Аратта - На головну

25 вересня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Червоні кати народу. Енох Гиршенович Ієгуда він же Генріх Ягода

Пам’ять 30363 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 26.02.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Анархіст Енох Ієгуда. Фото з архіву царської охранки
Анархіст Енох Ієгуда. Фото з архіву царської охранки
Серед кривавих постатей керманичів більшовицького режиму особистість, якщо так можна казати, Еноха Ієгуди (я умисно називаю Ягоду не кримінально-більшовицьким поганялом, а справжнім ім’ям, аби, врешті, ми розпочали вчитися називати все власними іменами) стоїть серед найвідоміших й найкривавіших.

Проте, було б не справедливо й неправдиво вважати його самостійною особистістю. Так, він був кривавим катом, гуманоїдом, позбавленим щонайменших людських якостей, але Ієгуда був лише гвинтиком страшної ідеологічної системи цинічного винищення людей, корінного населення земель, які опинилися під владою більшовицьких орд, бо та ж система його й знищила, попередньо кинувши на допити, у ним самим винайдену систему дізнання та викриття ворогів народу. Проте, система в цілому обійшлася із своїм колишнім керманичем більш-менш гуманно – його, після судового фарсу, хутенько розстріляли, разом із найбільш наближеними «шістками» у генеральських погонах. Бо він забагато знав, а в совітських керманичів аж ніяк не було бажання, аби хтось у якійсь спосіб, хоч через третіх осіб, дізнався правду про їхнє справжнє приватне життя.

Енох Ієгуда до більшовицького заколоту.

Народився Енох у 1891 році у Нижньому Новгороді (за іншими джерелами – у Рибінську) в сім’ї дрібного ремісника, чи то, за одними джерелами, – годинникового майстра, чи то, за іншими джерелами, – аптекаря, за третіми – друкаря-гравера(хоча цілком можливо – він був просто дрібним підприємцем, який не мав постійного фаху – авт.). Відомо, що його батько Гирш (Гершон Фішелевич) Ієгуда доводився двоюрідним братом батькові Якова Свердлова (Янкєля Моісеєвича Еймана), який теж мешкав у Нижньому (Рибінську) і також був дрібним ремісником, чи аптекарем. Як і годиться, у сім’ї Гирша було багато дітей – три сини і п’ять дочок. Про матір Еноха лише відомо, що Хася (Марія) Гаврилівна була домогосподаркою. Відповідно, із поліційної довідки 1904 року, ми дізнаємося, що його батьки Гершон Фішелевич та Хася Гаврилівна були рибінськими міщанами, Ярославської губернії, вони мали п’ятьох дітей: старша донька Есфір, старший син Мойсей, середня донька Роза, молодший син Енох, молодша донька Хая-Тоба. Втім, деякі совітські дослідники стверджують, що в сім’ї Ієгуди було три сини і п’ять доньок, проте, документальних підтверджень цього не збереглося. Наразі відомо, що повноцінну освіту із усіх дітей Гершона Фішелевича отримала лише молодша Хая-Тоба.

Зрозуміло, що сім’я Ієгуди не мала великих статків, тому й Енох не мав можливості, а може просто бажання, отримати хоча б середню освіту. Він, отримавши початкову (дітей, окрім Хаї-Тоби, вчили вдома), здав екстерном іспит на неповну середню. І цих «фундаментальних» знань, як ми побачимо, одному із керівників СРСР Генріху Ягоді, цілком вистачало щоб розпоряджатися на власний розсуд долями й життями сотень тисяч, мільйонів людей.

Цілком природно, що життя рано примусило хлопчака Еноха десь працювати. Різні дослідження вказують на різні місця його роботи: набірником у друкарні, статистиком, дрібним службовцем у банку.

Відповідно до соціального статусу та матеріального положення, юний Ієгуда зацікавився революційними ідеями. До речі, його рідні брати теж були революціонерами-бойовиками.

Що ж до революційної діяльності самого Еноха, то на початку століття його симпатії були на боці анархістів. Хоча в офіційних біографіях совітської доби завжди вказувалося, що він був виключно більшовиком.

У 1904 році, у Нижньому Новгороді Енох Ієгуда, який щойно здав іспит на неповну середню освіту, став набірником у типографії, яка підпільно друкувала й літературу революційного змісту. Тут він й познайомився із анархістами. Його партійні прозвиська: «Тема», «Сич», Самотній», «Галушкин», говорять про риси характеру Еноха. Слід зазначити, що охоронне відділення царської поліції у той час, а саме ні з 1904 року по 1907 рік, не зафіксувало жодних контактів анархіста Ієгуди із членами РСДРП.

У 1906 році, напевно після закритися друкарні, Енох змінив друкарський фах на статистика, хоча інші джерела стверджують, що він був фармацевтом. Останнє, є більш ніж сумнівним, оскільки, щоб працювати фармацевтом – потрібно було, щонайменше, мати середню освіту, чого у Ієгуди не було. У Нижньому Новгороді юний Енох стає членом бойової дружини місцевого осередку анархістів із якою він переїхав у Сормово, де розпочалося повстання. Під час цих подій у Еноха загинув брат, який теж був членом анархістської боївки.

У 1907 році молодий бойовик-анархіст Ієгуда повертається у Нижній Новгород, де його бере під «своє крило» вже відомий, на той момент, анархіст Чемборісов, який, за сумісництвом, був агентом охранки. Так Енох став суб’єктом уваги політичної поліції. Дехто із дослідників стверджує, що в ті роки молодого Ієгуду було завербовано і у подальшому він був інформатором. Поки що ці твердження не знайшли свого документального підтвердження: чи то поліціянти встигли у 17-му знищити документи, чи то сам Ієгуда, коли став Ягодою і одним із керівників ВЧК-ОГПУ хутенько «прибрав своє сміття», не відомо. Проте, враховуючи непогано поставлену агентурну роботу серед революціонерів, яку здійснювала таємна поліція, можна припускати, що таке твердження не безпідставне: бо напевно, поліціанти знали про його участь у боївці та безпосереднє знаходження серед терористів під час Сормовського заколоту. Як відомо, за діючими на той час законами, – тільки за це суд міг легко присудити Ієгуді каторгу чи тюремне ув’язнення. Виключення із цього правила становили тільки інформатори.

У тому ж році Енох познайомився із Максимом Пєшковим (Горьким), який мав тісні стосунки із соціал-демократами, в тому числу – із більшовиками, хоча сам був безпартійним письменником. Дехто із совітських дослідників стверджує, що разом із Горьким він познайомився із Ейманом (Свердловим). Проте такі твердження дещо дивні, оскільки Янкель був близьким родичем родини Ієгуди, і виходячи із традиційних родинних стосунків, напевно знав Еноха із дитинства, як й його батька Гершона. Цікаво, що ті ж самі дослідники, стверджують, що дружба Ієгуди і Еймана (Свердлова) тривала все життя, нібито вони не були родичами.

У 1910 році, за деякими даними, Енох влаштувався у Нижньому службовцем у банк, в якому анархісти готували «експропріацію», тобто планували пограбувати. Але поліція, очевидно, маючи надійну агентуру, розпочала арешти раніше. Ця подія співпадає із переїздом Еноха у Москву, у 1911 році, до сестри Рози, але під прізвищем Книшевський. Проте, 12 травня 1912 року його було заарештовано та за рішенням колегії МВС, відправлено на поселення у Симбірськ, де він провів два роки життя. Поселення, – знову-таки, було дуже м’яким покаранням, абсолютно не характерним для анархіста-терориста.

Дані про якусь революційну діяльність чи контакти Еноха Ієгуди із революціонерами під час життя у Симбірську – відсутні. Вірогідніше за все, він зробив певні висновки й став зразковим громадянином Російської імперії. У 1914 році його було амністовано з нагоди ювілею монаршої сім’ї. За іншими джерелами, Ієгуду було амністовано вже у 1913 році. Тобто, на поселенні він пробув декілька місяців. За цими джерелами, одразу ж після амністії, він прибув у столицю, де влаштувався статистиком у соціалістичну артіль «Асоціації міст».

У 1914 році Енох влаштовується статистиком (за іншими даними – касиром) лікарняної каси на Путилівському заводі. У тому ж році він одружується на Іді Леонідівні Авербах, племінниці Янкеля Еймана (Свердлова). Із початком війни, він, за сумісництвом, повертається до ремесла набірника у газету «Солдатська правда», яку редагує Микола Подвойський. Деякі дослідники наголошують, що у вересні 1914 року за бунт у військовій частині було страчено його брата. Проте, не відомо - рідного чи двоюрідного, оскільки він мав лише одного брата (а у поліційній довідці значився лише один брат і три сестри).

У 1915 році Ієгуду було мобілізовано у діючу армію. Там, у 20-му стройовому полку 5-го армійського корпусу він дослужився до чину єфрейтора, був поранений. Ніяких даних, які б свідчили про його революційну діяльність під час служби в царській армії, не знайдено. Хоча совітські дослідники і його офіційна біографія стверджують, що в цей період він був членом військової організації більшовиків. Інші ж джерела вказують, що членом військової організації більшовиків Ієгуда став значно пізніше, у 1917 році, коли покинув військо і фронт, після лютневої революції, і прибув до столиці.
Більшовицький заколот. Енох Ієгуда стає Генріхом Ягодою

У 1917 році, очевидно, не без протекції Янкеля Ейхмана (Свердлова), Ієгуда став членом Військової організації РСДРП(б), членом Політради, відповідальним редактором газети «Селянська біднота». До речі, головним редактором цієї газети був відомий більшовик Микола Подвойський. За деякими даними, Подвойський і Ієгуда познайомилися ще у 1914 році на Путилівському заводі, де, вже відомий більшовик-революціонер, вів підпільну агітаційну та пропагандистську роботу. Але тоді, вочевидь, у молодого Еноха, який щойно одружився, були інші інтереси, тим більше, що він тільки-но повернувся до столиці, амністований царським режимом за зразкову поведінку. Нині ж інтереси змінилися, й Ієгуда, зрозуміло, швидко заслужив довіру нового начальника, що у подальшому відчутно вплинуло на його більшовицьку кар’єру.

У жовтні (листопаді) брав участь у більшовицькому заколоті. Одразу ж після приходу до влади більшовиків, єфрейтор Енох Ієгуда був призначений членом Вищої військової інспекції РСЧА (Робітничо-Селянської Червоної Армії), керуючим справами. Очевидно, що це призначення не обійшлося без протекції Ейхмана (Свердлова) і Подвойського. Останній, до речі, вважається одним із зодчих Червоної армії.

Із березня 1918 року Енох Ієгуда став чекістом. Тобто, керуючим справами, заступником начальника Особливого відділу, начальником Особливого відділу.

За іншими даними, з листопада 1919 року – керуючий справами Особливого відділу ВЧК, а потім і всієї Всеросійській надзвичайній комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем, член колегії ВЧК. На новій роботі проявив організаторські і адміністративні здібності, неодноразово пропонував проекти по реорганізації і поліпшенню діяльності апарату центральної ВЧК і її місцевих органів (деякі з них були прийняті). Швидкому кар'єрному зростанню сприяли безпринципність, прагнення виконати будь-який наказ керівництва, а також родинні зв'язки Ієгуди (Ягоди) і Ейхмана (Свердлова), який був у найближчому оточенні Леніна. Багато дослідників вказують, що завдяки близьким стосункам із Янкелем Ейхманом (Свердловим), Ієгуда (Ягода) познайомився та налагодив відносини із Дзержинським, що, безперечно, вплинуло на його кар’єру у ВЧК.

У 1920 році, на деякий час він опинився у Наркоматі зовнішньої торгівлі, членом Колегії від ВЧК. У тому ж році Ієгуда (Ягода) став членом Президії ВЧК.

У 1922-23 рр. член колегії, керівник справами ГПУ. З 18.9.1923 2-й заступник голови ОГПУ при РНК СРСР, тобто Дзержинського; незабаром змінив В.Р. Менжиньского на посту начальника Особливого відділу, а потім і таємно-політичного управління ОГПУ. Лейба Бронштейн (Троцький) так характеризував Ієгуду (Ягоду): «Дуже точний, надмірно шанобливий і абсолютно сіренький. Худий, із землистим кольором обличчя (він страждав на сухоти), з коротко підстриженими вусиками, у військовому френчі, він справляв враження старанної нікчемності». Але ці якості явно цінувалися більшовицьким керівництвом, бо у 1922 році його нагороджено Знаком «Почесний працівник ВЧК-ОГПУ» за №10.

Однак, було помилковим вважати, що сірість і нікчемність, родинні зв’язки були виключно визначальними у кар’єрному зростанні серед більшовицького керівництва. Доконаними історичними фактами є й садизм, патологічна жорстокість провідників червоного терору, який був проголошений Леніним ще під час громадянської війни. Так звана робітничо-селянська Червона армія повністю відповідала своїй назві – за ордами червоноармійців текли ріки крові від масових екзекуцій мирного населення. Але особливою жорстокістю відрізнялися чекістські війська. Вони винищували духовенство, колишніх офіцерів царської армії тільки за «не пролетарське походження», разом із сім’ями. Вони здійснювали експропріації цінностей у колишніх підприємців, тобто буржуазії, здійснювали пограбунок селян під час, так званих, продрозверсток.

Такого терміну, як правосуддя, для чекістів просто не існувало, бо навіть їхній вождь Ленін наголошував на тому, що «до ворогів революції ніякі закони не діють». Саме тому населення вимушено було захищатися, стихійно виникали так звані «кулацько-білогвардійські банди», які винищувалися із особливою жорстокістю чекістськими загонами особливого призначення. І Енох Ієгуда, який вірогідно в той час вже став Генріхом Ягодою, відрізнявся особливою жорстокістю щодо так званих ворогів революції.

Слід також взяти до уваги, що із закінченням громадянської війни, боротьба проти «внутрішніх ворогів» совітської влади не тільки не вщухла, а й навпаки – посилилася. Мова, в даному випадку, не тільки про спротив войовничій сірості новітніх більшовицьких чиновників, які здебільшого, не мали жодної пристойної освіти, окрім кримінального минулого або кривавої кар’єри червоноармійця-екзекутора. Із початку 20-х років розпочалася смертельна боротьба між старою та новітньою більшовицькою номенклатурою. Провідником цієї боротьби був Йосиф Сталін – колишній експропріатор (бандит-грабіжник), а на той момент – більш, ніж символічна фігура у більшовицькій номенклатурі, так би мовити парторг при живому вожді Леніні та більшовицьких титанах: Дзержинському, Троцькому-Бронштейні, Зінов’єві-Радомисльському, Камєневі-Розенфельді, Свердлові-Ейхмані та інших. Очевидно, що вирішити завдання набуття одноосібного лідерства у партії та державі Сталін не зміг би без допомоги хворобливого садиста Менжинського та нікчемного Ієгуди, які прагнули абсолютної влади, але не мали ні фундаментальних теоретичних праць у царині марксизму, чи навколо марксизму, ні, навіть прихильності закордонних спонсорів. Саме тому, концепція загострення «класової боротьби» влаштовувала сталінських союзників. Вона ж влаштовувала їхніх опонентів, тому, що на «ворогів» було надто легко списувати власні прорахунки і некомпетентність. Бо вже тоді було цілком зрозуміло, що нова ідеологічна система може триматися виключно на терорі та рабській праці тисяч, мільйонів рабів, що, власне, теоретично обґрунтував Лейба Бронштейн у своїй теорії трудових армій.

Від жовтня 1923 року починається відлік часопису ГУЛАГу, як системи гігантських концтаборів із фізичного знищення мільйонів громадян. Повільного знищення виснажливою рабською працею на будівництві об’єктів, які згодом брехлива совітська історіографія приписала «трудовому ентузіазму мас». У жовтні 23-го прибула перша партія в’язнів Соловецького виховно-трудового табору особливого призначення (російська абревіатура СЛОН).

У 24-му – вмер Ленін, а у 26-му – Дзержинський. І Енох Ієгуда (Генріх Ягода) стає першим заступником Менжинського. За твердженням деяких дослідників, які посилаються на хворобливість Менжинського, Ієгуда вже тоді став фактичним керівником ОГПУ. Проте, ці твердження мають рацію лише частково, оскільки, вірогідніше за все, Менжинський більше переймався зовнішньою агентурою та боротьбою із світовим імперіалізмом та недобитими білогвардійцями, а також особистими ворогами Сталіна. Очевидно, Ієгуда більше приділяв уваги внутрішнім ворогам.

Так, у 1920-х – початку 1930-х років не було жодного політичного судового процесу або політичної акції, в яких Ієгуда (Ягода) не брав би участі. Його підписи стоять під ухвалами про висилку з країни в 1922 М.А. Бердяєва, П.А.Сорокіна, інших відомих представників російської інтелігенції, під документами про видворення з СРСР Л.Д. Троцького і його сім'ї, на ордерах про арешт поета О.Е. Мандельштама, драматурга Н.Р.Эрдмана і багатьох інших.

Ієгуда (Ягода) особисто керував або брав безпосередню участь в проведенні, в кінці 1920-х років, операції «Весна» по екзекуціям колишніх офіцерів і генералів царської армії, у фабрикації матеріалів «Шахтинської справи» (1928), процесів «Трудової селянської партії» (1930), «Промпартії (Інженерного центру)» (1930), «Союзного бюро ЦК РСДРП меншовиків» (1931) та інших, менш гучних операцій. Слід зазначити, що увесь цей час ОГПУ приділяло неабияку увагу фізичному знищенню кулака, тобто заможного селянина, якого ще Ленін проголосив ворожим класом і прирік на фізичне знищення.

У 1927 році Ієгуда (Ягода) був відзначений орденом Червоного прапора(одним із перших) та удостоєний звання «Почесний чекіст СРСР».

1930 - Кандидат в члени ЦК ВКП(б) СРСР. У цьому ж році нагороджений другим орденом Червоного прапора.

Перший грім гримнув над головою Еноха Ієгуди (Генріха Ягоди) у 1931 році, який розпочався для нього нібито вдало, – спочатку він став членом РНК (Ради Народних Комісарів), але трохи згодом, завдяки інтригам колег-конкурентів зазнав поразки – його було переведено із перших замів на посаду другого заступника Менжинського. Першим замом став Акулов. Проте ненадовго, бо у Ієгуди з’явилися нагода відзначитися перед вождем усіх народів.

У 1931 році розпочалося будівництво Біломоро-Балтійського каналу. Це перше «епохальне будівництво» в СРСР було завершено у рекордні терміни – за 20 місяців. Роботи каторжників-зеків особисто наглядав Енох Ієгуда (Генріх Ягода). Будівництво велося примітивно, вручну 250 тисячами зеків. Загинуло – більше 100 тисяч. Паралельно зводилися залізниці у лісах та болотах Карелії. Скільки там покладено життів – достеменно не відомо й до нині. За будівництво Біломорканалу Еноха Ієгуду (Генріха Ягоду) нагороджено найвищою нагородою СРСР – орденом Леніна.
У 1932 році Еноха Ієгуду (Генріха Ягоду) призначено Уповноваженим по хлібозаготівлі в Україну, у парі із партійним куратором Лазарем Кагановичем.

Саме цей дует мав подолати «лібералізм» українського парткерівництва й виконати завдання Сталіна – позбавити класово-ворожих українців засобів для фізичного існування, бо вони вперто не бажали ставати сільськими пролетарями у колгоспах. І це завдання було виконано – мільйони українців загинули лютою голодною смертю.

Щоб виконати це надзавдання Сталіна, Ієгудою проти беззбройних селян застосовувалися війська ОГПУ, завданням яких було розстрілами придушувати стихійні повстання та організовувати загороджувальні кордони у міста, щоб голодні селяни не мали змоги вижити у містах, розчинившись у пролетарських масах «гегемону». Тоді ж з’явився сумнозвісний закон «про три колоски», згідно якому селян засуджували до розстрілу за крадіжку їхнього власного зерна, конфіскованого державою.

Щоб виявити таких розкрадачів в селах, також як і в містах, з'явилися «сексоти». Напівбожевільні з голоду люди прагнули врятуватися за рахунок односельців. Були випадки, коли селяни, відбивали відібране в них зерно з державних сховищ, що часто розташовувалися просто неба. У Миколаївській області при спробі нападу на зерновий відвал, який вже почав гнити просто неба, селяни були скошені кулеметним вогнем охоронців з ОГПУ. У Полтавській області натовпу селян вдалося пограбувати зерновий склад, але наступного ж дня відбулися масові арешти і більшість із затриманих людей було розстріляно.

Проте, українців винищували не тільки на адміністративній території УРСР.

Кубань – місце компактного розселення українців на території Росії – також стала зоною активної уваги Ієгуди і Кагановича. Найбільш трагічним було повстання козаків в районі станиці Тихорєцької. Бої із каральними військами ОГПУ, більшість особового складу яких становили китайці й латиші, тривали майже півмісяця. Не допомагала ні авіація, ні важка артилерія. Озбройний опір було зламано тільки тоді, коли за наказом Ієгуди проти повстанців було застосовано бойові отруйні гази. Всіх, хто після цього залишився живим, – добивали чекісти…

До речі, перший зафіксований документальний факт застосування бойових отруйних газів у каральних операціях проти населення було зафіксовано на Тамбовщині під час придушення повстання Антонова. Там чекісти вперше застосували й інший винахід – «душогубки», тобто вантажівки із металевим герметичним кузовом-фургоном, в який садовили приречених на страту, а потім туди подавали або вихлопні гази із двигуна, або бойовий отруйний газ. За даними досліджень, декілька таких машин «курсувало» по тамбовськими селами щонайменше, до 1923 року… Інші дослідження вказують на те, що у 20-30-ті роки душогубки було поставлено на озброєння ОГПУ-НКВС і вони активно застосовувалися у всіх областях СРСР, які були «неблагонадійними», зокрема в Україні.

У грудні 1932 року Ієгуду (Ягоду) нагороджено черговим орденом Червоного прапора і званням «Почесний працівник РКМ», «Почесний працівник ВЧК-ОГПУ» а за місяць до того – його особистий ворог Акулов Постановою РНК СРСР був зміщений із посади. Ієгуда (Ягода) знову став першим заступником Менжинського.

У 1934 році вмирає Менжинський і Еноха Ієгуду (Генріха Ягоду) призначають Народним комісаром, а ОГПУ було перетворено в НКВС СРСР. Із приходом до керма НКВС Енха Ієгуди, ГУЛАГ перетворюється у «локомотив» перших п’ятирічок і індустріалізації СРСР. Всі найбільші новобудови: Дніпрогес, Магнітка, Волго-Дон, металургійні гіганти у Запоріжжі, Маріуполі, Донеччині, Дніпропетровщині, Кузбасі, а також найбільші машинобудівні виробництва, шахти, копалини руд тощо, - все побудовано руками і на кістках сотень тисяч новітніх рабів, – зеків ГУЛАГу. Конвеєр смерті запрацював на повну потужність.

У буцегарнях стояли нелюдськи волання «підслідних», яких по-звірячому катували слідчі-чекісти. Підсудних було настільки багато, що суди й позасудові органи виносили вироки гамузом, навіть не удостоюючи кожного приреченого честі сказати хоч слово. Залізницям країни йшли ешелони товарних вагонів із заґратованими віконцями – це мільйони «ворогів народу» та «кулацького елементу» який вижив під час голодоморів, прямували будувати майбутню наддержаву. Ту, якою так пишаються сьогодні комуністи, колишні й діючі та спадкоємець Сталіна та Еноха Ієгуди (Генріха Ягоди), колишній чекіст, Президент Росії Володимир Путін…
Кінець кар’єри

Після того, як Енох Ієгуда (Генріх Ягода) опанував крісло глави НКВС, здавалося йому вже нічого не загрожувало: він на практиці довів Сталіну свою відданість та нещадність до його ворогів, яких фізично винищував сотнями й тисячами; він довів, що без будь-яких вагань здатен знищити мільйони, аби виконати будь-який наказ «вождя і вчителя». І вождь Сталін це побачив, про що свідчили найвищі нагороди держави.

Проте, система, архітектором якої був Ієгуда, вимагала все нових й нових жертв. У жовтні 1935-го, коли вже майже готовий був Указ про присвоєння йому пожиттєвого звання Генерального комісара держбезпеки, стався роковий випадок, який виявився вирішальним у його подальшій долі. Тому розкажемо цю історію більш розгорнуто.

У липні 1935 року за п'яне базікання («будучи випимши, в приватній розмові з безпартійним сказав, що треба прибрати Сталіна») було заарештовано Гая Дмитровича Гая (Гайка Бжішкяна), героя громадянської війни, легендарного командира «Залізної дивізії». На той момент цей молодець посідав посаду начальника кафедри військової історії Військово-повітряної академії імені М.Є. Жуковського.

22 жовтня 1935 року засудженого Особливою нарадою до п'яти років в'язниці, комкора повезли на пасажирському потягу з Москви до Ярославля, усадивши в окреме купе. У конвоїри йому призначили комісара оперативного відділу Головного управління державної безпеки (ГУДБ) Рязанова і двох червоноармійців.

«О 22 годині 35 хвилин, - доповідав Сталіну телеграмою Нарком внутрішніх справ Ієгуда (Ягода), - в трьох км. за станцією Берендєєво (Іваново-промислова область) Гай з-під варти втік».

Розслідуванням обставин цієї втечі і організацією розшуків утікача зайнялася терміново сформована Луб'янкою оперативна група, яку очолили заступник начальника Оперативного відділу ГУДБ Волович і начальник таємно-політичного відділу ГУДБ Молчанов. Допитавши конвоїрів, вони з’ясували, що на під’їзді до станції Берендєєво комкор Гай попросив вивести його до туалету. Це прохання було виконане, причому біля дверей в убиральню встав конвоїр, а комісар Рязанов стирчав поблизу в коридорі. «Скориставшись тим, що конвой залишився в коридорі вагону, - повідомляв в доповідній Ієгуда (Ягода), - Гай розбив плечем скло, вибив віконну раму і виплигнув на ходу з потягу з такою стрімкістю, що конвоїр не встиг вистрілити».

Екстрене гальмування дозволило зупинити потяг, але через 250-300 метрів від місця втечі. За ці миті комкор, що щасливо приземлився на насипу (не дивлячись на те, що потяг йшов з пристойною швидкістю - понад 40 км/год), встиг сховатися в узліссі.

Для організації розшуків утікача за наказом Ієгуди (Ягоди) в район Берендєєво миттєво виїхати високопоставлені чекісти. Серед них – начальник Головного управління прикордонної і внутрішньої охорони НКВС Михайло Фріновський і заступник Наркому внутрішніх справ Георгій Прокофьєв. Вони поставили справу таким чином, що вже наступного вечора Енох Ієгуда (Генріх Ягода) надіслав вождеві в Сочі переможний рапорт про піймання комкора Гая.

Цікаво, що для цього було потрібно «дев'ятсот командирів Вищої прикордонної школи», «всіх співробітників НКВС(!) з завданням організувати членів ВКП(б), комсомольців і колгоспників і утворити широке кільце, що забезпечувало гарантоване затримання Гая».

Крім того, чекісти і міліція перекрили всі шосе та путівці, узяли під жорстокий контроль залізничні станції й водні магістралі. На перехоплення зухвалого сміливця були кинуті всі можливі сили і засоби. Врешті-решт було утворено щільне кільце величезного радіусу, що невблаганно змикалося навколо станції Берендєєво, подолати яке простому смертному виявилося б неможливо. І колгоспник села Давидова незабаром повідомив чекістів, які опинилися поблизу, що зустрів незнайомця, що виходив з лісу, який підходив під відомі йому прикмети розшукуваного. Незабаром Гай був пізнаний, затриманий і під посиленим конвоєм відправлений до Москви.
Проте Сталіна такий рапорт не втішив, а роздратував. «З обставин втечі Гая і його упіймання очевидно, що чекістська частина НКВС не має керівництва й переживає процес розкладання, - пише з курорту Сталін Молотову, Кагановичу та Ягоді. - Незрозуміло, на якій підставі відправили Гая до ізолятора в особливому купе, а не в арештантському вагоні? Де це чувано, щоб засудженого до концтабору відправляли в особливому купе, а не в арештантському вагоні? Що це за порядки?»

Враховуючи особисті риси характеру совітського вождя, можна було не мати сумнівів – Ієгуда приречений. І його «списання у табір ворогів народу» вже суто технічна проблема. Принаймні, вірогідно, саме так зрозуміли Сталіна його підлеглі, усі, окрім Ієгуди. Хоча, не виключено, що й всесильний глава НКВС, прочитавши цю відповідь вкрився холодним потом. Ми цього достеменно вже ніколи не взнаємо.

В грудні того ж 35-го у Ленінграді було вбито Кірова. Це вбивство популярного більшовицького партійного діяча й досі не має однозначного трактування причинно-наслідкового змісту. Вірогідніше за все, версії про убивство на ґрунті ревнощів партійного діяча, як вірогідна спецоперація НКВС, мають рацію, оскільки Кіров був надто популярний і його авторитет стрімко наближався до авторитету САМОГО ВОЖДЯ, чого Сталін завжди боявся і періодично винищував всіх, хто зазіхав на його лаври. Із іншого боку, сам Сталін одразу ж однозначно натякнув на політичне підґрунтя цього злочину, санкціонувавши чергову чистку партійних лав.

І Ієгуда (Ягода) кинув всі сили НКВС на виконання цієї волі Сталіна. Вже у серпні 1936 року було засуджено й розстріляно «заколотників троцькістської змови – Зінов’єва-Радомисльського, Камєнева-Розенфельда та інших старих більшовиків, яких совітське «правосуддя» «призначило» ватажками заколотників, Ієгуда (Ягода) розстрілював власноруч.

Загалом, за «справою троцькістської змови» поплічники Ієгуди (Ягоди) розстріляли та відправили до концтаборів 260 тисяч співгромадян. Проте, Сталіна ця цифра не вразила. Трохи згодом він виступив із оцінкою, яка остаточно поставила крапку у житті та кар’єрі Ієгуди (Ягоди) – вождь визнав «боротьбу проти заколотників» недостатньо суворою й маже ліберальною.

Практично одразу після розстрілу «заколотників» на партійному активі, який проводив Сталін, виступив заступник Ієгуди (Ягоди) Єжов і піддав свого патрона нищівній критиці, що, зрозуміло, підтримано «принциповими більшовиками», товаришами по партії. Далі все відбувалося стрімко й невідворотно, за «типовим» сценарієм, розробленим самим Ієгудою (Ягодою) раніше, для зачисток «ворогів народу й партії».

Вже 25 вересня 1936 року Ієгуда(Ягода) «за власним бажанням» йде з посади глави НКВС, яку займає його наступник Єжов. Тоді ж він отримує призначення на посаду Наркома зв’язку, замість Рикова.

У січні 1937 року Генерального комісара держбезпеки Ієгуду (Ягоду) звільнено у запас, а через кілька днів – із посади Наркому зв’язку та відправлений до кадрового резерву.

У квітні 37-го Ієгуду (Ягоду) звільнено із кадрового резерву із формулюванням: «зважаючи на посадові злочини кримінального характеру».
Наступного дня, 4 квітня 1937 року Енох Ієгуда (Генріх Ягода) був заарештований і опинився у знайомих приміщеннях слідчої буцегарні НКВС, тільки вже в якості підслідного. А далі, – як і годиться, «звинувачення й зізнання у всіх страшних змовах і злочинах», головними із яких, зрозуміло, була участь у троцькістському заколоті та вбивства державних діячів СРСР – Куйбишева, Максима Горького та його сина та інших…

Під час обшуку помешкання Ієгуди (Ягоди) співробітниками НКВС, який провадився після арешту 8 квітня 1937 року, було вилучено:

1. Грошей радянських 22 997 рублів, зокрема ощадна книжка на 6 180 руб. 59 коп.;

2. Вина різні – 1229 пляшок. Більшість із них – закордонного виробництва, виготовлені 1897, 1900, 1902 рр.

3. Колекція порнографічних знімків – 3 904 шт.;

4. Колекція порнографічних фільмів – 11 шт.;

5. Сигарет закордонного виробництва – 11 075 шт.;…

… 29. Панчохи шовкові та фільдеперсові, закордонного виробництва – 130 пар;

… 92. Револьверів різних марок – 19 шт.;

…102. Колекція трубок для куріння та мундштуків, більшість – із порнографічними зображеннями – 165 шт.;

… 105. Гумовий штучний статевий чоловічий орган – 1 шт.;

… 121. Антикварних виробів різних – 270 шт.;

… 127. Рояль, піаніно – 3 шт.;

… 128. Друкарська машинка – 1 шт.;

… 129. Дореволюційна, троцькістська, фашистська література – 542 примірники;

… 130. Валіз і скриньок закордонного виробництва – 24 шт.


Цей витяг із протоколу обшуку та вилучення речових доказів ми навели не даремно, бо він документально засвідчує ще одну сторону життя Еноха Ієгуди (Генріха Ягоди), яке відбувалося поза службовими кабінетами та допитами й розстрілами приречених. Сторону, яка практично не досліджена та сором’язливо замовчувалася совітськими дослідниками. Це приватне життя садиста-чекіста.

Ще із початку 20-х років Енох Ієгуда (Генріх Ягода) полюбляв проводити вільний від класової боротьби час у богемному середовищі художників, письменників, акторів.

Як свідчать численні документи тієї доби, більшовицький заколот приніс на землі російської імперії, разом із тотальним терором – тотальне падіння моральних й людських цінностей. Суспільство, особливо за часів НЕПу, буквально засмоктувала так звана сексуальна революція – неприховане розбещення, повна втрата родинних цінностей. Шлюб став простою, ні до чого й нікого не зобов’язуючою формальністю. На фоні пияцтва, наркоманії розквітли сексуальні збочення – стали популярними педерастія й лесбіянство. Повсякденністю стали випадки коли п’яні чи обкурені комісари розбещували дітей, примушували до їх проституції. Найбільш вразливою до сексуального «розкріпачення» виявилася пролетарська творча інтелігенція, якій більшовицька влада влаштувала різноманітні привілеї, які надавалися тим, хто «правильно відображав партійну лінію». (шановний читачу, тобі нічого це не нагадує? - заув. "Аратти")

Тон у цьому задавали самі совітські керманичі, які, ще під час пореволюційних голодоморів, влаштовували у Кремлі традицію вечірок для творчої інтелігенції, які переростали у оргії. Енох Ієгуда (Генріх Ягода) не був виключення із цього правила. Тим більше в нього, окрім акторок і акторів, письменників та письменниць для задоволення сексуальних фантазій були ще й переповнені «ворогами революції», а потім – «ворогами народу», буцегарні. І тільки від нього одного залежало, кого страчувати, а кого милувати, доправляючи до ГУЛАГу.

13 березня 1937 року Військова колегія Верховного Суду СРСР винесла Еноху Ієгуді (Генріху Ягоді) смертний вирок, а 15 березня його було виконано. Разом із Ієгудою (Ягодою) було страчено 18 комісарів НКВС із найближчого оточення…

Більшовицька пекельна машина набирала обертів…

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Пам’ять»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Людина – це духовна істота. Саме тепер на часі звернення до традицій і духовності рідного народу. Чесність, щирість, мудрість – ось що вимагається від нових людей України. Потрібна Нова Січ – Духовна Січ! ”
О.Бердник, український філософ і письменник, засновник Української Духовної Республіки

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.