Аратта - На головну

22 січня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


http://www.profclinic.ru/ стоит создавать сайт стоматологической клиники.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Процедурне питання

Гумор 27415 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 15.06.2007 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Процедурне питання
Гостросюжетне оповідання, в якому немає жодного слова про Сан Санича Мороза та його боротьбу з припиненням повноважень Верховної Ради України.

– Можна? – до кабінету зазирнула скуйовджена голова.

За столом у кабінеті сидів немолодий сивий чоловік. Він окинув прибульця стомленим, але добрим, як у шкільного вчителя, поглядом і ствердно посміхнувся зморшкуватими кутиками очей.

– Заходьте, шановний, – лагідно промовив господар приміщення.

Невисокий чоловічок навпростець подріботів до столу по рожевому килимові.

– Ось! – прибулець відстебнув від піджака синьо-жовтий значок і простягнув сивому. Той тяжко зітхнув і вказав чоловічкові на крісло. Сівши, невисокий одразу ж втонув у запашній шкірі, а його ноги навіть відірвалися від підлоги.

Сивий начепив на носа дорогі окуляри, одразу ж трохи опустив їх та уважно поглянув на гостя поверх скелець.

– Тобто Ви стверджуєте, що справді написали заяву про складання депутатських повноважень?

– Так, пане голово, – тихо, але твердо промовив із крісла народний обранець.

– Ну то що ж, будемо розбиратися, – сивий встав з-за столу, підійшов до масивного сейфу та на кілька хвилин занурився в його нутрощі. Врешті, його пошуки увінчалися успіхом, і він повернувся до столу з аркушем гербового паперу.

– Та-ак, народний депутат Петренко Іван Іванович, – прочитав господар кабінету з бланку. – Оце Ваша заява?

– Моя, Олександре Олександровичу!

Сивий глузливо всміхнувся, витримав кількасекундну паузу, і, нахилившись через стіл над кріслом гостя, різко випалив:

– Доведіть!

– Але ж… як? – здивувався прибулець.

Грізний Олександр Олександрович обійшов стіл, лагідно присів біля гостя і душевно спитав:

– А де Ваш атестат про середню освіту?

– Але ж навіщо? – не второпав прибулець.

– Для того, щоб довести Ваше авторство щодо цієї заяви, ми спочатку маємо переконатися, що Ви справді вмієте писати! – повчально промовив сивий і підняв угору вказівний палець.

– Але ж я сам підтверджую, що особисто написав ці слова! І підпис мій там стоїть! – надалі дивувався гість.

– Усі так кажуть, – сивий дивився не на свого співрозмовника, а кудись далеко, наче намагався побачити обрій крізь стіни власного кабінету. – Але простих слів недостатньо. Це за часів Вишинського зізнання вважалося царицею доказів. А в нашій країні – демократія, ми не дозволимо знущатися над правами людини. Чи, може, Ви підтримуєте антиконституційну узурпацію влади та скочування до тиранії? – пронизливий погляд старого лиса раптом увіп‘явся просто в очі депутатові.

– Та Ви що, боронь Боже! – долинуло з крісла. – Я просто не знаю, де зараз мій атестат. Це ж усе так давно було. Може, Вам просто написати щось, аби Ви повірили, що я вмію? – запопадливо промовив Іван Іванович.

– Можна й так, – по певному роздумі поблажливо промовив сивий та дістав із шухляди аркуш паперу і золотий «паркер». – Пишіть! – Олександр Олександрович заходив по кімнаті, надиктовуючи:

У військ у внутрішніх понти
Такі, що важко передати.
Здається, нібито менти, –
А виявляється, солдати!


Скінчивши декламувати, сивий напівобернувся та нібито байдуже спитав: – Ну як?

– Написав!

– Та я не про те питаю. Як вірші?

– Та фігня якась, – зневажливо кинув гість. – А що?

Сивий помітно спохмурнів. «Бидло, – виставив діагноз гостю. – Нічого, з трибуни так залунає, що вся країна заслухається!». Проте вголос промовив:

– Та нічого. Так, до слова прийшлося. Давайте сюди. Та-ак, писати начебто вмієте. Тепер порівняємо, чи Ваша це заява, чи ні, – поет-самородок повернув на носа окуляри та зосереджено втупився в аркуші. – Ага! Ось! Ось воно! Подивіться, і чому це хвостик у цієї літерки «а» на міліметр довший, ніж у цієї? – сивий хитро примружився. – Чи не тому, що заява фальшива, га? Що, шановний, порушуємо? Ґвалтуємо народну волю?

– Та Ви що, Олександре Олександровичу! Кажу ж, сам писав. Просто пишу нерівно, з дитинства в мене таке. Давайте я Вам ще раз напишу, переконаєтесь! – благально скривився відвідувач.

На обличчі в Олександра Олександровича заграла плотожерна посмішка. «Я тебе, собаку, навчу поезію любити!», мстиво подумав він.

– Ну добре, давайте, шановний.

Дорога світла і добра
Куди вела мене, естета?
Здається, ніби в спікера,
А виявляється, – в поети…


…Уже після першої півсотні бездарних віршиків на гостя було боляче дивитися, проте Олександр Олександрович уперто відшукував у текстах каліграфічні вади та розбіжності. Нарешті, після 78-го опуса гість геть знесилився.

– Пане голово, ну моєю рукою це написано, моєю! Не хочу я більше бути депутатом, клянуся Вам!

– Клянетеся? Ну що ж, самому лише паперові справді вірити не можна, тому перейдемо до наступної процедурної норми. Чим будете клястися?

– Як це чим? Я ж Вам слово честі даю!

– Ні, шановний, ми словам вірити не звикли. Ну, хоч якусь клятву знаєте? Піонерську, наприклад?

Гість знітився, але ствердно кивнув.

– Ну от і давайте по тексту, тільки що без Леніна, – наказав сивий, і діставши з сейфа подерту вицвілу піонерську краватку, врочисто пов‘язав її на шию депутатові.

«…Перед лицом своих товарищей торжественно обещаю, что написал заявление сам», – лунало з-за дверей кабінету, і працівниці секретаріату, проходячи коридором, злякано прискорювали крок. Після піонерської клятва йшла комсомольська, потім – «мамой клянусь», потім клятва Гіппократа. Олександр Олександрович уважно слухав депутата, присівши на краєчок столу. Нарешті він встав і підійшов до шухляди. Чоловічок у кріслі зрадів, гадаючи, що зараз його нарешті відпустять. Проте сподівання виявилися марними: сивий дістав із нетрів столу канцелярський ніж і простягнув відвідувачеві.

– Що це? – злякався Іван Іванович.

– А що ж Ви, гадали, що без крові ваші клятви чогось варті? – докірливо промовив старий. Депутат зітхнув і приречено провів лезом по руці…

– Ну що? Тепер я вже не депутат? – зі сподіванням проскиглив депутат, обмотуючи порізану руку краваткою. Олександр Олександрович задоволено вивчав карлючки, нашкрябані кров‘ю на аркуші паперу.

– А Ви що, кудись поспішаєте? Треба пройти всі процедурні норми. Танцюйте!

– Як танцювати?

– А як умієте, так і танцюйте. Нова регламентна норма. Сьогодні ухвалена більшістю – з урахуванням побажань одного опозиційного блоку. Треба на засідання ходити, щоб потім отут очима не кліпати, – повчально сказав старий.

Нещасний депутат, притримуючи рукою краваткову перев‘язку, спробував зробити пару рухів, які мали б символізувати гопак, і одразу ж гепнувся на підлогу.

– А може, не треба? – заскиглив він, але під незворушним поглядом старого підвівся і продовжив свої незугарні вправи. Олександр Олександрович лише час від часу плескав у долоні, задаючи ритм «танцю». Врешті танцівник геть знесилився і після чергового падіння вже не підвівся. Він лежав на рожевому килимі та, наче риба, хапав повітря.

– Ну що, все вже? – заручник процедур благально склав руки.

– Та майже все. Лишився останній крок. Голова парламенту мусить особисто засвідчити згоду депутата на складання повноважень.

– То в чому ж проблема? Уже все для цього готово! – радісно вигукнув депутат.

– Саме так, усе готово, – погодився старий і натиснув блакитну кнопочку на столі. До кабінету ввірвалися двоє працівників «Беркуту», скрутили знесилене тіло на килимі в непристойній позі та миттєво стягли з нього штани.

Сивий неквапом вийшов з-за столу, на ходу розстібуючи паска.

– Ми не можемо допустити, щоб керівництво окремих фракції ґвалтувало волю народних депутатів заради власних корисливих цілей. Адже ґвалтування волі депутатів є ґвалтуванням народного вибору! – розмірено вимовляв Олександр Олександрович, по великій дузі заходячи ззаду депутата. «Блін, лише б не виявився ще одним Сірьожею!» – розпачливо думав старий, наближаючись до сідниць Івана Івановича.

– Хочу! Хочу! – застогнав раптом депутат, і Олександрові Олександровичу стало страшно. «Невже?»

– Чого ти хочеш, мій солоденький? – ледь тамуючи відразу, промуркотів старий.

– Хочу бути депутатом! Не хочу мандат здавати! Хочу забрати заяву-у-у! – зойки гостя перетворилися на приглушене ридання. У Олександра Олександрович відлягло від серця. «Слава Богу!», – подумав він, застібнув штани і відійшов до вікна, показавши знаком «Беркутові», що сцену закінчено. «Пташенята» зникли так само миттєво, як і з‘явилися. Зарюмсаний депутат, однією рукою притримуючи штани, а другою стискаючи кляту заяву, випорснув із кабінету.

Немолодий сивий чолов‘яга біля вікна витер із чола піт та промовив кудись до неба:

– Яка ж нелегка ця справа – захищати парламентаризм у молодій демократичній країні…

Надворі стояла спека.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Гумор»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Є речі, котрі неможливо пояснити. Є голос, що керує нами...”
Микола Гоголь

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.