Аратта - На головну

21 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Заліщики (Тернопільська область), після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, деякий час перебував польський уряд. А вже після вступу у війну Радянського Союзу, цей уряд через Румунію евакуюється в Англію, й до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


"Віки Трояні" : переддень і традиція

Етнографія 33303 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 13.03.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Пеласги - люди моря
Пеласги - люди моря
У ХХIV-ХХІІІ ст. до н. е. відбувся короткочасний похід союзу аріїв Наддніпрянщини та хурритів Закавказзя на північ Месопотамії, до кордону агресивного Шумеро-Аккадського царства.

Тим же шляхом, проте переможно дійшовши аж до Єгипту (1700-1570 рр. до н. е.), рушили із Північного Причорномор'я гиксоси. Серед них були згадані правителі-кияни, один із яких заснував ХV династію фараонів. За етнокультурною належністю гиксоси тяжіли до аріїв та пеласгів, проте ще ближчі до них ханаани-'кіннотники' Палестини "звали гиксосів "русами", і ними збудоване селище "Русасалем", що значить "Русів постій, мир". Зі слова "Руссалем" постало слово "Єрусалим", як переказує Лев Силенко Дж. Вільсона.

Закавказька династія царів Урарту також називалася Руса і мала історичні зв'язки з "Червоною Руссю" причорноморської Тавриди. У вигляді русичів, оріян й борусів, сколотів та кіммерійців слов'яни залишалися близькими родичами інших "індоєвропейців", особливо пеласгійсько-грецьких племен.

Пеласги - то переклад на еллінську мову самоназви лелеги, 'лелеки'. Античні автори писали, що так прозвалися ті мандрівні мореходи за білі вітрила своїх кораблів, а також тому, що "масово й згуртовано долали великі відстані, змінюючи місце свого проживання". (Це відповідає словам руського літописця про тогочасних слов'ян: "яко крылатии орли прелетаху пустыни многие, ищуще себе места на селение".) Звідтіля пішло осмислення етнічної назви пеласгів як "людей моря".

Збереглася згадка про святкування пеласгами Коляди у 1570 р. до н. е., коли вони - за своїм прадавнім звичаєм - кидали у ріку Лабу (нині це італійський Тибр) хліб-пелянос ('паляницю'). О. Д. Чертков в своїй книзі "О языке пелазгов, населивших Италию, и сравнение его с древнеславянским" наводить імена богів, близьких або ж тотожніх слов'янським: Велес, Заград (Заграй), Аплун і Купавон (Аполлон, Купала), Сібіла (Віла).

Пеласгами були колись навіть афіняни, які називали себе тоді кранаями (чи ж не 'краянами'?). Згадаємо ще найвідоміше відгалудження пеласгів - ру(а)сенів, більш знаних під вторинною назвою етруски. Вони увійшли до етногенези римлян. Проте, з іншого боку, русени-етруски вважали одним із своїх родоначальників троянця Енея, ватажка племені енетів, від яких пішли слов'янські венеди, фундатори придунайського Норика та Прибалтійської Русі..

Родовід двох останніх етносів пов'язано зі слов'янами, зокрема, генезою венеди-енети-вани, етимологія якої походять від індоарійського (санскритського) ванд - 'прославляти'. Термін ванд пов'язується також із 'країною' (ант) та з 'викупом' (вено). Цілком вірогідно, що останнього значення набували назви тих переселенців-слов'ян, які відправлялися співвітчизниками шукати вільних земель - бо корінна їхня Країна (Аратта-Арта-Арсанія тощо) була вже перенаселена. Відправляючи ж давали отим переселенцям викуп-придане, немов нареченим: на започаткування господарства на чужині, на новій батьківщині.

Переселення енетів на чолі з Пілемоном до Малої Азії відбулося у XVIII ст. до н. е. Надалі малоазійські (г)енети переселилися до Троади, вже досить обжитої оріянами-русами. Відтоді ру(а)сенами здебільше називали себе племена, більше знані історією як етруски. Остання назва пішла від італійської Етрурії, до якої малоазійські енети почали переселятися з XVII ст. до н. е. Перших переселенців очолили брати Енотр і Півчист, які вважали себе онуками Пеласга.

Після Троянської війни ХІІІ або ХІ ст. до н. е. (в)енети на чолі з Енеєм і Антенором покинули разорене ахейцями (данайцями) місто і двома загонами рушили далі на захід. Перший загін спочатку прибув до Македонії, звідтіля його занесло до Сицілії, а потім - до Італії. На знайденій у 1846 р. гробниці Енея згадується царство Расія, на землях якого нащадки вождя заснували Вене(д)цію й Рим. А другий, очолений Антенором загін осів на північному узбережжі Адріатичного моря. "Місце, де вони висадилися вперше, зветься Троєю, завдяки цьому прозивається й область троянською; увесь же народ зветься венетами", - засвідчив римський історик Тит Лівій.

У середині V ст. до н. е. давньогрецький "батько історії" Геродот знає енетів ще на півночі Адріатики, а його молодший сучасник Софокл - вже на півдні Балтики, яка надалі отримала назви Венет(д)ського та Руського моря. Троянський першовиток цього руху узгоджується з легендою із "Літопису Великого князя Литовського і Жемайтійського". Тут розповідається про римського князя Палемона, який разом із русом Ульянусом та ро(у)гом Ектором очолили пошук нових земель для сородичів.

У комплексі наведених імен сучасні дослідники розпізнають троянських Гектора і Одіссея (рим. Уліс), а також вищезгаданного Пілемона (пращура римського імператора Нерона). А те, що Софокл називає енетів "індами", можна співставити зі свідченнями "Велесової книги" про повернення слов'ян з Індії на рубежі ІХ-VIII ст. до н. е. та про їхнє просування із Наддніпрянщини в напрямку Карпат.

Окреслені мандри та збільшення енетів призвели до того, що на світанку античності майбутня Європа називалася Енетією. За "Географією" Страбона (64 р. до н. е. - 20 р. н. е.), Енетська держава простиралася між берегами Адріатики й Дунаю, а її столиця Потава над приморською річкою Медвак була "найкращим і найбагатолюднішим містом Північної Італії, і таким багатим, що могло озброїти й виставити військо до ста двадцяти тисяч чоловік". Інші міста теж мали суто слов'янські назви: Град, Градіша, Туріос. Сюди слід додати назви міст русенів-етрусків, які розселилися поруч (за Т. Лівієм) "від берегів Тибру й до Альпійських гір, від одного моря до другого": Артана, Оріана, Порусія, Русалія, Галичі; Кордон, Коса, Кума, Курінь, Лука, Малюта, Спина.

"Земля Трояня" - це територія Тмуторокані (нині Тамані, колишньої Сіндики), пов'язана із заморською Троєю. Висновок цей тим більш вірогідний, що узгоджується з тутешнею прабатьківщиною (в)енетів, до племеного союзу яких (за римським істориком Титом Лівієм) належали трояни, будівельники Трої. Простежуються також зв'язки слов'янської та троянської календарних систем, відповідних написів на пряслах, що були аж до хрещення Русі, щонайменше до кінця Х ст. Додамо до цього існуючу досі традицію Троянових (Змієвих) валів, згідно з якою ще у ХVІ ст. вважалося, ніби Троя знаходилася на Київській землі и там були її руїни.

Отже, індоєвропейські взаємозв'язки слов'янського етносу з грецьким не урвалися й після Троянської війни кінця ІІ тис. до н. е. Вони простежуються через легендарні історії малоазійського Іліона (що до 800 р. до н. е. називався Троєю) і Гелона. Останнє з цих міст-держав (відоме також як Голунь, за "Велесовою книгою") виникло напочатку VIIІ ст. до н. е. у верхів'ях Ворскли, на Лівобережжі Дніпра.

Назви 'Сонячних' міст-держав не випадково співпадають із Елленом (легендарним родоначальником еллінів-греків й засновником їхньої Еллади), а також із Єленою - винуватицею 10-річної війни Трої-Іліона, руки якої добивався троянський царевич Гелен. Співпадає й трьохчастинність укріплень цих міст.

За Геродотом , місто-держава Гелон знаходилося на землі кочових мисливців, рибалок та збирачів будинів, які "кожні три роки справляють свято на честь Діоніса і впадають у вакханічний запал". Гелони ж (родичі агафірсів та скіфів) відмінні від них. Вони шанують "святилища еллінських богів зі статуями, вівтарями і храмовими будівлями з дерева, спорудженими на взірець еллінських. Мешканці Гелона споконвіку були еллінами. Після вигнання з торгових поселень вони осіли серед будинів. Говорять вони почасти скіфською мовою, почасти ж еллінською".

Версія Геродота про вигнанців сумнівна, бо не узгоджується з прагрецьким культом Діоніса місцевого населення. Вірогідніше розглядати гелонів як залишок індоєвропейської спільноти оріянського типу, який не пішов на Захід разом із іншими пеласгами, пращурами греків. Може саме від гелонів рушали на Делос (острів між Троєю й Критом) Опіс, Арга та інші гіпербореї? На користь такого припущення свідчать імена Гелона та Скіфа, грецьких царів Середземномор'я. Може посланці цих народів прийшли туди у складі команд "Арго" чи кораблів Одіссея?… В усякому разі, простежується чимало особливих збіжностей Трої-Іліона й Гелона - пов'язаних, до того ж, специфічними легендами про мандрівного Геракла. А головне те, що саме через Гелон, описаний у "Велесовій книзі" й "Історії", можна щонайлегше пояснити відомі - але ж незрозумілі! - фахівцям дивовижні збіжності між культурами давніх України, Індії й Греції.

Наведемо ще свідоцтва з "Історії" Геродота про тісні стосунки гелонів з будинами, які поділилися з переселенцями своєю одвічною землею і жили разом із ними в Гелоні. "Будини - велике й численне плем'я; у всіх їх світло-блакитні очі й руде волосся… інша мова, аніж у гелонів, життєвий лад їх також інший… За зовнішнім виглядом і кольором шкіри (гелони) зовсім не схожі на будинов. Проте, елліни і будинів зовуть гелонами, хоча (це) і невірно".

Напевно, то були родичі будіїв (відомих ще шумерам) іранської Мідії, а також пращури середньовічних слов'ян-будаків. Тим паче, що "Велесова книга" згадує Голунь як місто слов'янське - і це підтверджується унікальним скупченням в області її руїн, на Полтавщні, таких назв як Буда, Будно, Будина, Будаки тощо. Тож не виключно, що частина пеласгійсько-грецьких племен залишилася в Північному Причорномор'ї (в Гіпербореї), на своїй спільній зі слов'янами аратто-"індоєвропейській" прабатьківщині. Надалі ці племена - відомі (за Геродотом та ін.) як тиріти, "каліпіди, еллінські скіфи", алізони, гелони - могли увійти до формування слов'янської спільноти як туровці, галичани, углічі. Ослов'янилися також частини аріїв, кіммерійців, таврів, скіфів, а також греків-колонистів (із VII ст. до н. е.) та ін.; було й навпаки.

Є вагомі підстави відносити до найдавніших слов'ян і неврів, які, подібно гелонам, теж були вимушені покинути свою землю і поселитися серед будинів. Ці люди, напевно, чаклуни. Скіфи та елліни, які живуть серед них, принаймні стверджують, що кожний невр щороку на кілька днів обертається на вовка, а потім знову набуває людського вигляду. Цей звичай зберігався серед українських козаків-характерників до недавнього часу. А батьківщина неврів знаходилася, мабуть, на літописній Землі Нурській. Тут, в долинах річок Нура, Нурець, Нурчик - притоках Західного Бугу - досі існують населені пункти Нури, Нурвяни тощо…

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Етнографія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Нація або спільнота людей, що не використовуватиме свій інтелект, уважається за тварин, котрі не мають інтелекту взагалі. Таких людей можна використовувати як робочу худобу або матеріал залежно від вибору чи уподобань”
Таємна доктрина так званої «Більдерберзької групи»

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.