Аратта - На головну

25 липня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Процедурне питання

Гумор 30611 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 15.06.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Процедурне питання
Гостросюжетне оповідання, в якому немає жодного слова про Сан Санича Мороза та його боротьбу з припиненням повноважень Верховної Ради України.

– Можна? – до кабінету зазирнула скуйовджена голова.

За столом у кабінеті сидів немолодий сивий чоловік. Він окинув прибульця стомленим, але добрим, як у шкільного вчителя, поглядом і ствердно посміхнувся зморшкуватими кутиками очей.

– Заходьте, шановний, – лагідно промовив господар приміщення.

Невисокий чоловічок навпростець подріботів до столу по рожевому килимові.

– Ось! – прибулець відстебнув від піджака синьо-жовтий значок і простягнув сивому. Той тяжко зітхнув і вказав чоловічкові на крісло. Сівши, невисокий одразу ж втонув у запашній шкірі, а його ноги навіть відірвалися від підлоги.

Сивий начепив на носа дорогі окуляри, одразу ж трохи опустив їх та уважно поглянув на гостя поверх скелець.

– Тобто Ви стверджуєте, що справді написали заяву про складання депутатських повноважень?

– Так, пане голово, – тихо, але твердо промовив із крісла народний обранець.

– Ну то що ж, будемо розбиратися, – сивий встав з-за столу, підійшов до масивного сейфу та на кілька хвилин занурився в його нутрощі. Врешті, його пошуки увінчалися успіхом, і він повернувся до столу з аркушем гербового паперу.

– Та-ак, народний депутат Петренко Іван Іванович, – прочитав господар кабінету з бланку. – Оце Ваша заява?

– Моя, Олександре Олександровичу!

Сивий глузливо всміхнувся, витримав кількасекундну паузу, і, нахилившись через стіл над кріслом гостя, різко випалив:

– Доведіть!

– Але ж… як? – здивувався прибулець.

Грізний Олександр Олександрович обійшов стіл, лагідно присів біля гостя і душевно спитав:

– А де Ваш атестат про середню освіту?

– Але ж навіщо? – не второпав прибулець.

– Для того, щоб довести Ваше авторство щодо цієї заяви, ми спочатку маємо переконатися, що Ви справді вмієте писати! – повчально промовив сивий і підняв угору вказівний палець.

– Але ж я сам підтверджую, що особисто написав ці слова! І підпис мій там стоїть! – надалі дивувався гість.

– Усі так кажуть, – сивий дивився не на свого співрозмовника, а кудись далеко, наче намагався побачити обрій крізь стіни власного кабінету. – Але простих слів недостатньо. Це за часів Вишинського зізнання вважалося царицею доказів. А в нашій країні – демократія, ми не дозволимо знущатися над правами людини. Чи, може, Ви підтримуєте антиконституційну узурпацію влади та скочування до тиранії? – пронизливий погляд старого лиса раптом увіп‘явся просто в очі депутатові.

– Та Ви що, боронь Боже! – долинуло з крісла. – Я просто не знаю, де зараз мій атестат. Це ж усе так давно було. Може, Вам просто написати щось, аби Ви повірили, що я вмію? – запопадливо промовив Іван Іванович.

– Можна й так, – по певному роздумі поблажливо промовив сивий та дістав із шухляди аркуш паперу і золотий «паркер». – Пишіть! – Олександр Олександрович заходив по кімнаті, надиктовуючи:

У військ у внутрішніх понти
Такі, що важко передати.
Здається, нібито менти, –
А виявляється, солдати!


Скінчивши декламувати, сивий напівобернувся та нібито байдуже спитав: – Ну як?

– Написав!

– Та я не про те питаю. Як вірші?

– Та фігня якась, – зневажливо кинув гість. – А що?

Сивий помітно спохмурнів. «Бидло, – виставив діагноз гостю. – Нічого, з трибуни так залунає, що вся країна заслухається!». Проте вголос промовив:

– Та нічого. Так, до слова прийшлося. Давайте сюди. Та-ак, писати начебто вмієте. Тепер порівняємо, чи Ваша це заява, чи ні, – поет-самородок повернув на носа окуляри та зосереджено втупився в аркуші. – Ага! Ось! Ось воно! Подивіться, і чому це хвостик у цієї літерки «а» на міліметр довший, ніж у цієї? – сивий хитро примружився. – Чи не тому, що заява фальшива, га? Що, шановний, порушуємо? Ґвалтуємо народну волю?

– Та Ви що, Олександре Олександровичу! Кажу ж, сам писав. Просто пишу нерівно, з дитинства в мене таке. Давайте я Вам ще раз напишу, переконаєтесь! – благально скривився відвідувач.

На обличчі в Олександра Олександровича заграла плотожерна посмішка. «Я тебе, собаку, навчу поезію любити!», мстиво подумав він.

– Ну добре, давайте, шановний.

Дорога світла і добра
Куди вела мене, естета?
Здається, ніби в спікера,
А виявляється, – в поети…


…Уже після першої півсотні бездарних віршиків на гостя було боляче дивитися, проте Олександр Олександрович уперто відшукував у текстах каліграфічні вади та розбіжності. Нарешті, після 78-го опуса гість геть знесилився.

– Пане голово, ну моєю рукою це написано, моєю! Не хочу я більше бути депутатом, клянуся Вам!

– Клянетеся? Ну що ж, самому лише паперові справді вірити не можна, тому перейдемо до наступної процедурної норми. Чим будете клястися?

– Як це чим? Я ж Вам слово честі даю!

– Ні, шановний, ми словам вірити не звикли. Ну, хоч якусь клятву знаєте? Піонерську, наприклад?

Гість знітився, але ствердно кивнув.

– Ну от і давайте по тексту, тільки що без Леніна, – наказав сивий, і діставши з сейфа подерту вицвілу піонерську краватку, врочисто пов‘язав її на шию депутатові.

«…Перед лицом своих товарищей торжественно обещаю, что написал заявление сам», – лунало з-за дверей кабінету, і працівниці секретаріату, проходячи коридором, злякано прискорювали крок. Після піонерської клятва йшла комсомольська, потім – «мамой клянусь», потім клятва Гіппократа. Олександр Олександрович уважно слухав депутата, присівши на краєчок столу. Нарешті він встав і підійшов до шухляди. Чоловічок у кріслі зрадів, гадаючи, що зараз його нарешті відпустять. Проте сподівання виявилися марними: сивий дістав із нетрів столу канцелярський ніж і простягнув відвідувачеві.

– Що це? – злякався Іван Іванович.

– А що ж Ви, гадали, що без крові ваші клятви чогось варті? – докірливо промовив старий. Депутат зітхнув і приречено провів лезом по руці…

– Ну що? Тепер я вже не депутат? – зі сподіванням проскиглив депутат, обмотуючи порізану руку краваткою. Олександр Олександрович задоволено вивчав карлючки, нашкрябані кров‘ю на аркуші паперу.

– А Ви що, кудись поспішаєте? Треба пройти всі процедурні норми. Танцюйте!

– Як танцювати?

– А як умієте, так і танцюйте. Нова регламентна норма. Сьогодні ухвалена більшістю – з урахуванням побажань одного опозиційного блоку. Треба на засідання ходити, щоб потім отут очима не кліпати, – повчально сказав старий.

Нещасний депутат, притримуючи рукою краваткову перев‘язку, спробував зробити пару рухів, які мали б символізувати гопак, і одразу ж гепнувся на підлогу.

– А може, не треба? – заскиглив він, але під незворушним поглядом старого підвівся і продовжив свої незугарні вправи. Олександр Олександрович лише час від часу плескав у долоні, задаючи ритм «танцю». Врешті танцівник геть знесилився і після чергового падіння вже не підвівся. Він лежав на рожевому килимі та, наче риба, хапав повітря.

– Ну що, все вже? – заручник процедур благально склав руки.

– Та майже все. Лишився останній крок. Голова парламенту мусить особисто засвідчити згоду депутата на складання повноважень.

– То в чому ж проблема? Уже все для цього готово! – радісно вигукнув депутат.

– Саме так, усе готово, – погодився старий і натиснув блакитну кнопочку на столі. До кабінету ввірвалися двоє працівників «Беркуту», скрутили знесилене тіло на килимі в непристойній позі та миттєво стягли з нього штани.

Сивий неквапом вийшов з-за столу, на ходу розстібуючи паска.

– Ми не можемо допустити, щоб керівництво окремих фракції ґвалтувало волю народних депутатів заради власних корисливих цілей. Адже ґвалтування волі депутатів є ґвалтуванням народного вибору! – розмірено вимовляв Олександр Олександрович, по великій дузі заходячи ззаду депутата. «Блін, лише б не виявився ще одним Сірьожею!» – розпачливо думав старий, наближаючись до сідниць Івана Івановича.

– Хочу! Хочу! – застогнав раптом депутат, і Олександрові Олександровичу стало страшно. «Невже?»

– Чого ти хочеш, мій солоденький? – ледь тамуючи відразу, промуркотів старий.

– Хочу бути депутатом! Не хочу мандат здавати! Хочу забрати заяву-у-у! – зойки гостя перетворилися на приглушене ридання. У Олександра Олександрович відлягло від серця. «Слава Богу!», – подумав він, застібнув штани і відійшов до вікна, показавши знаком «Беркутові», що сцену закінчено. «Пташенята» зникли так само миттєво, як і з‘явилися. Зарюмсаний депутат, однією рукою притримуючи штани, а другою стискаючи кляту заяву, випорснув із кабінету.

Немолодий сивий чолов‘яга біля вікна витер із чола піт та промовив кудись до неба:

– Яка ж нелегка ця справа – захищати парламентаризм у молодій демократичній країні…

Надворі стояла спека.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Гумор»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Світ відповідав розмірам людини,
І людина була мірилом всіх речей”

Михайло Волошин

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.