Аратта - На головну

28 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


«АнтиМіф»? — Ні, блюзнірство!

Міфи та легенди 42345 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 28.04.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Юрій Шилов виступає в Історико-археологічному музеї “Прадавня Аратта – Україна” в с.Трипілля
Юрій Шилов виступає в Історико-археологічному музеї “Прадавня Аратта – Україна” в с.Трипілля
Енциклопедичне видання «Мифы народов мира» застерігає сучасних людей, з одного боку, від «шкільного» розуміння міфології, а з другого — від використання рудиментів «міфологічного мислення в галузі політичної ідеології». Протидія цій небезпеці «потребує суворого дотримання історизму».

У «ДТ» від 03.03.2007 опубліковано статтю «Україногенеза в тенетах міфотворчості», фактологічною основою якої став круглий стіл «Міфологізація походження українців», що відбувся у Києво-Могилянській академії і був організований Центром соціогуманітарних досліджень ім. В.Липинського й магістерською програмою «Археологія та давня історія України» НаУКМА.

Цю статтю зроблено за добре відомим мені (з часів роботи в Інституті археології АН УРСР — НАНУ протягом 1971 — 1998 рр.) принципом напівправди, що гірше за брехню. Про це я вже неодноразово писав, посилаючись на численні факти. Пишу оце ще раз.

Що ж таке міфотворчість, проти якої возвеличений «ДТ» пан Отрощенко виступає вже більш як десятиліття, намагаючись дискредитувати мою монографію «Прародина ариев»… Давньогрецьке слово «міф» означає «переказ, сказання» про засади світоладу. За авторитетним визначенням О.Лосєва, «міфологія розглядається сучасною наукою не як нісенітниця і пусте марновірство, а як давня і піднесена мрія людини про оволодіння природою». Енциклопедичне видання «Мифы народов мира» застерігає сучасних людей, з одного боку, від «шкільного» розуміння міфології, а з другого — від використання рудиментів «міфологічного мислення в галузі політичної ідеології». Протидія цій небезпеці «потребує суворого дотримання історизму». Докторський ступінь згаданих «ДТ» учасників дискусії змушує думати, що вони — вже давно не школярики — захищають якусь ідеологію, відстоюючи при цьому історизм. Яку та який?

Почнемо з того, що за радянських часів — працями В.Даниленка, Б. Рибакова та інших дослідників — утвердився висновок про індоєвропейське Трипілля, фундаментально причетне до витоків етногенези слов’ян. Проте в незалежній Україні 1994 -1997 рр., з подачі пана Залізняка (другого героя «ДТ»), в академічні видання було впроваджено «теорію» прасемітської на­леж­ності трипільської археологічної культури. Мої та інших науковців виступи проти цієї науково-політичної диверсії змусили співробітників Інституту археології НАН України згорнути відверту «прасемітизацію Трипілля», але прихованої вони дотримуються й досі. Так, В.Отрощенко (слідом за Л.Залізняком, але посилаючись на Т.Мовшу) у колективній монографії ІА НАНУ «Етнічна історія давньої України» пише: «Останнім часом переважає погляд на трипільську культуру як на неіндоєвропейську взагалі. (…) Є ще галерея пластичних образів трипільців — тисячі жіночих і десятки чоловічих статуеток. Реалістичніші з них відтворюють обличчя людей Сходу, підтверджуючи висновки антропологів щодо переважання середземноморського та вірменоїдного типів, довгоголових чи круглоголових, але неодмінно з великими горбатими носами — далекі посланці з Близького Сходу».

Треба бути неабияким фахівцем, щоб розібратися у цій напівправді й розгледіти під камуфляжем українства просіонську, як вже бачимо, орієнтацію залізняків-отрощенків. Зазначимо їхні очевидні, свідомі маніпуляції.

Як, знаючи з публікацій про те, що голівкам небагатьох реалістичних статуеток пізнього Трипілля передують справді-таки тисячі умовних черепашачих голівок, намагатися видати ремінісценції носів рептилій за ознаку облич людей Сходу?! І чому б не розпитати антрополога, статтю якого вміщено до тієї ж «Етнічної історії», що версія про вірменоїдність трипільців тримається на однісінькому черепі (серед десятків інших), а середземноморський тип був притаманний антропології найдавніших індоєвропейців не тільки Малої Азії, а й Подунав’я, саме через трипільців відігравши «важливу роль у формуванні генофонду пращурів українського народу» (С.Сегеда). І чи справді доктор історичних наук не знає арифметики та географії, чи то навмисно схрещує праіндоєвропейське Трипілля (5400 — 2750 рр. до н.е.) Дунайсько-Дніпровського регіону із семітами, які вийшли зі степів і пустель Аравійського півострова до Месопотамії близько 2316 р. до н.е.? Наше викриття злонавмисності підтверджується фактом відвертої фальсифікації. Порівняйте публікацію пана Залізняка “ПРО ТРИПІЛЬЦІВ, СЕМІТІВ ТА НАРДЕПІВ-ТРИПІЛЛЯЗНАВЦІВ” («ДТ» від 15.05.2004) про книгу В.Даниленка «Энеолит Украины» (К., 1974) з написаним самим автором. З одного боку, «сам В.Даниленко приобщился к прасемитизации балкано-дунайского неолита (а следовательно, и Триполья)», а з другого — «Дудешть, Караново ІІІ, Тордош, Вэдастра, Боян и Триполье — различные звенья единого этноисторического процесса. (…) Не подлежит сомнению, что во всех перечисленных выше культурах мы имеем дело с индоевропейскими материалами».

Такими ж методами названі діячі спотворили мій науковий імідж, почавши з нищення докторської дисертації, опублікованої як «Прародина ариев» (К., 1995). Диверсію видно навіть у офіційній «Археології» (К., 1996,), де вміщено протокол обговорення. Опоненти називають книгу монографією (тобто науковою), але в заключному протоколі — науково-популярною, внаслідок чого вона «не може розглядатися як підстава для здобуття вченого ступеня доктора історичних наук». І це при тому, що позитивні відгуки на мою монографію опублікували наукові часописи та ЗМІ України, навіть журнал «Огонёк» (1995, № 45). Разом з кількома науковцями Києва й Москви на захист «Прародины ариев» стали директори двох науково-дослідних інститутів Російської Академії наук. Академік О. Трубачов, автор «Indoarica в Северном Причерноморье», у своїй опублікованій рецензії на «Прародину ариев» зазначив, що це «почти нечеловеческий вложенный в нее труд, попросту неохватный одним взглядом» і рекомендував (рукописом, ксерокопія якого має бути в ІА НАНУ) до захисту дисертації. Академік Б.Рибаков, з огляду на наші — археолога і мовознавця — дослідження, опублікував таке: «Предки арийцев жили в Поднепровье. Мой призыв к украинцам: займитесь изучением санскрита, по языковым признакам найдите среди своих племен «останцев» и восстановится связь времен»… Бачимо, що сила — не інакше як сіонська (бо ж не українська і не російська), — яка підперла відторгнення Інститутом археології НАНУ «Прародины ариев», виявилася значущішою за авторитет директора спорідненого ІА РАН.

Проте заклик Б.Ри­бакова — метра академічної науки, найвидатнішого археолога й історика слов’янства ХХ століття — було підхоплено Програмою Всеслов’янського Собору, прийнятою на VIII Всеслов’янському з’їзді у Празі (2-5.06.1998). Програму писали москвичі, але починається вона словами про Україну, на теренах якої у VІІ тис. до н.е. виникла найперша у світі держава Аратта (згодом «Трипілля»), що стала «изначальным ядром индоевропейских народов». Ну і чого варті після цього перестороги отого круглого столу разом з одіозною статтею «ДТ» щодо «містифікаторів, які безсовісно експлуатують щирий патріотизм українців»? Звісно, не буває світла без тіні (зокрема, книжок пана Канигіна, якого мені провокаційно тулять у соратники). Але «перші кроки до координації зусиль у протистоянні із псевдонаукою» («ДТ») академіки Рибаков, Трубачов, Шилов зробили задовго до того, як «наболіло» офіціозу України.

До речі, про «народного академіка» (як він себе називає) Юрія Шилова. Це теж напів… ні, начверть­правда. Назвав мене так хтось зі згаданих вище опонентів. Хай буде, не заперечую. Тим паче, що ні в Росії, ні в Україні, ні в США звання академіка я собі не просив, а вручали дипломи — не відмовлявся. Найбільшу вагу («за создание и публикацию фундаментального научного труда «Прародина ариев») маю в Православной Русской Академии, заснованій Отделом теоретических проблем РАН в період краху марксисько-ленінської методології («прасемітизація Трипілля» в НАНУ — один із наслідків краху). Очолюю в ПРА секцію «Археология и история ПраРусов». До того ж у спадок від академіка Б.Рибакова мені дісталося керівництво Історичною секцією Всеслов’янського Собору. Свідченням визнання моєї діяльності на цій ниві є прижиттєвий пам’ятник, встановлений на Полтавщині за ініціативою Польського історичного товариства США (за монографію «Джерела витоків української етнокультури» — завважте). Отож не відлякуйте читачів вигадками про надмірність українського патріотизму, яка буцімто «викликає відповідну реакцію у світі — ну що візьмеш з нації, яка страждає на комплекс меншовартості?». Ой, дядьки, не брешіть — яка меншовартість?! До наведених вище фактів про шанування нас людством, додам ще з документального фільму «Свет для мира» (К.: АИСТ, 2004). Вдумайтеся у слова Надзвичайного і Повноважного Посла Німеччини з приводу Трипілля-Аратти: «Когда здесь трипольцы создали уникальную культуру, у нас, в Германии все ещё жили в диком лесу. Так что я сам горжусь, что работаю в стране, где корни такие глубокие. Вся европейская культура, я так считаю, связана с тем, что здесь произошло так много тысячелетий тому назад. Так что это не только ваше — это общечеловеческое наследие».

Ще категоричніше висловлює ці думки рабин Харківщини (Едуард Ходос - прим. "Аратти"): «После увиденного можно ставить вопрос, где истоки цивилизации. Нас приучили, что на Ближнем Востоке. Теперь мы можем говорить, что колыбель мировой цивилизации — это Украина». Отак! Бачив цей фільм В. Отрощенко, чи ні, але щойно наведений висновок аж занадто дисонує з його «як тільки арійську нитку починають вплітати у вінок національної ідеї, відразу ж вигулькує виразний антисемітський мотив». (Рабин-антисеміт?!) Добре знаючи хисткість відкритого ним «закону» (спробував виступити у Спілці письменників України на обговоренні «Арійського календаря» — довелося із зали тікати), пан Отрощенко вкотре вже спирається на цитати «з іншої опери», про більшовизм. Ними — видертими, за властивою йому методою, із контексту публікацій — екс-колега намагається підвести мене під кримінал. «ДТ» підтакує і тут, нацьковуючи читачів на «відверто ксенофобські, антисемітські писання, які широкою рікою виходять з-під пера «достойників» МАУП». Але слід знати, що не Отрощенку, а Шилову дякують люди за книги «Начало начал», «Что БОГ дал» та ін. (Були такі, дуже зворушливі для автора випадки: дзвінок із Ізраїлю, розмова в Україні: «Ничего лучшего о нас, евреях, до сих пор не читал. Спасибо!»). Основне розходження в мене з опо­нен­тами не по горизонталі («гарні наші — погані ваші»), а по вертикалі («національна форма — загальнолюдська суть»). Зануренням у сутність явищ моя творчість саме й приваблює людей — різні народи; є, звісно, й супротивники — з прихильників, здебільшого, бовтання на мілині.

Мало хто визнає причетність до других! Проте «по ділам їхнім впізнаєте їх». Ось наочний приклад, з розряду фальсифікації цитат. Це вже С.Махуном (може, й зі слів пана Отрощенка), дописувачем «ДТ». Пише: «Ю.Шилов називає і єдиного «у державі і світі» політика, який «має мужність вказувати на смертоносність сіонізму й протиставляти йому життєдайність українства — це Г.Щокін, засновник МАУП. Усім читачам добре відомі відверто ксенофобські…» і т. д. (див. вище). Насправді в публікації: «Без «—» не існує ніщо. Але ж без «+» — не існує тим паче. (…) Біда починається не з наявності «—», а з намагання вважати його за «+». Академік і політик Щокін абсолютно має рацію: «доки титульна нація України не візьме владу і не встановить над сіонізмом жорсткий контроль — нищення українців євреями не припиниться, не припиниться й самознищення євреїв. Нинішнє їхнє керівництво плює не тільки на «гоїв», а й на міжнародну організацію «Євреї проти сіонізму», на застереження рабина Е.Ходоса, на саму історію. Ні доля ленінського Раднаркому, страченого «сином єврея» Джугашвілі, ані голокост, проведений напівєвреєм Шікельгрубером — засновником Національної Соціалістичної робітничої партії Німеччини — нинішніх мойсеїв нічому не навчили». Ну, і де в цьому науковому аналізі ксенофобія й антисемітизм?

На завершення. Перше: годі лякати читачів «навколонауковими писаннями» Шилова. Я не тільки вчений, а й популяризатор, і письменник також. А хто такі опоненти, які воюють з повістю «Победа!» та мемуарами «Край ушедших лет» чи публіцистикою «Чого ми варті»? Якщо Залізняк, Отрощенко та іже з ними справді вчені, то вони мусять почати зі спростування рецензій О.Трубачова та ін. і довести громадськості ненауковість «Прародины ариев». Якщо ж опоненти вважають себе за літераторів, то радий буду подискутувати з ними про художні прийоми, стиль тощо. А наразі вельми сумніваюся, чи правильно пан Залізняк зрозумів, а тим паче оприлюднив слова великого археолога й поета Б.Мозолевського стосовно «трипільської вер­сії походження українців». Ось тут і друге: годі дурити читачів розумуваннями про старіння народів. Треба бути не лише археологом, представником однієї з допоміжних дисциплін історичної науки, а й — і саме — істориком, щоб зрозуміти: народи не індивіди, а родини; коли батьки-епохи (ба, трапляється що й прапрадіди) вгасають, одночасно з цим епохи-діти (а то й прапраонуки) набираються сили. І часи Трипілля («прадіда» слов’янських та інших народів індоєвропейської спільноти) тут не проблема! Бо — і за висновками академіків Б.Рибакова та В.Сафронова, і за невизнаною ними «Велесовою книгою», і за невідомими їм письменами Кам’яної Могили та міфом Київщини — історична пам’ять народної культури слов’ян сягає часів існування мамонтів. Переконався і на тому стою. Опоненти ж налаштовані, як видно, і далі відстоювати застарілу теорію появи слов’ян після смерті «нічийних» дідів (оріян, русенів, борусів, енетів, сколотів), а то й вигулькування безбатченками з капусти часів Візантії. Саме цю струхлявілу теорію намагаються підпирати автори «Етнічної історії» тощо, — як бачимо, не без прагнення догодити сіонізму.

Ну-ну! Яка мета, така й метода. Ані круглі столи без запрошення опонентів, ані облудлива підтримка ЗМІ солідності такому блюзнірству не додають. Самі себе, Панове, як то кажуть, висікли. І вже не вперше!

Юрій ШИЛОВ,
професор МАУП

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
Пов`язаний файл:
Фотогалерея:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Міфи та легенди»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Вони вважають життя наше забавою і житіє прибутковою торгівлею, бо кажуть, то повинно ж звідкілясь мати прибуток, бодай із зла”
Біблія

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.