Аратта - На головну

28 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


За час «помаранчевого» правління народ став жити заможніше, ніж при брежнєвському застої!

Добробут 17420 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 9.05.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Останнє досягнення радянської промисловості - переносний комп`ютер Електроніка-901
Останнє досягнення радянської промисловості - переносний комп`ютер Електроніка-901
Всякий «біло-блакитний» оратор-пропагандист, розписуючи завзятість і молодецтво нинішнього уряду, вважав за обов’язок додати пару слів про жахи, які пережив український народ за час «помаранчевого» правління. Саме пару слів, тому що більше не дозволяв товариш Геббельс. А нам вказаний товариш - не указ, і тому ми розглянемо оті «жахи» детальніше

Від печі

І тут з'ясовується, що саме в цей недовгий період українці нарешті подолали якусь умовну планку і стали жити багатше, ніж, скажімо, при брежнєвському застої. Ні, - без жартів. Комуністи, явні і замасковані, так замордували нас своєю пропагандою, що я і сам здивувався такому своєму відкриттю. Якщо не вірите, давайте рахувати разом. Але спочатку я спробую пояснити, чому для порівнянь береться саме брежнєвський застій, а не, скажімо, горбачовська перебудова.

Тут ключове слово - «застій». Це сьогодні ми знаємо, до чого врешті-решт привело Радянський Союз небажання партійної верхівки проводити радикальні економічні реформи. А тоді здавалося, що після страшних соціальних експериментів сталінщини і комічних - т. Хрущова країна просто досягла нарешті стабільності. Правда, вже тоді дефіцит по різних товарних групах набував вельми відчутних для населення розмірів, але це все ж таки не той жах, який мені довелося пережити під час відрядження до Волгограду в січні 1991 року. На прилавках гастрономів в центрі міста мені трапився тільки хліб і півлітрові пляшки з... гірчичним маслом. Все! Я не перебільшую (або точніше сказати - зменшую?).

Зрозуміло, що населення отоварювалося або з чорного ходу, або на ринку, але у такому випадку неможливо говорити про якусь загальну ціну на продукти. Так, власне, сам народ давно визначився і, порівняно з перебудовою, повну і незаперечну перевагу віддає застою. Так, можливо, за точку відліку узяти 85-ий? Або 83-ій, рік дуже популярного Юрія Андропова? Можна, тільки тоді треба буде відповісти на питання: чому Юрій Володимирович (і «ранній» Михайло Сергійович) був вельми популярний.

А ось тому і був, що «пізній» Брежнєв встиг довести країну до середнього ступеня здивування. Як мінімум, країна на підсвідомому рівні розуміла, що рухається, точніше, сповзає кудись убік, який класиками марксизму-ленінізму не передбачений. Тому я і пропоную узяти початок сімдесятих і від цієї печі танцювати. Причому я готовий виключити з наших обчислень виснажливий товарний дефіцит тих років. Отже, з чого почнемо?

Аромат «лікарської»

«Класикою» в даному питанні, напевно, має служити ковбаса «по два-двадцять». Складність у тому, що на початку сімдесятих, коли прилавки ще не відблискували невинною чистотою, в країні трохи налічувався асортимент цього продукту. «Лікарська» і «любительська» по 2,20; «ліверна по 50 копійок і - рідше - «яловича» по 2,80. Пізніше з'явилася «шинково-рубана» по 3,50 - щось подібне до теперішньої «шинки». Звичайно, сьогодні таких цін вдень з вогнем не знайдеш, але ж і середня зарплата по країні надійно перевалила за тисячу до кінця роботи уряду Єханурова. А в Радянському Союзі зарплата перевалила за сотню карбованців саме на межі 60-х - 70-х. Тому пропоную, або нинішні ціни і заробітки ділити одразу на десять, або тодішні - умножати на той же коефіцієнт. Вийде дуже наочно.

Отже, ковбаса. Сьогодні спостерігається розкид в цінах по різних магазинах навіть в межах одного Луганська. Особисто я прагну купувати м'ясопродукти в «Луганських делікатесах» - наскільки я розумію, це торгова мережа «Луганськмясопрому», і тому там ціни нижчі за інші місця. А з іншого боку, нинішній достаток загрожує підірвати стрункість моєї теорії. Тому що в магазинах Тетяни Молчанової є просто «лікарська» по 23 гривні за кіло, а є «лікарська-прима» по 13,29. Цілком порівнянна на смак і за якістю з колишньою «лікарською» (і коти мої її їдять, на відміну від пізньорадянських «аналогів»). Вона навіть на сковорідці не розповзається і видає при смаженні цілком м'ясний (не соєвий) запах. Втім, навіть якщо візьмемо «просто» «лікарську» і поділимо її ціну на 10 - вийде 2,30. Всього 10 копійок різниці.

Різноманітністю хлібної продукції за Леоніда Ілліча радянського громадянина теж не балували. Особисто я пам'ятаю сіру «цеглину» по 16 копійок, білу по 20, нарізний батон по 22. У свій час у нас в селищі продавався тригорбий «шахтарський» по 18 копійок, ніби як би білий. Множте на 10, порівняйте з нинішніми ходовими сортами - особливої різниці не буде, можливо, сьогодні хліб навіть трохи дешевше.

Підвела картопля. У мій час в магазині її продавали по 12 копійок за кілограм. Правда, якості в «овочевому» ніхто не гарантував, але все одно це не 20 - 25 копійок, як сьогодні (з урахуванням нашого «коефіцієнта»). Проте ви навіть в Москві не могли б купити апельсини по 60 копійок. Два карбованці (тепер 20 грн.) віддай і не гріши. На жаль, не можу пригадати, скільки тридцять п'ять років назад коштували цибуля, буряк, помідори, огірки і інші овочі. Пам'ятаю, якось швидко подорожчали яблука. Йшов в армію - кілограм коштував 24 копійки, повернувся через два роки - уже 60. А ось ціну на цукор можу назвати: «пісок» по 78 копійок, рафінований, - 84. Юлію Володимирівну більше всього лаяли за цукор, ціна якого підскочила до 5 грн. П'ятдесят копійок по-старому, - чи це трагедія? Тим більше що подешевшати солодкий продукт встиг при ній же.

Скільки коштували кури «в старі роки», сказати не зможу, тому як у нас торгували все більше качками - по 1,90 кілограм. Сьогодні не видно качатини, а курку навіть у фірмовому магазині можна купити по 11 гривень, або по 1,10 по-старому. Оселедця брали по 1,40 ще на початку 70-х; скоро вони кудись зникли, а на їхньому місці з'явилися дрібні івасі удвічі дорожче. Вершкове масло коштувало по 3,50, потім з'явилося «селянське» по 3,40 і слізне «бутербродне» по 3,10. Порівняєте з сьогоднішніми цінами самі. Рибні консерви сьогодні дешевше удвічі, а ось хамсу по 30 копійок (тепер по 3 грн.) навряд чи знайдеш.
Ніжки до жупану

Ну і так далі - кожен може напружити власну пам'ять і продовжити дослідження, але вже і так видно, що в області споживання їжі ми батьківщину пролетаріату, що переміг, в цілому наздогнали, а якщо врахувати небачену в ті роки різноманітність, - то і перегнали. Якось не хочеться згадувати минулі походи по магазинах одягу і взуттєвим - стільки моральних страждань доводилося переносити хлопцю під час нескінченних перегонів за більш-менш пристойними шмотками. Тому можете повірити на слово: сьогодні одяг явно дешевше, та і взуття теж, хоча тут є предмет для суперечок унаслідок все тієї ж різноманітності і дикого розкиду в цінах. Ну, а хто не вірить - перевіряйте.

Важко щось сказати про меблі - останній мій похід в меблевий магазин відбувся років шість назад. А ось що стосується радіоелектроніки, - тут просто нічого порівнювати. Сьогодні пристойний кольоровий телевізор можна купити за мінімальну зарплату. Тобто гривень за 400. Пам'ятається, аналогічний (хоча галузь так швидко прогресує, що важко говорити про якісь аналогії) коштував стільки ж. Тільки у карбованцях. А ціна відеомагнітофонів, - в карбованцях, - була втричі більше гривневої ціни теперішніх DVD-плейєрів. Про стільникові телефони у той час і не мріяли, але можна порівняти тодішню кількість звичайних телефонів і мобільних сьогодні. Ніякого порівняння.

Єдина, і вагома, перевага радянського часу - безкоштовне житло для трудящих. Але і тут не все так вже очевидно. У великих містах черги на квартиру чекали років по двадцять, а незалежній Україні всього лише 16-й рік пішов. При сприятливому збігу обставин років через п'ять цілком могло б відродитися масове будівництво «соціального» житла. А з іншого боку, - тільки в Донецькій області влада готова безкоштовно віддати охочим 11 тисяч квартир. Правда, всі вони знаходяться в невеликих шахтарських містечках і селищах. Ну, так і що? Я сам виріс в такому селищі і при першій же нагоді прагну відвідати рідні місця. І потім, сьогодні транспортне сполучення достатньо розвинене, щоб мешканці таких селищ могли достатньо часто відвідувати найближчі багаття культури на зразок Донецька або Луганська. Ціна автобусного квитка цілком відповідає «застійній».

Ювелірна робота

Дуже смутно уявляю собі вартість ювелірних виробів і тоді, і сьогодні. А заговорив я про них ось чому. Пам'ятаю, в 1980-му році до мене приїхав дядечко з Воронежа. Людина працювала в космічній галузі, була особисто знайома з багатьма академіками і міністрами і навіть якось мені влаштував похід на лекцію, де я вперше почув напівофіційне визнання в тому, що в СРСР таки існує інфляція.

Але це було за рік до того, в його місті, а в той раз ми з ним ішли вулицями мого. Конкретно - за площею Леніна. І мене уразив величезний натовп народу, що чекав відкриття... ювелірного магазину «Рубін». Раніше я такі черги бачив тільки в деяких російських містах, але там люди стояли за синюшною ліверною ковбасою, а тут... Я жартома пригадав голодні роки, але дядько цілком серйозно мене обклав:

- Сьогодні розумні люди всі зайві гроші вкладають в золото.
- На-ві-що?!!
- Тому що розумні.

Мабуть, робота із засекреченим космосом навчила його тримати язик за зубами, і мій родич не став заглиблюватися в деталі. Власне, про те, чим саме займався Воронезький механічний завод, я від нього дізнався набагато пізніше, коли в країні, здавалося, взагалі відмінили всяку секретність (а дядечка провели на заслужений відпочинок). Але в той момент мене, радянського патріота, цей епізод викликав у мене деякі сумніви щодо того, до чого можуть привести Країну Рад «тимчасові» її труднощі. Сам я висновків ніяких не зробив (мабуть, дуже розумним виявився) ні тоді, ні пізніше, - чому і прогорів, зі своїми заощадженнями в карбованцях, разом з рештою маси розумників. Але ми відволіклися від теми.

Автомобілів я не купував тоді, і сьогодні не збираюся. Але пам'ятаю по таблицях лотерейних розиграшів, що «Жигулі» на зорі «застою» коштували рівно 5 тисяч «дерев'яних». Буквально вчора дізнався, що сьогодні «Ладу» можна купити за 6 тисяч, але «зелених». У гривнях це буде трохи більше 30 тисяч, тобто, «по-старому», три тисячі. Мабуть, це буде останній пункт наших досліджень, який я вставив тільки тому, що «тоді» машина вважалася межею розкоші. Якщо хтось захоче продовжити - ласкаво просимо. Цілком може бути, я щось істотне і пропустив, а ви мене поправите. Я ж на закінчення хочу сказати про дві речі.

Перше. Признаюся, навіть у мене все одно залишається відчуття того, що ми в ті роки жили все ж таки багатше. Це не наслідок червоної пропаганди, а досить давно відомий психологічний феномен. Сьогодні для нас світ розширився у всіх сенсах, і ми не без здригання усвідомлюємо, що сьогодні для його «завоювання» у нас незрівнянно менше засобів, чим тридцять-сорок років тому, - для завоювання того вузенького маленького світу, який обгородили для нас парканом своїх догм (якби тільки догм...) комуністи. Якщо спрощено, радянська людина, зціпивши зуби, могла копити десять років на «Жигулі» першої моделі, і врешті-решт купити її в той самий день, коли сусід викотить з гаража «сімку». Сьогодні ж поки накопичиш на запорізький «Деу-Ланос», той же сусід змінить п'ятикімнатну квартиру в центрі Луганську на віллу в Монте-Карло, «Мерседес» - на яхту і середніх розмірів приватний літачок і придбає скромну колекцію шедеврів пізніх імпресіоністів. Що нас роз’єднує незрівнянно сильніше, ніж в першому випадку.

Друге. Чому я пов'язую нинішній рівень достатку саме з «помаранчевими». Ну, по-перше, в тому і полягає економічна політика Віктора Ющенка ще з часів його прем'єрствування, коли максимум можливих засобів спрямовується безпосередньо населенню. Це не пропагандистський прийом. Це нормальна економічна доктрина: чим більше грошей в кишенях у громадян, тим більше шансів направити розвиток країни по нормальному руслу. Тому що люди перш за все понесуть свої кровні в ті галузі, які їм дійсно потрібні. Інакше ми знову спостерігатимемо відвертий дерібан допущених до корита. Власне, тут багато доводити не треба - пригадаєте, яка бійка йшла в кінці минулого року між Ющенком і Кабміном за те, щоб підвищити мінімальні пенсії і зарплати і відстояти допомогу для молодих мам. А, по-друге, це не я говорю, - про те на повний голос волає статистика. З даними про зростання доходів населення - хоч номінальних, хоч реальних, хоч окремо на душу населення, - будь-хто охочий відкрито може ознайомитися. Читайте матеріали Держкомстату.

P.S. Трохи не забув про найголовніше - про горілку. Чи треба нагадувати, що свого часу цей народний напій одночасно служив і ціновим еквівалентом, особливо при розрахунках між приватними суб'єктами. Хоч і на державних підприємствах вона була у масовому користуванні. Особисто мені запам'яталися три ціни півлітрової пляшки. В кінці шестидесятих і, здається, ще в самому початку 70-х «Московську» або там «Столичну» можна було купити за 2,87, але вже в 73-му вона коштувала 3,62, а особливо якісна «Екстра» - 4,12. Потім ціни застрибали ще вище (здається, «Російська» з богатирями на етикетці коштувала 4,55) і вже не опускалися, якщо не рахувати того, що в 83-ому випустили «Андропівку» по 3,50, якщо не помиляюся. Мені її спробувати не довелося, але народ хвалив. Правда, не за відмінний смак, а за розуміння Юрієм Володимировичем народних сподівань. Сьогодні горілка - взагалі не предмет для розмов. Вчора заглянув в найближчий супермаркет - а там... «Московську», правда, не знайшов, тим більше «Андропівки», що зникла разом з однойменним генсеком. Але з тих, що стоять на полицях, ціни вище 17 грн. не виявив. А так - від 11 до 14 грн. за півлітру. Діліть на десять.

І останнє. Сам пригадав. Книги стали дорожчими удвічі, а то і втричі. Як для кого, а для мене це найобразливіше.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Добробут»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Нація не помирає від інфаркту, вона помирає тому, що в неї відібрали мову”
Ліна Костенко

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.