Аратта - На головну

26 травня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Письменник Василь Шкляр: «Бортко знімає іншого Бульбу. Там буде «общєрускій ідєйний смисл»

Думка українця 12046 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 2.04.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Письменник Василь Шкляр: «Бортко знімає іншого Бульбу. Там буде «общєрускій ідєйний смисл»
«Я б не ділив українців за регіональними особливостями, хоча, звичайно, вони є, — каже письменник, коли мова заходить про ментальність галичан і наддніпрянців. — Для мене українець єдиний». Тему єдності нації він виводить навіть із сюжету свого нового роману, над яким працює ось уже п’ять років.

— У 20-х роках минулого сторіччя, коли в Україні вже проголосили радянську владу, повсюдно на нашій землі, особливо ж у Холодному Яру на Черкащині, тривав повстанський опір комуно-російській окупації. Це надзвичайно тяжка тема для роману, бо вона зачіпає болючі струни міжнаціональної толерантності, про які так полюбляють говорити наші політики. Ми досі боїмося сказати, що це була українсько-російська війна. Бандити з армії Муравйова стріляли на вулицях Києва в мирних людей тільки за те, що вони розмовляли українською мовою. І це нікого не дивує. Чому ж декого так лякають слова отамана Орла-Гальчевського, котрий у відчаї сказав, що відповіддю на кожне російське слово може бути тільки постріл. Адже ми знаємо, що саме він розумів під цим метафоричним висловом. Специфічні взаємини на той час склалися й між українцями та євреями, тому що останні ставали на бік сильнішого…

У 40–50-х роках естафету саме цього повстанського руху підхопила Галичина: упівці були гідними спадкоємцями холодноярців. І ті й другі йшли на боротьбу навіть тоді, коли вже не було надії на визволення, вони йшли на смерть, аби зберегти саму ідею свободи. Повстанський рух 20-х років — найдивовижніша сторінка в нашій історії. Коли здавалося, що нації вже немає, раптом прокинулася така могутня свідома сила. На тлі сьогоднішніх подій це видається фантастикою.

— Сторінку перегорнуто, повторити історію неможливо.

— На жаль. Через те ми так тяжко йдемо до самих себе. Я взагалі песиміст і схиляюся до думки Миколи Міхновського, який казав, що нація, котра не визволить себе до настання демократії, практично шансів не матиме. Яке глибоке політичне бачення мав цей чоловік іще сторіччя тому! Українці не визволили себе до настання демократії. Нація сьогодні вже практично не має сили переварити нашарування чужини. Тому я віддав би і Крим, і Донбас Росії, аби тільки мати свою нормальну країну. Але парадокс у тому, що Росія їх ніколи не візьме. То все тільки політична гра в зазіхання. Насправді ж Росії в стократ вигідніше тримати російськомовні території в межах інших держав. Адже Росія не там, де проходить кордон, а там, де російська мова.

— Але ж, напевно, у побуті ви також користуєтеся російською, читаєте нею.

— Лише в разі крайньої потреби, бо я чоловік із загостреним почуттям людської гідності. Російською читаю лише те, чого немає в українських перекладах і що мені конче треба прочитати. То біда українських письменників, що більшість світової класики доводилося читати російською, адже це впливає на стиль мислення, а відтак — на письмо. Багато читати й розмовляти чужою мовою — це для літератора те саме, що балерині ходити в кирзових чоботях.

— Про письменників часто кажуть, що вони можуть передбачувати майбутнє. У них є це чуття світу, історії…

— Література — містичне явище, і в ній багато чого пророкують. Наприклад, у мене були випадки, коли я змальовував персонажа з конкретної людини й за логікою подій герой помирав. Минав короткий час — і помирала ця реальна людина… А торік я зробив із комедії Гоголя «Ревізор» невеликий роман «Репетиція сатани», яким завершив свій проект «Адаптація класики». У моєму «Ревізорі» є виразна проекція на сучасних політиків, багато натяків на конкретних осіб. І от у цьому романі гине один-єдиний персонаж — малоросійський губернатор Харко-Кушнаревський. Ви розумієте? Нагадую, це було написано торік… Просто якесь літературне кілерство. Тому й сильні світу цього мене повинні боятися (сміється). На жаль, цей твір так сподобався одному видавцеві, що він за пристойні гроші викупив у мене всі права на нього, пообіцявши негайно видати. Але раптово змінилася влада, і видавець злякався.

— Чому ви вирішили завершити «Адаптацію класики»?

— Уважаю, що письменник має писати своє. А цим проектом я хотів лише активізувати читацьку цікавість до класичних творів, про які всі все знають, але мало хто їх читав.

— Видання «Тараса Бульби» у вашому перекладі українською та ще й у першій авторській редакції, яку Гоголь представив у 1835 році, мало б стати резонансним в Україні. Але цього не сталося…

— Багато людей запитувало, чому не ввести цей першотвір, перекладений українською, у шкільну програму. Але в нас таке аморфне культурне середовище, що нікого нічим не здивуєш. Усі сплять. Польський кінорежисер Єжі Гофман швидше звернув увагу на мій переклад, аніж наші патріоти. Ви ж пам’ятаєте, що Гофман планував зняти «Тараса Бульбу». У нього був грандіозний намір: побудувати не бутафорну, а справжню Січ на Дніпрі, зняти там фільм і залишити ту Січ як музей. Уже була домовленість про фінансування із крутими бізнесменами, наближеними до Президента. Я отримав сигнал готуватися до написання сценарію. Уява розривалася від задумів. А потім спонсори засмикалися, і все якось ураз захлинулося, як то здебільшого й буває з українськими проектами. Тим часом москалі вже знімають це кіно.

— Чи до вас зверталися від режисера Бортка по консультації? Напевно ж, ви стежите за зйомками?

— Ви що, смієтеся? Бортко знімає іншого Бульбу. Там буде «общєрускій ідєйний смисл», якого вимагали російські критики ще від Гоголя.

— Свого часу Роднянський пропонував вам екранізувати ваш роман «Елементал» як українську відповідь на «Брат-2». Робота не пішла. Це такий малоросійський менталітет чи знову вплинула зміна влади?

— Тоді Роднянський поїхав у Москву, і як же він міг знімати антиросійський фільм? Мене це вже не дивує. Інакше не може й бути в такій Україні, де російські серіали називають вітчизняними лише тому, що там знялося півтора уродженця з наших країв або на те кіно пішла якась українська копійка. Суцільний цинізм. Як із тими титрами, котрих ніхто не читає, зате вони витягують чужоземне сміття на рівень українськомовного продукту.

— Ви казали, що читаєте світових класиків українською мовою. А чи треба перекладати Толстого, Достоєвського? Адже російську ми знаємо, а під час перекладу втрачається смак твору.

— Великих російських письменників перекладати необов’язково, бо неосвічена людина їх усе одно не читатиме, а освічена захоче прочитати в оригіналі. Перекладати варто лише українців-ренегатів, котрі писали російською, але намагалися зберегти український колорит. Наприклад, того ж таки Гоголя. Українською він звучить природніше. Якби Микола Васильович був живий і прочитав мій переклад («Тараса Бульби». — Ред.), то оригінал спалив би, як другий том «Мертвих душ».

— Нещодавно ви були на нагородженні «Культурного провідника». Досить дивно, адже свого часу ви заявляли, що не читаєте літературних критиків, бо вони коли не збрешуть, то перекрутять. Невже за останні роки в Україні з’явилися фахові оглядачі культури?

— Нині серйозної аналітичної критики немає, є тільки рекламні публікації чи, навпаки, якісь фейлетонні пасажі із жовтим забарвленням. Зовсім відсутні розмови про стиль, який, до речі, є визначальним у будь-якій творчості. Останнім часом у літературу прийшло багато цікавих імен, але подивіться, якою мовою вони пишуть. Створюється враження, що їхніх рукописів не торкалася рука ні редактора, ні коректора. Проте сучасних літоглядачів це зовсім не цікавить. Схоже на те, що бути фаховим критиком тепер просто невигідно. Є така собі жовта стьоб-писанина, у якій усяк намагається показати не когось, а самого себе. Цей комплекс стає зрозумілим з огляду на відомий факт: критиками стають переважно ті, хто мріяв стати письменником, але не став ним.

ДОВІДКА

Василь Шкляр — народився 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району Черкаської області. Закінчив Київський та Єреванський університети. Автор багатьох книжок, зокрема відомих романів «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», які перевидають практично щороку. Лауреат цілої низки літературних премій, переможець конкурсів «Коронація слова» та «Золотий бабай». У рамках свого скандального проекту «Адаптація класики» відредагував «Повію» Панаса Мирного, переклав забутого «Тараса Бульбу» Гоголя й видав свою версію «Декамерона». Нині — заступник голови Національної спілки письменників України.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

...пaтpіoтизм вeликoгo нapoдa має бути віpoю у вeликy і світову міcію цього нapoдa, інакше це бyдe нaціoнaлізм пpoвінційний, зaмкнений і позбавлений світових перспектив.”
Микола Бердяєв

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.