Аратта - На головну

25 березня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Володарі медіа-імперій, від Шпрінгер до Мердока, або новий феодалізм – «Le Monde Diplomatique»

Медіа 22837 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 22.02.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Володарі медіа-імперій, від Шпрінгер до Мердока, або новий феодалізм – «Le Monde Diplomatique»
«По мірі того, як мультинаціональні корпорації підминають під себе засоби масової інформації, монополізація ЗМІ посилюється, а разом з цим збільшуються і засоби тиску на політичну владу з тим, щоби вона надавала більш вигідні умови для розвитку їх бізнес-інтересів. Наслідком цього є деградація інформації, - пише «Le Monde Diplomatique».

Така логіка індустрії ЗМІ залишає замало місця конкуренції та плюралізму в галузі інформації, вона майже не дає часу турбуватися про якість продукту. Гонка за аудиторією та прибутком в решті решт призводить до того, що у жертву приноситься міжнародна інформація (яка до того ж коштує дорого та не має стовідсоткової аудиторії) на користь темам, що пов’язані зі споживанням (рекламодавці жадібні до саме цієї тематики) та дрібних подій з кримінальної тематики (тут аудиторія гарантована). Перший французький телеканал TF1 зараз має лише п’ять (!) постійних спецкорів за кордоном. Та ж сама ситуація і у Штатах: у 2005 році лише два американських щоденних часописи мали у своєму розпорядженні у Афганістані свого постійного кореспондента. Та навіть ще більш небезпечно те, що рейтинги зобов’язують до певної направленості: репортажі про злочинність та педофілію зазнали підвищення популярності на 700% у США з 1993 по 1996 роки, тоді як в той же самий період кількість фактів таких злочинів впала на 20%! Майже всюди інформація про сьогодення, що подається з врахуванням ринкових інтересів, призводила до жорсткішання вироків для злочинців та збільшенню кількості ув’язнень.

Смерть у грудні 2005 року австралійця Керрі Пєкера зазначила кінець 20-річної епохи: людина з найбільшим майном у Австралії (5 мільярдів доларів) заробила собі гроші на ЗМІ. Володар головного телеканалу та прес-холдінгу він мав також земель, більше ніж уся територія Бельгії. Він тиснув на уряди, як праві, так і ліві, примушуючи їх створювати сприятливі умови його бізнесу. Його син одержав в спадщину його справу.

Якщо згадати ідеальну суміш, коли в одних руках тримаються гроші, медіа-бізнес та політична влада, то кращого прикладу не знайти, ніж Сільвіо Берлусконі, найбагатша особа у своій країні, він тримає під контролем приватні телеканали, і в той же час двічі заступав на посаду прем’єр-міністра, що дозволяє йому відкоригувати закони, якнайкраще для свого бізнесу.

Серед 500 найбагатших родин у світі, лише у Франції нараховують десяток мільярдерів у євро, і половина з них – Бернар Арно ($ 17 мільярдів за даними «Forbes» у переліку найбагатших людей світу у 2005 році), Серж Дасо ($ 7,8 мільярди за «Forbes»), Жан-Клод Деко ($ 5,4 мільярди за «Forbes»), Мартен Буіг ($ 2,4мільярди за «Forbes») та Венсан Болоре ($ 2,2 мільярди за «Forbes») – енергійні працюють у галузі інформації, комунікацій та реклами. Майже усі вони, і до них потрібно додати також і Арно Лагардера, - підтримують правих і схильні використовувати ЗМІ, якими володіють, щоб тиснути та отримувати бажане під час президентських виборів. Такий розподіл сил нагадує прецедент з Рупертом Мердоком ($ 7,8 мільярдів за «Forbes») – дуже міцний бізнес у США, Австралії та Сполученому Королівстві – та ту підтримку, яку він забезпечив Джорджу Бушу, Джону Говарду та Ентоні Блеру у момент, коли розпочинали війну в Іраку.

У планетарному масштабі питання ЗМІ щодня все більше стає політичним. У Венесуелі приватні телеканали у квітні 2002 року готові були підтримати державний переворот (невдалий) проти президента Чавеса. У Бразилії потужній концерн «Globo», яка тримає під контролем частину преси, більшу частину кабельного телебачення та рекламні джерела, унеможливлює реалізацію прогресивних прожектів президента Лули да Сільва.

У Німеччині, де ультра-консервативний концерн Шпрінгера володіє 23% щоденної преси, і де консерватор Бертельсман (17 мільярдів євро) володіє цілою імперією преси та видавницької справи, Герхард Шредер після виборів 2005 року закидав пресі та соцопитуванням, що вони надто швидко продали його шкуру. Декількома тижнями раніше у Південній Кореї президент Ро Мойун також мусив протистояти ворожнечі головних щоденних часописів (усі консервативні), і навіть дав зрозуміти, що заради того, щоб більш не мати справи з «тиранією ЗМІ», він створить медіа-холдинг в Інтернеті.

Та у зворотному сенсі, політичні протеже прес-магнатів вміють гідно відплачувати своїм «хрещеним батькам». Трохи часу після перемоги на виборах у жовтні 2004 року, австралієць Джон Говард підтвердив намір пом’якшити положення антимонопольного законодавства, яке забороняло ультра консерватору Руперту Мердоку поширювати свою хватку на інші ЗМІ у країні. Президент Буш, з свого боку, ніколи не мав приводу шкодувати про вдалий захист інтересів олігополів інформаційного бізнесу та комунікацій».

Інший номер «Le Monde Diplomatique» акцентує увагу на тому, що ЗМІ у Франції – це родинний бізнес. «Великі медійні концерни щодня зміцнюють своє положення незмінних династій. Буіг, Арно, Піно, Лагаредер: сини та доньки отримують у спадщину газети, радіо, телебачення від своїх батьків. (…) Усі отримують користь від свого місця у медійному бізнесі, щоби посилити позицію спадкоємців. Адже газета або телебачення дозволяють між іншим асоціювати з грошима слова та кадри, які їх наповняють людським сенсом . Як підкреслює дехто Олівьє Тоссе, їх преса є «невідємлимою частиною їх імперій та відіграє таким чином дуже конкретну роль: муру, який побудовано, щоб захищати їхні особисті інтереси». Так придбавши у 1998 році тижневик «Le Point», ще один впливове аналітичне видання, пан Франсуа Піно не мав іншої мети. Йому вдалося уникнути сплати «податку солідарності» на майно, завдяки бухгалтерському механізму. (…) ЗМІ насправді є корисним інструментом тиску у протистоянні з конкурентом. Наприкінці 2000 року Бернар Арно, володар «La Tribune», звинуватив Франсуа Піно, акціонера телеканалу «TF1» в тому, що за його вказівками піддавали цензурі його інтерв’ю на каналі «LCI» (належить концерну « TF1»). Дасо навіть не приховував своїх апетитів: «володіти газетою, або тижневиком, щоб в ньому висловлювати свої погляди», та щоб «мабуть відповідати декільком журналістам, які написали речі не дуже приємні».

Під прикриттям позицією ультра лібераліста, ідеї Олів’є Дасо (сина Сержа Дасо, магната) депутата від Союзу за більшість (UMP) та президента концерну «Вальмонд» («Valeurs actuelles», «Journal de finances») зводяться до промов заради свого інтересу щоб «спростити та полегшити податки на прибуток» або скоротити «податок на спадкоємство по прямій лінії». Як тільки його було обрано депутатом від департаменту Уази у 2002 році він терміново подав проект закону з метою відміни «податків солідарності на майно» (ISF). Приклад, правда, запозичений з високих сфер: чи Сільвіо Берлусконі, президент холдингу «Медіасет» («Canal 5», «Italia 1», тощо) та голова італійського уряду, не скоротив свого часу, коли прийшов до влади, податки взагалі та податки на спадкоємство зокрема?» (…)

Антоніо ді Пьєтро, що проводив у Італії антикорупційну кампанію «Чисті руки» вже попереджав про загрозу «нового феодалізму», що характеризується існуванням «компаній, які мають велику владу у економіці та у ЗМІ, яку вони використовують потім для того, щоб поставити своїх людей во чолі держави».

P.S.

Бернар Арно – (авторитетна економічна газета «La Tribune», «Investir», «Radio Classique»), володар імперії LVMH, серед його марок «Dom Perignon» та «Luois Vuitton», за «Forbes». Його донька Дельфін, 29 років, контролює сектор виробництва сумок та взуття від «Christian Dior».

Серж Дасо – у березні 2004 року викупив щоденну «Le Figaro», газету, що входить у трійку головних щоденних газет, володіє також: авторитетним тижневиком «L’Express», «Valeurs actuelles», «Progrès de Lyon», «La Voix du Nord». Журналісти закидають Дасо, що він застосовує методи жорстокого тиску та вирішує командними методами питання редакційної політики. Він - син засновника авіабудівницького концерну «Dassault Aviation».

Мартен Буіг – володіє французькою найпотужнішою корпорацією France Télécom, та за «Forbes» має 2,9 мільярди доларів акцій першого та найрейтинговішого каналу країни TF1.

Арно Лагардер- володіє найрейнговішим радіо «Europe 1», тижневиком світських новин номер 1 «Paris Match», «Le Journal du dimanche» тощо.

Фріда Шпрігнер - п’ята жінка Акселя Шпрінгера, 2,3 мільярди євро за «Forbes», видає найбільшу щоденну газету «Bild Zeitung» та «Die Welt», запустила російську версію «Forbes» та «Newsweek»

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Медіа»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Є речі, котрі неможливо пояснити. Є голос, що керує нами...”
Микола Гоголь

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.