Аратта - На головну

18 жовтня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Мирослава Гонгадзе емігрувала, щоб врятувати життя дітей від українських політиків

Людина і влада 19621 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 18.09.2007 | Всі публікації | Версія для друку

Мирослава Гонгадзе емігрувала, щоб врятувати життя дітей від українських політиків
Мирослава Гонгадзе, вдова загиблого журналіста, з двома доньками - двійнятками дістала політичний притулок у Сполучених Штатах у травні 2001 року. Упродовж семи років Мирослава періодично приїжджає в Україну задля зустрічей із слідством, слухання справи в суді і ретельно відстежує будь-які кроки правоохоронних органів у розслідуванні.

Цього разу Мирослава приїхала в Україну пом’янути чоловіка. Вона взяла участь в акції „День пам’яті Георгія Гонгадзе” на Майдані Незалежності і дала прес-конференцію в УНІАН. Останнім ми скористалися, аби попросити про інтерв'ю. Мирослава люб`язно погодилася.

Я пам’ятаю ваші останні фотографії в Україні перед від’їздом до Америки. Ви в аеропорту, у досить великому візку лежать валізи, і туди ж забралися трирічні Нана та Саломе. Обидві - чорноокі та зосереджені. Ви точно знали, куди ви їдете?

Я знала, що їду до Вашингтона, але як і де я буду жити далі, я не знала. Я взяла з собою три чемодани та двох дітей і поїхала. Це було дуже важке рішення, я дуже вагалася. Але я опинилася у епіцентрі політичного скандалу, цю долю я не обирала. Прийшов момент, коли я вже не могла контролювати процес. І я зрозуміла, що політичні сили будуть боротися між собою, а я можу стати політичною жертвою цього процесу (що, я боюся, сталося з Георгієм). Якби я була одна, то, можливо, я б залишилася. Але, думаючи про дітей, я розуміла, що не вправі ризикувати собою чи їхнім життям, і тому я зважилась. Було важко. Якщо хтось думає, що тим, хто виїхав до Штатів, одразу ж добре заживеться, то дуже помиляється. Я не знала англійської, я не мала друзів у США, у мене було три номери телефонів – імена людей, з якими можна було зв’язатися та попросити про допомогу. Мене зустріла спеціальна структура, яка займається облаштуванням біженців. Я була із африканцями, малазійцями, малійцями. Це не був табір, але офіс, який займається біженцями. Я ходила туди, мене забезпечили дуже мінімально на три місяці помешканням. Через три місяці сказали: все, до побачення. Мені слід було терміново шукати роботу, діти були зовсім маленькі - три з половиною роки. Все це було складно. Зараз я можу сказати, що все більш-менш стабілізувалося. І я вдячна всім, хто мені допоміг. Мені дали невеличкий контракт, спочатку - Міжнародний республіканський інститут, а потім Вашингтонський офіс Радіо Свобода давав завдання. Так я почала працювати. Були підробітки. Але мені доводилося працювати ночами, я сиділа редагувала тексти. Дітям було важко. Спочатку ця трагедія, потім процес адаптації в чужій країні. Інше мовне середовище, інша культура - вони пройшли досить складну трансформацію. Ми створили новий світ за ці шість років, і дівчатка вписалися у це суспільство. Вони почуваються сьогодні комфортно. Хоча ми розмовляємо українською, святкуємо українські свята, читаємо українські книжки.

Мене колись зворушила Ваша розповідь про те, як в останній день перед зникненням Георгія ви їхали на тренінг і збирали дітей. Георгій тоді, хоч як хотів спати, таки встав і провів їм урок грузинської.
Так, але вони не хочуть зараз багато говорити про батька. Для них це дуже болюча тема. Громадське телебачення Америки зняло фільм про справу, про мене. І цей фільм показували на одному з головних каналів, і Наночка розплакалась. Вони пам’ятають світлі моменти, пов’язані з татом. Але це для них трагедія. Тому я вирішила: хай підростуть. Хай взнають правду поступово, настільки, наскільки готові будуть її прийняти. Я хочу поберегти їх. Я дуже боюся надмірної уваги. Вони гарні, вони дуже уважні, добрі. Маленькі вони були подібні на нас обох. А зараз чимдалі, у них так багато від Георгія: його усмішка, його жести.

Як складається ваш робочий день?

Я встаю о сьомій, збираю дітей до школи. Пів на восьму за ними приходить шкільний автобус. Я збираю їм сніданок, відправляю. А потім п’ю каву, одягаю джинси та біжу на “Голос Америки”. А там щодня – дедлайн. Крім того, що я роблю свою щоденну роботу, мене часто запрошують на конференції, на лекції, доводиться їздити. Багато часу займає справа, із Валею (Валентина Теличенко – представник Мирослави у справі Георгія – авт.) ми розмовляємо щодня, інколи – двічі, інколи - тричі. О п’ятій в мене закінчується робочий день, я ще намагаюся позайматися спортом, хоч двічі на тиждень.

У п’ятницю ми обідаємо разом з дітьми, а потім ідемо до книгарні, до великого залу. Там дуже затишно, кожна з нас собі читає. Там можна замовити чай чи каву. Читаємо разом. У книгарнях багато літератури для підлітків. Сам Вашингтон дуже добре розташований територіально. Три години на Захід - гори, три години на Схід – океан. У Вашингтоні багато музеїв, семінарів, лекцій. Крім того, є звичайні види дозвілля: кіно, теніс, плавання. Діти чотири роки займалися балетом. Але потім вони сказали: мамо, все. Ми не хочемо займатися балетом, ми будемо грати у футбол. Весь минулий рік грали у футбол. Зараз вони задіяні у дівчачому скаутському русі, їздять у табори. Вони обоє лідери, прагнуть самостійності. Написали листи нашому конгресмену та Президенту Бушу про те, що слід рятувати екологію країни та світу, а також рятувати полярних ведмедів. Це були величезні листи із обґрунтуванням. Що ви думаєте? Через місяць нам прийшли листи від конгресмена, також від Президента та від Лори Буш, подяка за те, що дівчата так турбуються. Дівчата зараз мають свої проблеми. За віком вони вже можуть бути секретарем та президентом школи. І в них проблема, хто буде президентом, а хто - секретарем школи. А оскільки для цього слід перемогти на виборах, то вони просять мене допомогти. Бо я вже одного разу їм допомогла на шкільних виборах, Наночка тоді стала представницею класу у Раді школи.

Як розвиваються Ваші стосунки із Миколою Мельниченком?
Я завжди вважала, що Микола зробив важливу справу. Він взяв на себе велику відповідальність. Він сказав: я записував, в мене є докази. Це був принциповий крок. Без цього оприлюднення я не знаю, якою була б доля країни і моя доля. Але сьогодні я мушу сказати, що Микола не виправдав тих сподівань, які я особисто на нього покладала. Слід бути послідовним. Якщо ти сказав, що маєш докази, ти повинен піти і надати ці докази. На сьогоднішній момент, окрім його розмов про те, що він щось має, ми не бачимо нічого. У прокуратурі є тільки копії записів, які передав туди не Микола. Як ми можемо говорити про замовників злочину, якщо записів розмов ми не маємо.

У мене немає жодних сумнівів, що розмови, які, як стверджує Микола, він записав, реальні. У мене немає сумнівів, що Президент (Леонід Кучма - авт.) хотів, щоб з Георгієм щось сталося. І він вимагав від Кравченка цього не один раз, він повторював це кілька раз. Але дуже важко без наявності цих доказів скласти повну картину злочину. Ми маємо злочинця, маємо вбивць, які сидять на лаві підсудних. Я не маю сумнівів, що це люди, які вбивали. Для мене було принципово з’ясувати чи це вони, чи це підставні особи. Я сама задавала їм запитання. Це була така мука... Але я роблю це для всіх, і для себе особисто, я хочу для себе зняти запитання. Сто відсотків з їх розповідей, з деталей про поведінку Георгія я зрозуміла, що вбивали вони. Але в нас немає генерала Пукача, генерала Кравченка, багатьох інших заступників колишнього генерала, у нас є підозри, що наказ дав Кучма. Тому Микола є принциповим свідком, і я сподіваюся, що Микола піде на реальну співпрацю із слідством. Те, що Микола зараз робить, - це замилювання очей. Експерти FBI сидять та чекають, коли їх покличуть, вони готові у будь-який момент прийти та зробити експертизи. Я стільки раз бувала в FBI, вони кажуть: ми – готові. А Микола – готовий?

Мирослава, коли мої знайомі запитують, чому ви просите політиків не приходити на акції, присвячені пам’яті Георгія Гонгадзе, я відповідаю: бо всі вони використали ім’я та смерть Георгія. Всі без винятку.

Якоюсь мірою, це правда. Бо всі політики у тій чи іншій мірі продовжують використовувати його ім’я і дуже мало роблять до того, що вбивці були знайдені.

І це відбувається тому, що стара влада у 2004 році, мирно передаючи владу, в обмін отримала гарантії від нової влади, що ця справа не буде розслідуватися.
Я підозрюю і відчуваю, але я можу висловити тільки свої підозри, що дійсно були дані якісь гарантії безпеки. На якому рівні ці гарантії безпеки давалися, що обіцяли взамін - це запитання. Наявних доказів, листів, угод я не маю. Тому я не можу стверджувати стовідсотково, що нова влада дала гарантії старій. Але логіка подій, які відбуваються зараз, і які сталися після Помаранчевої революції, підказує, що реальної політичної волі довести розслідування до кінця, немає. Я не знаю, у чому проблема. Не знаю, чи Президент усвідомлює відповідальність за свої слова, які казав перед революцією, після революції і мені особисто про те, що у розслідуванні справи Георгія він готовий йти до кінця. Але чи він має достатньо сили і достатньо впливу, щоб йти до кінця? Я не знаю, чи це Президент не має достатньої волі, щоб відбувалося слідство, чи можливо інші сили, ті, які контролюють Генпрокуратуру, просто підставляють Президента.

Питання розслідування - складний, системний процес, пов’язаний з багатьма гілками влади. І я не знаю, чи це свідомий вибір: нічого не робити у справі Георгія, чи це вимушена ситуація.

Чи мала право нова влада давати такі гарантії тим, кого вважала винним у вбивстві Георгія?

Ви знаєте, скільки разів я задавала собі це запитання... Ви знаєте, як боляче усвідомлювати, що хтось бере на себе право вирішувати: чи милувати, чи карати. Я вважаю, що це питання закону, суду у правовій державі. І якщо таке рішення бере на себе якась окрема особа, то від цього дуже боляче. І це болісне запитання, чи давалися новою владою гарантії старій владі - воно для мене відкрите.

Ви спілкувалися з усіма Генпрокурорами? Коли стежиш за їх заявами, то виглядає так: дорослі люди з усіх сил намагаються так сказати, щоб нічого не сказати.

Ні, якби це так зробити, щоб нічого не зробити. Це їхнє завдання. Я не знаю, як нам вдалося добитися, щоб Потебенько зробив експертизу ДНК. Всі вони: і Потебенько, і Піскун, і Медведько - всі протидіяли слідству. Результати розслідування є не завдяки їм, а всупереч їхнім старанням.
Як Ви думаєте, в Україні не буде відкату від демократії?

Я вважаю, що Україна рухається у правильну сторону. Я порівнюю Україну із шістнадцятирічною дитиною, є помилки та конфлікти. Але існує плюралізм, через нього суспільство еволюційним шляхом прийде до того, що можна вважати зрілим демократичним суспільством. Те, що ми маємо, це вже некерована демократія, це дещо більше, це - трошки хаос. Але років через двадцять суспільство прийде до нормального стану. Це погляд з-за кордону. Але якщо жити тут щодня, то, напевно, хочеться більш швидких реформ, поступу. Хочеться, щоб діти мали перспективи у цій країні. Україна - неймовірно талановита країна. Українці за кордоном - найрозумніші, найпрацьовитіші, найкрасивіші люди. І чомусь там вони дуже успішні. Проблема у суспільній системі. Після революції всі чекали, що все зміниться швидко. Люди, які пройшли до влади, не доросли до цього суспільства. І поки ця еліта не зійде зі сцени, буде хаос. Але цей хаос - краще, ніж те, що бачимо у Росії, Узбекистані і Таджикистані.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Три речі роблять націю великою і процвітаючою: плодоносний ґрунт, діяльна промисловість і легкість пересування людей і товарів”
Френсіс Бекон

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.