Аратта - На головну

24 травня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Мовна політика в УРСР. 30-ті роки

Мова 17628 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 28.02.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Мовна політика в УРСР. 30-ті роки
Як і в часи Російської імперії, найбільшого тиску в “старшобратніх” обіймах зазнавали українці й білоруси, оскільки спорідненість їхніх мов з російською значно полегшувала завдання “злиття мов”.

З початку 30-х років, після остаточного утвердження Сталіна на верхівці владної піраміди, почався спланований наступ на українську і білоруську мови, що полягав у втручанні в їхній внутрішній розвиток, спрямований на нищення самобутніх рис цих мов і зближення їх з російською мовою. Таким чином, засуджуючи на словах Валуєвський циркуляр, виданий колишнім царським урядом, більшовицьке керівництво у своїй мовно-культурній політиці здійснювало його практичну реалізацію.

Юрій Шевельов, дослідник мовної політики, яку провадили різні режими на українських теренах в першій половині двадцятого століття, так визначав її специфіку за радянської доби: «Урядове втручання взагалі, а в даному випадку з боку уряду, опанованого росіянами, у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Вони всі обмежувалися на заходах зовнішнього тиску: забороняли вживати українську мову прилюдно, цілковито або частково; накидали державну мову через освітню систему; зваблювали українців своєю культурою й можливістю кар'єри; переселяли їх на неукраїнські території, а українські землі заселяли членами панівної нації тощо. Поруч цих "клясичних" метод радянська система встановлює контроль над структурою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й ортоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови. Таким чином на радянській Україні конфлікт між українською і російською мовами перенесено з зовнішньої, позамовної сфери в середину самої мови. Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові».

6 квітня 1933 р. за наказом нового керівництва Наркомосу України було організовано комісію під головуванням А. Хвилі «для перевірки роботи на мовному фронті». Завданням комісії було «очистити теоретичний фронт від усього буржуазно-націоналістичного сміття, повести дійсно пролетарськими шляхами творення української наукової термінології, виправити українську фразеологію, український правопис».

Головним звинуваченням, висунутим комісією до українського правопису 1928 р., термінологічних словників Інституту української мови та низки мовознавчих праць попередніх років, було звинувачення у створенні «штучного бар'єру між українською і російською мовами».

Фактично цю ж мету переслідувало і впровадження таких змін, внесених до правопису, як «усталення правописних форм з ліквідацією паралелізмів, архаїзмів, провінціалізмів», «спрощення правописних правил» та «цілковите перероблення невірних, політично шкідливих розділів про правопис "чужих слів" та власних імен».

Причиною «політичного шкідництва» у написанні іншомовних слів за нормами правопису 1928 року була прийнята правописною комісією під головуванням М. Скрипника західноукраїнська традиція відтворення слів, запозичених або безпосередньо з німецької та інших європейських мов, або за посередництвом польської мови, у фонетичних і граматичних формах, що відрізнялись від форм відповідних слів у східноукраїнському варіанті літературної мови, де їх написання відтворювалось згідно з російською традицією.

Авторитарно впроваджена зміна низки норм Харківського правопису загрожувала розвитку української літературної мови як незалежного мовного утворення. Так, із звинуваченнями у впровадженні архаїчних форм та провінціалізмів, які буцімто «відривали українську літературну мову від живої української мови і вбивали клин між українською та російською мовами», з правопису 1928 р. було усунуто форми двоїни (дві книзі, три вербі, дві хаті, три квітці, дві руці та ін.), вживання знахідного відмінка у словосполученнях бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки, форми з початковим пів-: півтретя, півчверта, півп'ята, півшоста, півсьома та низку інших правил.

Та ж тенденція до усунення питомих рис української мови, що відрізняли її від російської, простежувалась і в запровадженій у 1933 р. ліквідації паралельних форм, вживання яких дозволяв правопис 1928 р. Так, з двох паралельних форм статтів і статтей комісія залишила тільки статтей, з паралельних форм бабів і баб, хатів і хат, губів і губ — тільки форми баб, хат, губ, з паралельних словотвірних варіантів становисько — становище, огнисько — огнище, гноїсько — гноїще надала превагу утворенням із суфіксом -ище, паралельні форми давального і місцевого відмінків однини іменників другої відміни святові — святу, серцеві — серцю, сонцеві — сонцю, у русі - у рухові обмежила формами на -у(ю), спільними з російськими.

У дієсловах, які згідно з правописом 1928 р. мали префікс з-, що відповідало українській вимові (зформувати, зфабрикувати, зфотографувати і подібні), його було замінено на спільне з російським початкове с- (сформувати, сфабрикувати, сфотографувати), написання слів іншомовного походження бакханка, барбаризм було замінено на вакханка, варваризм, уніфіковано з російським написанням претенсія, іхтіосавр, бронтосавр, бальсам і відповідно узаконювались претензія, іхтіозавр, бронтозавр, бальзам, радіюс, консиліюм, медіюм, Маріюполь замінені на радіус, консиліум, медіум, Маріуполь.

У зміненому правописі було узгоджено з російським правила вживання великої літери, пунктуаційні норми, запроваджено російську граматичну термінологію. Таким чином, як зазначає В. В. Німчук, «...реформа 1933 року зачепила не просто написання, а віковічні традиції орфографії і, головне, оригінальність системи української мови».

Нищівних ударів у цей же час зазнала школа термінознавства, яка склалась у попередній період. Після фізичної розправи з мовознавцями, що встигли укласти десятки термінологічних словників, проведене в 1933 р. «викорінення, знищення націоналістичного коріння на мовному фронті» цілковито змінило засади творення терміносистем.

Сплановане владою втручання в лексичний склад і внутрішню структуру української мови, спрямовування її в бік максимального зближення з російською мало на меті перервати досягнуту в 20-х рр. цілісність української літературної мови, вилучити ті елементи, що ввійшли до неї із західноукраїнських діалектів і з галицько-буковинської літературної мови другої половини XIX — початку XX ст.

Якщо російська мова в партійних настановах 1933 р. була оголошена «братньою» і до мовознавців було висунуто вимогу добирати в словниках усіх типів в українській частині слова «однозвучні» й «рівнозначні» з російськими, то вся самобутня українська лексика кваліфікувалась як штучно створена і взорована на польську мову.

Висновки термінологічних комісій і відповідні резолюції Народного комісаріату освіти в 1933—1934 роках, які забороняли впроваджувати в українську термінологію будь-які нові терміни поза посередництвом російської мови, лишались чинними протягом усього радянського періоду.

Подібна «чистка» була застосована не тільки до термінологічних словників, а й до усіх інших лексикографічних праць, зокрема до академічного «Російсько-українського словника», який встиг вийти до літери «П». Цей словник, що його упорядковувала й видавала під керівництвом А. Кримського і С. Єфремова Постійна комісія для складання словника живої української мови Української академії наук, не без підстав вважається досі неперевершеним за якістю зібраного в українській частині лексичного матеріалу.

З тавром «націоналістичного» словник було заборонено і видані чотири томи зникли з усіх бібліотек. Припинилась уся попередня діяльність з укладання словників різних типів, вона обмежилась підготовкою одного словника — російсько-українського.

Сумнозвісний “зелений” (за кольором обкладинки) «Російсько-український словник», виданий в Москві у 1948 р., був укладений переважно на засадах калькування російської лексики.

Тавро «українського фашизму» було накладено на все мовознавство, на всі наукові видання Інституту української наукової мови і Науково-дослідного інституту мовознавства.

Масштаби антиукраїнського терору виразно засвідчує той факт, що уже в другій половині 30-х рр. молоде покоління украінців було майже цілком позбавлене навчальної літератури з української мови.

Були заборонені і шкільні підручники, зокрема популярна «Початкова граматика української мови» Олени Курило, і посібники для вищої школи — «Нариси історії української мови» П. Бузука, «Курс історії української мови. Вступ і фонетика» Є. Тимченка, колективний «Підвищений курс української мови» за редакцією Л. Булаховського, «Норми української літературної мови» О. Синявського. Внаслідок цього студенти філологічних факультетів залишилися без будь-яких посібників як з історії української мови, так і з сучасної літературної мови.

Таким чином, у 1933 р. більшовицькі вожді, стероризувавши українство шляхом штучно організованого голодомору і застосувавши репресії проти інтелігенції, підірвали потужну соціальну базу української мови, після чого змогли повернутися до старої імперської практики асиміляції.

Після розгрому мовознавчих інституцій 20-х рр., фізичного знищення або довготривалого ув'язнення мовознавців, заборони створених у ті роки лексикографічних, термінологічних та інших праць як «ворожих» і «націоналістичних» радянське керівництво запровадило в Україні керовану з Москви і повністю контрольовану партійним апаратом мовну політику.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Мова»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Історія народу починається не з писемних згадок про нього, а з тих часів, які історична пам'ять цього народу зберегла””
Юрій Шилов

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.