Аратта - На головну

28 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейських нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Объявления о событиях в Сочи
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Наша кров - на своїй землі

Історія 17404 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 22.03.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Наша кров - на своїй землі
Справді, не можна викинути з пам'яти народу ті криваві події, що супроводжували страшне післявоєнне лихоліття на нашій землі.

Але вже час від емоцій перейти до серйозної аналізи документальних джерел усіх воюючих сторін, що може дати об'єктивну картину, а не висмикування вигідних для когось тих чи інших фактів.

Такі документи, що дають можливість дати об'єктивну оцінку діяльності ОУН-УПА, на щастя, збереглися в українських архівах, пролежавши не один десяток років під ґрифом «цілком таємно». Передусім, це донесення совєтських партизанів і розвідників, аґентури НКВД з окупованої фашистами території України, в яких подано невідому досі широкому загалові інформацію про діяльність ОУН-УПА — її свідомо приховували, оскільки вона багато в чому суперечила офіційній лінії комуністичної пропаґанди.

Саме совєтські партизани залишили нам конкретні свідчення про бойові дії УПА проти німців. Так, про це йдеться в донесеннях штабів партизанських загонів Кам'янець-Подільської та Житомирської областей, (ЦДАГОУ: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 253. Арк. 70-77).

Новим для широких мас є й те, що наскок на Рівне в 1942 році, коли гітлерівці розбіглися, був організований саме націоналістами (Там само: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 251. Арк. 27). Такі дані підтвердив для совєтського командування командир одного із загонів червоних партизанів Шитов. Саме він передав до свого Центру, що «двісті січовиків увірвалися до Рівного». Командир партизанських загонів Рівненщини Бегма 9.7.1943 року повідомляв про бій націоналістів з німцями в селі Хараїмівка Деражнянського району 26 червня, в результаті якого було вбито 11 німців і 19 українських патріотів. (Там само: Арк. 101).

І саме активні бойові дії українських повстанців проти фашистських окупантів змусили совєтське командування піти на переговори з ОУН-УПА з метою залучення її підрозділів для скоординованої боротьби. Зокрема, генерал-майор Сабуров доручав переговори з цього приводу командирові чехословацького батальйону, який перейшов на бік червоних партизанів, Янові Налєпці. (Там само: Спр. 253. Арк. 20-27). Але до домовлености восени 1943 року не дійшло, бо комуністична влада і слухати не хотіла про можливість побудови в післявоєнному світі незалежної Української держави. До речі, з цієї причини не закінчилися успішно переговори між ОУН-УПА та червоними партизанами бриґади Бринського в лютому 1943 року (Там само: Спр. 258. Арк. 20-26).

Зрештою, про бойові дії УПА проти фашистів було відомо і командуванню Червоної армії. Так, 4.04.1944 один з її генералів, Баландін, звертався до українських повстанців у Прикарпатті: «Нам відомо, що ви боретеся збройним шляхом з німецьким окупантом». (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 181).

А ось про що йдеться в розвідувальному зведенні Українського штабу партизанського руху (УШПР) ч. 57 від 12 червня 1943 року: «3а даними на 5.6.43 р., Кременецька округа (Кременець — 60 км на півн. від Тернополя) у квітні 43 р. була оголошена на надзвичайному становищі через те, що німці в цій окрузі зазнали нападу українських націоналістів-„бандерівців". Німці з багатьох населених пунктів були витіснені, і їм вдалося відновити становище за допомогою великих каральних загонів». (Там само: Ф. 1. Оп. 22. Спр. 41. Арк. 25). До речі, вже згаданий Бегма повідомляв 27 липня 1943 року, що в містечко Олика Волинської области прибули 2500 гітлерівців, знятих зі східнього фронту для боротьби з націоналістами. (Там само: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 253. Арк. 115).

Українські націоналісти розповсюджують серед місцевого населення листівки за підписом Семена Рубана (йдеться, очевидно, про Максима Рубана, псевдо Миколи Лебедя — В. С.), в яких пишуть: „Ми за свободу всього народу, польська нація нам не ворог, але польський уряд. Російський народ нам не ворог, але Москва — наш кровний ворог. Ми з ворогами будемо боротися"». (Там само: Ф. 1 Оп. 22. Спр. 41. Арк. 54).

Крім того, важливими є для нас свідчення Сємьона Руднєва, комісара партизанського з'єднання Ковпака. В його щоденнику, який мною повністю надрукований 1992 року в київській газеті «Независимость», є досить чіткий наголос: українські націоналісти воюють з німцями (Там само: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 85. Арк. 30). Це саме ті слова, що були викинуті з тексту щоденника, коли він друкувався 1967 року в Ужгороді.
Що стосується оцінки бойових дій УПА проти фашистів, то необхідно, на мою думку, навести ось такий документ ОУН: «22.03.43 відділ УПА звільнив з Луцької тюрми 40 полонених. Всі вони вступили в УПА.

У березні 1943 р. відділи УПА зайняли Володимирець, Степань, Висоцьк, Дубровицю. Німці розбіглися зі своїх станиць.

В останніх днях березня відділи УПА зайняли Деражню. В місті й околиці встановлено українську національно-революційну владу. Все радгоспне майно роздане населенню. Більше трьох тижнів ані німців, ані німецької влади немає. В той час тільки в одному німецькому відділі в бою під с. Чудви загинули 18 німців, дуже багато ранених. Решта німців розбіглась.

Під кінець березня і в перших днях квітня ц. р. відділи УПА зайняли в боях з німцями містечка: Людвипіль, Олика, Цумань і Горохів. Після дводенного перебування відділи УПА самі вийшли з цих містечок з тактичних міркувань.

В перших днях квітня 1943 р. відділ УПА розбив німецький табір, який складався з кільканадцяти підвід, що везли награбоване в селян майно. Українські повстанці всіх німців перестріляли, а майно повернули селянам.

В часі від 15 березня до 10 квітня 1943 р. відділи УПА розбили в'язниці і звільнили в'язнів у містах Крем'янець, Дубно, Рівне, Ковель і Горохів. В'язні вступили в ряди УПА. В тому числі розбито концлаґер у Любачівці, Горохівщині і лаґер воєннополонених у Ковелі. В містечку Ківерці відділ УПА розбив збірний пункт, на якому були люди, що їх половлено і призначено на виїзд до Німеччини. Всіх людей звільнено. Багато з них зразу вступили у відділи УПА.

В перших днях квітня 1943 р. під Берездовом на Житомирщині один з відділів УПА провів успішно бій з німецькою поліцією. По німецькому боці 7 вбитих, решта розбіглась. Відділ УПА не поніс ніяких втрат.

В тому самому часі в Шепетівських лісах відділ УПА розбив німецький транспортний поїзд з амуніцією. Амуніція перейшла у власність Української Повстанської Армії.

В першій половині квітня 1943 р. в районах Мізоч, Остріг, Крем'янець, Верба поширився дуже великий повстанський рух. В цих районах знищено всіх німецьких співпрацівників і сексотів. Районові та Сільські управи, складені з місцевих, розігнано. Після кількох днів німці кинули цілу дивізію для знищення повстанців. Дивізія складалася з двох мадярських полків і з одного полку німців разом з СС-ами, жандармерією, та одного полку узбеків і казахів. Після 3-х денних боїв мадяр розбито і розігнано. Німці зі страху не скрізь в боях приймали участь, а посилали узбеків. В боях вбито 120 німців у Вербі, 24 в Шумську, 32 в Острозі, 11 в Мізочі.

Втрати повстанців невеликі: в одному відділі — 13 вбитих, в другому — 5, а в третьому втрат не було.

В Крем'янці був великий гарнізон, який захоплено повністю для УПА. У вислід — німців погромлено. В районі Бережці вбито ландвірта і німецьких жандармів. В селі Новостав Шумського р-ну робили німці облаву на шуцманів, що втекли. Відділи УПА прийняли бій, в якому вбито 38 німців, знищено 2 автомашини. Решта німців в паніці відступила. Під час боїв знищено 10 дворів. Серед цивільного населення загинуло кілька осіб. 3 боку УПА не було жодних втрат.

Німецькі відділи напали на село Сніжок Угорського району й ограбили його за здогадану співпрацю з УПА. Повертаючись із здобиччю, німці попали в засідку, влаштовану відділом УПА. В бою знищено 9 німецьких автомашин, вбито 62 німців, а 18 німців тяжко поранено. 3 нашої сторони поранених 3, вбитих немає. Для успішного переведення бою відділ УПА зірвав міст і загородив німцям шлях до втечі.

Операції в Дубенській окрузі

В селі Смига Вербського району знищено фабрику меблів і лісопильний завод. В бою вбито 40 німців, 15 взято в полон. 3 нашого боку 1 вбитий.

За здогадану співпрацю з УПА німці напали разом з польською поліцією (силою в 100 чоловік) на українське поселення Дворище (10 дворів). Цивільне населення встигло без втрат вчасно сховатися. Відділ УПА, що перебував поблизу, зробив засідку і знищив 40 німців і польських поліцаїв без жодних втрат зі свого боку.

Біля села Замчисько Вербського району обеззброєно мадярську варту залізничного мосту в складі 6 чоловік: здобуто 1 кулемет, гвинтівки і гранати.

Біля с. Білогородка Вербського району відбувся бій між відділом УПА і німцями. В бою вбито 22 німців і знищено 2 автомашини. 3 нашого боку 3 вбитих і 2 поранених.

На с. Студіяка Вербського району напали німці (2 танкетки і 7 автомашини з німцями). Селян за здогадану співпрацю з УПА пограбовано. По дорозі заїхали ще в с. Голуби і також почали грабувати.

Під цим селом відділ УПА влаштував засідку. В бою вбито 33 німців, 2 танкетки і 1 легкове авто знищено. Тому, що надійшли нові німецькі підкріплення, наш відділ швидко відступив, не зазнавши жодних втрат.

Операції в Рівненській окрузі

Німецькі і польські поліційні відділи, повертаючись з грабіжницької мандрівки по українських селах, потрапили під с. Жуків (р-н Клевань) в засідку. Табір ворогів був розгромлений, 35 було вбито і 10 поранено по ворожім боці. На допомогу їм прийшли нові частини і один літак. Відділ УПА припинив бій і відступив. 3 нашого боку — 5 вбитих, 2 поранених. Здобуто 1 кулемет, рушниці і 2 навантажені майном вози.

В с. Телікруго Рівненського р-ну було вбито ландвірта. Німці зробили напад на ліс, в якому перебував відділ УПА. Німці попали в заздалегідь підготовлену засідку і під перехресним вогнем панічно втекли, залишивши 8 вбитих і двох поранених. Відділ УПА втрат не мав. Здобуто 1 кулемет, зброю і амуніцію. Полонених німців після допиту звільнено.

Під с. Буша Мізочського р-ну заатакували німці разом з мадярами і поляками відділ УПА. Наш відділ з боєм вирвався з окруження, проломивши перстень на мадярському відтинку. В часі бою вбито 20 мадярів і кількох німців (точного числа вбитих німців не встановлено). Відділ втрат не мав.

Операції в Костопільській окрузі

Під с. Бігаль Деражнянського р-ну трапилася сутичка між відділом УПА і німецькою поліцією в складі 200 чоловік. Ворог в страшній паніці розбігся, залишивши багато зброї і амуніції, 2 вбитими і 7 полоненими. Відділ УПА втрат не мав. Полонених солдатів звільнено.

На терені базальтових копалень в Івановій Долині біля Костополя відбулися великі бої. В боях здобуто німецькі укріплені пункти. Розгромлені ворожі сили попали ще в засідку і були повністю знищені. На стороні ворога впало вбитими багато німців і поляків. До рук відділу УПА дісталась велика здобич у виді зброї і амуніції. Терен грунтовно очищено від фольксдойчів і цивільних німців, що працювали на базальтових копальнях і фабриках як доглядачі і погоничі над українським робітництвом. По стороні відділу УПА 5 вбитих і 7 поранених.

Інші бої були менші, але їх було багато. Програних боїв не було» (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. Оп. 1. Спр. 164. Арк. 2-2а, 15-17).

УПА вела бойові дії проти гітлерівців активно на інших теренах Західньої України. Скажімо, 28 липня 1944 р. в Бистриці (Дрогобицька обл.) сотня УПА під командуванням хорунжого Р. звела бій з німцями, в якому впало близько 150 гітлерівців. Здобуто 35 підвід зброї, амуніції, одягу і харчів.

6.7.1944 ця сама сотня звела бій з німцями в Ясінці Мальовій (Турчанщина), де вбито 15 і взято в полон 120 німецьких вояків, здобуваючи при тому 20 кулеметів, багато амуніції і 40 підвід з одягом, харчами та іншим військовим майном. (Там само: Спр. 197. Арк. 34 зв.).

Необхідно підкреслити, що в бойових діях УПА проти нацистів брали участь представники інших народів. Так, 1 жовтня 1943 року відділ азербайджанців, що напередодні перейшли на бік українських повстанців, разом з УПА прийняв бій з гітлерівцями біля села Точовики Острізького району на Рівненщині. П'ятдесят німецьких зайд у цьому поєдинку були вбиті, багато поранених. (Там само: Спр. 188. Арк. 19).

До речі, в цьому пляні є досить цікаве свідчення ще одного червоного партизанського командира — Сабурова (ч. 2120/815 від 15.2.1944 р.): «40% УПА не є українцями. Зі складу 46% національностей Сходу: інґуші, осетини, черкеси, турки, є і росіяни... Військовополонені Красної армії різних національностей ведуть серед них роботу, спрямовану на об'єднання цих народів під керівництвом ОУН» (ЦДАГОУ: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 192. Арк. 67).
І ось такий антигітлерівський фронт, розгорнутий УПА, змусив німецьке командування створювати спеціальні ґарнізони для боротьби зі збройною силою українського народу. В своїй доповідній записці начальник штабу совєтського партизанського руху на Рівненській области генерал-майор Бегма зокрема підкреслював: «Гітлерівські ґарнізони Дубно (180 осіб), Олики (1 500), Клесово (180) спеціально призначені для боротьби з націоналістами» (ЦДАГОУ: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 254. Арк. 2,4).

В дослідників бойових дій УПА проти нацистів ще дуже багато роботи. Однак, слід сподіватися, що об'єктивна аналіза документів дасть можливість уже в найближчі роки заповнити цю прогалину в історії нашого народу.

Цього вимагає історична справедливість. Бо українські націоналісти творили Українську Повстанську Армію як відповідь на німецький терор і насильство, як відповідь на грабунки і вбивства з боку большевицьких партизан і як доказ того, що український народ умів і вміє відстояти своє життя і права зі зброєю в руках.

А протиставитись теророві, винищенню, зберегти своє життя в умовах тогочасної кривавої війни можна лише зі зброєю в руках. Не благання про людяність, не слова і сльози, а лише енерґійна відповідь на терор українського народу своїм лютим ворогам творила єдиний шлях до рятунку, до життя, до свободи.

Ось чому УПА як клітина цього народу і як єдиний його захисник та визволитель у той трагічний час залишилася в історії гордістю і славою, силою і надією великого українського народу.

Сьогодні, коли ще раз засвідчується історична правда про УПА як воюючу сторону проти гітлерівських окупантів, стає незаперечним фактом і те, що ця тривала боротьба стала можливою саме завдяки матеріальній і моральній підтримці нашого народу — скрізь, де він обсідав свої прабатьківські землі. Саме на етнічних українських територіях повстанці могли твердо стояти на ногах, заявляючи водночас про своє право зброєю боронити свою землю від усякого поневолювача. Акт 30 червня 1941 року, яким у Львові проголошено відновлення Української державности, дав сильний поштовх до розвитку цього процесу. І не тільки в межах УССР, але й скрізь, де компактно жили наші кровні брати біля кордонів Великої України.

Однією з таких прилеглих до матері-України територій виявилася Берестейщина, яка, до речі, згідно з Берестейським договором 1918 року, входила до складу Української Народньої Республіки.

Прихід німецьких військ на Берестейщину, насильно приєднану Сталіном 1939 року до Білорусії, дав поштовх до відродження тут українства, усвідомлення поліщуками своєї приналежности до українського етносу. Найбільш свідомими були Кобринщина і Дорогоччина, де заявила про себе ОУН. Активність ОУН у Кобринщині пояснювалася тим, що ще перед початком гітлерівського нападу на СССР тут діяла підпільна націоналістична організація. Викриті НКВД і кинуті до Берестейської тюрми, Григор Шварко (с. Болото), Леонтій Кватерук (м. Кобрин), Василь Пархотик (с. Здишів), Бойтик (с. Дивин) і Юліян Шумінський (с. Табинка) витримали всі знущання, а після звільнення німцями з цієї катівні продовжили свою патріотичну працю.

На Берестейщині тоді ж починають утворюватися Українські комітети. І так, у Бересті його керівництво складалося з Олександра Гнатіва (голова), Івана Микити (заступник) та Володимира Криницького (секретар). Членами комітету були: Іван Кобилко, Борис Олесіюк, Василь Яців, Петро Шалунчук.

Крім того, Українські комітети виникають і в інших містах ціеї етнічної української території: Кобрині, Янові, Дорогочині, Пинську та Столині. До Кобринського комітету входили: Йосиф Сацевич (голова), Петро Рафалович (заступник), Ярослав Жилавий (секретар), Василь Пархотик, Кватерук, Володимир Магерта та Дмитро Рафалович — члени.

Треба враховувати той момент, що на початку війни Сталіна і Гітлера українське населення Берестейщини і Пінщини значною мірою було зденаціоналізоване внаслідок того, що в умовах Польщі воно мало вільний доступ лише до польської школи, а в 1939-41 роках навчання здійснювалося лише російською і білоруською мовами.

Українські школи відкрили лише за німців. І хоч у них заборонялося викладати історію та географію України, але ці навчальні заклади дали багато для національного самоусвідомлення серед української молоді цього реґіону.

Складність національного відродження полягала ще і в тому, що місцева українська інтеліґенція в містах послуговувалася в більшості російською та польською мовами. Але, попри все це, український національний рух поволі набирав сили.

Свідчення про діяльність ОУН-УПА на Берестейщині та Пинщині до речі підтверджується німецькими документами. Так, 23 березня 1943 року служба безпеки в Столині провела акцію проти прибічників Бандери в селі Теребежеві. Як виявилося, керівником українського націоналістичного руху тут був місцевий староста Олексій Ярошевич.

Під час обшуку в нього були знайдені листівки, а також списки інших прихильників Бандери. Ярошевич пробував утекти, але під час цього був убитий (ЦДАГОУ: Ф. 1. Оп. 23. Спр. 528. Арк. 3).

Необхідно зазначити, що українське населення цього терену симпатизувало УПА і хоч жило бідно, але радо давало матеріальну допомогу, зокрема на всі райони, контрольовані УПА, а також під час рейдів відділів останньої.

Українські повстанці намагалися в силу своїх можливостей захищати поліщуків від нападів гітлерівців і червоних партизанів та поляків, що тероризували мирне населення. Інформативний звіт УПА зафіксував ось такі операції окремих боївок на терені Берестейщини 1943 року: «На Кобринщині група повстанців наскочила на відділ СС, що провадив пограбовану в селі худобу. Розпочався бій. Убито 15 німців, 10 важко поранено. Повстанці відбили біля 100 шт. худоби, здобули зброю та амуніцію. ССівці в паніці розбіглися.

Між Карпелівкою і Лєнчином (Полісся) розбив відділ УПА 14.VІ.1939 табір червоних, спалив бараки, взяв у полон большевицький штаб, здобув зброю, амуніцію та кільканадцять підвід з майном, награбованим у селян. Большевиків впало понад 60, а поранено коло 30.

15 і 16.VІ.1939 подібну несподіванку зробила большевицьким партизанам група УПА в селі Вечовці (Пінщина). Тут убито біля 80 червоних, здобуто аптеку, радіо, 4 ґранатомети, захоплено канцелярію штабу, де були списки свідомих українців з околиці. Багато большевиків попало в полон» (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. Оп. 1. Спр. 191. Арк. 4).

Незважаючи на терор німецький, а з 1944 р. НКВД, українство Берестейщини і Пінщини підтримувало боївки УПА і в повоєнний час. А їх присутність тут, очевидно, підтримувала його, бо воно (українство) навіть ставило питання про відкриття українських шкіл у «Совєтській Білорусії». Але такі патріоти потрапляли в лабети сталінської каральної машини.

Саме завдяки «нечисленним, свідомим і повним запалу одиницям», як зазначається у звіті ОУН, з 1941 року і в Криму почало відроджуватися українське національне життя. Зокрема, 2 червня 1942 року в Сімферополі новостворений Український музично-драматичний театр під керівництвом Петренка показав оперу «3апорожець за Дунаєм».

На той час у Сімферополі працювала вже українська початкова школа, планувалося заснування українських початкової і жіночої гімназій та кількох народніх шкіл (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. Оп. 3. Спр. 2. Арк. 85).
Досить промовистий і той факт, що за рік часу в Сімферополі 4000 українців, записаних росіянами, повернулися до рідної національности. І це незважаючи на те, що прибулі до Криму російські еміґранти з Німеччини розгорнули шалену аґітацію за відродження «єдиної і неділимої», поєднуючи це з махровим антиукраїнством.

В таких обставинах українці об'єднали свої зусилля з місцевими патріотами. Між іншим, саме під впливом українців кримські татари почали боротися проти російщення (Там само: Арк. 85).

Звичайно, найбільш активно діяли ОУН-УПА на Закерзонні, тобто на історичних українських землях Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя. Промовистим, на наш погляд, є той факт, засвідчений документами, що «москалі і нацмени неприємно, але з застановою дивувалися, що і в Польщі «є також бандерівці» (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. Оп. 1. Спр. 131. Арк. 28). Цьому й не треба дивуватися, оскільки політруки на політичних заняттях розтлумачували червоноармійцям, що: «Бандерівці — це банда, створена з українців, поляків, жидів» (Там само: Арк. 28).

Що спонукало УПА вести активну боротьбу на Закерзонню? Передусім проти німців, а також і поляків, які намагалися витіснити українців з цього реґіону.

Доводилося сходитися в збройних сутичках з німцями, що не бажали допустити, щоб УПА зміцнила свої позиції в цьому реґіоні. В боях з гітлерівцями сотні Морозенка і Жовтівська зазнали відчутних втрат.

Незважаючи одначе на це, відділи УПА продовжували поширювати свій вплив на Холмщині. В другій половині травня 1944 р. вони перейшли річку Гучву і витіснили польські загони з сіл Гостинне, Гонятички, Гонятичі, Черемно та ін. Слід зазначити, що аж до наближення совєтсько-німецького фронту до Холмщини, цей терен по суті був під контролем УПА. Це дало можливість зменшити терор польських боївок і певною мірою заспокоїти українське населення.

Прихід Червоної армії в Польщу поставив перед УПА нові завдання: захистити українське населення, яке змушували до так званого «добровільного» переселення в совєтську Україну. Як воно відбувалося — свідчать численні документи, що сьогодні стали доступними для істориків.

Передусім необхідно зазначити, що українське населення не хотіло покидати свої батьківські землі на Лемківщині, Сяніччині, Холмщині та Підляшші і рішуче виступало проти цієї варварської акції. Оборонцем прав тутешнього автохтонного українського населення виступила УПА. Насамперед її відділи розладнували комунікаційні системи, висаджували в повітря і спалювали мости, знищували залізничне полотно і телефонні лінії. Ліквідовувалися переселенські комісії на чолі з енкаведистами і поборювалися польські військові сили, залучені до насильного переселення українців.

До найважливіших актів УПА на Закерзонні слід віднести в цей час розгром залог у с. Тисовій, Богатин, Кузьмин, Кристинопіль, здобуття і знищення залізничних станцій із залогами в Олешичах, Сокаль-3абужжі, Новій греблі і т. д., напади на Бірчу, Перемишль, рейди «Вовків» на Підляшшя. На окрему згадку заслуговує знищення сотнею командира Хріна віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського.

Незважаючи на те, що постійні бої і хвороби десяткували вояків УПА, вони продовжували діяти на терені польської держави, завдаючи великої шкоди реґулярним армійським формуванням, кинутим проти українських повстанців. «Наші солдати, — визнає командир польського стрілецького полку, — казали, що не можуть вертатися додому, що війна для них триває. Ховали забитих, скрегочучи зубами, відвозили до шпиталів поранених, але потім знову робили все, що могли, аби скінчити з бандами. Однак це не було легко. Шукання такої банди в горах нагадує приповідкове ловлення шпильки в стіжку сіна».

А там діяли відділи таких прославлених командирів УПА, як Хрін, Стах, Бір та багатьох інших. Окремо слід згадати і про командира цього з'єднання, що воювало на Лемківщині, Рена. Це саме завдяки цьому з'єднанню польсько-большевицьким каральним загонам не вдалося здійснити поголовного виселення українців з їхньої батьківської землі. Незважаючи на те, що за період 1944-1946 рр. вдалося виселити 482 тис. українців, нинішня Південно-Східня Польща ще надалі залишилася етнічною територією українців.

Це добре розуміли в Москві й у Варшаві. І власне тоді розроблено план нової підступної операції. Акція «Вісла», що була спрямована на підрив життєвої бази УПА, нічим не відрізнялася від геноцидних актів совєтського уряду проти народів СССР в 30-х і 40-х роках — виселення німців з України і Поволжя, кримських татар, чеченців, інґушів, кабардинців, калмиків. Виселення української людности із Закерзоння, звичайно, різко погіршило становище УПА. Відтепер гостро постають проблеми харчування, а також здобуття розвідувальної інформації. Ця обставина змушує відділи УПА залишати густо политі їхньою кров'ю землі Закерзоння: одні повертають в Україну, другі пробують податися за вивезеним на західній терен Польщі українським населенням. Деякі загони пробилися через Чехо-Словаччину на Захід.

Усе це, а також спроби АК пробити так званий Львівський коридор, розрізаючи етнічні землі українців, змусило командування УПА прийти на підмогу тим збройним відділам самооборони, які ставили опір польським боївкам. У середині березня 1944 року на терені Холмщини з'являються перші відділи УПА («Галайда», «Тигри»). 3 половини квітня з Волині було перекинуто загін УПА імені Богуна (ком. Острійський), курінь командира Наливайка, а з Карпат — «Сіроманців» командира Яструба. Всі збройні сили були об'єднані командуванням Холмського фронту під проводом Степана Новицького. Починаючи з 28 березня 1944 р., ці відділи УПА повели наступ проти тих польських сил, які були базою озброєних польських боївок. Ідеться про Острів, Жанрики, Посадів, Стенятин. 15-20 квітня відділи УПА проводили бойові операції в Південній Грубешівщині, де було очищено території до річки Гучви. Саме під охороною збройних відділів УПА тамтешні українські селяни дістали можливість повернутися у свої села і почати наново господарювати.

Треба відзначити, що ці дії УПА викликали широкий відгук на Xолмщині. Наприкінці квітня 1944 р. в Холмі зібралися представники української громади, які високо оцінили зусилля УПА щодо захисту місцевих українців.
Але не тільки довелося УПА воювати на Холмщині з польськими боївками і тими відділами АК, які тероризували українське населення.

Аналізуючи діяльність УПА на теренах тодішньої Польщі, слід згадати і про те, що саме звідси, з Перемищини, передусім, організовувалися свого роду пропаґандистські рейди українських повстанців в інші країни.

Містком до цих широкомасштабних акцій послужили контакти зі словацькими прикордонниками. Зокрема в тих документах, які мені довелося бачити в київських архівах, є звіт про дві такі зустрічі: Районового провідника ОУН «Соковика» про розмову з комендантом словацької прикордонної застави 26 жовтня 1945 р., а також його другу зустріч з ним 30 жовтня 1945 р., на якій були присутні також командир Хрін, пор. Спартак, кущовий Омелько і зв'язковий сотник Забіга (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. Оп. 1. Спр. 159. Арк. 2-3).

Але коли йдеться про антифашистську боротьбу українських націоналістів поза межами УССР, то мусимо вказати і на ті документи НКВД, які підтверджують, що члени ОУН вели її і на території Третього райху. Так, у вже згаданому донесенні наркома Савченка зазначається: «У нас є показання військовополоненого красноармійця Маловика, котрий утік з Німеччини, де працював у Лейпцігу на заводі „Адлер Верке", що свідчить про здійснювану українськими націоналістами активну роботу серед військовополонених українців, вивезених до Німеччини. Маловик показав, що українські націоналісти створюють у таборах військовополонених підпільні повстанські групи. Ці групи є в багатьох українських таборах у Лейпцігу, пов'язані зі собою і очолені націоналістами, які йменують себе представниками „українського уряду". Крім того, повстанські групи підтримують зв'язок з підпільними організаціями у французьких таборах» (ЦДАГОУ: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 227. Арк. 31-32).

Цю інформацію НКВД УССР повністю підтверджують матеріали гітлерівської служби безпеки від 20.11.1942 р.: «Після здійсненої у вересні минулого року операції проти нелегальних бандерівських груп, у результаті якої були арештовані, крім провідника Степана Бандери, також майже всі керівні діячі цієї організації, діяльність бандерівських груп в імперській області майже припинилась. Однак протягом останніх місяців прихильники Бандери в імперії, залишившись без керівництва, знову поступово збираються і починають знову організовуватися. Окремі органи гестапо все частіше й частіше повідомляли про те, що відновлюється діяльність бандерівських груп в імперії. Так, у вересні поточного року перш за все гестапо Бравншвейгу і в жовтні гестапо Дрездену вказували, що в їхніх округах виявлені нелегальні бандерівські групи. Вказаним органам гестапо було доручено арештувати ці бандерівські групи, оскільки в гестапо було цілком достатньо достовірних даних про діяльність і склад цих груп. У результаті негайно проведеної операції було арештовано в Бравншвейґу 48, а в Дрездені 10 функціонерів та інших членів нелегальних бандерівських груп. У результаті допитів стало зрозумілим, що вони підтримують зв'язок з центром, який знаходиться в Берліні. Завдяки стеженню за зустрічами і явками в Берліні вдалося затримати керівника організації нелегальних бандерівських груп в імперській області. Його прізвище Клим. Завдяки розшифруванню записів, зроблених ним в одній книзі, вдалося розкрити структуру всієї бандерівської організації в імперії. Згідно цих заміток, організація в імперії ділилася на 10 областей, а області в свою чергу — на райони, а ці — на групи по 5 осіб. Відповідні органи гестапо негайно провели арешт осіб, прізвища яких були вказані, і розпочали допитувати їx. На даний час арештовано понад 210 осіб у Лейпцигу, Берліні, Ганновері, Гамбурзі, Гельдесгаймі та Потсдамі. На черзі арешти в округах гестапо в Гамбурзі, Ганновері, Мюнхені, Відні, Празі, Бресляві, Познані, Данціґу, Франкфурті-над-Одерою, Франкфурті-над-Майном, Бремені, Гемніці, Дюссельдорфі, Касселі, Кельні, Кеніґсберзі, Карльсруге, Нюрнберзі, Магдебурзі, Оппельні, Райхенберзі, Штутґарті, Ваймарі і Вюрцбурзі.

В Берліні поліція безпеки, оточивши приміщення (явочні квартири), арештувала 4 кур'єрів з Галицької області. У них знаходилося багато різноманітного матеріалу. Крім великої кількості антинімецького друкованого матеріалу, один з кур'єрів мав дуже багато фальшивих перепусток, виданих начальником поліції міста Берліну і ландратом у Ґаслері. Далі, в одного прибулого зі Львова кур'єра виявлено фальшиві бланки «Керівник Німецького інституту для чужоземців при Берлінському університеті». Вони заготовляли ці документи для мети: той, хто вивчав мову в цьому інституті, одержавши названий документ, міг пред'явити його контролі на кордоні в якості дозволу на проїзд замість посвідчення про відпуск.

Другий кур'єр мав явно фальшиві хлібні карточки на 110 хлібів. Далі, гідним згадки є той факт, що в одного з кур'єрів був документ української таємної установи.

Гестапівський документ від 11.12.1942 р, називає й конкретні імена арештованих українських націоналістів, що діяли на терені третього райху: Кузьма Качмар, Василь Сахнович, Василь Маняк, Іван Комаринський, Федір Шпилькон, Федір Кобельник, Іван Дутко, Микола Солонина, Антон Сікорський (ЦДАГОУ: Ф. 1. Оп. 22. Спр. 78. Арк. 27-28). Повідомлення служби безпеки з Берліну від 23.12.1942 р, підкреслює, що в столиці «Третього райху» затримано «українського студента Василя Безхлібника, який керував у Німеччині нелегальною бандитською групою і мав безпосередній зв'язок з бандерівським центром у Львові» (ЦДАГОУ: Ф. 1. Оп. 22. Спр. 81. Арк. 53).

Однак ці репресії не знищили оунівського підпілля в Німеччині. 21.1.1943 чергове повідомлення гітлерівських спецслужб засвідчує, що «в результаті операції, проведеної гестапом Бравншвейгу спільно з органами гестапо Магдебургу і Готи проти нелегальних бандерівських груп, арештовано ще 25 бандерівців. Серед арештованих знаходиться районний керівник у місті Ватештадті Йоган Федорус, народжений 13.9.1915 р, в Димитрові, районний керівник у Готі Михайло Ступка, народжений 19.9.1916 р, в Черняхові, а також українець Володимир Костик, народжений 31.1.1919 р. в Надвірній. У Бравншвейгському районі (керівник) нелегальної бандерівської групи Костик мав крамничку, де продавав сир. Крамничка водночас служила місцем явки для зв'язківців.

Далі органами гестапо у Франкфурті-на-Майні були затримані наступні особи: Осип Котельницький, народився 16.4.1920 р, в Гаях, який керував бандерівською групою у Франкфурті-на-Майні і в прилеглих районах та підтримував зв'язок з берлінським «шпигуном» Михайлом Румещаком; Павло Леник, народжений 9.11.1920 в Дрищеві, який керував п'ятіркою; Степан Ковалишин, народжений 16.5.1919 р, у Вощанцях, який був також керівником п'ятірки.

Один з керівників п'ятірки, а саме Микола Величко, народже-ний 23.3.1922 р. в Ойтулі, а також керівник Політичної просвіти Володимир Леник, народжений 14.6.1922 р. в Дрищеві, втекли. Гестапо Праги затримало обласного керівника нелегальної бандерівської групи Василя Іванчука, народженого в Дюкюсні-Галла (США), а також п'ять українських студентів, що проходили курс навчання в німецькому Карловому університеті в Празі. Ось прізвища цих студентів, які віддавна були бандерівцями: Михайло Марунчак, Олександер Лятишевський, Богдан Околот, Олександер Сидоряк, Євген Кравчук. Розшуки продовжуються» (ЦДАГОУ: Ф. 1. Оп. 22. Спр. 81. Арк. 60-62).

Про розширення антигітлерівської діяльності українських націоналістів у Німеччині свідчить і ще один документ німецьких спецслужб від 12.2.1943 р.: «У ході операцій проти Організації Українських Націоналістів бандерівської групи органами гестапо в Берліні останнім часом арештовано 136 осіб за підпільну діяльність. Арешти продовжуються. Допити дали нові свідчення про організацію, що діє в масштабі імперії (ЦДАГОУ: Ф. 1. Оп. 22. Спр. 79. Арк. 32).

Цей документ зокрема інформує, що «розкрита берлінська жіноча організація бандерівської групи: 1. Вітюк Олена — кличка Дарка-Хмара, народжена 8.5.1921 р. в Микалевичах, здогадно керівник тієї жіночої групи бандерівського руху; 2. Укарма Лідія, народжена 1.4.1920 р. в Бартадемицях, міжрайонний керівник і фінансовий референт; 3. Білик Олена, народжена 31.8.1921 р. в Стрию, районний керівник. (Там само: Арк. 33).

Зрештою, скрізь, де була можливість, українці в роки Другої світової війни об'єднувалися для боротьби проти гітлерівців. Зокрема про це свідчить і організація в складі французького руху опору українських куренів імені Івана Богуна і Тараса Шевченка (Небелюк М. «Під чужими прапорами», — Париж-Ліон, 1951. С. 113-192).

Далі буде...

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Історія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас? Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час. Їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.”
Олександр Довженко

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.