Аратта - На головну

27 травня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Самі ми – не місцеві

Археологія 31565 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 7.03.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Самі ми – не місцеві
Антропологи довели: корінних москвичів немає й не було.

Виявляється, московське презирливе "понаїхали сюди!" по відношенню до " всіх не корінних" не витримує ніякої наукової критики.

Тому що столична земля одвіку була притулком мігрантів. Навіть східнослов'янські племена вятичів, з яких в здебільшого й вербувалося у Середньовіччя населення стародавньої Москви, самі були "не місцевими" (до речі, прийшли вони з Центральної Європи). Така точка зору антропологів, які збирають історію освоєння столичного регіону буквально по кісточках.

Вивчати літописних вятичів, що освоїли землі між Волгою і Окою та територію, на якій зародилася Москва, антропологи почали ще в середині ХIХ століття (з тих пір в столичному регіоні досліджували більше 70 груп вятичских курганів, що відносяться до ХI-ХIII століть).

Питання, звідки пришли і з ким змішалися ці племена, довго залишався загадкою. У радянські часи вважалося, що слов'яни взагалі нізвідки не приходили: де жили раніше, там живуть й понині. Тих, хто наполягав на політично шкідливій міграційній версії, власті виправляли.

Але коли прийшов час нормального, без поправок на політику, вивчення минулого, з'ясувалося, що це стародавнє, або, як його називають, "курганне", населення було "поміссю" місцевих угро-фінських племен і мігрантів-слов'ян, що прийшли із заходу. Останні, набувши безперечної схожості з аборигенами, нез'ясовним чином зуміли зберегти слов'янську культуру й мову (детально про це в інтерв'ю з антропологом академіком Тетяною Алексєєвою).

Який вигляд мало це нове "метисне" населення, сьогодні можна навіть побачити – послідовники Михайла Герасимова, відомого всьому світу автора методу відновлення особи по черепу, які працюють сьогодні в організованій ще за життя вчителя лабораторії антропологічної реконструкції Інституту етнології і антропології РАН, створили графічні та скульптурні портрети стародавніх мешканців нинішнього Підмосков'я, що жили на території сіл Волково, Потапово і Шишмарево, підмосковного міста Звенігород, яке полюбляє нинішня еліта, і в деяких інших місцях.

Нинішні антропологи знають про вятичів чимало. Третина з них вмирала в дитячому віці, хоча для тих часів це не дивно. Тривалість життя у чоловіків втім, як і в інших слов'янських племенах, фактично не перевищувала 40 років. Але жінки жили ще менше, що може свідчити про їх нижчий статус і "рівень життя". Втім, швидше за все більшість жінок вмирали під час пологів. В принципі, антропологи могли б навіть визначити по спеціальних карбах, що залишаються на тазових кістках, скільки дітей народжувала за своє недовге життя середньостатистична вятчанка. Але такої можливості вони не мають в колекціях московських вятичів, які зберігаються сьогодні в НДІ і музеї антропології МГУ, тазових кісток практично немає. Ще нещодавно збиралися переважно краниологичні серії, тобто колекції черепів.

Про що можна судити безпомилково, так це про стан зубів наших далеких предків, що страждали, як й ми сьогодні, перш за все, від карієсу. Найгірші зуби були у вятичів, що жили у верхній течії Москви-річки та її притоки Істри, а також в нижній течії Москви-річки і басейні річки Пахри.

Якщо говорити про захворювання, що залишають сліди на черепі і кістках, то, за словами Александри Бужилової, наукового співробітника Інституту археології РАН, фахівця з палеопатологій (тобто хворобам стародавніх людей), серед інших слов'янських племен вятичі нічим особливим не видірізнялися. Страждали, але не більш інших, від поразки суглобів та хребта (починаючи від остеохондрозів і закінчуючи деформуючим артрозом). Від доброякісних пухлин в зведенні черепа та від запалення окістя. Від травм. До речі, особливо "травматичною" виявилася зона середньої течії Москви-річки, можливо, це територія найчастіших військових зіткнень.

А, наприклад, по дірочках на верхньому зведенні очних ямок, які достатньо часто зустрічаються в колекціях московських вятичів (для цієї аномалії є свій медичний термін cribra оrbitalia), можна зробити висновок, що середньовічне населення переслідувала анемія, викликана дефіцитом заліза, магнію і цинку. Від чого це походило: від недоїдання, частих інфекційних захворювань або стресу, сказати важко. Питань взагалі залишається чимало.

Не виключено, що на деякі ще вдасться відповісти – вятичі залишили після себе декілька тисяч курганних груп, і багато хто з них, ще не досліджена. Якщо, звичайно, учених не випередять "чорні археологи", бо сьогодні вони методично "досліджують" кургани: розривають поховання і вивертають кістки. За інформацією Миколи Макарова, директора Інституту археології РАН, з 11 курганних груп в районі Одинцова, частина пошкоджена грабіжницькими ямами-колодязями (здобич збувають на московському ринку "Вернісаж в Ізмайлові"). Від "чорних археологів" постраждав й курганний могильник Семивраги-1 у Домодедовському районі Московської області: з 32 насипів Х-ХIII ст. на сьогодні збереглися лише 12.

Ще літописець Нестор неполюбляв народ, що поселився на Москві-річці

Про стародавніх вятичів багато розповіли слов'янські літописи. Наприклад, відомо, що в IХ-Х століттях вони платили дань Хазарському Каганату. Що Ілля Муромець переїздив із Мурома до Києва прямо через територію вятичів, і це зарахували йому, як справжній подвиг. Літописці, на жаль, мовчать про те, звідки й коли прийшли ці слов'янські племена в центральний район Російської рівнини, що примусило їх переселитися на береги Москви-річки, Оки і їхніх притоків. Проте менталітет і звичаї цього племені описані ними детально та непривабливо. Київський чернець літописець Нестор повідомляв, що вятичі грубе плем'я, "яко звіри, ядуще все нечисто". Та і російський мат, якщо вірити йому, пішов гуляти по Русі з легкої руки вятичів. Вони цим славилися, за свідченням літописця, срамослов’я було у них перед батьками і невістками, шлюбів не було, дружин умикали на плясовиннях та бісівських ігрищах, а деякі мали по дві й по три дружини.

Втім, можливо, що Нестор був упереджений до вятичів: надто вже незалежним, у тому числі, й від київських князів прагнув бути лісовий народ, що поклав початок стародавньому населенню Москви.

Академік РАН, антрополог Тетяна Алексєєва:

"Є версія, що у стародавнього населення Москви була домішка негроїдної крові".

Як антропологи складають історію заселення території, на якій зародилася Москва, в інтерв'ю оглядачеві "Ізвєстій" Наталії Давидовій розповіла Тетяна Алексєєва, академік РАН, антрополог, головний науковий співробітник НДІ і Музею антропології МГУ.

питання: Навіть коли панувала теорія, що східно-слов'янські племена не розселилися по рівнині Восточно-европейской в епоху раннього Середньовіччя, а жили тут і раніше (теорія автохтонії), ви дотримувалися думки, що східні слов'яни, зокрема плем'я вятичів, на території яких згодом і утворилася Москва, мігранти.

відповідь: Так, і прийшли вони із заходу. У цьому немає жодного сумніву. Судячи по археологічних даних, переселення почалося в VI столітті. Тільки антропологічних матеріалів того часу не збереглося, тому що померлих, за язичницьким обрядом, спалювали. Але починаючи з IХ століття антропологи вже мають речовинні підтвердження: черепа й кістяки, і можемо уявити картину цього руху із заходу на схід. Одним з перших, територію, з якої прийшли східні слов'яни, змалював за археологічними матеріалами чеський історик і археолог Любомир Нідерле. Прабатьківщиною східних слов'ян була Центральна Європа.

п: У 1950-і роки ви брали участь, в безпрецедентній за масштабами, першій російській антропологічній експедиції Інституту етнографії РАН, що вивчала сучасне російське населення нащадків і кривичів, і словен новгородських, і вятичів. Живих людей, а не стародавні колекції, теж необхідно вивчати для того, щоб прояснити питання про походження східних слов'ян?

в: Звичайно. Керівник нашої експедиції Віктор Валер'янович Бунак теж дотримувався теорії міграціонізму. І саме йому, в ті часи, коли було ще багато прихильників автохтонії, вдалося відстояти проект вивчення сучасного російського народу, чітко пов'язаний з потоками колонізацій. Ми досліджували тоді 17 тисяч осіб з 117 районів, кожного третього з них – сфотографували. За допомогою цих фотопортретів вже в 90-і роки, методом аплікаційної зйомки, були зроблені узагальнені портрети великоруссів з різних регіонів Росії. Причому у жителів столичного регіону вони виявилися найчіткішими і розмитими. Тому, що сучасне підмосковне населення виявилося найрізноманітнішим за своєю фізичною зовнішністю. До речі, і від мігрантів-вятичів в них залишилося не так вже й багато.

п: Тоді, в 1950-х, ви утвердились в тому, що східні слов'яни були не корінним, а прийшлим населенням?

в: Звичайно. Сильну схожість з початковим антропологічним слов'янським типом зберегли хіба що сучасні поляки, тобто західні слов'яни. А що стосується східно-слов'янських племен, що рухалися на північ, південь і схід з центральної Європи, то вони змішалися з місцевим населенням фіно-уграми і балтами. Я проаналізувала кожну східно-слов'янську групу за рядом дуже важливих расово-діагностичних ознак. З'ясувалося, що антропологічний тип міняється при русі із заходу на схід: у міру просування на схід, в слов'янському населенні виявляється все більше рис, властивих угро-фінському населенню, і все менше західно-європейському. Коли я вперше побачила краниологічені серії, тобто колекції черепів вятичів, мені одразу кинулося в очі, що вони по суті не відрізняються від угро-фінського населення, скажімо, з давньомордовських могильників. За антропологічними ознаками – це одне й те ж населення. І все-таки, це – вже слов'яни. Тому, що їхній обряд поховання, їхні жіночі прикраси, які в основному і є для учених етнічними визначниками, вятичські, а не угро-фінські.

п: Кургани Московської області учені почали активно розкопувати півтора століття тому. Але, схоже, сьогодні інтерес до них впав?

в: Ні, кургани продовжують вивчатися. На жаль, частина з них розорана, але багато що зберелося. Наприклад, в Перекосі. Або неподалік від підмосковної резиденції московського мера, там теж збереглися типові курганні групи вятичів, невисокі, порослі лісом. Що ж до серйозних дослідницьких робіт, то НДІ та музей антропології МГУ пропонували московській мерії здійснити проект "Стародавні москвичі", вивчити, як складалося населення стародавньої Москви. Але інтересу до нашої ідеї ми відчули. Думаю, до Юрія Лужкова наш проект взагалі не дійшов.

п: У антропологів є матеріал, що дозволяє судити про населення міста часів його заснування?

в: Москву як місто ми можемо вивчати в основному за матеріалами ХVII початку ХVIII ст. Про ранішній період судити дуже складно, бо немає достатніх, за чисельністю, антропологічних колекцій того часу. Отже для антропологів Москви, як середньовічного міста, можна сказати, не існує. На відміну від стародавнього населення регіону, на території якого вона утворилася.
п: Кого ж, у такому разі, ви пропонували вивчати, як стародавнє населення міста?

в: Москвичів ХVI-ХVIII століть. Щоб можна було зрозуміти, якою була історія заселення міста. Про це, правда, можна судити і по онамастиці, тобто даних про прізвища, які мають жорстку приуроченність до географічних територій. Такі дослідження ми вже провели: по тих, що зберігаються в колишній Ленінці, старих книгах, підрахували, яка питома вага різних прізвищ у населення Москви, й з'ясували, звідки ці прізвища прийшли.

п: І що розповіла онамастика?
в: Що основу стародавнього населення Москви складали нащадки вятичів, що прийшли з Підмосков'я. Значний відсоток населення – переселенці з Рязані, тобто ті ж вятичі. Досить вагома частина – приїжджі з Новгороду, де мешкали вже не вятичі, а словени новгородські. Невелику частину московського населення складали колишні жителі Смоленська, це вже кривичи. До речі, якщо судити по прізвищах, Москву неполюбляли жителі стародавньої Володимиро-Суздальської держави – вихідців, звідти в місті майже не було. Всі ці висновки можна перевірити за антропологічними матеріалами ХVI-ХVIII ст. Їх у нас достатньо.
В рамках проекту "Стародавні москвичі" ми пропонували вивчити не тільки наявні колекції, але ще й матеріали з поховань при церковних приходах Москви ХVIII століття. В ті часи жителі різних вулиць були "приписані" до своїх приходських цвинтарів. Отже, можна було б дізнатися, як розрізнялося населення різних вулиць. Цією темою займалася Тетяна Іванівна Трофимова. Перші результати виявилися надзвичайно цікаві. Наприклад, Остоженка дала неймовірно грацильний антропологічний матеріал.

п: Грацильний означає дрібний?

в: Так. Взагалі вятичі – досить дрібне населення, і кістяки у них крихкі. Але жителі Остоженки – просто манісінькі. Було б дуже цікаво розібратися, звідки йшло її заселення.

п: Послідовниками Михайла Герасимова зроблені антропологічні реконструкції пластичні й графічні представників різних східно-слов'янських племен: полян, мешканців півночі, кривичів, словен новгородських, вятичів. Якщо судити по них, у вятичей з московських курганів, з яких у великій мірі і сформувалося початкове населення Москви, менш виступаючий, чим у інших слов'янських племен, ніс. А також вужче і плоскіше обличчя.

в: Так і є. Антропологічно вони дуже схожі на мордву-ерзю, що відноситься до угро-фінської групи народів, в яку входять також угорці, фіни, естонці, марійці, удмурти. Крім того, на деяких графічних портретах видно, як виступає верхня губа (це добре є видимим й на черепі). З чого б раптом, у вятичів виявився цей зубний прогнатизм, який зазвичай виникає на територіях, де проходило зміування людей різної антропологічної зовнішності? Деякі дослідники вважають, що це – явний показник проникнення на землі вятичів на дуже ранніх стадіях їх заселення, якоїсь негроїдної крові.

п: Оце так поворот! А подібного роду загадки антропологам під силу розгадати?
в: Не все, але багато. Тепер, коли з'явилися й з кожним роком удосконалюються нові методи досліджень, ми можемо, наприклад, за рівнем мінералізації кістяка і мікроелементному складу волосся і нігтів стародавнього населення припустити, яким був у минулому біохімічний склад місця їхнього існування. Досліджуючи стародавню ДНК, спробувати прослідкувати шляхи міграції. До речі, в своєму московському проекті ми пропонували, зокрема, досліджувати й ДНК стародавнього московського населення. Щоб зрозуміти, хто є хто й звідки. Результат міг виявитися дуже цікавим. До того ж у нас є, сумісна з генетиками, лабораторія, де проводяться подібні дослідження. Інша справа, що це божевільно дорого.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Археологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ваша так звана релігія діє як опій: вона заманює і приглушує болі замість того, щоб надати сили”
Новаліс

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.