Аратта - На головну

25 травня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Художник, який захотів бути українцем...

Пам’ять 24143 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 26.04.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Опанас Заливаха. 19.09.1999 в Гідропарку в Києві. Фото - Василя Овсієнко.
Опанас Заливаха. 19.09.1999 в Гідропарку в Києві. Фото - Василя Овсієнко.
24 квітня 2007 року, в Івано-Франківську помер видатний художник Опанас Заливаха. Доля відміряла художнику 81 рік.

Перегорнуто ще одну сторінку української історії, яка активно писалася в повоєнні роки минулого столітя, — пішов із життя Опанас Заливаха, талановитий художник, дисидент-шістдесятник і справжній українець. Адже не у всіх українців, яких доля закинула далеко від Батьківщини, вистачило бажання і мужності повернутися додому.

На далекому Сході, куди подалася родина Заливах у голодному 33-му році, назавжди залишилися брати художника, там померли його батьки. І Опанас єдиний, хто повернувся шукати своє коріння в далеку Україну. Батьківщина зустріла хлопця не дуже гостинно — обшук, суд, заслання, тавро «інакомислячого, несовєтського» і знову обшуки. Тож неймовірно радів, що минули «ті часи, коли дихали в потилицю, розганяли, переслідували».

* * *

Народився він на Харківщині 26 листопада 1925 року. Голодного 1933 року сім`ї вдалося виїхати з України на Далекий Схід. Панас вчився в художніх училищах, 1946 року вступив у Ленінградський державний інститут живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СРСР, але закінчити його зумів лише 1960 року, бо був виключений “за поведінку, недостойну радянського студента” – не пішов на зустріч з кандидатом у депутати.

Про своє українство задумався, коли студенти інших національностей питали: «А звідки ти? До якої культури належиш?». Колектив був багатонаціональним — чехи, поляки, німці, китайці, вірмени. Певна річ, між студентами час від часу виникали розмови на тему, хто якого роду-племені. Якось дійшла черга і до Панаса. «А я нічого не знаю. (Коли родина виїхала на чужину він ще був дитиною) То мене перевернуло, і я став шукати своє коріння. Бо я був таким собі... поплавком, «совком», — ділився спогадами художник.
Опанас Заливаха з дружиною Дариною
Опанас Заливаха з дружиною Дариною
1957 року Панас Заливаха побував на практиці в Косові – і захотів бути українцем. У грудні 1961 перебирається в Івано-Франківськ, часто буває в Клубі Творчої Молоді в Києві, знайомиться шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком. У 1964 році до ювілею Т.Шевченка Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів – як «націоналістичний». 27 серпня 1965 року Заливаха заарештований і в березні 1966 засуджений на 5 років таборів суворого режиму за ч.1 ст. 62 КК УРСР, «антирадянська агітація і пропаганда» – за читання і зберігання самвидаву. Карався в Мордовії, де малювати йому забороняли. Тоді Заливаха взявся за малу ґрафіку – екслібриси, листівки. Усі роботи вилучалися і знищувалися. Так пропало понад 200 робіт художника.

Після звільнення Заливаха працював креслярем на побуткомбінаті. Разом з Софією Караффою-Корбут створив низку проектів у видавництвах “Веселка” та “Каменяр”. Результативно працює у станковому мистецтві. Стрімко еволюціонує до асоціативного осмислення образу. У 80-х експериментує в царині станкової та монументальної пластики. Створює дизайнерські проекти інтерיєрного оформлення (кафе “Медівня”, ресторан “Білий камінь”, кафе “Молочне”). У 1987 Заливаха став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції (УАНТІ). Оформляє обкладинку журналу “Український вісник”.

1988 року після багаторічних заборон влаштовано персональні виставки Панаса Заливахи в Івано-Франківську, Львові, 1989 – в музеї Т.Шевченка в Києві, згодом у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку. П.Заливаха – лауреат премії імені Василя Стуса 1989 та Національної премії імені Тараса Шевченка 1995 року.
2003 року вийшов його Альбом (Упор. Б.Мисюга. – К.: Смолоскип, 2003. – 160 с., іл. ).

Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, Опанас Заливаха був загальновизнаним видатним представником української культури.
О.Заливайко “Доля”  (полотно, олія). 1970 р.
О.Заливайко “Доля” (полотно, олія). 1970 р.
Повніша довідка про Панаса Заливаху:

ЗАЛИВАХА ОПАНАС ІВАНОВИЧ (нар. 26.11.1925, с. Гусинка Куп'янського р-ну Харківської обл. – п. 24.04. 2007, м. Івано-Франківськ). Художник, активний член Клубу творчої молоді (КТМ), видатний діяч української культури.

Коли Опанас перейшов у другий клас, родина, рятуючись від голоду, у 1933 переїхала на Далекий Схід. 1942 р. пішов учитися – в Іркутськ, Самарканд, Ленінград. Провів під казенним дахом 22 роки – це період гуртожитків, а потім таборів.

Живопису вчився спочатку в середній школі при Ленінградській Академії мистецтв, яка була евакуйована в Самарканд, а з 1946 – у Ленінградському державному інституті живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СРСР.

За словами Заливахи, на нього сильне враження справила своїм національним корінням у мистецтві гордість студентів інституту ім. Рєпіна з інших країн – чехів, албанців, вірменів та інших, коли словачка Власта запитала: “А звідки ти?”

Панас не був ні піонером, ні комсомольцем, був зовсім байдужий до політичної активності, навіть виявляв неповагу до неї, що призвело до виключення його з ІІ курсу інституту “за поведінку, недостойну радянського студента” – разом з іншими студентами не пішов на зустріч з кандидатом у депутати. Позитивну характеристику заробляв на будівництві, але його відновили в інституті аж 1955 р., закінчив його 1960. Тим часом працював вантажником, закінчив художньо-педагогічне училище, працював у Художньому фонді Калінінграда.

У 1957 Панас Заливаха був на практиці в м. Косів Івано-Франківської обл., де вперше близько познайомився з Україною: з мовою, етноґрафією, духовним життям. Це викликало докорінні зміни у його світогляді. Читав українські книжки, вивчав мову й історію України. Сам Заливаха писав, що він не політичний діяч, він просто намагався бути українцем, знати свою історію, національне мистецтво, бути громадянином України.

Після закінчення інституту Заливаха спрямований на роботу в Тюмень, у художній фонд. Він багато їздить по Півночі, буває і в Україні. У 1961 в Тюмені влаштована його персональна виставка, брав участь і в зональній виставці в Новосибірську.
Смолоскип, 2003. - 160 с., іл.


Альбом творчих робіт Опанаса Заливахи, що побачив світ у видавництві “Смолоскип” у 2003 році, став першим виданням, котре в основному охопило творчий спадок митця
Смолоскип, 2003. - 160 с., іл. Альбом творчих робіт Опанаса Заливахи, що побачив світ у видавництві “Смолоскип” у 2003 році, став першим виданням, котре в основному охопило творчий спадок митця
У грудні 1961 П.Заливаха остаточно перебирається в Україну, вступає до Івано-Франківського обласного товариства художників. У травні 1962 відбулася його персональна виставка. Однак тривала вона всього тиждень. Її закрили партійні органи за те, що "в представлених роботах немає світлих оптимістичних героїв будівництва світлого майбутнього".

Восени 1962 Заливаха ближче знайомиться з інтеліґенцією Києва. Часто гостював у Клубі Творчої Молоді (КТМ). Великий вплив на нього вчинили Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Іван Драч, брати Михайло і Богдан Горині, В’ячеслав Чорновіл, Олена Антонів, Веніамін Кушнір. За словами Заливахи, завдяки їм він зрозумів суть "московської імперії".

У 1964 до ювілею Т.Шевченка Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів.

Після цього за Заливаною почав активно стежити КГБ. Майстерні не мав, жив упроголодь на горищі, у складі костелу. Щойно одержав однокімнатну квартиру, як 27 серпня 1965 року, з першою хвилею арештів шістдесятників, Заливаха був заарештований.

У березні 1966 на закритому судовому засіданні П.Заливаха був засуджений до 5 років таборів суворого режиму за ч.1 ст. 62 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда»). Покарання відбував у таборі № 11, що на ст. Явас, Мордовія. Працював вантажником, потім кочегаром. Малювати забороняли. Унаслідок численних протестів Заливахи та інших в’язнів йому запропонували оформляти табірні гасла, наприклад: “На свободу – с чистой совестью!” Тоді Заливаха взявся за малу ґрафіку – екслібриси, листівки. Усі роботи при обшуках вилучалися і, за словами адміністрації, знищувалися. Так пропало понад 200 робіт художника.

Після звільнення Заливаха півтора року був під адміністративним наглядом.
Художній фонд відмовився надати йому роботу. Працював креслярем на побуткомбінаті. Звичайно ж, малював. Було два обшуки вдома.

З 1971 до початку 1980-х рр. працює в галузі книжкового оформлення. Разом з Софією Караффою-Корбут створює низку проектів у видавництвах “Веселка” та “Каменяр”. Результативно працює в станковому мистецтві. Стрімко еволюціонує до асоціативного осмислення образу. У 80-х експериментує в царині станкової та монументальної пластики. Створює дизайнерські проекти інтерיєрного оформлення (кафе “Медівня”, ресторан “Білий камінь”, кафе “Молочне”).
У 1987 Заливаха став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції (УАНТІ). Оформляє обкладинку журналу “Український вісник”.

1988 після багаторічних заборон влаштовано персональні виставки в Івано-Франківську, Львові, 1989 – в музеї Т.Шевченка в Києві, згодом у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку.

Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, Опанас Заливаха був загальновизнаним видатним представником української культури.
Лауреат премії ім. В.Стуса 1989 і Національної премії ім. Т.Шевченка 1995.
Жив в Івано-Франківську.

* * *

Панаса Заливаху поховають сьогодні, 26 квітня, в Івано-Франківську. Прощання з художником розпочнеться о 10-й годині в Будинку просвіти на вулиці Грушевського.

Використані матеріали з публікацій Ірини Рапп, Василя Овсієнко, Ліни Кушнір ("Україна молода").

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Пам’ять»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Свобода, якщо вона пустила коріння, швидко зростає”
Джордж Вашінгтон

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.