Аратта - На головну

26 березня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- українська мова посіла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Також її визнали третьою найкрасивішою мовою в світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія та побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі, що пройшов у Парижі в 1934 році...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Слідами амазонок

Історія 17430 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 6.03.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Слідами амазонок
Історія знає чимало фактів, коли жінкам доводилося вдягати чоловіче вбрання й брати участь у війнах. Перш за все, приходить на думку, звичайно, наша співвітчизниця "кавалерист-дівчина" Надія Дурова. Беручи участь в найкровопролитніших битвах, ці жінки дивували всіх своєю безстрашністю, і лише якийсь безглуздий випадок видавав іноді їхній маскарад.

Наприкінці сімдесятих років XIX століття на одній з лондонських вулиць можна було часто бачити сивіючу людину в мундирі офіцера у відставці. Військова пенсія давала йому досить дозвілля, і дозвілля це, так само, втім, як і шилінги, що видаються йому щомісячно Військовим адміралтейством, Джеймс Грей присвячував навколишнім тавернам. Але друзі-шинкарі, та й сам господар готелю, де вже котрий рік жив Джеймс Грей, цінували відчайдушного рубаку не тільки за уміння пити і не за медалі та відзнаки, які виблискували на його червоному, з блакитними одворотами, офіцерському сюртуку. Звичайно, Джеймс Грей пити любив, але він умів бути бережливим, не залізав в борги і завжди платив по рахунках. Отже, на додаток до свого бравого минулого він володів ще і всім переліком якостей "дійсного джентльмена", як розуміли це мешканці навколишніх вулиць. Тому, коли він приходив до шинку і, розкуривши свою незмінну глиняну трубку, хрипким голосом вимагав еля або імбирного пива, господар сам поспішав виконати доручення поважаного гостя.
Кому з тих, що знали Джеймса могло прийти в голову, що це жінка?

Справжнє її ім'я було Ханнаб Снелл. Вона народилася в невеликому англійському містечку Ворчестері, там же й вийшла заміж. Але, мабуть, тоді вже її відчайдушний характер і войовничість давали себе взнаки.

Принаймні, її чоловік визнав за краще втекти від сімейних баталій, віддавши перевагу над ними справжнім боям і походам. Він поступив в армію і незабаром відправився з своїм полком за океан, до одної з віддалених англійських колоній. Проте він явно недооцінив свою дружину. Роль покинутої жінки була не для неї.
У лондонському передмісті, в одній з мебльованих кімнат, вона одягається в чоловіче вбрання.

Залишивши тут, разом з платтям і капелюшком своє жіноче минуле, і саме ім'я, по хистких сходах, через чорний хід, вона вибирається спочатку на темний двір, а потім в провулок. Їй здається, що всі повинні озиратися на неї, показувати пальцем. Але нікому з рідкісних перехожих немає справи до людини, що поспішає кудись.
У той же вечір вона прийшла на пункт вербування рекрутів і назвалася Джеймсом Греєм.

Новобранця було занесено до списку, він отримав пів гінеї, в рахунок платні, і у супроводі сержанта попрямував у казарму. Через пару тижнів полк, в який вона поступила, промарширувавши по уранішніх лондонських вулицях, опинився в районі порту. Тут їх чекали кораблі, які повинні були доставити солдатів до Ост-індії. Так почалася військова кар'єра рядового Джеймса Грея у військах її величності.

Декілька років Ханнаб Снелл розшукувала утікача-чоловіка, кочуючи разом з полком з місця на місце, беручи участь в походах і битвах. За цей час вона ужилася в свою роль, і військове життя довелося до душі цій рішучій жінці настільки, що вона так й не змогла вже покинути полк. Тим більше що начальство цінувало Джеймса Грея, особливо за хоробрість.

Випадок цей не єдиний. У 1968 році, в день відкриття Олімпіади в Мехіко, на почесній трибуні серед вибраних гостей знаходився мексиканський генерал Остюка Мело. Проте, не тільки військові заслуги привели його на почесну трибуну. І навіть не вік, що робив Ості Мело, напевно, найстарішим генералом в світі - йому виповнилося на той час 112 років. Головне було те, що цей генерал був жінкою. Подібно до Ханнаб Снелл, колись ще в юності, Ості Мело, надівши чоловіче плаття, відправилася на війну. За всю її військову кар'єру ні у кого з тих, що бачили її в боях і походах, не виникло навіть підозри, що цей хоробрий і бувалий воїн – жінка.

Про те, що жінки можуть бути безстрашними воїнами, добре знали на Сході. Особиста варта багатьох східних монархів складалася з жінок. "Як тільки цар встане, хай він буде оточений загонами жінок з луками" - читаємо ми в староіндійському творі "Артхашастра". Саме жіноча гвардія охороняла індійського імператора Ашоку. А в Африці цей звичай існував аж до кінця минулого століття.

Ця войовничість жінок, здавалося б, погано в'яжеться із сталим уявленням про них як про істот слабких. Втім, якщо звернутися до історії, то можна пригадати, що жінки часто-густо виступали в ролі воїнів. Про це збереглися немало переказів. Особливо про тих жінок, які були професійними воячками, – про амазонок. "Ці жінки - писав про них давньогрецький історик Діодор Сіцілійський, – жили на межах населеного світу. Їхні чоловіки переймалися клопотами по домашньому господарству, виконуючи розпорядження своїх дружин-амазонок, але, не беручи участі у військових кампаніях або управлінні, як вільні громадяни. Коли народжувалися діти, турботи про них доручали чоловікам, які вигодовували їх на молоці і рідкій їжі".

Мабуть, на полях битв й зустрілися ці два світи - античний, що народжувався, і той, що віддалявся, майже пішов в минуле світ, в якому панували жінки. Амазонкам приписують участь в Троянській війні, вторгнення, разом з кіммерійцями, до Малої Азії і, нарешті, походу до Аттіки та облогу Афін.

Поява амазонок під стінами Афін пов'язана з ім'ям Тесея, сина афінського царя Егея і трезенської цариці Ефри. Століття оплели ім'я Тесея легендами, проте колись він вважався історичною особою, його біографію можна знайти серед "Життєписів" Плутарха. Там ім'я Тесея стоїть в одному ряді з такими, як Демосфен, Цицерон і Юлій Цезар.

Тесей, оповідає Плутарх, був у плаванні до берегів Понта Евксинського (Чорного моря). Опинившись біля побережжя країни амазонок, він запросив їхню царицю, Антіопу, до себе на корабель.

- Місце, де ти стоїш зараз, о прекрасна, - говорив Тесей, - називається палуба. Йдемо, я покажу тобі внутрішні покої...
Море було спокійне, досвідчені веслярі безшумно занурювали і піднімали весла, і смуга води між берегом і кораблем ставала все ширшою. Коли амазонки, що стояли на березі, помітили зраду підступних греків, цариця вже не мала змоги чути їхніх вигуків. До того ж музиканти, завбачливо узяті на борт хитромудрим Тесєєм, не жаліли ні себе, ні своїх інструментів. А коли Антіопа піднялася, нарешті, на палубу, з усіх боків, куди б вона не глянула, було тільки море.

Історія не донесла до нас, що сказала цариця, побачивши, що закоханий Тесей ошукав і викрав її. Але легенда стверджує, що вона покохала мужнього Тесея й стала його дружиною.

Тим часом вірні своїй повелительці амазонки відправилися суходолом до далекої Греції, щоб звільнити її. І настав день, коли їхні передові загони стали видимі з афінських мурів. Антіопа билася поряд з Тесєєм проти своїх колишніх підданих. Побачивши її на стороні ворога, амазонки вибухнули криками люті. Тепер вони ще більше хотіли перемогти віроломних греків.

Але вже не задля того, щоб звільнити свою царицю, а щоб покарати її за зраду. Цілих чотири місяці лють войовничих жінок вирувала під стінами й на вулицях столиці. Найбільша битва відбулася у Акрополя. Тільки коли військове щастя відвернулося, здавалося, від амазонок, грекам вдалося укласти з ними перемир'я, й ті відправилися додому, до себе в причорномор'я.
Місце, в якому були поховані загиблі амазонки, зберігалося багато століть після цього, і до нас дійшла його назва - Амазоній. "Гробницю амазонок, - завершує своє оповідання Плутарх, - показують у себе і мегаряни, по дорозі від площі до так званого Русу, де стоїть Ромбоїд. Повідомляють також, що інші амазонки, що померли поблизу Херонєї і були поховані на березі струмка, який колись, мабуть, іменувався Термодонтом, а зараз носить назву Гемона. Про це мовиться в життєписі Демосфена. Здається, що і Фессалію амазонки перетнули не без труднощів: їхні могили ще і нині показують в Скотуссеє, поблизу Киноськефал".
Туристи, що приїжджають до Греції сьогодні, можуть бачити на північній стороні Парфенона барельєфи, що зображають бородатих воїнів, які відбиваються від озброєних вершниць. Це пам'ять про амазонок, що колись штурмували Афіни.

Не тільки Плутарх, але й інші старогрецькі історики називають побережжя Чорного моря, Крим і Кавказ місцем проживання амазонок. Про кавказьких амазонок писав Страбон. Найспритніші і сильніші, за його словами, присвячують себе війні й полюванню. Щоб без перешкоди натягувати лук і кидати спис, вони випалюють собі одну грудь. Щороку, навесні, впродовж двох місяців вони зустрічаються на горі з чоловіками сусідніх племен. Якщо у них народиться дівчинка, амазонки залишають її у себе. Хлопчиків вони відправляють батькам.

Вже в близький до нас час лейб-медик Петра I Готліб Шобер, побувавши на Кавказі, привіз звідти цікаві новини. На асамблеях, що влаштовуються при дворі, його знову і знову просили повторити свою розповідь. За словами вірменських і татарських купців, і в ту пору в горах жили "жіночі племена", спадкоємиці античних амазонок. Ці жінки панували над чоловіками, яким відводилася тільки найчорніша робота по господарству. Вони забороняли чоловікам навіть торкатися до зброї, але досконало володіли нею самі.
Иоган Генріх Тишбейн "Амазонки у поході"
Иоган Генріх Тишбейн "Амазонки у поході"
Сліди амазонок можна відшукати, проте, не тільки в текстах стародавніх авторів і в записах пізніших років. Зараз є і матеріальні свідоцтва того, що вони були. На Кавказі, в Північному причорномор'ї і в інших місцях знайдені старовинні поховання амазонок. Поряд з намистами на зітлілій нитці, лежали бойові ножі, щити та інша зброя - те, що служило воячкам в цьому світі й повинно було супроводжувати їх на шляху в інший світ. Разом із зброєю часто виявляють і залишки збруї: хіба амазонка може бути без коня?
Ці знахідки вже перестали бути сенсацією. З кожним роком археологи знаходять все нові сліди жінок-воячок.

У 1933 році в Цукрі були відкриті знамениті фрески Тассиліна. Керівник ряду експедицій А. Лот розповідає про те, як на одній з фресок, що зображала військову сцену, його увагу привернули воїни, озброєні луками. "До мого великого подиву, - пише Лот, - ці воїни виявилися жінками, і до того ж з однією груддю! Ми ще ніколи не зустрічали жінок-стрільців. Це відкриття збагатило наші відомості про дивовижних людей періоду скотарства. Але чому одна грудь? Що це - умовність зображення або результат ампутації? Мимоволі приходять на думку амазонки останнього короля Дагомєї, кровожерні жінки, що складали охорону пануючих чорношкірих, які йшли на видалення правої груді, яка заважала їм при натягуванні тятиви".

Так вражаюче змикаються минуле і сьогодення, свідоцтва стародавніх часів про жінок-воїнів і те, що застав в Дагомєє англійський мандрівник ще в минулому столітті. У записах Дж. Дункана мовиться, що опору королівського трону там складає жіноча гвардія. Десять добірних полків цієї гвардії, кожен по шістсот воїнів, вселяли належну пошану підданим короля і жах сусіднім королівствам. У гвардію брали дівчат від п'ятнадцяти до дев'ятнадцяти років.

У битвах як правило, брали участь також жінки-охоронці короля, їх називали "подружжя пантери", і навіть старезні родички королівської сім'ї - "матері пантери". Жах перед ними був настільки великий, що загартовані воїни, що вишикувалися для битви, часто-густо кивали п’ятами, ледве зачувши, леденячи кров, войовничі завивання жінок.

Один з мандрівників, що побували у той час в Дагомєє, так описує парад жіночої гвардії: "... Тут же було 4000 жінок-воїнів - 4000 чорних жінок Дагомєї, особистих охоронець монарха. Вони стоять нерухомо, стискаючи в одній руці рушницю, а в інший тесак, готові кинутися в атаку за першим знаком своєї предводительки. Молоді і старі, потворні і прекрасні, вони є незабутньою картиною. Вони так само м'язисті, як чорні чоловіки-воїни, так само дисципліновані та стримані, і стоять рядами, такими рівними, неначебто їх вирівнювали по шнурку".

Французькі хлопці, що вивчали колись античну історію в гімназіях Бордо, Гренобля або Парижа, - чи могли вони подумати, що коли-небудь їм доведеться зустрітися в боях із справжніми амазонками?! Саме це й відбулося, коли в кінці минулого століття французькі колоніальні війська спробували захопити Дагомею. Цілих чотири роки французькі батальйони марно прагнули зломити лютий опір жінок-воїнів.
Судячи з усього, амазонки Дагомєї не були виключенням. Португальський мандрівник Дуарте Лопес, повернувшись до Європи, розповідав про жіночі батальйони конголезького короля. Вони жили абсолютно одні на подарованих ним землях, час від часу, вибираючи чоловіків за своїм бажанням. Як тільки ті набридали, без особливого жалю, жінки відправляли їх додому. Так само як й античні амазонки, вони залишали у себе дівчаток, а хлопчиків, що народилися від такого шлюбу, віддавали батькам.
У 1621 році у складі посольства, що прямувало до Ефіопії, був португальський чернець Францисько Альварес. За його словами, на кордоні царства Дамут і Гоража мешкали жінки-воячки. "Ці жінки, - писав він, - хоробрі і відмінні воїни. Вони майстерні стрілки з лука. Чоловіки цих жінок не є воїнами, тому що жінки не дозволяють їм володіти зброєю".
Причорномор'я і Африка були не єдиним притулком останніх з амазонок. Про якийсь "народ жінок", що мешкав в північних районах Європи, писав Тацит. Історіограф Карла Великого Павло Дьякон згадував воячок-амазонок в своїй "Історії лангобардів". Під час просування лангобардів на південь, амазонки перетнули воїнам шлях через річку. Тільки після єдиноборства однієї з амазонок з вождем лангобардів амазонки були вимушені пропустити їх. "Від деяких людей, - каже Павло Дьякон, - я чув, що народ цих жінок існує й по сьогоднішні".

Про який "народ жінок" писав історіограф Карла Великого? Виявляється, саме тоді, в VIII столітті, на території Чехії виникла свого роду вольниця, щось ніби Запорізькій січі, з тією тільки різницею, що складалася вона з жінок. Войовничо налаштовані жінки підняли повстання і об'єдналися в загони, що наводили жах на навколишніх жителів. Час від часу вони здійснювали відважні набіги, захоплюючи в полон чоловіків, обертаючи їх в рабство.

Резиденцією цих амазонок був "Замок дів" на горі Відолві. Цілих вісім років жінки з своєю предводителькою Властой відкидали всі пропозиції про перемир’я князя Пржемисла.
Якось трапилося так, що в тих місцях проходив з військом якийсь герцог. Герцог був хоробрий і зневажав розсудливість. Марно попереджали його і радили обійти стороною ці краї. Він вважав, що боятися жінок негідно лицаря.
Герцог розкаявся в цьому, коли кращі з його воїнів виявилися убитими жінками-воячками, що раптово напали на один з його загонів. Але тепер герцог тим більше не міг відступити. Бути переможеним соромно, але тим гірше бути переможеним жінками! Лицарі, що були з ним, не гірше за герцога розуміли це. Вони вважали за краще б швидше померти, чим стати сміховиськом в очах всіх, хто знав їх. Військо герцога обклало замок.

За всі роки, що жінки володарювали над навколишньою рівниною, такого не траплялося жодного разу. Нападаючою стороною зазвичай були вони. Замок не був готовий до оборони, запаси продовольства й води стали незабаром вичерпуватися.

Йшов п'ятий тиждень облоги, коли натиск нападаючих став чомусь слабшати, і, нарешті, сутички майже зовсім припинилися. Може, герцог і його люди вирішили відступитися і піти?

Удосвіта срібний звук сигнальної труби прозвучав біля північної стіни замку. Два вершники були видні в ранньому уранішньому світлі: сурмач з білим прапором і зброєносець. Зброєносець тримав над головою великий білий конверт з особистим друком герцога. Це був ультиматум. Жінкам пропонували не мир, їм пропонували капітуляцію. У разі згоди їх чекала не смерть, навіть не ганебний полон - вони вольні були віддалитися в будь-який з навколишніх монастирів, щоб молитвою і слухняністю спокутувати свої насильства і злодійства.

Власта розмірковувала недовго. Термін ультиматуму ще не закінчився, як з кріпосних стін було скинуто два десятки обезголовлених полонених, всі, хто опинився в замку. Ворота замку відкрилися, і вершниці спрямувалися на тих, що тримали облогу. Жінки люто билися, поки остання з них не лягла на списи солдатів.

Герцогові дісталася сумнівна слава переможця жінок. Важко сказати, чи було це краще поганої слави переможеного жінками.

Проте історія європейських амазонок не кінчається на цьому. Через два століття про якесь "місто жінок" писав арабський учений Абу-обейд аль Бакрі (1040 - 1094): "На захід від русів знаходиться місто жінок, вони володіють землями й невільниками... Вони їздять верхи, особисто виступають у війні й відрізняються хоробрістю".

Що ж до чеських амазонок, то блискуча перемога герцога не поклала войовничості жінок в цих краях.

Через шість століть подібну общину жінок-воячок застав в Чехії італійський поет Сильвіо Пікколоміні (1405 - 1464), що став пізніше папою Пієм II. Згідно його розповіддю, жінки ці відрізнялися надзвичайною хоробрістю. У одній з своїх праць майбутній римський папа присвятив жінкам-амазонкам цілий розділ. Він писав, що чеські амазонки здійснювали щодо своїх чоловіків люту диктатуру.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Історія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Нація або спільнота людей, що не використовуватиме свій інтелект, уважається за тварин, котрі не мають інтелекту взагалі. Таких людей можна використовувати як робочу худобу або матеріал залежно від вибору чи уподобань”
Таємна доктрина так званої «Більдерберзької групи»

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.