Аратта - На головну

23 березня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Червоні кати народу. Андрій(Анджей) Вишинський

Пам’ять 31040 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 17.07.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Червоні кати народу. Андрій(Анджей) Вишинський
Серед більшовицьких ідеологів червоного терору постать Андрія Януарійовича Вишинського можна назвати унікальною. Він був не тільки цинічним катом, а й науково обгрунтовував необхідність грабіжництва населення власною державою та масових екзекуцій. Вишинський заклав основи більшовицького, совітського права, які діють й донині у сучасній Україні.

Серед більшовицьких ідеологів червоного терору постать Андрія Януарійовича Вишинського можна назвати унікальною. Насамперед, унікальність цієї фігури в когорті «зодчих СРСР», полягає навіть не в тому, що він взагалі, завжди був більшовиком за станом душі(хоча до революції значився серед меншовиків), і навіть не в тому, що він особисто виступав обвинувачем-суддею і обвинувачем-прокурором на найгучніших судових фарсах 20-х - 30-х років, і навіть не в тому, що він особисто санкціонував тисячі розстрілів «ворогів народу», «шкідників», «троцькістів» або особисто брав участь у звірячих допитах підслідних у буцегарнях ОГПУ-НКВС.

Його унікальність в тому, що він був ідеологом і науковим теоретиком так званої радянської системи правосуддя та унікальної методи слідства, яку віддалено можна порівняти хіба що із інквізицією. Унікальність Андрія Вишинського в тому, що він довів систему так званого робітничо-селянського «правосуддя» та й саму систему совітського права до її логічної довершеності – до повного абсурду. Абсурду, який навіть віддалено не нагадує те, люди із адекватним мисленням розуміють під словом «правосуддя». Абсурду, який забрав життя десятків мільйонів ні в чому не винних громадян, наших близьких і далеких родичів. Бо нині в Україні практично немає родини, яка б не зазнала людських втрат від совітської репресивної машини.

І найстрашніше, виявляється, те, що й сьогодні, у нібито не радянській, не соціалістичній Україні ця система знищення людей: і у фізичному розумінні, і у значенні суспільної моралі, - не стала надбанням історії.

Вона трансформувалася і продовжує життя у справах його учнів і послідовників, а сама система правоохоронних органів й нині залишається у практично незмінному стані, такою, якою її створювали Дзержинський, Менжинський, Ієгуда, Єжов, Берія, Вишинський та їхні численні послідовники. Вона залишається Системою, як знаряддям влади антинародних урядів. Системою, як знаряддям абсолютної влади бюрократії, яка примушує суспільство бути рабами купки посадовців.

Хоча, про необхідність демонтажу совітської машини знищення людини керманичі української держави періодично заклинають із високих трибун. У нетрях владних кабінетів зароджуються і вмирають не народившись численні проекти і варіації проектів на задану тему. А там, поза тими кабінетами, працює система Вишинського, збираючи свою чорну данину призначених «вередюків»(Вередюк – донецький бомж, якого сучасна ГПУ «призначила» вбивцею журналіста Александрова настільки примітивно, що він був виправданий судом)… А поза тим, колишні чекісти-енкавеесівці отримують від української держави персональні пенсії, мають персональні дачі на півдні, подаровані совітською державою… Це – парадокс сучасної України, такий як, наприклад, уявіть: у ФРН залишилася б недоторканою система Гестапо, якою б керували й готували для неї кадри колишні есесівці і незмінним придатком цієї системи залишилася б система діючих Бухенвальдів, Освенцимів, Майденеків… Дивно? Але, на жаль, – це наша, українська реальність. Бо насправді, гестапівці – це учні-невдахи чекістів-енкаведістів. Бо були люди, які витримували тортури Гестапо, але в історії поки не зафіксовано випадків, щоб хтось витримав тортури в ОДПУ-НКВС і при тому залишився живим…

Хлопчик із шляхетної сім’ї

Народився Андрій(Анджей) Януарійович Вишинський 1883 році 28 листопада\10 грудня в місті Одеса, у шляхетній сім’ї. Його прямим родичем по батьковій лінії був кардинал Святого Престолу Стефан Вишинський. Про батьків Андрія Вишинського практично нічого не відомо. Відомо тільки, що його батько був провізором, а мати – вчителькою музики.
Відповідно до свого соціального становища Андрій Вишинський отримав пристойну освіту – закінчив гімназію у місті Баку, куди переїхала родина(хоча деякі джерела стверджують, що у він навчався у столичній гімназії, хоча це не підтверджується документально). Але відомо, що з 1888 року сім’я Вишинських мешкала у Баку і в 1901 році Андрій Януарійович отримав атестат зрілості про її закінчення.
У тому ж 1901 році Вишинський успішно склав іспити і став студентом 1-го курсу юридичного факультету Київського Університету Св. Володимира. Можна припустити, що саме у цей час шляхетний студент-першокурсник й познайомився із соціал-демократами та став перейматися революційною класовою боротьбою більше, ніж навчанням.
Вже наступного 1902 року його виключили із числа студентів. Достеменно не відома причина виключення. Але радянські біографічні джерела стверджують, що Вишинського виключили із Університету не за погане навчання, а за активну участь у студентських безладах.
Після передчасного закінчення студентського життя Андрій Януарійович покидає Київ та переїжджає у Баку до родини.
Вишинський-революціонер.

Із початком кар’єри революціонера-меншовика Вишинського теж не все зрозуміло, втім, як і багатьох радянських керівників, які мали «дореволюційний партійний стаж». Одні джерела говорять, що він став членом РСДП(М) у 1903 році, інші – у 1904 році. В усякому разі, беззаперечно одне – прибувши у Баку, студент-революціонер знайшов однодумців та вступив у партію меншовиків. Між партзборами мітингами та маніфестаціями революціонер Вишинський облаштував своє особисте життя: у 1903 році він одружився на Капіталіні Ісидорівні Михайловій. Шлюб виявився вдалим і подружжя прожило разом до смерті.
За висновками радянських дослідників, Вишинський брав активну участь у революційних подіях 1905 року, вже в якості одного із керівників бакинської організації РСДРП(меншовиків). За це він отримав рік ув’язнення, який потім став визначальним у його долі, оскільки саме у в’язниці він познайомився із видатним сокамерником, іншим революціонером-експропріатором(кажучи простою людською мовою – грабіжником і вбивцею) Йосипом Джугашвілі, який відомий совітському народу, як Йосип Сталін.

Щоправда, із роком відсидки теж не все зрозуміло. Одні джерела стверджують, що Вишинський потрапив на нари у 1908-1909 роках, інші – у 1909-1910рр., а дехто – у 1906 році. Забігаючи наперед, можу сказати, що на сьогодні жодних документів, які стосуються революційної діяльності Вишинського, а особливо його «контактів» із поліцією та правосуддям не збереглося. Вони безслідно зникли із усіх архівів, причому – після того, як Андрій Януарійович став Генпрокурором СРСР і отримав таку владу, яка дозволяла не тільки безперешкодно знищити, а й знайти у численних сховищах згадки про себе. Однак беззаперечним є факт народження доньки Зінаїди у 1909 році. Якщо вважати, що Вишинський був її біологічним батьком, то можна припустити, що відсидка була або ж у 1906-07 рр., або на початку 1908 року.

Що ж до зниклих документів, то традиційно вважається, що Вишинський панічно боявся Сталіна та свого меншовицького минулого, за яке, у ті часи і завдяки створеної ним самим правовій системі, легко можна було стати «агентом» усіх розвідок одразу і «ворогом» усього народу. Але існує й інша версія: революціонер-меншовик у темні часи царату мав плідну співпрацю із політично поліцією імперії.

Принаймні, дехто із дослідників припускає, що більшовик-прокурор боявся не стільки свого «темненького» меншовицького минулого, скільки доказів його співпраці із поліцією. Бо, як на керівника-революціонера та активного учасника революції, тобто призвідника, він отримав суто символічне покарання. Що було характерно для тогочасних стукачків, яких поліційне керівництво розраховувало використовувати у подальшому. Та й про конкретну участь Вишинського у революційних подіях тих років також оповідується якось надто лаконічно. Виключно загальними фразами, що не характерно й надто скромно для персони такого ґатунку у совітській ієрархії. А головне, чомусь, окрім Сталіна, у нього немає згадок про колег по революційному підпіллю. І колеги теж про Вишинського чомусь не згадують.

Після відсидки Вишинський різко «береться за розум» і у 1910 році повертається до Київського Університету, який закінчує і навіть спробує себе у науковій кар’єрі. Щоправда, тут теж є певні неузгодженості. Наприклад, менше, ніж за два роки колишній студент-першокурсник у 1912 році отримує диплом юриста(офіційна біографія ЦК КПРС вказує рік отримання диплому – 1913-й). Хоча, можливо, він як вождь світового пролетаріату Ленін, міг скласти іспити екстерном. В усякому разі про цей факт, на відзнаку від ленінської біографії ніхто із дослідників не заявляв.

Із науковою кар’єрою у Вишинського у дореволюційні часи також не склалося. У 1913 році він поступив на навчання в аспірантуру із якої незабаром був відрахований. Як пишуть радянські біографи – за політичну неблагонадійність. Хоча, знову-таки, документів поліційного управління у вигляді припису ректору Університету – не збереглося, а відтак, можна припускати й інші причини.
В усякому разі, як і у студентському минулому, дорога Вишинського із Києва знову пролягла до Баку.

З 1913 року по 1915 рік «неблагонадійний» юрист займається вихованням підростаючого покоління – викладає у гімназії. Між викладанням революціонер-меншовик практикує, як адвокат, у господарських справах експлуататорів-нафтопромисловців. Деякі джерела згадують про початок його літературно-публіцистичної творчості, проте, вочевидь, визначних творів, які б до нас дійшли – Андрій Януарійович так і не створив. Окремо зазначу, що в царській Росії неблагонадійні особи, надто помічені у організації бунтів, були обмежені у громадянських правах і не мали змоги ні працювати викладачами у гімназіях, ні адвокатами у системі правосуддя.

У 1915 році сім’я Вишинських переїжджає до Москви. Тут він обіймає престижну посаду присяжного повіреного і, судячи із усього, добросовісно працює аж до 1917 року. Слід знову зазначити, що посада присяжного повіреного була досить вагомою у ієрархії судової влади царської Росії. Відтак не зовсім зрозуміло, як «неблагонадійний» революціонер, який мав за плечима відсидку і знаходився під гласним чи негласним наглядом поліції, як потенційний бунтівник, міг її отримати. З іншого боку, жоден біограф-дослідник життєвого шляху Вишинського не згадує ні про його революційну діяльність чи активну позицію у соціал-демократичному русі, ні, навіть про зустрічі із відомими колегами по партії, які б були зафіксовані у цей період його життя.

Відтак, можна сказати, що революціонер Вишинський після відсидки та знайомства із Сталіним «став на шалях виправлення» і був зразковим громадянином Російської імперії і прокинувся від «летаргії» цивільного життя тільки після лютневої революції 1917 року. Одразу ж його було обрано головою Замоскворіцької(Якиманської) районної управи Москви. А вже влітку він призначається комісаром Якиманської(Замоскворіцької) районної міліції. Цікаво те, що різні дослідники вказують різну комбінацію цих московських районів. Дехто стверджує, що Вишинський на короткий час «засвітився» у Пітері. Цей епізод пов’язують із унікальною сторінкою його біографії: Вишинський видав наказ поліції про розшук та арешт Леніна та Зінов’єва, який був роздрукований численним тиражем. Тому всі дослідники фей факт підтверджують. Як і те, що ні Леніна, ні Зінов’єва Вишинському тоді упіймати не вдалося.

Після більшовицького перевороту вже відомого поліційного керівника чомусь не спіткала помста переможців. Більш того, він знову опинився у числі керівників. Вже більшовицької влади. Професійний революціонер Вишинський розпочав кар’єру більшовицького функціонера на продовольчому розподільнику, тобто із московської продовольчої Управи.
Вишинський-більшовик.

Як свідчить історія, у більшовицької влади найпершою проблемою, окрім так званого контрреволюційного опору, було продовольство. І воно зрозуміло: експропрійоване швидко закінчувалося, а експропріаторів, тобто тих, кого нова влада дозволяла безкарно грабувати, було значно менше, ніж тих, хто бажав долучитися до експропріації.

І свою радянську кар’єру Андрій Вишинський розпочав саме із експропріацій та розподілу продовольства у Московському міському комітеті більшовицької влади. І його службова активність була помічена керманичами нового порядку.
Вже у 1919 році він стає чиновником Наркомату продовольства РРФСР. Спочатку начальником відділу, а потім – у 1923 році став начальником управління розподілу Наркомату продовольства.

Але між цими двома призначеннями сталася зустріч, яка знову визначила його перспективне майбутнє в системі комуністичної влади: він зустрів сокамерника Йосифа Сталіна, який в той час стрімко опановував командні висоти у більшовицькому керівництві. І ніхто інший, а сам Сталін дав Вишинському рекомендацію у партію більшовиків. Відтак, із 1920 року меншовик-революціонер перетворився у більшовика, радянського керівника.

Вже у 1921 році Вишинському довірили те, про що він не міг мріяти у «прогнилій» царській Імперії – його призначили деканом економічного факультету московського інституту ім. К. Маркса, який потім перейменували іменем Плеханова. Зазначимо окремо, що новий науковий керівник був за фахом юрист, що «трошки» інше, ніж економіка. Втім, яка економіка у військового комунізму? Але є певні підстави стверджувати, що Вишинський одразу ж долучився до нової, комуністичної «науки». Відома його праця, яка «науково» обґрунтовує корисність та необхідність продразерстки(адже саме цим переймався Андрій Януарійович у продкомі). "Ми переходимо від принципу зрівняльного розподілу до принципу класового розподілу". – писав тоді Вишинський. «Наукову сутність» цієї праці згодом сформулював письменник Михайло Булгаков словами свого літературного героя Шарикова: ...«А що там думати: забрати й розділити!». І є підозра, що «науковий» підхід Вишинського зберігся і був фундаментально втілений у суть радянської соціалістичної економіки. Проте, економічна стезя Вишинського протримала недовго – в тому ж році він стає професором МДУ. Хоча єдиної думки щодо цього серед дослідників не існує. Дехто стверджує, що він суміщав дві викладацько-наукові посади.

Повернувшись після творення нової комуністичної «науки» до розподілу продовольства, Вишинський пробув головним кремлівським розподільником менше, ніж півроку.
Вже у липні 1923 року відкрилася нова сторінка долі Вишинського розпочалося становлення нового більшовицького судді-прокуратора. З липня 1923 року він став суддею Верховного Суду щойно утвореного СРСР. Суддівсько-прокурорську роботу з тотального винищення ворогів революції та кулацтва, він суміщає із науковою і викладацькою в МДУ. У 1925 році він стає, по сумісництву ректором МДУ.

Окремо слід зазначити, що починаючи із 1917 року, від захоплення влади більшовиками, правосуддя як таке, просто припинило існування. Натомість більшовиками було створено сурогат, який іменувався революційним трибуналом трудового народу. Відповідно до назви, правосуддя чинили не фахові юристи і не за рафінованою процедурою процесу, а, як правило, напівграмотні комісари разом із більшовицьким партактивом. Тому, ні про яку змагальність сторін процесу вже не мовилося. Було лише звинувачення і його жертва, яка відчайдушно намагалася врятувати своє життя. Із іншого боку, якби суддя виправдав бандита-контрреволюціонера – його б не зрозуміли у партячейці більшовиків і він би змінив якість, ставши підсудним. У подальшому, після Сталіна, системі домалювали, так би мовити «людське обличчя», проте сутності її ніхто не змінив. Бо судова система, як частина правоохоронної – була інструментом забезпечення більшовицької влади і сокирою, яка винищувала усе, що становило для номенклатури найменшу загрозу. Із цієї причини визначити межу між суддівством із звинуваченням, особливо у ті часи, практично не можливо – бо її просто не існувало.

У 1928 році, не полишаючи суддівського крісла, стає членом колегії та завідувачем відділу Наркомпросу. Звичайно діяльність Вишинського на теренах становлення більшовицької освіти вельми цікава, тим більше – феноменальним явищем, коли одна особа суміщає каральну функцію держави у судовому фарсі, яким було правосуддя в СРСР, із фактичним керівництвом наукою. Як ви здогадуєтесь, навряд чи хтось міг щось заперечити, навіть суто у науковій полеміці, самому Андрію Януарійовичу, більшовику, за якого поручився сам Сталін.

Проте, найбільш доленосним і, водночас показовим щодо складання уяви про особистість Вишинського, був так званий «Шахтинський процес», де він виступав головним суддею від більшовицької держави. Процес був показовий. Із щоденним висвітленням у всій комуністичній пресі(не комуністичної тоді просто не було). Показовість його була у зухвалій демонстрації на увесь світ замість правосуддя – більшовицької гримаси ката. Бо, як потім визнала сама ж комуністична влада – ця справа була фальшивкою від початку до самого кінця. Фальшивкою, яка коштувала життя ,більш ніж 300 представникам інтелігенції, вчених, інженерів, яку Ленін називав «гнилою», яких більшовицька влада обрала для показової екзекуції.
Слід також зазначити, що «Шахтинська справа» дивним чином співпала із закінченням НЕПу та курсом більшовицького керівництва на індустріалізацію СРСР, прелюдією перших п’ятирічок, які, за визнанням Куйбишева, були ганебно провалені.

Із «Шахтинського процесу» розпочалася друга хвиля комуністичного терору. Хоча одразу треба уточнити: терор проти цивільного населення комуністи взагалі ніколи не припиняли. Але траплялися пікові періоди, коли кількість замордованих громадян власної країни сягала рекордних(якщо так можна сказати) значень.
Враховуючи історичну та біографічну важливість цієї справи як в житті Вишинського, так і країни в цілому, зупинимося на її короткому викладі окремо.

Далі буде...

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Пам’ять»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Чудо не суперечить законам природи - воно суперечить нашим уявленням про неї ”
Блаженний Августин

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.