за глобальна ідея, на різних фазах розгортання якої послідовно домінують французи, німці, американці та українці?

Це фундаментальна ідея еволюції людського роду, формування гармонійної особистості й гармонійного суспільства. За багато тисячоліть свого розгортання ця ідея пройшла багато циклів. На кожному з них мали місце великі перемоги і великі помилки та поразки, внаслідок чого людина набувала нового досвіду і прогресувала.

Останній цикл розвитку ідеї досконалого суспільства припадає на кінець 19-го - початок 20-го століття. Цього разу вона набула поширення під назвою СОЛІДАРИЗМ. Її генератором і популяризатором виступила "країна першої фази", "всесвітній законодавець мод" - Франція.

1. ГЕНЕРУВАННЯ І ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ІДЕЇ: ФРАНЦУЗЬКИЙ СОЛІДАРИЗМ

Як пише авторитетний дослідник солідаризму Володимир-Юрій Данилів, "ідея солідарності не нова, в тій чи іншій формі вона існувала ще в добу античності. Це поняття було добре відоме і римській юриспруденції. У новіші часи цією проблемою серйозно займалися французькі філософи. Франція стала батьківщиною модерного вчення солідарності. У цій країні в 1907 році вперше було вжито термін "солідаризм". Селестін Шарль Альфред Буґле[6] у своїй праці "Le Solidarisme" заклав основу ідеї солідаризму, яку він вивів з принципу солідарності"[7].

Цю думку підтверджує відомий український економіст, політолог і культуролог Олександр Шморгун у розділі "Науковий фундамент солідаризму": "Ця соцiально-економiчна течiя набула особливого поширення у Францiї, де її найвiдомiшими представниками були Шарль Жид, Емiль Дюркгейм, Леон Буржуа. Вони надали своїм iдеям солiдне теоретичне обгрунтування. Зокрема, можна назвати такi працi: Дюркгейм "Про розподiл суспiльної працi" (1893), Буржуа "Нарис фiлософiї солiдарностi" (1902), Ейхталь "Соцiальна солiдарнiсть та її новi формули" (1903), Бугле "Солiдаризм" (1907), Флеран "Солiдарнiсть" (1907)".[8] У межах цього напрямку, продовжує автор, не тiльки розвивалися основнi принципи соцiального партнерства мiж працею i капiталом, а також економiчної кооперацiї, але й розв'язувалася проблема досягнення суспiльної злагоди, системної рiвноваги суспiльства з ринковою економiкою.

2. СОЦІАЛЬНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ: НІМЕЦЬКИЙ ФАШИЗМ

Ідеї солідаризму для Німеччини не були великою новиною. З подібними ідеями виступали вже німецькі державні соціалісти, головним виразником яких можна вважати Адольфа Вагнера ("Загальне або теоретичне вчення про народне господарство", 1876): "Для державних соціалістів немає суттєвого антагонізму між класами та індивідами однієї нації. Навпаки, їх згуртовує моральна солідарність, яка стоїть куди вище за економічну. Її можна побачити у спільності мови, звичаях і соціальних інституціях. Державу слід розглядати як орган цієї моральної солідарності. Для неї всі громадяни рівні; вона повинна дбати про всіх"[9].

Найрадикальнішу спробу створити "державу для всіх" згодом здійснили німецькі націонал-соціалісти: "Гітлер силовими методами запровадив класовий мир між працею і капіталом, між роботодавцем і робітником. В ім'я усієї нації фашизм різко обмежив капітал в його економічному егоїзмі та правах і не вагався перепідпорядковувати його можливості загальним інтересам суспільства, гарантуючи навзамін капіталові класовий мир і спокій, а робітникам навзамін за їхні сумирність, сумління і працю - високу платню і високі стандарти споживання, медичне обслуговування, соціальний захист та право на безперешкодне здобуття протягом усього життя такої освіти і в такому обсязі (і все це коштом держави), якого той чи інший індивід бажав.

Замолоду німець коштом суспільства вчився і шукав себе, а вивчившись і знайшовши своє місце в суспільстві - служив йому, щоб мати гідну забезпечену старість і повагу. Класовий мир було встановлено насамперед завдяки тому, що нацизм спромігся без експропріації власності банкірів та підприємців запрягти їх до спільного національного воза разом із тими, кого вони, і то виключно у власних інтересах, так довго визискували, неначе кровно чужих. Унормувавши апетити капіталістів, відібравши частину їхнього паю на оплату праці робітників і службовців, націонал-соціалізм догодив одразу двом богам, яким молився: і соціалізмові, і націоналізмові. Без зруйнування основ господарчого і культурного життя нації були досягнуті справедливе виробництво і перерозподіл матеріальних благ (що відповідало доктрині соціалізації суспільства) і водночас - партнерство всередині нації шляхом співпраці усіх верств на загальнонародний інтерес (що відповідало вищим інтересам нації як основи доктрини націоналізму"[10].

Для свого соціального експерименту німецькі націонал-соціалісти мали народ, етнопсихіка якого дивовижним чином поєднувала романтичний запал з високою організованістю, що ідеально відповідало другій, експериментальній фазі розгортання ідеї. Справді, ефективному експериментатору потрібні саме такі риси вдачі - здатність повірити в "неможливе" + холоднокровна методичність.

Експеримент виявляв як позитивні, так і негативні аспекти. Дещо узагальнюючи, можна сказати, що в першій половині 12-літнього правління націонал-соціалістів більше виявлялися позитивні, світлі і продуктивні аспекти, а у другій половині - негативні, темні й патологічні. Зрозуміло, що націонал-соціалісти були далекі від того, аби уявляти себе якимись еволюційними експериментаторами. Та по-іншому і не могло бути, адже якби вони про це здогадувалися, то тоді б "чистота експерименту" цілком втрачалася.

Для того, щоб експеримент був повноцінним, його учасникам потрібна свобода дій (зрозуміло, в рамках експерименту). Націонал-соціалістичний режим забезпечив німецькому народу таку свободу, і це привело до творчого спалаху в багатьох сферах життя, особливо в науках і технологіях. За словами англійського дослідника націонал-соціалістичної революції Яна Кершоу (одного з найбільших світових авторитетів з цього питання), позиція німецьких фашистів "сприяла ліквідації елітності, основаній на походженні і багатстві. Натомість нова еліта - людей рівних можливостей, найкращих, сильних, здібних, тих, які досягли успіху завдяки особистим рисам, - мала зайняти належне їй місце"[11]. "Встановилася динаміка, яка нестримно рухала процес в напрямку сталої, прискореної політики сильного ризику. ...Гітлерівський аргумент стрімкого ривка на тлі неприпустимої альтернативи застою і остаточного занепаду міг мати успіх". "Укріпившись при владі, нацизм відзначався динамізмом, який помітно відрізняв його від інших існуючих правих авторитарних режимів - фашистських чи напівфашистських. Невгамовна енергія, прискорення подій, кумулятивний радикалізм гітлерівського правління не йшли ні в яке порівняння з режимом, наприклад, Муссоліні в Італії, не говорячи вже про авторитарну владу Франко у профашистській Іспанії. На жодному з етапів держава Гітлера не втрачала рушійної сили..."[12]. Наведені цитати яскраво характеризують раптовий пасіонарний спалах, викликаний резонансом між національним характером (2 квадра) і фазою розвитку ідеї (2 фаза).

Для більшості читачів це може виглядати неймовірним: Гітлер настільки послабив державну бюрократичну машину, що згаданий вище Ян Кершоу охарактеризував це як управлінський хаос і навіть як "розпад держави"[13]. Головними чинниками консолідації нації та організованих дій стали пасіонарна ідеологія і особистість фюрера. Всі ініціативи, що вписувалися в націонал-соціалістичну ідеологію, мали повну свободу розвитку. Все, що не відповідало цій ідеології, було пригнічене, знищене або витіснене на периферію.

За Гітлером стояли широкі маси народу: "Одностайність щодо гітлерівської держави панувала від самого початку існування Рейху і тривала аж до середини війни"[14]. Важливими чинниками такої масової підтримки режиму стали ліквідація безробіття, підвищення рівня життя широких мас, запровадження класового миру між працею і капіталом, високий рівень охорони здоров'я, доступність якісної освіти. Цілеспрямована політика сприяння материнству і дитинству виражалася в таких заходах, як шлюбна позичка, турбота про вагітних, надання їм кращих санаторіїв у мальовничих куточках Німеччини, створення груп підтримки жінок та ін. Цікаво, що при націонал-соціалізмі пройшла наймогутніша у світі кампанія проти паління, оскільки німецькі вчені представили перші докази шкідливих властивостей нікотину[15].

Активістам і прихильникам нинішнього екологічного руху корисно знати ім'я свого батька-засновника. Ним був Вальтер Дарре - міністр продовольства і сільського господарства Третього Рейху з 1933 року, професіонал вищого класу[16]. Цій темі присвячена спеціальна праця Анни Брамвель[17]. "У ній автор розглядає націонал-соціалізм і особисто В. Дарре як праотців сучасного екологічного руху "зелених""[18].

Усенародна підтримка дозволяла націонал-соціалістичному режиму обходитись мінімальним репресивним апаратом. Наприклад, "у 1937 році в Дюссельдорфі - місті з майже півмільйонним населенням - налічувалося лише 126 офіцерів гестапо. В Ессені (650 тисяч чоловік) - 43 офіцери, у Вюрцбурзі - 22 при загальній кількості населення у Нижній Франконії 840 тисяч чоловік"[19]. Противники режиму, а також злочинці, гомосексуалісти, повії, жебраки та інші "расово неповноцінні елементи" потрапляли "на перевиховання" до місць позбавлення волі: "Порівняно зі станом на 31 липня 1933, коли майже 27 тисяч чоловік було відправлено до місць ув'язнення, взимку 1936-1937 років кількість утримуваних у концентраційних таборах знизилась орієнтовно до 7500 чоловік"[20]. Відразу ж впадає в око, що наведені дані не йдуть в жодне порівняння з приблизно 10 мільйонами ув'язнених радянського ГУЛАГу, де на важких роботах людина витримувала в середньому 3-4 місяці. В одній лише Київській області і в частинах Київського військового округу за період з 8.07.1938 по 8.08.1938 р. (тобто за один місяць) було заарештовано 67 200 осіб[21].

"Посилаючись на свідчення Геральда Пельхау - в'язничного священика, який у 1963 році випустив книгу "Порядки в середовищі переслідуваних", - дослідники подають таку статистику виконаних у Німеччині смертних вироків: "У 1933 р. були страчені 53 чол., у 1934-му - 97, у 1935-му - 81, у 1936-му - 85, у 1937-му - 99, у 1938-му - 215". За даними міністерства юстиції, наведеними на тій же сторінці, кількість страчених виглядає так: "...у 1937-му р. були страчені 86 чол., у 1938-му - 99, у 1939-му - 123"[22]. При цьому треба зважити на те, що справи всіх цих людей розглядалися в судах, їх засуджували до страти і вироки виконувалися у встановленому законом порядку. Звісно, усім зрозуміло, що являли собою гітлерівські суди. І все-таки, як видно з наведених даних, їхній терор годі навіть порівнювати з практикою тодішнього Радянського Союзу, де масові репресії були незрівняно масштабнішими і дуже часто - абсолютно беззаконними, взагалі без будь-якого натяку на дотримання бодай формальних судово-процесуальних норм..."[23]. На тлі 99-ти розстріляних нацистами в 1937 році виглядає шокуючою кількість розстріляних у тому ж 1937 році одним лише капітаном держбезпеки Матвєєвим: за 5 днів він особисто, іноді з участю помічника - коменданта Алафера, розстріляв 1111 осіб - в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення[24].

Поряд з успіхами націонал-соціалістичного режиму на початку його існування, з часом дедалі більше накопичувалися його внутрішні суперечності та збочення, які під час війни вилилися у масові злочини. Чи не найбільше зла принесла хибна расова політика, побудована на помилкових уявленнях німецьких антропологів, а нерідко і просто на вигадках: "В основу расової доктрини німецькі ідеологи поклали міф про т. зв. нордичну, тобто північноєвропейську, расу. Саме міф, оскільки концепція нордичної раси намагалася поєднати непоєднуване. З одного боку, "батьківщина нордичної раси знаходиться в Західній, Північній і Середній Європі часів льодовикового періоду. ...Холодний, вологий клімат і нестача сонячного світла викували людину нордичного типу". З іншого боку, "нордична людина від самого початку була осілим землеробом"[25]. Автори расової доктрини не пояснювали, що можна було вирощувати "в умовах холодного, вологого клімату і нестачі сонячного світла""[26]. Наукові фальсифікації, здійснені заради "державних інтересів", призвели в ході ескалації війни до диявольської політики "звільнення життєвого простору", порушення людських і божественних законів і в кінцевому підсумку до знищення цієї самої звироднілої держави.

Для коректності треба сказати, що німецький націонал-соціалізм - це далеко не весь фашизм[27]. Це лише його найбільш екстремальний, гострий, контрастний і суперечливий прояв. Це дійсно "експериментальний зразок", який зазнав випробування неймовірними внутрішніми і зовнішніми напруженнями "на розривання", а для визначення в рамках експерименту межі допустимого і недопустимого, можливого і неможливого ця межа багаторазово переступалася. Схоже, що нацисти зробили всі помилки, які можна було зробити.

3. КРИТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ: АМЕРИКАНСЬКА АКАДЕМІЧНА НАУКА

У ході другої світової війни США подвоїли свій золотий запас і стали найбагатшою державою світу. Найпотужніше у світі фінансування вітчизнянної науки, доступ до трофейних архівів націонал-соціалістичної Німеччини, їхніх наукових і технологічних розробок, співпраця з видатними німецькими вченими, технологами і військовими створили чудові умови для аналізу американцями як "німецького експерименту", так і фашизму в цілому.

На третій фазі розвитку ідеї солідаризму Сполучені Штати не лише займалися обробкою результатів "німецького експерименту". У багатьох випадках вони стали прямими спадкоємцями і продовжувачами німецьких розробок. І справа не лише в тому, що атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі у серпні 1945 р. наче продовжували нацистську практику масового знищення мирного населення. Річ у тім, що з перших годин приходу союзників на територію агонізуючого Третього Рейху розпочалося безпрецедентне, надзвичайно активне, масштабне і методичне полювання за науково-виробничими секретами та їхніми носіями. "На території нацистської Німеччини й окупованих держав були знайдені широко відомі ракети "Фау-1" і "Фау-2", а також менш відомі теплові ракети "земля-повітря", звукові торпеди, передові електричні субмарини "U-XXI" і "U-XXIII", реактивні винищувачі "Ме-262", літаки з ракетними двигунами швидші за "мессершмітти", моделі реактивних літаків з вертикальним злетом, креслення атомної бомби. У підземному комплексі Рива-дель-Гарда були навіть виявлені технології виготовлення металу, що витримує нагрівання до 1000 градусів. Тому не дивно, що між союзниками і СРСР точилася затята боротьба за володіння безцінною технічною документацією, а також за німецьких учених та інженерів"[28].

Що стосується ракетно-космічних технологій, то у цій галузі націонал-соціалістична Німеччина далеко випередила весь світ. Центральною фігурою тут був Вернер фон Браун[29], який у 1937 році (тобто у 25-річному віці) став співкерівником військового ракетного дослідницького центру. Всього за шість років (неймовірно короткий термін навіть для розробки якісного артилерійського снаряду) під його керівництвом було створено "зброю відплати" - ракету V-2 (Фау-2)[30]. На початку травня 1945 року фон Браун і більшість його співробітників здалися в полон американській окупаційній владі. Після прибуття в США разом із більш ніж сотнею кращих інженерів штурмбанфюрер СС професор доктор фон Браун, гауптштурмфюрер СС Рудольф і генерал-лейтенант вермахту Дорнбергер стали працювати в науково-дослідних і конструкторських бюро Пентагону[31].

Зі зрозумілих причин бурхлива робота щодо аналізу "німецького експерименту" в США не дуже афішувалася, особливо там, де йшлося про військову справу, результати німецьких медико-біологічних експериментів над людьми чи співпрацю американських компаній з гітлерівським режимом.

Американське домінування на третій фазі розвитку ідеї солідаризму зовсім не означало абсолютну монополію. Осмислення європейського фашизму було нагальною необхідністю, особливо для країн повоєнної Європи, які будували нове життя і не бажали повторювати помилок минулого. Після відбудови економіки і налагодження нормального життя найглибші дослідження фашизму з'явилися саме в Європі. Якщо американські дослідження здебільшого мали вузько прагматичний, утилітарний характер, то у працях італійських, англійських, французьких, німецьких та інших авторів значне місце посідали історіософія, осмислення подій з погляду цивілізаційних процесів, психології, етики, метафізики.

На жаль, більшість публікацій на тему європейського фашизму грішить більшою чи меншою ідеологічною та політичною заангажованістю, висвітленням вигідних для тієї чи іншої держави аспектів і униканням згадок про власні помилки, підлоту та злочини. І тим не менш величезна кількість російськомовних та україномовних публікацій на цю тему, небачені раніше можливості інтернету, широкий і швидкий доступ до текстів, графічних та відеоматеріалів дозволяють Україні випрацювати власний, об'єктивніший погляд на історію, зробити з неї глибші висновки і, можливо, знайти те найсуттєвіше, що лишилося поза увагою попередників.

- Але навіщо Україні докладати надзусиль і шукати власного бачення феномену європейського фашизму?

Тому, що їй призначена найголовніша і найвідповідальніша роль у розвитку ідеї гармонійного суспільства.

4. ПОВНОЦІННА РЕАЛІЗАЦІЯ: УКРАЇНСЬКИЙ СОЛІДАРИЗМ

Четверта фаза розвитку ідеї передбачає уточнене формулювання самої ідеї, використання досвіду трьох попередніх фаз, інтелектуальний прорив і здійснення нового синтезу. Почнемо з питання "Що таке солідаризм?" За визначенням авторитетного мислителя Гайнріха Пеша, солідаризм (від франц. solidarite - спільність інтересів, одностайність) - це "така соціальна система, яка надає справжнього значення солідарному об'єднанню людей, таких як члени природної спільноти, починаючи від родини і кінчаючи державою"[32]. Іншими словами, ідеться про таку соціальну систему, яка за своєю гармонійністю нагадує живий організм.

Ця ідея проглядається вже у французьких солідаристів, наприклад, у Еміля Дюркгейма, який в основу своєї системи поклав ідеї корпорації, тобто колективного тіла (від лат. corpus, corporis - тіло, цілість, корпорація)[33]. Реалізація цієї ідеї на другій, "чорновій" фазі розвитку проходила під назвою фашизм (від лат. fascis - зв'язка, жмуток), тобто маємо ту ж саму ідею єдності. Осмислення історичного досвіду дає можливість приступити до 4-ї фази - повноцінної реалізації ідеї солідаризму.

Визначальну роль на четвертій фазі розгортання ідеї солідаризму може зіграти Україна. І не лише тому, що українська етнопсихіка належить до соціотипу "Миротворець" (етико-інтуїтивний інтроверт, 4-а квадра)[34], тож розвиток України у цьому напрямку обов'язково викличе психоенергетичний резонанс і потужний пасіонарний спалах. Надзвичайно важливим є те, що сутність четвертої фази солідаризму тотожна українській національній ідеї.

У працях "Арійський стандарт" і "Четверте пришестя Спасителя"[35] було обґрунтовано тезу, що функцією України на сучасному етапі еволюції людства є формування гармонійного суспільства - раси четвертого психоінформаційного рівня розвитку (у православній термінології - боголюдства), де ідеалом і зразком для наслідування є боголюдина Ісус Христос.

Ця ж сама теза про тотожність української ідеї і кінцевої мети солідаризму обґрунтована у працях Олександра Шморгуна: "Український солiдаризм є творчим синтезом найвищих здобуткiв європейської соцiологiчної думки i концентрованим вираженням української нацiональної iдеї на сучасному етапi розвитку людської цивiлiзацiї. Фiлософськi пiдвалини української нацiональної iдеї[36] сформулював Григорiй Сковорода. Фактично вiн побудував загальну модель української нацiональної iдеї як iдеалу нацiонально-суспiльного устрою, орiєнтованого на синтез iндивiдуалiзму та своєрiдного, насамперед духовно-соцiального, корпоративiзму, що виключає як зрiвняльно-нiвелюючi iмперсько-бюрократичнi, так i егоїстично-вiдособленi лiбералiстичнi форми органiзацiї нацiонального життя".[37]

НОВИЙ СИНТЕЗ

Ми вже говорили, що на четвертій фазі відбувається не лише осмислення всього попереднього розвитку ідеї, але й перехід на якісно вищий рівень її розуміння.

- Що ж таке "солідаризм четвертої фази"?

Якщо перефразувати цитованого вище Гайнріха Пеша, то український солідаризм - це соціальна система, головною метою якої є перетворення людської спільноти на гармонійний, здоровий і одухотворений біосоціальний організм.

Уявлення про народ як живий організм знаходимо вже у Платона, який розрізняв "Людину малу" (індивідуум) і "Людину велику" (народ). Проте ще ясніше ідея народу як живого організму виражена у значно давніших індоарійських "Законах Ману", де народ представлений Людиною, а його соціальні верстви (варни) - органами цієї Людини.

Тема біосоціальних організмів знайшла свій розвиток в 19 ст. у працях Лілієнфельда, Вормса і, пізніше, Володимира Шмакова: "Між окремою людиною і сукупним поняттям "Людина" стоїть така зростаюча ієрархія: сім'я, рід, плем'я, народ, раса. Одночасно з еволюцією людства зростала в ієрархічному порядку і його організація. Якщо в доісторичну епоху ми бачимо лише сім'ю і рід, то в наш час ми переживаємо перехідний стан між організацією народу і групи народів, що наближається до підрас, а в найближчому майбутньому назріває необхідність і цілісної расової організації. ...Суспільство у порівнянні з людиною є організмом вищого порядку. ...Суспільство є організм, а тому в ньому можна знайти аналоги всіх процесів, що спостерігаються нами в організмах окремих істот"[38].

А ось що пише про це сучасний логік і соціолог Олександр Зинов'єв: "Багато мислителів розглядали людське суспільство як організм. Таку ідею можна знайти вже у Віко. В Росії подібну ідею розвивали Данилевський та Ключевський. У XX столітті Шпенглер і слідом за ним Тойнбі розглядали історію людства як ряд велетенських надорганізмів, що переживають періоди становлення, дитинства, юності, зрілості, розквіту, занепаду, старості та вмирання. Ідею розглядати суспільство як живий організм висловлювали Бальзак, Вінер та інші. Людське суспільство справді за багатьма ознаками схоже на такі біологічні організми, як тварини і люди. Та чи достатньо цієї подібності, щоб вважати суспільство організмом? Це питання термінологічне. Можна термін "організм" визначити так, що лише просторово локалізовані індивідуальні живі істоти потраплять до числа організмів. Проте цей термін можна визначити і ширше, долучивши до числа організмів і об'єднання організмів у вузькому сенсі, наприклад, зграї і стада тварин, мурашники. Очевидно, що в першому випадку суспільство не потрапляє до числа організмів, у другому - потрапляє"[39].

А тепер ми підходимо до моменту, який дає підказку до розуміння суті солідаризму: "Кожна людина, починаючи від вищих стадій свого зародкового розвитку до повної зрілості, реально проходить через всі епохи історичного розвитку людства, так само як людський зародок на нижчих стадіях проходить через періоди розвитку нижчих органічних форм"[40]. Ідеться про біогенетичний закон - "Онтогенез є стислим повторенням філогенезу", - сформульований німецьким вченим Ернстом Геккелем (1834-1918). Він же запровадив у науковий обіг терміни онтогенез (індивідуальний розвиток) та філогенез (історичний розвиток)[41]. Зі сказаного випливає, що закономірності розвитку народу подібні до закономірностей розвитку окремої людської особистості.

- І як же розвивається ця людська особистість?

У процесі дорослішання вона схильна послідовно проходити чотири рівні розвитку (хоча на практиці більшість людей зупиняється на першому-другому рівнях):

1) Рівень особистого досвіду (навчання методом власних спроб і помилок, шляхом багатократного повторення тих самих дій) - "дитинство";

2) Рівень колективного досвіду (здатність швидко засвоювати колективні норми, вчитися на чужих перемогах і помилках) - "підлітковий вік";

3) Рівень творчості (здатність до нестандартних дій, творче логічне мислення, вихід за межі колективних норм) - "молодість";

4) Рівень мудрості (цілісний підхід до життя, пріоритет етичних цінностей, усвідомлення власної духовної сутності, органічно притаманне прагнення до святості) - "зрілість".

Це, так би мовити, "вертикальний" аспект людського розвитку. Кожне піднесення на вищий рівень досягається шляхом циклічного "горизонтального" розвитку через згадані вище 4 психоінформаційні фази. Стрибок на вищий рівень відбувається під час здійснення "горизонтального" переходу від 3-ї до 4-ї фази (долання "міжфазового бар'єру 3-4").

Таким чином, досягнення особистої зрілості відбувається шляхом переходу людини на 4-й психоінформаційний рівень, що відбувається при подоланні міжфазового бар'єру між 3-ю і 4-ю фазами. Подібна ситуація - і з людською спільнотою. Перехід людства з нинішнього третього на четвертий рівень відбудеться шляхом переходу до 4-ї фази ідеї солідаризму. Локомотивом цього переходу виступить народ, етнопсихіка якого резонуватиме з духом 4-ї фази. Тому першим буде народ з етнопсихікою 4-ї квадри. До таких народів належать українці.

- А в чому практично може виявлятися зріла реалізація ідеї солідаризму в Україні?

Ще раз звернімось до біогенетичного закону. Кожна людина розвивається від дитинства до зрілості (хоч багато хто до старості так і лишається дитиною). У незрілому стані людина керується не головою (розумом), а переважно своїми інстинктами, рефлексами і зовнішніми впливами. У процесі ж досягнення нею зрілості вона все більше керує сама собою, тобто її тілом все більше керує її голова (точніше, людський дух, який використовує мозок лише як інструмент керування). Можна сказати, що в організмі людини нейрони її головного мозку об'єднуються в структуру і беруть тіло у своє керування. Це приводить до раптового преображення людини. Якщо голова світла, то й людина швидко стає сильною і здоровою, цілеспрямованою і одухотвореною, здатною піднестися над рутиною і робити Вчинки. У людини раптом з'являється внутрішня енергія і життєспроможність[42].

Подібна ситуація і з народами. Переважно вони перебувають у стані дитячої безпорадності та неусвідомленості. Але іноді у народному тілі виникає невелика група людей - носіїв Духу, які усвідомлюють своє призначення, формують голову (створюють елітарну структуру) і беруть національне тіло в керування. Тоді аморфний етнос ("дитина") перетворюється на структуровану націю ("зрілу особистість"), усвідомлює себе через національну еліту ("голову") і сам стає собі господарем. У такого преображеного народу раптом з'являються сила і натхнення. Він позбавляється паразитів і дає своїм членам максимальні можливості для гідного життя, творчості, самореалізації, продовження роду.

Можливо, що саме Україна з її багатотисячолітнім історичним досвідом, сприятливим соціотипом етнопсихіки (етико-інтуїтивний екстраверт, "Миротворець", 4 квадра), унікальними наробками в теорії гармонійного співжиття (Сковорода, Гоголь, Юркевич, Драгоманов, Костомаров, Франко, Туган-Барановський, Липинський, Боярський, Сціборський, Данилів, Шморгун) і не менш унікальною історичною практикою "українського способу життя" спроможеться здійснити перехід до 4-ї фази солідаризму, стане зрілим і самокерованим народним організмом, власним прикладом покаже людству безпечний метод досягнення національної зрілості та суспільної гармонії. І тоді світ рине вперед.

А тепер можна повернутися до листа нашого читача, опублікованого на початку статті, і дати відповідь на запитання:

ЧИ ПОТРІБЕН УКРАЇНІ ФАШИЗМ?

Ні, не потрібен! "Пройти стадію фашизму", до чого закликає шановний читач, означає тупо відкинути вистражданий людством досвід і знову повторити старі помилки, знову проповзти дорогою приниження і страждань. Україні потрібен не поворот у драматичне минуле, а сміливий стрибок у світле майбутнє. Його ім'я - український солідаризм. Хай Буде!

2002 рік

Примітки та посилання:

  1. Про системні принципи див.: Каганець І. Психологiчнi аспекти в менеджментi: типологiя Юнга, соцiонiка, психоiнформатика. - Київ-Тернопiль, 1997. - 204 с.

  2. Про світові інваріанти див.: Каганець І. Руни Господні // Перехід-IV, № 10.

  3. Детальніше див.: Каганець І. Ритми політики-II // Перехід-IV, 3 (5). - 2000.

  4. Каганець І. Психологiчнi аспекти в менеджментi: типологiя Юнга, соцiонiка, психоiнформатика. - Київ-Тернопіль: "Мандрівець", 1997. - 204 с., с. 133.

  5. Там же, с. 132.

  6. С. Ch. A. Bougle. La Solidarisme. Селестін Ш. А. Буґле - відомий французький соціолог, професор Сорбонського університету, написав багато праць з соціології, в тому числі й "Солідаризм і лібералізм".

  7. Данилів Володимир-Юрій. Солідаризм // Перехід-IV, випуск 9. Повний виклад - у книзі: Данилів Володимир-Юрій. Солідарність і солідаризм. - Київ: Видавничий дім "KM Academia", 2000. - 152 с.

  8. Шморгун Олександр. Інтелектуальні корені українського солідаризму // Перехід-IV, випуск 9.

  9. Данилів Володимир-Юрій. Солідаризм, с. 26.

  10. Збітнєв Юрій. Німецький експеримент // Перехід-IV, випуск 9.

  11. Кершоу Ян. Гітлер (пер. з англ.). - Київ: Мегатайп, 2000 (за підтримки міжнародного фонду "Відродження"). - 240 с., с. 100.

  12. Там же, с. 134, 97.

  13. Там же, підрозділ "Розпад держави", с. 140.

  14. Там же, с. 104.

  15. Proctor R. The Nazi War on Cancer. Princeton: Princeton University Press, 1999.

  16. Shirer William. The rise and fall of the Third Reich. - London, 1960.

  17. Bramwell A .C. Blood and Soil: Walter Darre and Hitler's "Green Party". - Abbotsbrook, 1985.

  18. Аникеев А. А., Кольга Г. И., Пуховская Н. Е. НСДАП: идеология, структура и функции. - Ставрополь: Изд-во СГУ, 2000. - С. 27.

  19. Кершоу Ян, с. 92.

  20. Там же, с. 84.

  21. Федько Володимир, Сидоренков Євген. ГІТЛЕР: інформація до роздумів. (Дати. Події. Погляди. 1889-2002). - Київ, 2002. - http://www.new-history.narod.ru.

  22. Мельников Д. Е., Черная Л. Б. Империя смерти: Аппарат насилия в нацистской Германии, 1933-1945. Москва, 1989.

  23. Федько Володимир. Нацизм і більшовизм // Перехід-IV, випуск 8, с. 82.

  24. Федько Володимир, Сидоренков Євген. ГІТЛЕР: інформація до роздумів.

  25. Расовая гигиена и демографическая политика в национал-социалистической Германии( Биологические основы и их осмысленное применение для сохранения и приумножения нордической крови (только для руководителей). Разработка и издание( Главное управление СС, Управление образования. - Пер. с нем. - Москва( "Бытие и Сознание", 1999. - 64 с., с. 13-14.

  26. Арійський стандарт // Перехід-IV, випуск 4, розділ "Німецький міф", с. 75-76.

  27. Шморгун Олександр. Авторитарна модель: мистецтво неможливого // Перехід-IV, випуск 7.

  28. Непомнящий Н. Н. XX век: Хроника необъяснимого. - http://ufo.knet.ru/bibliot/01600/04500/00100.txt.

  29. Корені генеалогічного древа Вернера фон Брауна сягають Рюрика Новгородського, Ігоря Київського і Святослава Київського. - див.: http://www.genealogia.ru/users/genfamous/descend/braun.htm.

  30. При дальності враження 300 км ракета після вигоряння палива (через 65 с після старту) набирала швидкість 5580 км/год, далі у вільному польоті вона досягала апогею на висоті 97 км і після гальмування в атмосфері зустрічалася із землею при швидкості 2900 км/ч. Повний час польоту становив 3 хв. 46 с. Оскільки ракета рухалася по балістичній траєкторії з гіперзвуковою швидкістю, ПВО противника була не в змозі що-небудь зробити, а люди не могли бути попереджені.

  31. Фон Браун очолив службу проектування і розробки озброєння армії США (до 1955 року діяла заборона на згадування його імені у пресі). Уже в 1945 році компанія "Конвеєр" виготовила ракету МХ-774, де замість одного були встановлені чотири двигуни "Фау". У 1951-му лабораторія фон Брауна розробила балістичні ракети "Редстоун" і "Атлас", що могли нести ядерні заряди. У 1960-му фон Браун став одним з керівників НАСА і першим директором Центру космічних польотів ім. Маршалла в Хантсвіллі. Під його керівництвом була розроблена ракета-носій серії "Сатурн" для пілотованих польотів на Місяць, штучні супутники Землі серії "Експлорер" і космічний корабель "Аполлон".

  32. H. Pesch. Lehrbuch der Nationalokonomie. Freiburg im Breisgau, 1924. Band I. S. 432

  33. Дюркгейм Эмиль. О разделении общественного труда (пер. с франц.) - М.: Канон, 1996. - 432 с. Предисловие ко второму изданию "Несколько замечаний о профессиональных группах".

  34. Детальніше див.: Миро Продум. Структура українського характеру // Перехід-IV, випуск 3 (1-2000).

  35. Див.: Перехід-IV, випуски 4 і 8.

  36. Детальнiше див.: Шморгун Олександр. Основний змiст поняття "українська нацiональна iдея" // Розбудова держави, 6/97

  37. Шморгун Олександр. Інтелектуальні корені українського солідаризму // Перехід-IV, випуск 9.

  38. Шмаков Владимир. Закон синархии и учение о двойственной иерархии монад и множеств. - Київ: "Софія", 1994. - 318 с., с. 221, 233, 234.

  39. Зинов'єв Олександр. Феномен вестернізму // Перехід-IV, випуск 5, с. 77.

  40. Шмаков Владимир, с. 232.

  41. Прояв біогенетичного закону в розвитку українського біосоціального організму показано у праці "Четверте пришестя Спасителя" // Перехід-IV, с. 37.

  42. Процес розвитку особистості від "людини простої" до "людини подвійної" описано у статті "Політична антропологія" // Перехід-IV, випуск 7.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Російське духовенство завжди навчало паству свою не пізнавати і любити Бога, а тільки боятися чортів, яких воно ж і розплодило зі своїми попадями ”
Василь Ключевський

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.