- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...
20-ті й 30-ті роки минулого сторіччя на теренах СРСР тривала справжня війна, проголошена Леніним - війна проти Церкви. Не тільки православної, а решти: іудеїв, мусульман, католиків...
Слово про шестиденку
У 1938 р. на екрани радянських кінотеатрів вийшов новий фільм Григорія Александрова - "Волга-Волга". Популярна й донині, ця комедія розповідає про бюрократа Бивалова, що відмовився узяти на конкурс до Москви цілу групу талановитих акторів самодіяльності. Правда, Бивалов на свій розсуд провів відбір артистів, з якими й відправився на пароплаві в столицю. Плавання тривало декілька днів, впродовж яких з мандрівниками відбувалися всілякі пригоди. Про настання нового дня глядачів картини повідомляли спеціальною фразою: "перший день шестиденки", "другий день шестиденки" і т.п. Сьогодні для більшості тих, хто дивляться фільм, згадка про шестиденку не викликає ніяких асоціацій. А між іншим, – це чітке нагадування про офіційне безбожжя, що панувало в 1930-і роки на безкрайніх теренах Радянського Союзу.
Починаючи з 1929 р. в СРСР робочий тиждень був "рухомим" – п'ять днів трудящі працювали, на шостій відпочивали (для характеристики такого тижня існував навіть спеціальний термін - "непреривка"). Християнська неділя перестала бути незмінним святом для віруючих, адже вихідним міг стати будь-який день тижня. Подібне положення зберігалося майже до початку Великої Вітчизняної війни, лише указ РНК СРСР від 26 червня 1940 р. знов повернув все "на круги своя", встановивши перехід на 8-годинний робочий день, семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного відходу з підприємств робочих і службовців.
Семиденний робочий тиждень означав повернення до неділі, як вихідного дня. Напередодні жорстокої війни власті припинили, нарешті, експерименти з календарем... І причиною тому було зовсім не усвідомлення більшовиками помилковості своїх колишніх дій! Результати безбожних атак, зроблених в 1930-і роки, виявилися повністю провальними, й ігнорувати цю обставину було просто безглуздо. Але про все по порядку.
Початок "штурму небес"
Боротьба з релігією і Церквою в радянській державі почалася буквально відразу після того, як ленінська партія захопила владу.
Проте ця боротьба пройшла декілька етапів.
Якщо спочатку більшовики не мали чіткої програми знищення Православної Церкви (як основної релігійної конфесії країни), то надалі, починаючи з 1922 р., така програма у них з'являється. Старий принцип "розділяй і володарюй" дає свої перші плоди: ініціація обновленського розколу, цькування у пресі Патріарха Тихона, вербування ОГПУ "своїх людей" в єпископському корпусі – все це спричиняє дезорганізацію Центрального церковного управління, а з часом (особливо після 1927 р.), ставить Церкву в залежність від політичних уподобань більшовицького керівництва. А якщо взяти до уваги, що стратегічною метою партії було повне знищення релігії і Церкви, то перспективи існування в СРСР релігійних організацій (перш за все РПЦ) неможливо було визнати оптимістичними.
В кінці 1920-х років все це стало остаточно зрозуміло навіть тим релігійним керівникам, хто сподівався на пом'якшення, з роками, "безбожної активності". Репресії 1930-х зачепили вже всіх: і лояльних, і нелояльних, і православних, і іновірних. Із розгортанням будівництва соціалістичного суспільства, боротьба з релігією і Церквою лише посилювалася, а офіційна преса дозволяла собі дедалі образливіші характеристики "релігійних мракобісів".
І дивуватися тут немає чому. При ЦК РКП(б) ще з 1922 р. існувала спеціальна Комісія з проведення відокремлення Церкви від держави, що діяла аж до листопада 1929 р. Ця Антирелігійна комісія (до речі, в 1928-1929 рр. вона саме так і називалася) жорстко контролювала релігійні організації, які діяли на території радянської держави. Її беззмінним головою був Омелян Ярославський, про якого мова ще попереду. Більшовицькі лідери приділяли серйозну увагу питанням релігії і Церкви, беручи безпосередню участь в засіданнях АРК.
Після 1929 р. питання релігійної політики розглядалися, як правило, на засіданнях Секретаріату ЦК компартії.
Чим це можна пояснити? Очевидно, тим, що в селянській країні релігійні питання неминуче ставали питаннями політичними, а перебудова свідомості в умовах згортання НЕПу була справою пріоритетної державної ваги. Ще на XV з'їзді партії, в 1927 р., И.В. Сталін говорив про ослаблення антирелігійної роботи, через рік на зборах московського партактиву вказавши на необхідність "пов'язати широку масову антирелігійну кампанію з боротьбою за кровні інтереси народних мас".
Колективізація означала для більшовиків антиклерикалізацію села, і в цілому, – посилення антирелігійної боротьби. На початку 1929 р. був розісланий цілком таємний циркуляр "Про заходи з посилення антирелігійної роботи". Боротьба з релігією прирівнювалася до класово-політичної. Власне кажучи, це й був новий етап наступу на релігію.
Активізував свою діяльність і Союз безбожників СРСР, "громадська" організація, що відкрито підтримувалася державою. Союз виник в першій половині 1920-х років, в той час, коли власті тільки починали систематичну антицерковну війну. Про Союз, думається, необхідно сказати декілька слів.
У грудні 1922 р. в СРСР почала видаватися газета "Безбожник", ініціатором створення якої і її відповідальним редактором, впродовж майже двадцяти років, був Е.Ярославський. 12 вересня 1923 р., коли на засіданні АРК обговорювалося питання "про форми і методи антирелігійної пропаганди в селі", Ярославський висунув ідею організації кружків войовничих безбожників. 7 жовтня того ж року в газеті "Безбожник" це питання було поставлене вже офіційно. Власті підтримали ініціативу, і 27 серпня 1924 р. в Москві скликали перші засновницькі збори Товариства друзів газети "Безбожник". Товарство всіляко зміцнювалося і підтримувалося "згори". У листопаді 1924 р. Е.Ярославський звернувся в ЦК партії із запискою, в якій пропонувався проект ухвали про організацію вже повноцінного антирелігійного товариства. У ЦК ідея знайшла повну підтримку, і в квітні наступного 1925 р. в Москві пройшов новий з'їзд Товариства друзів газети "Безбожник", що поклав початок Союзу безбожників СРСР (у 1929 р., до речі, перейменованим в Союз войовничих безбожників). Організація мала свою Центральну Раду, в яку увійшли і такі відомі більшовики, як П.А. Красиков, И.И. Скворцов-Степанов, П.Г. Смидович. Головою СБ СРСР став Омелян Ярославський. Головними гаслами Союзу були - "Через безбожника – до комунізму" і "Боротьба з релігією – це боротьба за соціалізм".
Антирелігійна пропаганда з другої половини 1920-х рр. проводилася в організаційних рамках Союзу. Апогеєм діяльності організованих безбожників СРСР став їхній II з'їзд, який відбувся в червні 1929 р. На з'їзді було 1200 делегатів, що представляли майже півмільйону армію ідейних борців з "релігійним дурманом". Втім, про те, як боротися, ще належало вирішити. Лідер Союзу Е. М. Ярославський вважав за необхідне організувати систематичну антирелігійну пропаганду, намагаючись застерегти від необдуманих вчинків своїх, понад міру завзятих, однодумців. Але в умовах посилення боротьби з релігією будь-які заклики залишалися тільки закликами. Мета була цілком визначена: на релігії належало поставити "хрест". Не випадково на II з'їзді безбожників піднімалося і питання навіть про літочислення.
"Почати рахувати літочислення з першого року пролетарської революції – дуже складна справа, і я боюся, щоб не повторився досвід Великої Французької революції, - заявляв Ярославський, буквально відразу після цього відзначаючи: - <...> Ми вже сьогодні у всіх радянських актах і в літературі повинні відзначати наше літочислення. 1929 рік наголошується як 12-й рік нової ери, нашої ери. Я вживаю слово "нашої ери", щоб не говорити про еру християнську". Голова СВБ пропонував вводити в свідомість широких мас розуміння того, що в світі почалася нова комуністична ера. Але свідомість широких мас – і в СРСР, і за кордоном – не піддавалася! Новий календар залишився незатребуваним. Проте, в наший країні, літочислення "від Різдва Христова", в науковій літературі замінили на "нашу еру". І хоча заміна почалася ще до закликів Е.Ярославського, ще в початку 1920-х років (досить подивитися роботи античників А.И. Тюмєнєва, С.И. Ковальова, А.Б. Рановича) неправильне використання терміну "нова ера", яке триває аж до наших днів, вельми характерне.
Чому 1932-й?
З 30 січня по 4 лютого 1932 р. в Москві проходила XVII партійна конференція, яка схвалила план розвитку промисловості на 1932 рік й прийняла директиви до розробки другого п'ятирічного плану соціалістичного будівництва. На конференції було сформульовано головне політичне завдання другої п'ятирічки - остаточно ліквідовувати капіталістичні елементи й класи взагалі, повністю знищити причини, що породжували класові відмінності і експлуатацію, подолавши пережитки капіталізму в економіці і свідомості людей, перетворивши все трудяще населення країни на свідомих й активних будівельників безкласового соціалістичного суспільства.
Завдання, як бачимо, були чітко поставлені, і цілі визначені. Для релігійних організацій ця визначеність XVII партконференції була рівнозначна смертному вироку. Свідомі й активні будівельники нового суспільства не повинні бути носіями "релігійної зарази".
Антирелігійну діяльність необхідно було підсилити. Зрозуміло, Союз войовничих безбожників не міг стояти осторонь від цієї справи. І дійсно, до листопада 1931 р. в його рядах значилося вже понад 5 мільйонів членів, об'єднаних в, більш ніж 60 тисяч осередків (адже в 1926 р. в Союзі було тільки 87 тисяч осіб, в 1929 р. - 465 тисяч, а в 1930 р. - понад 3,5 мільйонів!). Тиражі антирелігійної літератури також збільшувалися рік від року: якщо в 1927 р. організації безбожників видали книг і брошур загальним об'сягом в 700 тисяч друкарських аркушів-відтиснень, то в 1930 р. - вже понад 50 мільйонів. Тираж газети "Безбожник" в 1931 р. досяг півмільйона екземплярів, а тираж журналу "Безбожник" - 200 тисяч.
Щосили організовувалися гуртки юних безбожників (до кінця 1931 р. в них були 2 мільйони осіб). До речі сказати, в 1932 р. в державному антирелігійному видавництві тиражем 12,5 тисяч екземплярів вийшов і перший том п'ятитомної збірки голови ЦС СВБ Е.М. Ярославського "Проти релігії і Церкви".
На які кошти існував Союз і утримував свою бюрократію, займався видавничою діяльністю? Офіційно - на членські внески (60 копійок з городянина і 24 копійки від селянина), а також дохід від літературного видавництва. Реально – допомагала держава, зацікавлена, в той час, в посиленні безбожної пропаганди. Саме держава була зацікавлена в створенні спеціальних антирелігійних робочих університетів – спеціальних учбових закладів, що створювалися з метою підготовки антирелігійного районного активу, буквально напередодні нового наступу на релігію і Церкву в СРСР. Перший такий університет з'явився в Рогожсько-Симоновському (Пролетарському) районі Москви. У 1930 р. в Москві була навіть видана збірка програм і матеріалів "Робочого антирелігійного університету". Кошти на створення такого університету у всіх крупних містах СРСР могла надати тільки центральна влада.
Отже, Союз войовничих безбожників був в авангарді боротьби за виконання рішень XVII партконференції. Але чи планували його лідери так звану безбожну п'ятирічку, та і чи була вона насправді? Питання не таке вже просте, як це може удаватися на перший погляд. Публічно, ні Е.М. Ярославський, ні будь-хто з керівництва СВБ, із заявами про безбожну п'ятирічку не виступав. Проте план ліквідації релігії до 1937 р. існував – його склали войовничі безбожники з Антирелігійної комісії.
Ось за цим планом, реконструйованому покійним петербурзьким професором С.Н. Савельєвим, до 1932-1933 рр. повинні були закритися всі церкви, молитовні будинки, синагоги й мечеті; до 1933-1934 рр. - зникнути всі релігійні уявлення, прищеплені літературою і сім'єю; до 1934-1935 рр. – країну, і перш за все молодь, необхідно було охопити тотальною антирелігійною пропагандою; до 1935-1936 рр. – повинні були зникнути останні молитовні будинки і всі священнослужителі; а до 1936-1937 рр. - релігію потрібно було вигнати з найзатишніших її куточків.
У такому вигляді цей план ніколи не публікувався, безбожники навіть в найтяжкіші, для віруючих, роки такі відверті й послідовні не були. СВБ заявляв переважно про те, яких вершин він повинен досягти на шляху до повної атеїзації населення СРСР. Згідно із статистичними даними, що приводяться самими безбожниками, в 1931 р. в країні було понад 3000 безбожних ударних бригад (причому більше половини з них - в Ленінграді, де вони з'явилися одними з перших в країні в 1929 р.), понад 100 безбожних ударних цехів і заводів, близько 300 безбожних колгоспів.
До кінця 1932 р. планувалося значне посилення безбожних рядів – до 8 мільйонів осіб. Чисельність юних борців з мракобіссям і клерикалізмом повинна була зрости до 10 мільйонів! Не вийшло...
Перейти п'ятимільйонну відмітку СВБ так і не вдалося, не вдалося дістати в свої ряди і 10 мільйонів дітей (весною 1936 р. організаційні структури Юних безбожників взагалі були скасовані). Про причини поразки скажемо трохи пізніше.
Зараз важливо відзначити інше - активність СВБ зразка 1932 року. Рішення партії і уряду завжди активно обговорювалися і схвалювалися в Радянському Союзі – така вже традиція. І в 1932 р. вона вже була цілком сформована. 28-30 березня, обговорюючи питання антирелігійної пропаганди, пов'язані з XVII конференцією ВКП(б), члени виконавчого бюро Центральної Ради СВБ, ні слова не сказавши про розгортання безбожної п'ятирічки, підкреслили, що партійні рішення "по суті означають розгорнену програму роботи безбожної громадськості". Виходило, що свою окрему програму безбожники можуть й не розробляти, все можна прочитати в партійних документах. В принципі вони не помилялися: виконавець не повинен проявляти власну ініціативу. Характерно, що ніяких спеціальних заяв про те, як слід виконувати рішення XVII партконференції, не робив і Е.Ярославський. Літом 1932 р. в науково-методичному журналі Центральної Ради СВБ був опублікований його заклик "До всіх організацій СВБ, до всіх войовничих безбожників Радянського Союзу" підтримати нову урядову внутрішню позику (примітно, що тоді ж члени СВБ збирали кошти й на підводний човен "Войовничий безбожник"), але ніякого заклику підсилити атеїстичну роботу не було. На фоні класової боротьби, що все посилювалася, у міру просування суспільства до соціалізму (як учив радянський народ Й.В. Сталін) спеціальна антирелігійна робота ставала менш й менш актуальною.
Ініціатива переходила в руки каральних органів, що викривали, втім, не тільки контрреволюційну діяльність "релігійних мракобісів", але деколи й тих, хто зовсім нещодавно отих "мракобісів", й викривав. Хто знає, мабуть, з цієї причини з другої половини 1930-х рр. помічається різке падіння антирелігійного войовничого ентузіазму в середовищі активістів СВБ? До 1935 р. суми внесків, що збиралися в СВБ, скоротилися в 10 разів! Про чисельність Союзу після 1932 р. також вважали за краще не розповсюджуватися. Виконавче бюро ЦС СВБ не збиралося з 1934 р. В кінці 1936 р. Рада національностей ЦВК СРСР констатувала майже повне припинення роботи Союзу в деяких місцевостях країни. Грошей явно не вистачало: у 1936-1937 рр. було отримано лише 20% від суми обов'язкових членських внесків.
Перепис населення, що пройшов в 1937 р., став свого роду барометром релігійних настроїв, що мали місце в радянському суспільстві. Внесені до опитних листів по особистій вказівці Сталіна питання про релігійні переконання дали приголомшливу інформацію: з 30 мільйонів безграмотних громадян СРСР старше 16 років 84% (або 25 мільйонів) визнали себе віруючими, а з 68,5 мільйонів грамотних - 45% (або більше 30 мільйонів). Навіть скоректовані властями, ці цифри примушували визнати явні провали тотальної боротьби з релігією і Церквою. Цілі, що декларувалися, досягнуті не були, хоча НКВС вельми багато зробив для "викорінювання" релігійних діячів всіх конфесій. Необхідно було ухвалювати якісь заходи, у тому числі, й "пожвавити" Союз войовничих безбожників.
Як привід для певної активізації діяльності Союзу можна розглядати резолюцію лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б) - про підготовку партійних організацій до виборів у Верховну Раду СРСР за новою виборчою системою. Партійно-політична робота (отже, і робота антирелігійна) повинна була корегуватися і посилюватися. У 1938 р. місцеві організації Союзу стали помалу відновлюватися; у лютому 1938 р. навіть відбувся пленум ЦР СВБ, що розробив і ухвалив програму активізації антирелігійної діяльності.
В умовах, що змінилися, керівники Союзу прагнули пов'язати свою організацію з іншими суспільними структурами, що діяли в СРСР, а також з комсомолом та профспілками. У тому ж році, за ініціативою Е.Ярославського, відділенням історії і філософії Академії наук СРСР була зроблена робота з написання двотомника з історії релігії і атеїзму. Робота, втім, до початку Великої Вітчизняної війни так і не була закінчена. У 1940 р. в системі Академії наук зусиллями Е.Ярославського, який був її дійсним членом, організували постійну аспірантуру з історії релігії та атеїзму...
Час - назад
Війна підвела остаточну риску під діяльністю Союзу войовничих безбожників СРСР. Офіційно його ніхто не закривав, але ні про яку серйозну антирелігійну діяльність після 22 червня 1941 р. говорити не доводилося. Формально Союз існував аж до 1947 р., коли передав функції розповсюдження наукового атеїзму Всесоюзному суспільству "Знання". Проте журналів і газет, подібних до "Безбожника"(який з початком війни припинив виходити з друку), вже не видавалися. Показова й доля "головного безбожника" - Е.М. Ярославського. Член ЦК ВКП(б), депутат Верховної Ради СРСР, відомий партійний публіцист, він вимушений був, по волі Сталіна, в перші ж місяці війни написати статтю "Чому релігійні люди проти Гітлера", тональність якої кардинально відрізнялася від тональності всіх його антирелігійних статей, написаних до того.
Ситуація змінилася, і вождь прагматично переглянув старі антирелігійні й антицерковні гасла, на якийсь час "забувши" про обов'язковий партійний атеїзм.
5 вересня 1943 р. в "Правді", вперше за багато років, на першій сторінці було опубліковано коротке повідомлення про зустріч митрополитів Російської Православної Церкви Сергія (Страгородського), Алексія (Симанського) і Миколи (Ярушевича) з Й.В. Сталіним, який співчутливо поставився до пропозицій ієрархів про необхідність скликати Собор єпископів для обрання Патріарха Московського й всієї Русі. Важко переоцінити появу цього повідомлення! Воно сприймалося, як кардинальна ідейна революція. Сучасники відзначали розгубленість місцевих партійних бонз, які не уявляли, що й як, за таких умов, слід робити...
А рівно три місяці по тому, в тій же "Правді" було опубліковано урядове повідомлення про кончину Е.М. Ярославського, що помер 4 грудня 1943 р. Некрологи прислали від ЦК ВКП(б) і РНК СРСР, від Президії Верховної Ради СРСР і РРФСР, від ЦК ВЛКСМ, від Інституту Маркса-Энгельса-Леніна, від Академії наук СРСР і ще багато від кого. Не було тільки співчуттів від СВБ.
Та й в статтях, присвячених пам'яті Е.М. Ярославського, ні слова про його антирелігійну діяльність не містилося. Виявилося, що її просто не було! Академіки в своєму слові "Пам'яті..." вмудрилися навіть заявити, що серед більш ніж 800 книг і статей Ярославського величезна більшість "присвячена історії робочого класу, революційного руху, історії партії, життю й творчості великих вождів пролетаріату - Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна", свідомо забувши, що 440 його публікацій були роботами атеїстичними. Ніхто не пригадав й про антирелігійну діяльність Е.М. Ярославського і в двох подальших правдинських публікаціях – в репортажі "Біля труни" і в повідомленні про поховання, яке відбулося на Червоній площі 6 грудня.
1943 рік, можна сказати, відкрив новий етап державно-церковних взаємин в СРСР, показавши всьому світу, що в Радянській країні релігійна і антирелігійна політика - справа тактики у великій стратегічній грі, результат якої могла передбачати тільки одна людина, яка мала, щоправда, незавершену семінарську освіту.
Актуально
29904 перегляди
Публiкацiї за темою «Духовність»:
