Аратта - На головну

24 травня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Мова як чинник формування людини і нації

Мова 26708 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.03.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Мова як чинник формування людини і нації
Відзначення Міжнародного дня рідної мови та останні політ-філологічні вовтуження деяких люмпен-політиків чомусь залишилися поза увагою наших провідних інтернет-сайтів та їхніх поважних авторів.

Войовниче невігластво у мовній дискусії вже відверто набуває форм спланованої ззовні ментальної агресії.

Складається враження, що в "цій країні" просто нікому щось серйозно протиставити планованій здачі українства на всіх фронтах.

Тому повторюємо, – давайте щось робити…

Почнемо з аксіоми. Формування нової людини нового суспільства, творення міцної, консолідованої української нації є найактуальнішою нашою завданням-проблемою.

Бо саме консолідовані навколо національної ідеї народи створили потужні і стабільні культурні, політичні та економічні системи своїх держав.

Нагадаємо геніально простий вислів батька економіки Рікардо: народ, який не має честі, не матиме і хліба!

Тобто: честь, яку повинен мати успішний народ – це і є сума тих національних гідностей кожного з нас, про яку час від часу так настійливо говорить наша інтелігенція та деякі далекоглядні політики.

Максимально спрощуючи різноманітні складні визначення цьому поняттю, знайдемо єдиний сухий залишок: національна ідея – це прагнення бути кращим, зрефлексоване на рівні окремого індивіда і всієї спільноти.

В основі національного лежить мова.

Мова і патріотизм — це ті Божі та вселенські (ідеалістична і матеріалістична концепції тут збігаються) протосили, які програмують унікальність 1) людини; 2) нації та вмонтовують їх у вселюдський прогрес.

Але чому національно-мовні питання не сприяють, а заважають прогресові сучасного українського державо- та націотворчого процесу?

Бо різний рівень розуміння нашими лідерами, суспільними інституціями і громадянами ролі національного в формуванні держави та, особливо, людини є чи не основою причин постійного протиборства між ними.

І знову ж, - чому? Давайте спробуємо розібратися.

Морально-емоційний фактор: не "всьо равно" і не "какая разніца"

Роль "агітаторів-пропагандистів" у цій надзвичайно делікатній та наукоємній сфері спочатку перехопили вельми емоційні та натхненно-жалісливі поети і письменники.

Суспільна та індивідуальна свідомість українців, як правило, формувалась ними за допомогою напучувань на кшталт: "та любіть же ви, неправильні, нашу мову, бо вона ж така найбагатша, наймелодійніша, найсопілковіша...", супроводжуваних завзятим розриванням сорочки-вишиванки на ніжній і зболеній душі...

Так, безперечно, - ми маємо достатньо підстав вважати українську мову однією з найдосконаліших. Ще у 1663 р. П'єр Шевальє зазначав: "Мова козаків ... дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайних витончених зворотів" .

Ще раніше турецький мандрівник Ельвія Челебі дав таку оцінку нашій мові: "Українці — стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всякі інші".

Але емоційно-образні заклинання на зразок "мова - то душа народу" не переконають прагматичну людину, яка не завжди відчуває, що таке навіть власна душа.

Такі аргументи не могли стати переконливими для відповіді на класичні банальні (але закономірні!) запитання обивателя: все ж таки, "а яка різниця?", "не все ли равно?", "а яка мені і моїм дітям з цього користь?".

Тобто, якщо, припустимо, німецька, польська чи японська мови менш багаті та "солов'їні", то чому зрадити свою мову для респектабельного німця, поляка, японця, росіянина і т. д. є аморально, тобто, неможливо?!

Ігнорування мови свого народу не було і зараз не є критерієм моралі в жодній із людських цивілізацій. І інтелекту, і культури, до речі, також…

"Ми не можемо ігнорувати і зраджувати мільйони найкращих, що віддали своє життя для того, щоб наш народ був самим собою", - приблизно так звучить моральна заповідь кожного цивілізованого народу, що дбає про власну спадкоємність.

Зазначений моральний аспект мовної проблеми і у нас в Україні міг би досягти багато, якби відповідні суспільні інститути прагнули працювати в цьому напрямку.

Але що можна сказати про державу та її еліту, яка за 15 років не спромоглася створити хоч одного добротного художнього фільму про національно-визвольну боротьбу свого народу та майже "заборонених" безіменних її героїв...

Майже всі найпопулярніші ЗМІ та інші засоби формування суспільної свідомості скуплені людьми і силами, яким, у кращому разі, "всьо равно".

Себто, такі фундаментальні фактори буття людини і нації, як моральний обов’язок, емоційна пошана до національних героїв тощо у нас, фактично, залишаються не задіяними, а точніше – заблокованими.

Політичний фактор: чия мова - того і влада

Фактор мови в політиці (як зовнішній, так і внутрішній) відіграє далеко не останню роль. Мова - важливий державотворчий фактор.

Політичний аспект мовної проблеми найточніше висловили ще древні римляни: "чия мова, - того і влада".

Навіть політики-початківці будь-якої держави, окрім нашої, добре засвоюють це правило.

Згадаймо офіційні заяви керівників Росії щодо методів і форм захисту російськомовного населення епохи колишнього міністра Козирєва (нагадаємо, - мова тоді йшла про можливість застосування ядерної зброї) …

Неофіційні ж судження таких осіб взагалі зводяться до формули: російськомовний - значить росіянин (ідентифікаційна функція мови). А, отже, де більшість населення російськомовні, - там і Росія.

Такі ілюстрації є хорошим аргументом для політично свідомих громадян України на користь україномовності. Проте, не основним.

Навіть фанатичні російські шовіністи дивуються тій сліпій хохляцькій затятості і недалекоглядності, з якою певні політичні сили в Україні зачаровано слідують за їхньою дудкою-обманкою у пастку остаточної русифікації відповідних регіонів.

Яку б фінансову і політичну підтримку за це не отримували зараз ці хлопці – вона є сиром у новоімперській мишоловці "щедрих" російських "спонсорів".

І кожного українського "господаря (Донбасу, Криму, Харкова чи Дніпропетровська)" вони потім легко перетворять на російського "васала (далі за текстом)"...

І на кожного олігарха в них давно вже є свій мега-олігарх!

Якби ці люди були хоч трішки грамотніші і далекоглядніші, саме вони мали б взяти у свої руки процеси повернення "своїх" регіонів до української мови. І культури.

І, - що найголовніше, - в них би це вийшло набагато успішніше, ніж у всіх "поетів" разом взятих!

А поки що ми маємо свіжу заяву cекретаря Донецької міськради, очевидно, ненайостаннішого функціонера Партії регіонів і, мабуть, найпровіднішого фахівця з мовних питань у цій партії. І не просто заяву, а симптом-явище.

Отже, ця людина (з красивим українським прізвищем, до речі) докотилася до глибоких світоглядних переконань, що українська мова, виявляється, ні на що не здатна, особливо на науку, окрім фольклору, і скоро відімре.

"Я не знаю і не хочу знати. Але знаю краще!" - ось інтелектуальна матриця виштампуваних радянською імперією кадрів.

Ну, звідки таким "аккадемікам" знати, що перші книги українською мовою були надруковані ще в кінці 15 сторіччя, - задовго до книг Скорини, і тим більше, Федорова?

Чи про українські братські школи та колегіуми? Чи про видатних українських вчених минулого і сьогодення, біля 85% – вихідці з нашого україномовного села…

В цій, за оцінкою навіть Герман, "зарозумілій і немудрій заяві малоосвіченого чиновника" містився ще один цікавий симптоматичний ракурс: категорична переконаність заявника в тому, що практично всі мешканці України при мовленні українською мовою все-одно перекладають її "в голові" з російської!

Насправді ж все є навпаки.

До речі, підкреслимо, - надмірна, неадекватна антагонізація – одна з головних вад політичного аспекту мовної проблеми в Україні.

І цим грішать не тільки дрімучі нацисти-шовіністи чи особи з совково-малоросійськими комплексами.

Насмілимося порадити і нашому Президентові: поменше акцентувати на статусі мов, а зосередитися на моральних і функціональних аспектах даної проблеми.

І запросити собі нарешті грамотних гуманітарних менеджерів без тіні переляку на вічно комсомольському обличчі…

Наприклад, - явно передчасний, але наполегливий переклад українською російських фільмів та передач (та ще й із збереженням автентичних голосів) – або свідома провокація, або ж крайній вияв нерозуміння даної проблеми.

Не варто постійно протиставляти українську мову російській: яка з них краща, яка державніша чи "ворожіша".

Цим ми тільки створюємо собі зайвих ворогів. Та й корінь зла - не тут.

Це розумів ще Шевченко, у 1847 році спокійно радячи нам: "...на москалів не вважайте, нехай собі пишуть по-свойому. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди"

Таким чином, у подібних "поетично-політичних" дебатах щодо мови ми мучимося вже вісімнадцятий рік її "державного" статусу.

А результатів малувато. Чому?

Ми вже зазначали, що проблема мови і мовлення є надзвичайно наукоємкою, багатогранною і різнокомпонентною. І вивести її із запустіння можна тільки глибоко усвідомленими, аргументаційно вивіреними та прорахованими засобами.

Незважаючи на численні академічні філологічні та мовознавчі установи, в інформаційному просторі нашої держави майже зовсім не чути аргументів з точки зору функціонально-психологічної сутності мови.

А саме вони у цій сфері є визначальними і вирішальними.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Мова»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

У сучасних умовах будь-яка нація, що не бажає «самознищення» чи рабського становища у світовому співтоваристві, повинна на перше місце висувати завдання інтелектуальної безпеки”
Юрій Канигін

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.