Аратта - На головну

29 березня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Небезпека необґрунтованого оптимізму

Політологія 19855 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 2.12.2005 | Всі публікації | Версія для друку

У «світло наприкінці тунеля» вірити завжди приємно . Добре, якщо це дійсно світло і дійсно тунель, а не, скажемо, обрій, що віддаляється в міру руху в його сторону. Оптимізм - річ необхідна, і ставити це під сумнів я, звичайно, не збираюся. Однак, якщо глянути на речі реально, проаналізувати існуючий стан речей і простежити тенденції і можливі результати, то сьогоднішній український оптимізм набагато більше нагадує «бенкет під час чуми».

Анотація

У даній статті, що написана в рамках конкурсу "Перспективні моделі української держави і технології їх реалізації", я не ставлю перед собою ціль вирішення таких масштабних завдань, як розробка системи концепцій і методів їх реалізації по впровадженню докорінних інституціональних перетворень в Україні, які б забезпечили її стабільний соціально-економічний стан і рівне положення у світі серед найбільш розвинених країн. Ця стаття - скоріше аналіз існуючого стану української держави, як внутрішнього, так і на міжнародній арені. На жаль, украй перекручене сприйняття дійсності, що, наскільки я можу судити, міцно укоренилося в суспільній свідомості українського соціуму, унеможливлює "поступальний рух уперед", оскільки рішення, що прийнято на основі перекрученої інформації, заздалегідь помилкові.

Щоб стаття мала більш об'єктивний і фундаментальний характер, я не буду відстоювати які-небудь спірні філософські, політичні або економічні концепції. Більш надійною основою об'єктивного аналізу можуть слугувати, по-перше, загальні закони розвитку світу, по-друге - історичний підхід, що надає нам можливість простежити дію цих законів, загальних тенденцій розвитку цивілізацій. Зневага щодо цих підходів призводить до утопічних концепцій.

Ціль даної статті - виявлення причин, що роблять державну політику України неефективної. Тому найбільш доцільною структурою роботи я вважаю наступну. Оскільки для досягнення цілей необхідне бажання досягти ці цели, уміння і ресурси для цього, то стаття складається з трьох головних розділів:
  1. Реально існуючі, а не декларовані цілі державної політики в Україні
  2. Оцінка рівня компетентності влади
  3. Ресурси розвитку, необхідні для реалізації інтересів України

Перша частина, на мій погляд, найбільш важлива. "Якщо ви не знаєте, куди хочете прийти, те вам підійде будь-який шлях". Саме цей розділ, я сподіваюся, відповідає на запитання "чому в нас усе відбувається саме так, а не інакше". "Під розбіжністю в методах ховаються розбіжності у цілях" -основна теза, що проясняє багато нелогічні, на перший погляд, речі.

Друга частина, виходячи з цієї тези, містить аналіз того, чи дійсно влада некомпетентна, чи діє принцип Пітера в Україні й у світі на всіх рівнях суспільної ієрархії і як узгоджуються загальні закони розвитку світу з моделлю варнової самоорганізації суспільства.

Третю частину я присвятив дослідженню реальних переваг України на світовій арені і національному багатству країни, а також існуючим тенденціям, що визначають розвиток міжнародних відносин і земної цивілізації в цілому.

Стаття містить лише деякі рекомендації з приводу технологій переходу України на більш високий рівень розвитку, але аж ніяк не комплексну модель. Така модель, а особливо технології її реалізації, є питанням, яке я не можу розкрити в даній роботі. Однак якщо не знаєш, що і як робити, насамперед варто визначитися, що робити не треба і не можна ні в якому разі. Перспективна модель, з огляду на еволюційний, діалектичний розвиток світу, повинна будуватися на чіткому уявленні щодо сьогоднішньої ситуації і тенденцій розвитку світу, що діють незалежно від нашої волі (хоч і через її). Саме на це і спрямовано дану роботу.

Передмова

У "світло наприкінці тунеля" вірити завжди приємно . Добре, якщо це дійсно світло і дійсно тунель, а не, скажемо, обрій, що віддаляється в міру руху в його сторону.

У випадку з Україною (звичайно, не тільки, але саме вона, я сподіваюся, цікавить нас у першу чергу) віра в "світле майбутнє" має свої, особливі якості. Причому міф про "світле майбутнє" не пішов у 1991, а лише змінив свою форму (формулювання), але не сутність і не зміст. Оптимізм - річ необхідна, і ставити це під сумнів я, звичайно, не збираюся. Однак, якщо глянути на речі реально, проаналізувати існуючий стан речей і простежити тенденції і можливі результати, то сьогоднішній український оптимізм набагато більше нагадує "бенкет під час чуми".

Чому я говорю про оптимізм? Згадайте повідомлення про наші "грандіозні" досягнення, що з минулого року почали з'являтися в зв'язку з економічним зростанням після десяти років стрімкого падіння вниз. Нехай на це не так вже й часто звертають увагу, але політика уряду будувалася і будується в нас за принципом "ще трохи, ще недовго - і буде все, як у них". Не буду зараз докладно зупинятися на факторах економічного зростання за останні два роки. У даній статті я спробую реально оцінити перспективи України в найближчому майбутньому, а саме - добробут народних мас і місце України у світі.

“Під розбіжностями в методах ховаються розбіжності у цілях” чи чому “маємо що маємо”

Я думаю, ви погодитеся з тим, що для досягнення бажаного результату необхідно як мінімум три речі: бажання, уміння і необхідні ресурси. Причому якщо ресурси можна знайти, а умінням - оволодіти, то з бажанням набагато гірше. Виходячи з вищесказаного, можна передбачати результат розвитку України в найближчому майбутньому.

"Під розбіжностями в методах ховаються розбіжності у цілях" - саме ця теза щонайкраще характеризує основу дій нашої влади, будь-якої іншої влади чи будь-якої людини.

Цілі української держави сьогодні

Які цілі української держави? Під державою я маю на увазі не територію і не людей, що на ній мешкають. Я говорю про те, що прийнято називати "державним апаратом". Ціль будь-якої держави - добробут усіх громадян і суспільний прогрес (можливо, дана формулювання недостатньо чітка, але, думаю, ви погодитеся). Такої мети сьогодні в української держави немає, тому і розраховувати на її досягнення не доводиться. До такого висновку можна прийти, якщо проаналізувати дії уряду ще з кінця вісімдесятих років. По-перше, результати говорять за себе. Утратити біля двох третин ВВП за кілька років, при цьому не знаходячись у стані війни і не випробуючи серйозних соціальних потрясінь...…Вибачте мені, але некомпетентністю це назвати не можна. По-друге, з тих пір і донині відсутнє бажання вчитися хоча б на чужому досвіді, на досвіді країн, що, знаходячись у схожому з Україною стані, уникли такої долі. Припустимо навіть, що в Україні в силу історичних причин не було і немає дійсної політичної еліти, але навіть дуже недалека людина просто не може робити практично все найгіршим із усіх можливих варіантів. Прикладів тому, що це мало і має місце - маса, однак для серйозного їхнього розгляду доцільно присвятити окрему статтю. Виникає питання: чому влада в Україні не зацікавлена в досягненні цілей, до яких прагнуть усі цивілізовані країни? - Якщо двома словами, то пояснення, на мій погляд, таке: тотальна безвідповідальність у сполученні з особистим інтересом. І якщо особистий інтерес - це те, що характеризує будь-яку людину, то безвідповідальність влади перед народом - це найгірший із усіх видів безвідповідальності, тому що в цьому випадку у заручниках виявляється вся країна. Чому в нас така економіка? - Не тому, що в нас погане податкове законодавство чи криза неплатежів. Дивиться глибше. До чого зводяться відносини власності, що визначають всі економічні відносини, в умовах безвідповідальності державного апарата? - До повного володіння державним апаратом усією країною. Народні маси, вибираючи своїх представників і приводячи їх до влади, наділяють їхнім правом розпоряджатися національним багатством в інтересах цих самих народних мас. Однак коли таке розпорядження де-факто не припускає ніякої відповідальності за злочинне використання, то воно перетворюється в повне володіння. Так було при СРСР, так є і зараз. Наївно було б думати, що зміна президента, уряду чи парламенту змінить існуючий стан речей. Подумайте: які стимули рухають людиною? - Гроші, слава... і страх. Найдужчий - страх. Потім - гроші. А тепер відповісти на запитання: якщо існуюча система влади не припускає страху у формі відповідальності за свої рішення, то до чого це веде?…

Давайте подивимося, до чого це вже призвело. Погодтеся, що до влади завжди приходять кращі. Однак зміст поняття "кращий" увесь час змінюється, але основа одна: до влади приводить сила. Сила може бути заснована на фізичній перевазі, як у кам'яному віці, на підтримці більшості (я маю на увазі інститут демократії), але завжди на здатності адаптації, виживання і якості керування, тобто на здатності досягати поставлені цілі. Можна впевнено затверджувати, що на сьогоднішній день в Україні такою силою є організована злочинність, інтегрована з корумповано-кримінальним державним апаратом. Якісною особливістю цього системного "тіньового" конгломерату є ще небачена до цього часу у світовій практиці неймовірна стійкість цього феномена до будь-яких проявів впливу зовнішнього середовища, тобто неймовірна його здатність до гнучкої і практично миттєвої адаптації щодо будь-яких різких змін, економічних і політичних умов існування.

Таким чином, складається унікальна структура економіка, що живиться інфляцією, нееквівалентним обміном, перерозподілом і захопленням чужої власності, постійним зубожінням більшої частини населення. По суті, на наших очах сформувався найгірший різновид "ринкового" підприємництва, що існує тільки при умовах розквіту корупції, відвертої криміналізації господарських відносин і домінування абсолютної і відвертої неповаги до закону.

З вищесказаного я можу зробити наступний висновок: у рості добробуту всіх громадян України й у дійсному соціальному прогресі зацікавлена велика частина цих громадян, але зовсім не та, котра знаходиться при владі. Більш того: при сформованій ситуації необхідна не просто зміна влади, а зміна принципів, по яких ця влада функціонує, насамперед – перехід від кланово-кримінальних принципів на принцип відповідальності перед народом. Однак ініціювати такий перехід сьогодні може лише правляча еліта (як «біла», так і «чорна»). Але ви б рубали сук, на якому сидите?…

Принцип Пітера: чи працює він насправді?

На мій погляд, є досить простий і надійний спосіб з'ясувати, чи є людина некомпетентною, такою, що не відповідає своїй посаді, або його цілі відрізняються від тих, досягнення яких оцінюється: якщо вона сама якимось чином образом страждає від неякісно виконуваних функцій - вона некомпетентна, якщо ж плоди неякісної роботи пожинають інші, то, безсумнівно, має місце небажання досягати поставлені цілі (що, звичайно, не виключає некомпетентності в даній сфері). Щоб описати це на близькому прикладі, звернуся до нашої держави сьогоднішніх днів. Відповідно до принципу Пітера, можна сказати, що в Україні, особливо на вищому рівні управління, панує тотальна некомпетентність. Але чи можна сказати, що правляча еліта України не досягає цілі, що ставить собі? На жаль, не можна. "На жаль" тому, що цілі ці, як вже відзначалося, полягають у відстоюванні деяких корпоративно-кланових інтересів невеликої групи людей. Отут якість управління на вищому рівні: синтез державного апарата й організованої злочинності є самою ефективною організацією в Україні з погляду реалізації інтересів своїх членів (замість реалізації інтересів усіх громадян, чим і повинне займатися держави і виконання чого й оцінюється нами як компетентність державної влади).

Якщо говорити про принцип Пітера взагалі, тобто два фактори, що принцип Пітера не враховує, але які якісно змінюють погляд на проблему некомпетентності. Коротко ці принципи можна охарактеризувати як нерозуміння мети і природний відбір.

Нерозуміння мети. Даючи оцінку компетентності, ми оцінюємо результат. Якщо очікуваний нами результат не досягнутий, ми робимо висновок некомпетентність. А тим часом тут і треба згадати тезу "під розбіжностями у методах ховаються розбіжності у цілях". Діяльність будь-якої людини спрямована на реалізацію особистого інтересу, і, якщо він не збігається з інтересами всього суспільства, пріоритет особистого інтересу при постановці мети виконавцем очевидний. Мотивація окремого суб'єкта, що погоджує її особистий інтерес із суспільним, може бути різна (отут варто звернутися до науки управління). На даний момент найдужчими стимулами є влада, гроші і страх (особливо останній). Таке положення існує з моменту появи людства, так що не слід розраховувати на різкий якісний переворот у даній системі.

Природний відбір. Існує вислів "влада - найдужчий наркотик". Влада, як ресурс обмежений і завжди бажаний (оскільки дозволяє найбільше повно реалізовувати свої інтереси, роблячи це за рахунок інших), за всіх часів породжувала боротьбу - у формі фізичної сутички, військових кампаній, конкуренції чи "боротьби" за голоси виборців. Пояснення тому - принцип природного відбору, запропонований Дарвіном і, наскільки мені відомо, він визнається і сьогодні. Підприємець, що розорився - некомпетентний підприємець (саме підприємець, а не керівник, оскільки підприємець ризикує своїм капіталом, і, отже, банкрутство не може погодитися з його цілями). Його місце на ринку захоплює більш вправний у цій справі бізнесмен. Некомпетентний фахівець буде звільнений при невиконанні покладених на нього обов'язків (за умови, що його керівництво буде зацікавлено у виконанні цих обов'язків). Президент не буде обраний на інший термін, якщо групи, що привели його до влади, рахують реалізацію їм своїх інтересів незадовільної (за умови, що ці групи усе ще будуть мати реальну можливість впливати на результат виборів). Таким чином, природний відбір є об'єктивним механізмом, що повертає індивіда на рівень його компетентності. Однак існує часовий лаг між переходом на рівень вище своєї компетентності і поверненням назад. Наприклад, у випадку виборної влади - це термін, на який обирається кандидат. У випадку найманого робітника - це іспитовий термін. Тобто, оскільки компетентність оцінюється за результатом, необхідний деякий час, щоб цей результат одержати. Таким чином, необхідні методи, що мінімізують даний часовий лаг, а такі методи відносно прості і вже застосовуються. З існуючих - це іспитовий термін. Привабливою представляється перспектива введення такого "іспитового терміну" і в інститут виборної влади. Прикладом, якщо кандидат обирається на посаду в перший раз, то термін його перебування там зробити значно меншим, ніж у випадку повторного обрання (тобто при підтвердженій компетенції). Україні, на жаль, сьогодні така система нічого не дасть, оскільки групи, що оцінюють компетентність і приводять до влади, мають інтереси, не сумісні з інтересами більшості громадян країни.

Модель суспільства: традиційна демократія чи варнова організація?

Варнова система організації суспільства, яку описує Ігор Каганець , особисто в мене викликає великі сумніви відносно не тільки практичної її реалізації, але й основних теоретичних положень. Дана концепція є утопією як і будь-яка інша концепція, що суперечить загальним законам розвитку світу (тобто тим, що діють незалежно від формації, типу чи цивілізації чого або ще).

Закон зростання потреб. У сполученні з тим фактом, що ресурси, необхідні для реалізації цих потреб, обмежені, даний закон означає наступне: одна частина членів суспільства завжди задовольняє потреби у більшій мірі, чим інша. А те, що потреби безмежні, веде до неможливості досягнення хоча б однією з груп відмови від подальшого використання ресурсів.

Закон природного відбору унеможливлює рівне використання обмежених ресурсів - найбільш сильні, виявлені шляхом цього добору і прийшовши до влади, використовуватимуть більше ресурсів, чим інші (що пояснюється просто: правом найсильнішого діяти так, як він вважає потрібним).

Головна думка наступна: людина завжди прагнула і завжди буде прагнути до влади як до засобу задоволення своїх потреб (яким вона, влада, є). Отже, побудова системи, при якій люди, що не знаходяться при владі, будуть мати в розпорядженні стільки ж ресурсів, як і люди у влади, неможливо, а це - фундамент концепції варнової самоорганізації: "в арійському суспільстві кожна людина зобов'язана шукати своє покликання, а його «життєвий успіх» визнається тоді, якщо він знаходить свою родинну роботу, незалежно від його місця в ієрархії суспільного організму" . Адже життєвий успіх є ні що інше, як ступінь реалізації своїх інтересів (задоволення потреб), і цей ступінь, як було щойно доведено, прямо залежить від положення у суспільній ієрархії. Тільки довівши неспроможність закону зростання потреб і закону природного добору можна затверджувати зворотнє.

Розглянемо тепер демократичну систему організації суспільства. Так, згодний, рівне право вибору має недоліки: "…виходить, що в цьому випадку думка найрозумнішого в державі людини важить так само, як і думка ідіота, що має виборче право" . Однак це лише у випадку "класичної", однорівневої системи вибору народ-кандидати. Уже сьогодні існують (можливо, у виді, далекому від досконалості. Як і усе в цьому світі) системи, побудовані за принципом весь народ-вибірники-кандидати. Приклад тому - США. Виборці вибирають вибірників (тобто людей, що є, по думку виборців, компетентними у виборі кандидата і при цьому представляють інтереси виборців), а вибірники - кандидата (президента).

До того ж завжди варто пам'ятати: серед кандидатів може бути декілька компетентних, але вони можуть відстоювати (і відстоюють) інтереси різних соціальних груп. Наділення людей різним по вазі виборчим правом веде до потенційно нерівних можливостей реалізації своїх інтересів через своїх представників. Очевидно, що якщо влада буде обиратися, приміром, "людьми справи, бізнесу" (просто припустимо; це не має значення), те і відстоювати вона буде їхні інтереси, а інтереси "фахівців, виконавців" будуть реалізовані тільки в тій мері, у якій вони будуть збігатися з інтересами виборців.

З приведених аргументів випливає, що, по-перше, існуюча система еволюційним шляхом може вирішити і вирішує проблему некомпетентності виборців, а по-друге, що система, у которую еволюціонує сьогоднішня модель демократії, буде побудована на принципах, відмінних від принципів системи варнової самоорганізації.

Ресурси процвітання: що є і на що можна розраховувати

З прагненнями й умінням визначилися. Перейдемо до наших ресурсів. На сьогоднішній день, як я можу судити, склався наступний стереотип (точніше, на мій погляд, називати це міфом) щодо потенціалу України: родючі землі, висококваліфікована і дешева робоча сила, багаті природні ресурси і величезний промисловий потенціал, що залишився в спадщину від СРСР.

Насамперед – земля, найродючіші українські чорноземи, чи ледве не кращі у світі…Але що з ними сьогодні? Катастрофічна ерозія, що охопила 80% сільгоспугідь. Тотальне нехтвування вимогами сівозміни (під соняшником, що, як відомо, виснажує землю, площі за останні десять років виросли на 80%), надмірно високе використання земельних ресурсів (розорано 56,7% загальної території країни; такого показника не має жодна країна у світі, крім Бангладеш: середній показник у країнах ЄС складає 25,6%, а у високорозвинених країнах у цілому — 11,8%). Відсутність фінансових ресурсів у сільському господарстві, що призводить до того, що земля практично не одержує добрив. Це – лише відомі мені факти, але навіть вони дають досить чітке уявлення про стан земель і про те, які мають місце тенденції.

З робочою силою справи не набагато краще. Високий рівень життя є необхідною умовою розвитку особистості, а жізнь в умовах постійного зубожіння, від чого потерпає велика частина громадян, створює умови лише для деградації. Під впливом яких цінностей формується життєва позиція молоді? Під впливом ідеології організованої злочинності, романтизації "тіньового" способу життя (досить подивитися фільми в дусі "День народження буржуя"). Та й про які перспективи щодо підготовки робочої сили в національному масштабі можна говорити, якщо трудова діяльність, що вимагає професіональної підготовки, напруженої інтелектуальної роботи чи просто грамотного підходу, у нас не є престижною? Про який розвиток, наприклад, науки, можна говорити, якщо бути талановитим і визнаним ученим набагато менш престижно, чим "щасливим теневиком" чи високопоставленим чиновником? Утім, це закономірно. "Якщо ти такий розумний, те чому такий бідний?" - скажуть американці. От і робіть висновки, хто в нас розумний...

Багаті природні ресурси…Україна дійсно входить у десятку країн по багатствах надр. Однак на експорті ресурсів далеко не виїдеш - без створення могутньої обробної промисловості в нас є всі шанси перетворитися якщо не в "бананову республіку", то в рудну чи марганцеву. Та що там шанси - процес уже пішов.

Не буду особливо поглиблюватися в аналіз ще однієї нашої національної гордості - промислового потенціалу. Як говориться, промисловий потенціал - "дуже дивний предмет: ось він є - і от його відразу нема". От прямо як у нас. Та й чого очікується, якщо країна живе десять років у режимі проїдання національного багатства. На доказ цих слів подивиться структура експорту: радісні рапорти нашого уряду про те, що чорна металургія дає половину валютних надходжень, прямо пріоритетна галузь... А де ж наукомістка продукція, основа експорту усіх без винятку розвитих країн, і, до речі, один із критеріїв, по яких "розвиненість" ця визначається.

…Усе вищесказане - не згущення фарб. Я не вважаю себе песимістом. Скоріше, оптимістом. Але найменше мені хочеться бути оптимістом у рожевих окулярах. Вірна постановка діагнозу є необхідною умовою вироблення правильних рецептів і методик лікування. А лікування по невірному діагнозу лише поглиблює хворобу.

Україна і світ. Перспективи і принципи співробітництва

Що стосується місця, що Україні "відведено" у світовому співтоваристві, то, незважаючи на центральноєвропейське географічне положення України, не варто відчувати ілюзій. Тому що сьогодні - це дійсно ілюзії, а не надії, що мають під собою які-небудь підстави. Розмови про "інтеграцію в Європу" перетворилися в ще одну декларовану пріоритетну мету української держави. Якщо подивитися на перспективи тверезо, то необхідно враховувати фундаментальні принципи будь-якого союзу. Якщо "погланути у корінь", то будь-який добровільний союз має тільки один принцип побудови: спільність інтересів. Якщо такої основи нема, то, самі розумієте, мусить мати місце однобічний інтерес, інакше союз просто не має змісту. У такому випадку інтереси однієї зі сторін свідомо нереалізовані в силу явної переваги (військової, економічної) іншої сторони, такий союз перетвориться з об'єднання рівних в об'єднання типу метрополія-колонія. В історії України можна знайти кілька таких прикладів. Таким був союз з Москвою при Богдані Хмельницькому, таким був і принцип побудови СРСР. По-моєму пора вже учитися хоча б на своїх помилках: не може бути рівноправного союзу, коли має місце явна перевага однієї зі сторін.

"Україна по своїй суті завжди була, є і буде дійсною Європою: духовно, географічно і расово. Тому їй не треба кудись “інтегруватися”, а позбавитися внутрішнього рабства, звільнитися від паразитів і стати собою" … Можу погодитися з даною тезою лише частково. Географічно і расово, Україна, без сумніву, дійсно Європа. З духовною складової складніше. По-перше, говорячи про Україну, варто пам'ятати: Правобережжя і Лівобережжя - це дві великі різниці (у силу історичних причин). Також у силу історичних причин Україна належить скоріше до православного світу, ніж до католицького. А Православ"я, як відомо, "менш європейська" галузь християнства, ніж Католицизм. Говорячи це, я зовсім не маю на увазі, що це погано. По-моєму, питання про приналежність України до Європи або до Азії не має визначального значення. Адже якщо ми говоримо про "інтеграцію в Європу", те по суті, це означає лише економічний, політичний, військовий чи ще який-небудь союз. До того ж це поняття не цілком відповідає змісту, що у нього вкладають. Мова йде не про абстрактну Європу і не про абстрактну інтеграцію, а про політико-економічний союз з ЄС на конкретних принципах.

Отже, щоб визначити можливу користь для України від вступу в Європейський Союз, варто відповісти на просте запитання: що це дасть нам і що це дасть іншим членам ЄС. Економічний інтерес від міжнародної інтеграції один - міжнародний поділ праці. Якщо Україна в складі союзу може забезпечити більш ефективне використання ресурсів країн, що входить туди, зростання продуктивності праці по об'єднанню в цілому, то як мінімум зацікавленість партнерів по союзу очевидна. Якщо до того ж Україна зможе сприяти реалізації економічних інтересів своїх європейських сусідів, сполучаючи це зі своїми національними інтересами, то незрозуміло, чому Брюссель дотепер не прийняв нас з розпростертими обіймами. Євросоюз - це вільний (відносно) рух товарів, робочої сили і капіталів.

Давайте розберемося по-порядку: хто виграє від повної лібералізації торгівлі? Більш сильна сторона. Сьогодні Україна не може запропонувати істотного обсягу експортної продукції, насамперед - наукомісткої. Основа нашого експорту - сировина: багатства надр, металобрухт, отриманий від розбирання підприємств (у т.ч. і високотехнологічних), що дісталися в спадщину від СРСР, продукція сільського господарства (найчастіше - без якої або переробки; соняшник, наприклад). А бездумна лібералізація імпорту, що має місце і сьогодні, веде до труднощів становлення національного виробництва і дефіциту платіжного балансу.

А як ви думаєте: яка робоча сила і куди буде перетікати при значному зниженні складності виїзду за кордон? Як би це ні банально звучало, але це очевидно: висококваліфіковані фахівці (насамперед, талановиті вчені, фахівці з інформаційних технологій - тобто всі ті, ким ми так пишаємося), безсумнівно, скористаються можливістю одержувати адекватну заробітну плату за свою працю в країнах, що здатні це забезпечити. Процес йде і сьогодні, а при даному сценарії лише стане більш масовим.

Без сумніву також, що Євросоюз "охоче" прийме у свої ряді країни-експортера тіньового капіталу, де фактично не існує такого поняття, як "відмивання грошей" - те, що під цим терміном розуміється в більшості країн, в Україні цілком законно.

Висновки, що підказує здоровий глузд і вищенаведені аргументи, складається у відповідях на два питання: чи перспективний для України союз, що, як показує світовий і власний досвід, приведе до закріплення положення експортера сировини і кращих мозків? І чи потрібна Євросоюзу у своєму складі країна з кримінальною владою і яка є зручною площадкою для відмивання грошей?

Цивілізаційний рівень України сьогодні і завтра

"Реалізація концепції “Арійського стандарту” означає вихід з нинішньої цивілізаційної ніші (“цивілізації-III”, чи “цивілізації творчості”) і перехід спочатку України, а згодом і всього людства до нового, якісно вищої планетарної цивілізації - до Арійського метацивілізації (“цивілізації-IV”, чи “цивілізації мудрості”)" … Якщо чесно, ці рядки я читав з посмішкою. З посмішкою, що застигає на обличчі, коли читаєшь такі привабливі, але такі утопічні ідеї (у всякому разі, на даному етапі). Щоб не бути голослівним, внесу ясність щодо своєї точки зору.

По-перше, судячи з процесів, що відбувають в українській державі, навіть до "цивілізації-III" нам ще ой як далеко. Україна демонструє завзяте небажання учитися на чужому досвіді і навіть на своїх помилках. Тоталітарна (точніше, номенклатурно-бюрократична) система не пішла в минуле, а набубла значно більш антисоціальні форми, що більш докладно було розглянуто вище. Дана "трансформація" сприяє скоріше масової деградації суспільства, з'єднанню найгірших проявів псевдо-соціалізму і дикого капіталізму. Одне втішає (хоча втіха слабка): немає достатніх основ говорити про перебування всього українського соціуму у вимірі особистого досвіду. Як уже було сказано, політика держави спрямована на досягнення цілей, відмінних від соціального прогресу, а також проводиться невеликою суспільною групою, що реалізують власні інтереси (до речі, що робить це дуже вміло - не гірше, ніж на рівні "творчості"). Таким чином, оцінити сьогодні реальний цивілізаційний рівень України я не беруся. Однак можу стверджувати, що має місце тенденція по його зниженню.

По-друге, об'єктивні закони розвитку світу дозволяють зробити висновки щодо того, хто, імовірніше всього, буде тим локомотивом, що реалізує перехід від цивілізації-3 до цивілізації-4. Якщо дотримувати формаційного підходу до розвитку цивілізації, то можна простежити наступне. Рабовласницький лад губить Римську імперію, без сумніву, саму розвиту на той момент цивілізацію. Після цього в Європі складається феодальний лад. Удар же по феодальних порядках наносить у першу чергу Англія - сама технологічно розвинута на той момент країна, і, мабуть, "світовий лідер", яким сьогодні є Штати. Якщо ж ви мені заперечите, що, на вашу думку, цивілізаційний підхід є більш науково обґрунтованим, ніж формаційний, я не буду заперечувати. Обидва підходи - погляд на ті самі процеси з різних боків. Перехід до індустріального суспільства перша здійснює Англія, до інформаційного - США. Висновок такий: локомотивом розвитку цивілізації завжди є найбільш сильна, найбільш розвинута на момент переходу держава.

"Хто останній починає модернізацію, той використовує найновіші досягнення і виривається вперед... Японському і німецькому економічному чуду передувало руйнування економічного потенціалу цих країн у ході Другої світової війни, що розчистило простір для нововведень." На жаль, це не так.

Перш ніж поясню чому, хотілося б навести класичний приклад неправильного причинно-наслідкового зв'язку: те, що півень кукурікає при сході сонця, ще на виходить, що це кукурікання півня є причиною сходу сонця. Щоб об'єктивно проаналізувати причини економічного чуда в Японії і Німеччині, необхідно пам'ятати про світовий баланс сил і про "холодну війну", а також про те, що ці країни піднялися завдяки США (причому тільки лише тому, що це було вигідно Штатам) - план Маршалла в Німеччині, післявоєнне американське "опікування" Японії, управлінське і технологічне переозброєння країни за рахунок ресурсів світового лідера за даними параметрам. Навряд чи Штати допустять ще одну таку "помилку", як вирощування собі двох наймогутніших конкурентів, в умовах однополюсного (замість двополюсного США-СРСР) світу, при тім, що офіційна позиція держави така: національні інтереси США є пріоритетними в порівнянні з ілюзорними інтересами світового співтовариства.

Сьогодні ми маємо модель світу, що відповідає поняттю "фінансовий імперіалізм". Група найбільше технологічно розвинутих країн утворюють по суті світову монополію на найбільш сучасні технології (згадаєте обмеження на експорт новітніх розробок у Штатах), але навіть експорт технологій їх "учорашнього дня" забезпечує монополію на наукомістку продукцію, і, як наслідок, нееквівалентний обмін у міжнародному масштабі з країнами другого і третього світу. А чому "фінансовий імперіалізм"? Тому що замість військових важелів тиску на менш розвинуті країни з боку більш розвитих, насамперед США, на сьогоднішній день використовуються фінансові. Один з методів вплив - міжнародні державні кредити з боку МВФ, Світового Банку і деяких інших організацій. Як правило, кредити надаються в доларах США і на визначених умовах. Таким чином, Штати, забезпечуючи використання своєї валюти практично в усьому світі, одержують можливість здійснювати емісію грошей, купівельна спроможність яких підтримується економіками інших країн, тобто по суті обкладати інфляційним податком увесь світ. Що стосується умов кредитування, то, наскільки мені відомо, жодна країна, що виконувала умови МВФ, не досягала позитивних (для себе) результатів, зате перетворювалася в країну, політично й економічно залежну від кредитора.

Висновок

Після того, як Ви прочитали цю статтю, у Вас, шановний читач, може скластися враження, що, по-перше, перспективи України на найближчі кілька десятиліть (не говорячи вже про найближчі два-три роки) більш ніж похмурі, а по-друге, що автор даної статті – закінчений песиміст, якому, мабуть, робить приємність малювати жахаючі картини сьогоднішньої і завтрашньої України, що, до того ж, ніяк не погодяться з радісними заявами високопоставлених чиновників про те, що процвітання вже почалося. Не погодиться також моя точка зору і з багатьма концепціями, що ставлять Україну на перші місця у світовому співтоваристві вже найближчим часом... Однак усе написане – не мої побажання, а, скоріше, висновки, що я можу зробити на основі загальних тенденцій розвитку світу і сьогоднішньої ситуації в країні. Але песимістом себе я не вважаю. Нагадаю, що історія цивілізації знає безліч прикладів як занепаду великих держав, так і стрімкого розквіту держав, що ще вчора знаходилися на «периферії» прогресу.

Я не хочу, щоб Ви погоджувалися з моєю думкою, викладеній у даній статті. Але і не хочу, щоб Ви його просто відкидали. Адже «розуміння ситуації, що лежить в основі вірного рішення, бере свій початок у зіткненні різних думок, а також у серйозному аналізі можливих альтернатив» . А саме пошук вірних рішень, я сподіваюся, і є метою статей у рамках цього проекту.

Література

1. В.О. Мандибура "Тіньова економіка України та напрями законодавчої стратегії її обмеження" // ДО, Парламентське видавництво, 1998 - 134 с.

2. Володимир Сиденко “Аграрна реформа в Україні: досягнення і прорахунки” // “Дзеркало Тижня”, 2001, № 23

3. Ігор Каганець "Арійська метацивілізація" // Перехід-IV, число 1 (6) - 2001

4. Ігор Каганець "Варнова самоорганізація і принцип Пітера" // Перехід-IV, число 3 (5) – 2000

5. Питер Ф. Друкер “Ефективний керуючий”

10.08.2001

© Конкурсна робота, надіслана на Всесвітній політологічний конкурс “Перспективні моделі української держави і технології їх реалізації”, який проводився в рамках роботи Політологічної секції ІІІ Всесвітнього форуму українців в м.Києві (серпень 2001 року).

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Історія народу починається не з писемних згадок про нього, а з тих часів, які історична пам'ять цього народу зберегла””
Юрій Шилов

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.